А світ дійсно потребує краси?

від | Лют 21, 2022 | LMillustrated, Дівчина говорить

Час читання: ( Кількість слів: )

Шість років тому я реалізувала один із найгірших сценаріїв, які уявляють собі хворі на розлад харчової поведінки: набрала кілька десятків кілограмів, ставши важчою, ніж була до хвороби. І, звісно, я виглядала не як Ешлі Грем чи Іскра Лоуренс, а як… менша копія Обелікса. Близькі й деякі знайомі негативно відгукнулись щодо моїх змін, сусідка-пенсіонерка навіть прочитала «лекцію» про здоров’я. Слова своїх критиків я зчитувала як «Схудни! Ти не гідна нашої поваги, поки настільки велика». 

Можливо, я, засмучена та розчарована, знову б увійшла до кола з обмеженнями і переїданнями, якби не зрозуміла важливе: зайві кілограми не заважають займатися тим, що робить мене мною. Та й хіба вчені знайшли взаємозв’язок між пласким животом і здатністю творити? Чи між типом фігури та жагою пізнавати світ? 

Здається, ні. 

Але люди все ж асоціюють зовнішність інших з певними рисами характеру, навичками, освіченістю. Згідно з дослідженнями, привабливих людей автоматично сприймають як більш розумних, талановитих та відкритих, тож їх частіше запрошують на співбесіди та пропонують вищі зарплати. Часом це небезпідставно: коли працівник знає, що його зовнішність до вподоби іншим, він впевненіше почувається, не соромиться ділитись ідеями та висуває вимоги. Однак від привабливої людини очікують більше звершень і відповідно більше амбіцій, тож її можуть не прийняти на низькооплачувану або ж нецікаву посаду, а натомість взяти менш симпатичного кандидата. Такого висновку дійшли фахівці з Лондонської бізнес-школи, Сінгапурського університету управління та INSEAD. Можливо, HR-менеджери, які взяли участь у дослідженні, поміркували, що від нецікавої роботи приваблива людина отримає менше задоволення, ніж неприваблива. 

Від підходу судити за зовнішністю програють рано чи пізно всі. Неконвенційно гарні люди тривожаться через своє тіло та почуваються розчарованими. Привабливі тим часом гадають, чи їхні здобутки цілком заслужені, або ж переймаються, як зберегти товарний вигляд. 

Проте якщо для чоловіка краса — додаткова перевага, то для жінки, навіть якщо вона не претендує на високі посади та суспільне визнання, — це обов’язок та ще й з постійно змінними умовами. Наприклад, у попкультурі нульових ідеалом краси вважалася худорлява й пишногруда білявка, а вже в десятих масмедіа мліли від сідниць Кім Кардаш’ян та її фотосесії з шампанським. А чого вартий перехід від брів-«ниточок» до густих, як у Кари Делевінь! Але не поспішайте робити перманентний макіяж: кажуть, тоненькі брови повертаються в моду. 

Що ж, немає нічого мінливішого, аніж стандарти краси. І немає нічого постійнішого, ніж їхнє існування. 

Рішення та альтернативи

Можливо, жити стане легше, якщо всі тіла наректи прекрасними? У такому разі ні працедавцю, ні сусідці не буде діла до твоїх брів чи кілограмів. Засновники бодипозитивного руху так і вчинили, але їхня концепція припала до душі не всім. Незгодні зазвичай (принаймні в українському сегменті фейсбуку) висувають аргументи на кшталт «Навіщо пропагувати ожиріння?!», «Може, ще й митись не треба?», «Ідея хороша, але має стосуватись лише тих, хто може виправити свої недоліки. Тож товстим тут не місце!». І можна було б припустити, що ці коментарі пишуть лише пластичні хірурги, косметологи та фітнес-тренери, які бояться втратити клієнтів. Але не все так просто. 

Одна з причин такої реакції того, хто докладає чимало зусиль, щоб стати конвенційно привабливим/зберегти цей статус, дратують «халявники». Нещодавно деяких користувачів інстаграму обурив бренд, який пропонує одяг для жінок plus size. А все тому, що він ввів власну розмірну сітку, де 46-му розміру відповідає XS, 52-му — S, 58-му — L тощо. Під відео, де нехуді жінки демонструють одяг розмірів S та M, хтось навіть написав: «Ви що, гадаєте, дівчата S та M не прийдуть сюди та не напхають вам у панамку?». Що ж, тоді варто нападати і на звичайні бренди з їхніми маломірками (гадаю, мене зрозуміють ті, хто замовляв через інтернет).

Я не підтримую бодипозитив, але не через те, що він нібито пропагує ожиріння. Тим паче складно руху боротись із ринком схуднення, прибутки якого у 2019 році тільки в США досягли 78 мільярдів доларів. Мене турбує інше: краса все ще постає як базова жіноча цінність, а самооцінка ґрунтується на тому, наскільки ти вважаєш своє тіло прекрасним та унікальним. Яскравий приклад із масової культури героїня Емі Шумер із фільму «Красуня на всю голову» (англомовна назва I feel pretty навіть більш красномовна), яка досягає успіху на роботі завдяки вірі у власну привабливість. 

Відсторонитись від зовнішності і сфокусуватись на можливостях свого тіла пропонує бодинейтральність. Наприклад, для мене цінно, що я завдяки їй можу написати цей текст, блукати київськими вулицями, не думаючи ні про що, розслабитись під ASMR-відео тощо. 

