Відчути себе частиною справжнього сестринства: Як спільнота українських фотографок посилює жіночий голос

від | Січ 13, 2022 | Дівчина говорить, Її історія, Фемкульт

Ukraine Women Photographers Organization — це спільнота, яка об’єднує українських жінок-фотографок. Вона виникла з потреби засновниці Анни Мельникової зробити роботи жінок більш видимими. Анна — випускниця Королівської академії мистецтв в Гаазі. Працює в жанрі портрета й авторської фотографії та режисури. На фестивалі UNSEEN в Амстердамі презентували її книжку, присвячену вивченню гендеру в суспільстві.

На час заснування спільноти вона вже мала досвід викладання у школі Bird in flight і під час роботи зі студентками помітила, що є чимало талановитих фотографок, але про них мало знають. За рік існування організації стало зрозуміло, що вона також дає відчуття спільництва й підтримки. 

Портрет Анни Мельникової авторства Ally Fane

Подібні об’єднання фотографок є у всьому світі, як-от Woman photographer, яка має своє представництво і в Україні, спільнота імені Джулії Маргарет Кемерон, Female Photographers Network та інші. 

«Мені хотілося підтримати таких жінок, які хочуть творчо розвиватись»

В Ukraine Women Photographers Organization (Ukrainian women photography) учасниці консультують одна одну, обговорюють свої роботи і працюють над спільними виставками. Для цього Анна створила групу у фейсбуці. Також є інстаграм-сторінка з роботами учасниць спільноти та інших мисткинь. В Ukrainian women photography влаштовують живі зустрічі, виставки, резиденції та спільні поїздки.

Спільне фото учасниць Ukraine Women Photographers Organization

Коли Анна викладала, то помітила, що багато дівчат присвячували проєкти темам, пов’язаним із проблематикою вибору жінки. Вони ставили запитання про те, що жінка повинна поставити на перше місце: її інтереси як жінки-особистості або ж соціально нав’язані рамки. 

Виявилося, що це не лише актуально, а й болить багатьом. «Мені хотілося підтримати таких жінок, які хочуть творчо розвиватись. Особливо у царині фотографії, бо ж знову-таки, я у цій галузі працюю», — говорить Анна.

З цього виходить і ще одне покликання спільноти — підвищити видимість фотографок. «Зараз ситуація вирівнюється — і багато жіночих імен не сходить із язиків. І в комерційній фотографії, і в артфотографії. Але мало тих, хто працює сам, не в тандемі з кимось. Здебільшого ті, хто популярні, працюють у тандемі з чоловіками».

Анна пригадує, як одного разу її знайому відмовились взяти на роботу як операторку саме за статевою ознакою: «Сексистські речі виникали навіть у моїй практиці. Мені казали: «Визначся: ти або красива, або розумна й талановита»

«Настільки легше стало, коли виявилося, що нас турбує і болить одне й те саме»

Учасниці спільноти розповіли про те, чому важлива професійна підтримка одна одної, як вона у них проявляється та навіщо вони взагалі долучились до спільноти. 

Олеся Саєнко:

Олеся Саєнко

«Враховуючи, що існує male gaze, мене цікавить, чи може існувати female gaze. І чи бачення жінок зараз є їхнім внутрішнім і авторським, зважаючи на те, що більшість класиків є чоловіками. Тому професійна підтримка одна одної є важливою як мінімум для того, щоб стати видимими у галузі, в якій премію Хасельблада (одна із найпрестижніших нагород у фотографії, — прим. DIVOCHE.MEDIA) отримали всього 19,5% жінок. Не хочу наганяти зради і розділяти фотографію на два табори, але все ж цікаво, чи є різниця в баченнях і як це відбивається на видимості фотографок на світовій арені.

Найбільше нас підтримує засновниця організації Анна. Їй легко вдалося об’єднати нас для спільного проєкту, до того ж в умовах пандемії. Також вона регулярно ділиться цікавою інформацією у нашій групі. Зі свого боку не певна, що надала багато підтримки, але, до прикладу, намагаюся час від часу ділитися корисними можливостями, цікавою і корисною інформацією.

Однак найбільшу взаємну підтримку я відчула, коли зустрілися з кількома дівчатами наживо — настільки легше стало, коли виявилося, що нас турбує і болить одне й те саме. Тому такий обмін думками дав підтримку і розуміння, що я така не одна».

