Як допомогти підлітку впоратись із розладом харчової поведінки

від | Січ 13, 2022 | Статті, LMillustrated, Здоров'я

«Просто полюби себе», радить худорлява переможниця конкурсу краси 17-річній героїні токшоу, хворій на нервову анорексію. І це ще найдоречніший коментар від групи зіркових та не дуже експертів, адже далі сипляться «Невпевнено сидиш», «Соромишся чоловіків», «Ось у таку красуню, якою ви були, можна закохатись. Мені шкода, що наша країна втратила таку гарну дівчину». 

Наприкінці випуску підлітку чекає «психологічне випробування» — саме так ведучий охрестив вечерю, яку героїня має спожити безпосередньо в студії, перед очима рідних, двох однокласників та сотні безіменних глядачів. Якщо ж вона не забажає їсти, то не зустрінеться з татом, з яким не бачилась кілька місяців через лікування в центрі. Але ведучий у доброму гуморі: так і бути, з’їсть одну із двох котлет, на які насторожено поглядає дівчина.  

До цієї програми, напевне, увійшло все, що краще не говорити підліткам із розладом харчової поведінки (РХП). Та зрозуміло, чому батьки хворих погоджуються на участь у подібних телепроєктах: вони переживають за свою дитину, яка відмовляється їсти, та усвідомлюють, що самотужки не впораються. А ще їм невтямки, чому це сталось саме з їхньою донькою чи сином. Хтось обізвав товстою? Надивилась на блогерів з ідеальним тілом? А може, вони самі щось сказали чи зробили не так?

Клінічна психологиня й експертка з РХП Ольга Сушко радить батькам не копирсатись у минулому й не звинувачувати себе — це лише забирає час та сили. Тим паче, немає одного конкретного фактора, який спричиняє анорексію. Це складне захворювання, у виникненні та розвитку якого роль відіграють і гени, й особливості нервової системи підлітка, і ще з десяток речей.  

Часом від незнання та несилу батьки можуть наговорити дитині неприємних слів. Або ж поставити очевидне, але болісне запитання: «Чому ти не можеш поїсти, як нормальна людина? Що тут складного?»

«Батьки часто вважають, що підліток має більше контролю над симптомами чи що навіть сам обирає хворіти. Проте пам’ятайте, що саме РХП захоплює дитину і що прояви хвороби, які ви бачите, не варто сприймати як вибір», зазначає психологиня. 

Мої знайомі, які досягли ремісії, визнають, що під час РХП поводилися інакше, ніж до хвороби та після неї. Постійні думки про їжу та незадоволеність власним тілом заважали соціалізації, а люди, які спокійнісінько споживали «шкідливі продукти» (до цієї категорії може потрапити що завгодно — від фастфуду до чаю з цукром), дратували. Як на мене, РХП впливає на хворого, як горокракс на свого тимчасового власника: хвороба підкорює собі емоції людини, щоби продовжити жити. 

Але й на цей розлад знайдуться свої «ікла василіска». 

Як боротись із нервовою анорексією

Національний інститут здоров’я і досконалості медичної допомоги (National Institute for Health and Care Excellence, NICE) схвалює три методи психотерапії для лікування дітей, хворих на нервову анорексію: 

  • FBT (засновану на сім’ї терапію), яку ще називають методом Модслі;
  • AFT (сфокусовану на підлітку терапію);
  • когнітивно-поведінкову терапію РХП. 

Оскільки головна мета в лікуванні нервової анорексії — набір ваги, то NICE рекомендує спробувати насамперед FBT, яка складається з трьох етапів. Перший передбачає, що цілковиту відповідальність та контроль за харчуванням дитини беруть на себе батьки. Якщо пацієнт набирає 85% від необхідної ваги, він переходить на другий етап, де поступово починає сам планувати прийоми їжі. На останній стадії підлітку допомагають розібратись з іншими аспектами хвороби. 

«Анорексія відбирає у підлітків можливість турбуватися про себе і годувати свій організм адекватно. Власного бажання вилікуватись у них практично ніколи немає. Вони не розуміють, в чому проблема. Тим часом в організмі відбувається медична катастрофа: затримка росту і розвитку, тривала аменорея, яка спричиняє остеопороз, зменшення розмірів внутрішніх органів, дисбаланс електролітів, аж до смерті. Тому спершу їжа, а потім уже формування мотивації та саморефлексія», пояснює Ольга Сушко.

За словами експертки, лікування вимагає від батьків багато любові до дитини, терпіння, певних навичок, хорошого розуміння того, як влаштована хвороба. Для цього і потрібен психолог, який це з ними обговорюватиме та переконає не відкладати терапію через острах зіпсувати стосунки з дитиною. 

«FBT зазвичай триває близько року. Деякі підлітки повністю одужують за цей період, а хтось відновлюється довше. Інколи для того, щоб досягти повноцінної ремісії, потрібно 5-7 років. Це не означає, що весь цей час необхідно бути в терапії. Та все ж варто відстежувати прояви хвороби і допомагати дитині долати їх», зауважує Ольга.  