Бодинейтральність не вимагає повсякчас любити своє тіло, але закликає турбуватися про нього. І ні, це не завжди передбачає чіткий розрахунок білків, жирів і вуглеводів та три силових тренування на тиждень. Протягом життя так чи інакше у тебе формується список речей, від яких твоє тіло кайфує. І для кожного це різне: хтось залюбки обміняє абонемент у зал на сеанс масажу, а комусь важливо закрити ноутбук, хай із недописаним текстом, зачинити квартиру та завітати до кав’ярні на сусідній вулиці, щоб поласувати улюбленим печивом та перекинутись кількома фразами з баристою. 

Бодинейтральність спонукає розглядати фізичну активність як джерело задоволення. Колись мені здавалося це неможливим: під час РХП я змушувала себе тренуватись і ходити щодня мінімум 5 кілометрів за будь-якої погоди, а після хвороби боялася займатись чимось, щоби знов не рахувати, скільки спалено калорій. Але коли минулого року протягом місяця проходила на танці, то з подивом зрозуміла: ця легка втома в кінцівках приємна. Мене більше турбує, чи правильно я виконала рух і вловила ритм, а не те, як багато мені треба танцювати, щоби схуднути. До речі, американське дослідження показало, що більшу насолоду отримують від вправ ті, кому під час тренування радили зосередитись на функціях свого тіла («Відчуйте, наскільки сильнішими ви стаєте)», аніж ті, кого мотивували поліпшенням зовнішнього вигляду.  

Звісно, мені як жінці з середньою тілобудовою та без проблем зі здоров’ям, що відображаються на зовнішності, легше дотримуватись бодинейтральності. Частина кілограмів, набраних після РХП, розчинилась якось само собою, тож фетшеймінгові коментарі на свою адресу чую зрідка. А от як не думати про своє тіло тим, хто постійно стикається з критикою? На жаль, таку чудову соцмережну функцію як «заблокувати користувача» складно втілити у реальному житті, особливо якщо цей «користувач» — твоя близька людина. 

Проте й бодипозитив у такому разі навряд чи стане панацеєю. Роками боротись за можливість наблизитись до ідеалу, відмовляти собі у радощах, крадькома роздивлятись знайомих, яких вважаєш красивішими, й заздрити їм — і зненацька полюбити себе. Надто радикально, еге ж? Також треба зважати на те, що деякі люди розцінюють пункти якоїсь концепції буквально (це стосується не лише бодипозитиву). Наприклад, якщо жінка не в захваті від свого тіла та планує щось змінити, вона може засумніватись у тому, чи має право зараховувати себе до прихильниць бодипозитиву. 

Щирий мотив чи маркетинг

Можливо, бодинейтральність мені більш імпонує, ніж бодипозитив, бо до неї ще не дістались маркетологи. Ті вже навчились продавати споживачам любов до себе та зуміли під ярликом «прогрес» подати тупцювання на місці. До прикладу: у 50-х роках минулого століття Мерилін Монро вважалась еталоном краси, а зараз би її записали до категорії plus size і взяли б до рекламної кампанії beauty-бренда задля diversity. Можливо, ще б вона зіграла замість Емі Шумер у «Красуні на всю голову». Ні, я не кажу, що раніше було краще (хоча не виключено, що зрозуміліше). Просто у людства досі є дурна звичка задавати тренд на жіночу зовнішність як на якусь річ, якої можна позбутись після завершення сезону. 

Лія Беркенвальд, фасилітаторка бодипозитивного руху, визнає: «Надто часто бодипозитив зводився лише до приємних вайбів та токсичної позитивності, що формувало гарну картинку в інстаграмі, але не лишало простору для репрезентації болісних переживань, які супроводжують боротьбу за ідеї руху». А цей простір якраз і потрібен, щоб бодипозитив вважався інклюзивним, пояснює вона. І додає: «Бодипозитив це просто балачки, якщо не боротись проти расизму, сайзизму та інших систем пригноблення»

Бодинейтральність Лія сприймає як небажання переживати сором за негативні думки про своє тіло. Можливо й так, але варто зважати і на інше: протистояння стандартам краси — наразі переважно індивідуальна відповідальність, а не колективна. І коли якась жінка публічно демонструє, що приймає свою зовнішність і не докладає зусиль, щоб бути в «нормі», вона — хоче того чи ні — стає частиною маніфесту. Бунтаркою. І вже мало хто обговорює її ідеї, думки, вчинки. Переважно розмови зводяться до її волосся на ногах, ваги, акне: тільки одні обзивають нечепурою і жирною мерзотою, а інші хвалять за сміливий вчинок. Тільки де в цьому сама жінка? 

Звісно, є речі, на які ти здатен вплинути, а на які — ні. Я, наприклад, можу любити себе час від часу, якомога рідше думати про свій вигляд й не підписуватись на блогерів, у яких зовнішність — основа контент-стратегії. Але мені не під силу змусити масмаркет-бренди шити (у випадку з Україною — закуповувати) речі розміром більші за L, колег — перестати писати про «вареники» Лесі Нікітюк, а кінопродюсерів — брати на головні ролі у високобюджетні стрічки жінок різної зовнішності та віку. Поки керівництва всіх компаній, пов’язаних із модою, масмедіа, косметикою, хоча б на половину не складатимуться з жінок, так і намагатимемось щоразу заскочити на трендові гойдалки. 

Зрештою, в англійській мові ще повно іменників, які можна поєднати зі словом body.  

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!