Вікторія Лихольот:

Вікторія Лихольот. Авторка фото Марія Варлигіна

«Підтримка — це найважливіше у будь-якій діяльності. Професіонал-одиначка — нонсенс. У нашій спільноті підтримка виявляється, насамперед, у спілкуванні. Для художника корисно, коли є змога подивитися на свою роботу іншими очима, під іншим кутом. Для мого проєкту на виставку «100 жінок» такими були очі Тані Афанасьєвої. Також я вдячна порадам Анни Мельникової. Робота художника — це не тільки створення художніх робіт, а ще й рефлексія над сукупністю своїх практик або аналіз робіт колег.

Такою роботою для мене стала колаборація із двома учасницями нашої спільноти — Яною Григоренко і Олександрою Зборовською. Я викладаю невеликий курс «Феміністське мистецтво» для магістрів катедри медіакомунікацій Харківського національного університету. Тож я запросила Яну та Сашу провести артист-токи для студентів. 

Тема жіночої ідентичності сьогодні дуже актуальна. Багато художниць працюють із нею. І мені як жінці також важливо конструювати цю ідентичність разом з іншими художницями».

Яна Григоренко:

Автопортрет Яни Григоренко, створений для групового проєкту про пошук музи у собі

«У момент, коли я проходила інтимний процес прийняття себе як жінки та дослідження власної жіночності, я дізналась про ініціативу Анни Мельникової. Саме тоді я дійсно відчувала потребу енергетичного та інтелектуального обміну з іншими жінками. Крім того, експертність нашого куратора не викликала жодних питань, ми відчували і досі відчуваємо невимовну спраглість до знань, якими Аня може з нами ділитися. 

І зараз я можу сказати, що це несподівано неймовірний досвід! Відчути себе частиною справжнього сестринства: у професійному й емоційному сенсах. Не думала, що так буває, якщо чесно, особливо у свідомому віці. Дійсно потужна сила підтримки, розуміння і натхнення!

Професійна підтримка важлива для кожного митця, поза поняттям гендеру. По-перше, це можливість продуктивного обміну знаннями, інсайтами, досвідом. По-друге, це ефективний сеанс групової терапії, щоби подолати сумніви, внутрішні бар’єри, заперечення.

Те, що вирізняє нас як жінок — це особливий потяг до єднання. Це щось у нашій жіночій природі, що дозволяє нам підсилювати одна одну. 

Нам у Києві пощастило: тут мешкає найбільша кількість наших членкинь. Ми бачимось досить часто, допомагаємо одна одній зі зйомками, ділимося знаннями та навичками, плануємо колаборації. Кожна ділиться тим, чим відчуває потребу ділитись у цей момент. За час існування організації я знайшла близьких подруг і колежанок, які сьогодні у моєму житті відіграють невипадкову роль».

Марія Петренко:

Марія Петренко

«Я долучилася до спільноти на стадії, коли це була лише сторінка у фейсбуці, просто з цікавості, для спостереження за творчістю інших дівчат, пошуку натхнення, відкриття нових імен. Потім, коли виникла ідея спільного проєкту, вирішила спробувати доєднатися до нього. Тема, на якій зупинилися для втілення, мені сильно резонувала, й хотілося бути частиною цього процесу саме через неї. 

Фото Марії Петренко

Але під час створення проєкту все більшої значущості набувало спілкування з іншими учасницями, обмін ідеями, досвідом — адже саме середовище є живильним для всіх учасників креативного процесу, до того ж це був простір творчості з відчуттям безпеки. Не знаю, можливо це прозвучить дивно, але саме це відчуття безпеки, яку дає відсутність агресивності у критиці, наявність поваги до роботи інших, делікатність у ставленні до чужих кордонів і є для мене проявом підтримки».

Юліана Паранько:

Юліана Паранько

«Ukraine Women Photographers Organization — це хороша платформа для відчуття спільноти у світі фотографії та збільшення видимості фотографок у ньому. Професійна підтримка у фотографії для мене дуже різна: від коментаря під роботою, конструктивної критики, обміну техніки, асистування під час зйомки, обміну фотокнижками до того, що ти радиш інших фотографок як професіоналок, поширюєш їхні роботи і надсилаєш сердечка в приватні повідомлення подругам, бо їхні роботи того варті.