AFT, за якої підліток сам відповідає за власне харчування, радять проводити в тому разі, якщо FBT виявилась неефективною, неприйнятною або протипоказаною. Цей метод спирається на уявлення, що пацієнт через обмеження в їжі та її відпрацювання намагається впоратись із психологічними, сімейними, соціальними проблемами. Під час терапії тинейджер вчиться виявляти та визначати свої емоції, а згодом і справлятись з афективними станами, батьки тим часом підтримують ті зміни, які він готовий внести у своє життя. Як і в FBT, в AFT найважливіше, щоб пацієнт їв та набирав вагу: якщо цього не відбуватиметься, психотерапевт не продовжуватиме роботу над іншими проблемами. 

У другій половині нульових вчені Стенфордського та Чиказького університетів вирішили перевірити, який метод із цих двох більш ефективний. Для дослідження відібрали 121 підлітка, хворого на нервову анорексію: протягом року половина учасників мала пройти FBT, решта AFT. Наприкінці амбулаторного лікування повної ремісії досягли 42% учасників, які дотримувались FBT, та 23% з тих, хто пройшов AFT. Часткову ремісію (більше 85% від індексу маси тіла, який відповідає віку та статі) зафіксували у 89% підлітків, які були на FBT, та у 67% з групи AFT. Після терапії дослідники 12 місяців спостерігали за пацієнтами, які одужали: за цей час у групі FBT сталось 10% рецидивів, а в AFT 40%. За словами Джеймса Лока, одного з авторів дослідження, AFT найкраще спрацював для менш складних випадків (ці учасники набрали менше балів за опитувальником РХП, рідше страждали від нав’язливих думок). 

Когнітивно-поведінкова терапія РХП націлена на те, щоби хворий на нервову анорексію сам вирішив набрати вагу. Цей метод працює з ключовою психопатологією РХП переоцінкою образу тіла та ваги. Для пацієнта складається індивідуальний план, що враховує процеси, які, найімовірніше, підтримують проблеми з харчуванням. Під час терапії, яка триває близько 40 сеансів протягом 40 тижнів, підліток вчиться переміщати фокус уваги із системи досягнень на систему самозаспокоєння. Після деяких індивідуальних сеансів психотерапевт проводить короткі сімейні сесії, щоб обговорити з батьками, як вони можуть допомогти своїй дитині. 

Для підлітків, хворих на нервову булімію, NICE теж рекомендує спершу спробувати FBT. Тільки у цьому разі батьки мають не лише відповідати за харчування дитини, а й мінімізувати компенсаторну поведінку після переїдання (викликання блювоти, використання сечогінних та проносних препаратів). Альтернативний метод лікування когнітивно-поведінкова терапія РХП, розроблена спеціально під пацієнта. Орієнтовна її тривалість — до 18 сеансів протягом шести місяців. 

А що, якщо не всі важать 40 кілограмів…

Розлад харчової поведінки це не лише про ситуації, коли знайомі кажуть: «Дитино, та тобі терміново треба з’їсти бутерброд із цілого батону і палки ковбаси». Інколи люди, побачивши ковбасу у твоїх руках, скоса зиркнуть, мовляв, «та куди тобі, схаменись». Так-так, людина з РХП може мати нормальну вагу або навіть зайву (на думку ІМТ чи суспільства) та й, власне, сама сумніватись у тому, чи вона хвора.

Та це не означає, що їй не потрібна допомога. 

Підлітка може спіткати атипова нервова анорексія, яку укладачі DSM-5 (Діагностичного і статистичного керівництва психологічними розладами) розмістили у категорії «Інші зазначені розлади ­харчування та споживання їжі» (Other Specified Feeding or Eating Disorders або OSFED). Як і при «звичайній» анорексії людина обмежує своє харчування, надмірно тренується, зациклена на підрахунку калорій, до нестями боїться їжі, але її вага не знижується суттєво. Наприклад, за виглядом моделі plus-size Тесс Голлідей мало хто здогадається, що у неї анорексія. Тим не менш, саме з цим захворюванням вона стикнулась, про що повідомила у твітері минулого року. 

Або тинейджер місяцями живе в режимі «6 днів на тиждень харчуюсь на 800 калорій, а в той один, ганебний, ховаюсь від усіх та їм до болю в животі». Компульсивні переїдання — логічна реакція організму на жорсткі обмеження, яку часто посилюють стреси. Та чим частіше відбуватимуться епізоди «читмілів»/«зажорів» (у кожного своя термінологія), тим ймовірніше, що вага збільшуватиметься, а це підштовхуватиме людину до нових обмежень, ще більш суворих. У суспільстві переїдання сприймаються як нестача сили волі та лінощі, та насправді цей вид РХП значно погіршує якість життя, змушує хворого соромитись себе й відповідно не звертатись по допомогу. 

