«Коли вже знайдеш нормальну роботу?» Про мрії, творчу роботу та упередження

від | 09.01.2023 | LMillustrated, Дівчина говорить, Топ

Час читання: ( Кількість слів: )

«Жінка на сцені — це непристойно! Дівчині з дворянської родини не годиться соромити рід блюзнірським заняттям!» Надворі 19-те століття. Легендарна українська акторка Марія Заньковецька з дитинства мріяла грати в театрі, але вперше вийшла на професійну сцену лише у 28 років.

«Жінка малює замість справжньої праці — це ганьба! Дівчині з селянської родини не годиться займатися чимось, окрім господарства!» Надворі 20-те століття. Видатна українська художниця Катерина Білокур змалечку малювала, але вперше виставила свої картини в 40 років.

Багато професій жінкам не були доступні або вважались непристойними: письменниця — непристойно (тому жінки брали чоловічі псевдоніми), актриса — непристойно (Заньковецька теж не просто так взяла вигадане прізвище, насправді вона Адасовська), художниця — непристойно… Давайте вже одразу так: бути жінкою — це непристойно.

Надворі 21-ше століття. Жінки можуть бути акторками, художницями, письменницями і музикантками, та річ у тім, що загалом творчі професії часто не сприймають серйозно. 

«А коли вже знайдеш нормальну роботу?» — думаю, ті, хто обрали творчу професію, чули таке запитання від близьких, друзів, а може, й від самих себе. Бо коли ззовні багато голосів повторюють одне й те саме, вони стають твоїми внутрішніми. І можуть перетворитися на вершників апокаліпсиса: перший посіє розбрат, другий почне внутрішню війну, третій — голод сподівань, четвертий — смерть мрії.

Я саме з тих людей, які завжди мріяли про творчу роботу, і багато зробила, щоб моя мрія вижила і стала реальністю. А також багато вислухала про те, як це несерйозно, несолідно, нереспектабельно.

Якщо у 19-му столітті жінки на сцені або за мольбертом вважались непристойними, то тепер лише несерйозними. Пам’ятаю, мені казали: «Усі дівчатка в дитинстві мріють стати актрисами». І тут навіть річ не в докорі, що це дуже банально (всі хочуть, і ти туди ж), а в ключових словах «дитячі мрії». Творча робота — то дитячі мрії, он воно що. 

Дитячість, забавка, те, що зазвичай переростають (як якусь хворобу). Я мріяла вступити в театральний, але диявол на плечі чомусь голосом моєї мами шепотів: «Йди на економічний».

Добре, що я вступила на соціологію, не через те, що цікавилась нею, просто навчатись на гуманітарній спеціальності мені було достатньо легко, і залишався час на театральну студію.

Та диявол на плечі все буркотів: «Ти ж розумієш, що театр — це несерйозно», — вже голосом колишнього. Я спитала, про яку роботу мріє він. «Я б хотів у якійсь фірмі зводити дебет і кредит». 

«Охуїти, мрія», — мала, певно, відповісти я, але замість того подумала: «Вау, який серйозний, який дорослий і перспективний». Дослухавшись його думки, покинула театральну студію і пішла працювати в банк, хоч то було зовсім не моє, як гроші в кредит. Саме за кредитами я консультувала людей, хоча не могла як слід розібратись ані у відсотках, ані скільки їм потрібно сплачувати кожного місяця, а тіло кредиту в домовині бачила у білих капцях. Можливо, дещо корисне я й зробила, працюючи в банку, — хтось із тих бідолашних, кому я надавала консультацію, ухвалив важливе рішення не брати кредитів. Ніколи.

Однак я поєднувала «нормальну» роботу, почуваючись дуже дорослою і не дуже щасливою, з успішним навчанням в універі (де отримувала підвищену стипендію) і регулярно вислуховувала ниття свого хлопця про несправедливість до нього долі: щоб вчитись на контракті на своїй серйозній економічній спеціальності, йому потрібні гроші, але працювати він не встигає, його і так ось-ось виженуть з інституту. 

Розійшлися ми через те, що він, за іронією, виявився не готовим до серйозних стосунків. І приблизно тоді ж обірвалась моя запаморочлива кар’єра у галузі фінансів. Із тим хлопцем наступного разу ми побачились на прем’єрі вистави, в якій я грала. І почувалась абсолютно щасливою, знову втративши шанс вважатися солідною людиною.

Бо, як відомо, творча робота — це не дуже солідно. Солідні люди не бігають по сцені у дивних костюмах ані у 20, ані у 30, ані, не дай боже, у 40 років. Солідна людина — це збірний образ загадкового, знеособленого, майже міфічного «бізнесмена» в краватці, з дипломатом і пейджером на поясі. Так, бляха, з пейджером, бо цей образ застарів, як і уявлення деяких людей про творчу роботу.

«І довго ти ще по сцені скакати будеш?» — шедевр від творців запитань «Що означає твоє татуювання і як виглядатиме в старості?». З татухами чи без них ми все одно постаріємо. Якщо пощастить, звісно. То краще постаріти, маючи за своїми татуйованими плечима досвід роботи, яку ти любиш, ніж постаріти і зрозуміти, що все життя займався тим, що тобі було нецікаво.

Існує думка, що талант урешті-решт себе проявить і знайде дорогу до світла, попри перешкоди і чиїсь упередження. Заньковецька і Білокур таки ж пробились.

Але скільки було тих, про кого ми не знаємо? І яких би ще висот могла досягти Катерина Білокур, якби вчасно отримувала не кпини і докори через малювання, а підтримку? Вже не кажучи, як би це вплинуло на її особисте почуття щастя.

Часи змінюються, а парадокси суспільства й упередження залишаються. Щось мені підказує, що ті самі люди, які транслюють думку, що актриса/музикантка/художниця — це несерйозно, також скажуть, що професія військової/науковиці/програмістки — занадто серйозно для жінки. 

Я розумію, що зараз до визначення творчої роботи окрім «несолідна» додалось ще «неначасна», та думаю, що питання самореалізації та права бути собою на часі завжди.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

STEM-кохання: Як любовні романи роблять жінок у науці помітними

STEM-кохання: Як любовні романи роблять жінок у науці помітними

Смачно, але соромно — чимало людей соромляться зізнатися, що читають любовні романи. Про цей жанр існує багато стереотипів — мовляв, примітивні історії, написані за шаблонами, які не мають нічого спільного з реальністю....

Мене також зґвалтували на вечірці, підсипавши речовину в напій

Мене також зґвалтували на вечірці, підсипавши речовину в напій

У мережі набула розголосу історія про групу хлопців з Івано-Франківська, що влаштовують вечірки, обпоюють дівчат, а потім знімають їх непритомними та публікують ці фото й відео у своїх соціальних мережах. Після публікації у...

«Зараз ніхто не займається собою. Всі займаються тільки війною». Як працює «Жіночий ветеранський рух»

«Зараз ніхто не займається собою. Всі займаються тільки війною». Як працює «Жіночий ветеранський рух»

На «Шостому українському жіночому конгресі» міністр оборони України Олексій Резніков сказав, що в українському війську...