Я познайомилася з Анною Мельниковою, коли навчалася на курсі портретної фотографії, де вона викладала. До групи фотографок у фейсбуці я долучилася від початку її створення, також позапрошувала туди інших фотографок та людей, які цікавляться фотографією. Спочатку я вела календар конкурсів, який також шерила з іншими учасницями. Я заповнювала дедлайни та умови подавання, щоб не забувати самій, а також спростити пошуки іншим фотографкам. Зараз на це часу все менше, тому просто поширюю інформацію у різні чати, якщо бачу, що це підходить. Для мене, власне, поширення такої інформації — дуже солідарна річ, адже я особисто часто відчувала, що багато речей проходить повз мене саме через брак інформації.

Я також брала участь у першій виставці спільноти «100 жінок», яка була онлайн у рамках Photo Kyiv 2020 і офлайн в АРТпідвалі Муніципальної галереї у Харкові у 2021-му. Я дуже рада можливості працювати у колективі разом з іншими учасницями та показувати свої роботи у рамках виставок».

Єва Джишиашвілі:

«Долучилася я до проєкту, тому що темою жіночої фотографії вже давно цікавилась. Це була тема моєї магістерської роботи. Я досліджувала так звану «жіночу фотографію», зокрема, жінку як суб’єкт та об’єкт (жіночий образ) фотографії з моменту її виникнення. На етапі дослідження на перше місце вийшла фотографія не як графічне зображення, мистецтво або документ, а як соціальний комунікатор.

Фото Єви Джишиашвілі з групового проєкту про пошук музи у собі

Питання поділу фотографії на «жіночу» і «чоловічу» достатньо неоднозначне. Як показало моє дослідження, проблема «жіночого погляду» у фотографії пов’язана з гендерними стереотипами, сприйняттям відмінностей між «жіночим» і «чоловічим» у соціумі. Приписування авторства жінкам чи чоловікам відбувається, виходячи із прийнятих норм стереотипів про «можливу» поведінку чоловіків і жінок у соціумі. З одного боку, гендерні стереотипи сприяють збереженню і трансляції культурно-історичного досвіду, акумулюючи досвід поколінь стосовно поведінки жінок і чоловіків. З іншого, в умовах глобалізації, вони транслюють застарілу систему взаємовідносин, засновану на релігійних догмах. На додаток, стереотипні жіночі образи активно експлуатує реклама, доводячи до крайнощів. 

У нашому проєкті ми працювали із власними образами. І ці образи стали втіленням пошуку, дослідженням себе, трансформації фізіологічної, психологічної, психоемоційної, пережитих травм, тригерів. Робота на рівні підсвідомості. Це колективне висловлення про те, що сьогодні турбує жінку. 

Це дуже особисті історії. Працювати в жіночій групі для мене було комфортно. Із власного досвіду, іноді стикаєшся із чоловічою агресією у професійних колах. Це проявляється у зверхньому ставленні до жінки, проявах сексизму. Робота у групі давала відчуття захищеності, що дає можливість бути більш щирою, бо ми з повагою і розумінням ставимося до особистих візуальних висловлень. Це і є підтримка.

Взагалі жіночий образ один із найдієвіших. Протягом всієї історії людства простежується тенденція стандартизації жіночого образу, критеріїв зовнішності та краси. 

Фотографія у масмедіа — потужний транслятор сформованих гендерних стереотипів. Авторська фотографія — візуальна репрезентація особистого жіночого досвіду. Результат нашої роботи це якраз і є чесна репрезентація жіночого досвіду і вихід за рамки стандартизації.

Думаю, що фотографки, які працюють сьогодні, відрізняються не своїм особливим «жіночим поглядом», а конкретними результатами у висловленні через фотографію світосприйняття і трансляцією загальнолюдських цінностей та явищ».

Самомуза

Першим проєктом для  Ukraine Women Photographers Organization стала виставка, яка досліджувала, що значить бути жінкою і власною музою. Раніше музу в мистецтві сприймали переважно у ролі жінки, яка надихає чоловіка. Хоча були мисткині, як-от Фріда Кало, які були самі для себе музами й малювали власні портрети. 

Авторка Тетяна Афанасьєва

Нині дедалі більше жінок надихають самі себе. Цьому сприяють і сучасні технології. Селфі дали можливість краще дослідити себе. Заради чого їх роблять? Хто наповнює жінок? Чи можуть вони самі себе надихати? І як тоді виглядатимуть артоб’єкти, які вони створюють? Це й взялися дослідити учасниці спільноти.