Або ж підліток страждає від розладу очищення: він не переїдає, як при нервовій булімії, але все ж після їжі вживає сечогінні та проносні засоби, блює чи надмірно тренується. Хворому здається, що завдяки цим методам він зможе контролювати вагу, а його організм не засвоюватиме зайві калорії. Проте зловживання препаратами призводить до зневоднення, від частого блювання щонайменше псуються зуби, а хаотичні й виснажливі тренування не оздоровлюють. 

До того ж РХП не шкодує психічне здоров’я: у частини хворих з’являється/загострюється депресія, надмірна тривожність тощо. 

Для підлітка з РХП, який має нормальний чи завеликий ІМТ, теж важливо ситно їсти. Налагодивши регулярне харчування, він поступово перестане переїдати, навчиться розрізняти фізичний та емоційний голод і позбудеться тривожних думок про їжу. І, звісно ж, ремісія не забариться, якщо підключити психотерапію й розпочати лікування супутніх захворювань, пов’язаних із харчуванням, фізичним і психічним здоров’ям.

Що ще варто знати батькам та близьким (з досвіду авторки, її реальних та віртуальних знайомих)

Під час лікування ваша дитина може набрати більше кілограмів, ніж ви очікували/планували. Це не дивно, адже у багатьох після тривалих обмежень настає шалений голод і найдужче хочеться «заборонених» продуктів, як правило, висококалорійних. Цей період ненаситності триває орієнтовно кілька місяців, оскільки організм у сумнівах: а раптом його господар передумає та знову візьметься за старе? Тож краще з’їсти побільше, поки вдається. Так, вага за таких умов набирається швидко і навіть може суттєво перевищити доРХПшний показник, тож людям здається, що підліток пустився берега. Тим, хто не мали проблем із харчуванням, важко зрозуміти, чому не можна просто зупинитись на певній цифрі і контролювати її.  

З часом ненаситність згасає, адже до організму доходить, що їжа доступна завжди. Що шоколад шоколадом, але хочеться трохи різноманіття — супу, наприклад. Згодом і вага може знизитись сама собою, адже організм споживатиме менше калорій. 

Звісно, у будь-якому разі краще моніторити стан здоров’я дитини та консультуватись із лікарями.  

Коментарі щодо зовнішності тригери для багатьох хворих на РХП та тих, хто перебуває на шляху до ремісії. «Нарешті ти поповнішала», «О, тобі якраз так добре: не худни і не набирай!» — з якими б хорошими намірами ви не говорили це підлітку, він прокручуватиме в голові ці слова не один день, оглядаючи себе прискіпливо у дзеркалі. Адже хворий сприймає своє тіло не цілком, а як набір частин, які потребують поліпшення; він звик цінувати себе насамперед за зусилля, спрямовані на зниження чи контроль ваги. 

Тому натомість краще поцікавтесь, як у дитини справи та чим ви можете їй допомогти. 

Спілкуючись із хворим на РХП, не говоріть негативно про своє тіло чи зовнішність іншого. Якщо ви підштовхуєте людину їсти, а потім розказуєте «Я так себе запустила. Може, на дієту сісти, як гадаєш?», то це, м’яко кажучи, непослідовно. 

Історії людей, які страждали від РХП та досягли ремісії, для когось стають джерелом мотивації. Прочитати про них можна в цьому матеріалі або ж пошукати тексти за хештегом #eatingdisordersrecovery в інстаграмі. Проте до контенту в соцмережах варто ставитися критично. Буває так, що блогерка в шапці профілю пише, що вилікувалась від РХП, а в останньому пості розказує про відмову від картоплі, бо в тій «надто багато вуглеводів».  

«Мій божевільний щоденник» (My mad fat diary) — британський серіал, який я рекомендую переглянути підліткам, які, по суті, заново вивчають себе після відновлення ваги, та їхнім батькам. Сюжет розгортається навколо 16-річної Рей, яка має проблеми з психічним здоров’ям та образом тіла. Так, героїня важить 106 кілограмів, але сценаристи, на щастя, не ліплять з неї комедійну персонажку, яка безуспішно намагається схуднути, чи потенційного «прекрасного лебедя». Тим не менш, у цьому серіалі немає штучності, улесливого «головне — душа» та очевидних гасел, поданих як щось новаторське, чим часом зловживають автори сучасних телепродуктів. My mad fat diary це історія про прийняття себе й дорослішання, яка, щоправда, трохи фантастична для українських реалій. 

Але те, що завдяки підтримці близьких підліток здатен впоратись з РХП, цілком реально.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!
«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

«Кожного дня, щойно я прокидаюся, беруся за телефон, дивлюся, що відбувається вдома в Дергачах». Історія Маргарити Попової з циклу «Внутрішня міграція»

Онлайн-журнал «Люк» запускає проєкт «Внутрішня міграція», присвячений...