«Для мене муза щодня нова. Мене сильно надихає музика. Часто це люди, які поряд, і ті, які пов’язані із творчістю. А ще мої студенти. Коли дивишся, що хтось із близьких добився чогось, що робить його щасливим, тебе це надихає. Коли складно, починаєш шукати відповіді у книжках. Чи можна сказати, що ти сам себе надихаєш, якщо знаєш, як наповнити себе? Думаю, так. Напевно, я можу бути музою для себе», — ділиться Анна.

Авторка Тетяна Клименко

Надалі у спільноті фотографок планують продовжити роботу над цим проєктом. Тому що початковою була мета представити 100 жінок України. Наразі взяли участь 13. Щодо інших проєктів, то, на думку Анни, було б цікаво попрацювати із темою екології.

Про особливості української жіночої фотографії

«Я не можу сказати, що можна виділити суто жіночу фотографію. Є дівчата, які роблять дуже ніжні фотографії, а є й чоловіки, які роблять дуже ніжні фотографії. Це все стереотипні речі, що чоловік не може зробити ніжний натюрморт», — каже Анна.

Водночас Анні цікаво спостерігати, які теми частіше обирають жінки. Це переважно теми материнства, тілесності, старіння і краси. У чоловічій фотографії, за спостереженнями Анни, яскравих проєктів, присвячених цьому, непомітно.

«В Україні багато робіт фотографок пов’язані з темою особистої і національної травм. Чимало працюють із темами внутрішніх конфліктів», — додає засновниця спільноти. 

В інших країнах, на думку Анни, фотографки більше працюють із чуттєвістю. Там часто роблять дослідницькі проєкти і такі, що впливають на емоційному рівні. У таких проєктах є гра зі світлом, кольором, коли не можна визначити чіткої тематики, але ми щось відчуваємо. 

Що далі?

Анна хоче й надалі розвивати спільноту фотографок в Україні. Робити більше виставок. Знайомитись зі спільнотами з інших країн, аби не замикались у собі, а навпаки, були містком для комунікації з іншими спільнотами та знайомити українських авторів із фотографками з інших країн.

«У мене стався WOW-момент, коли ми готувались до офлайн-виставки. Тоді багато дівчат приїхали з інших міст допомагати з експозицією. Це було неймовірно приємно. Я навіть не розраховувала на таке. Люди самі організувались і стали допомагати й підтримувати. Відчувається спільнота. Ти розумієш, що людям це важливо й потрібно. І ми всі у єдиному потоці».

На кого звернути увагу

Ми запитали в Анни, яке фото української фотографки за останній час їй найбільш запам’яталось? Анна спеціалізується на портретній фотографії. Тому також запитали в неї, які портрети останнім часом їй найбільш запам’яталися. Вона зауважила, що серед українських фотографок у художньому напрямку мало хто займається портретами. 

Катя Лесів та її артбук I Love You

«Вона позиціонує себе як художниця. Але багато працює з медіумом фотографії. У неї м’які ніжні роботи, які не виглядають водночас банальними. Є енергетика, сила. Вони дуже багатогранні. Мені сподобався проєкт IST Publishing — артбук I love you Каті Лесів. Він присвячений любові, але сама тема була розкрита через діалог двох квіток. Це символічно й романтично. Як поезія». 

Ксенія Петровська

«У неї неймовірно потужні за кольором роботи. Є мінімалізм і графічність. Я вражена тим, що вона робить». 

«Я дивлюсь на те, що роблять дівчата, — і захоплююсь. Може, у чомусь не вистачає практики зібрати в серію, але я бачу багато потенціалу. Це дуже надихає і мене як авторку працювати над своїми проєктами».

Портретні фотографи Кольєр Шорр і Хелен ван Міне

«У них доволі часто мінімалістична картинка. Немає пафосу. Все дуже просто. Простий одяг або взагалі без одягу. Але водночас настільки потужний характер персонажів. Коли я дивлюсь на такі роботи, мені цікаво дізнатись, завдяки чому цього досягнуто. Чи це тонко вибудувана композиція, поза чи ракурс. Якими методиками, засобами авторка цього досягає?»

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!