Нестерпна банальність буття порноакторок у «Насолоді» Ніньї Тюберг

від | Лют 22, 2022 | Фемкульт, Дивитися

Одним із формувань сучасної попкультури є цілеспрямованість, досягнення мети всього життя попри все та відданої праці у царині, що є твоїм покликанням (яке ти обов’язково знайдеш). Праця культивується, змішується з життям, перетворюючи успіх на єдиний вагомий сенс, а виконаний KPI — на найбільшу насолоду буденності. 

Всі ми хоч раз у своїх мріях ставали на місця героїнь «Диявол носить Prada», «Ерін Брокович» або «Ділової жінки». Але чи готові ми приміряти на себе кар’єрний шлях у сірих зонах людської праці, таких як порноіндустрія чи проституція? Чи готові ми до того, щоб поглянути на цю царину, як на поле для марнославних звершень? Спробуйте дізнатися на власному досвіді, відвідавши кінопоказ «Насолоди» в українському прокаті. 

Дебютний повнометражний фільм Ніньї Тюберг розпочинається темним екраном та характерним звуковим рядом: стогонами та приглушеним плямканням статевих органів. Ці декілька секунд темряви промовисто артикулюють, як порнобізнес присутній у нашому повсякденні: стигматизований світ, про який соромно говорити вголос і визнавати реальним, а не усунений за лаштунки нормалізованого повсякдення. Наступний кадр — і ми бачимо головну героїню, яка проходить митний контроль, в’їжджаючи в Лос-Анджелес. «З причини бізнесу чи для насолоди?» — питає прикордонник. Відповідь: «Насолода».

 Всі ми більш-менш захоплювались фільмами про шлях до мрії, де попри всі перепони головний/а герой/їня врешті-решт отримують бажане  завдяки своїй наполегливості, щирій праці, таланту. Саме цей класичний мотиваційний сюжет і лягає в основу «Насолоди». Головна героїня, мешканка шведського міста, приїздить до Голлівуду, щоби підкорити його вершини. Проте її кар’єрні вподобання спрямовані не на 20th Century Studios або Paramount Pictures, а на Hustler Video, та Brazzers. Перші хвилини фільму стрімко розгортають події. Ми бачимо швидкі склейки: аеропорт, омріяна автомагістраль із позначкою траси на Лос-Анджелес, душ, підписання першого контракту та ознайомлення з умовами праці — і ось перед нами вже не безіменна героїня, а спокуслива Белла Черрі. Вона новачок і тільки розпочинає свій зірковий шлях, який буде супроводжуватися усіма атрибутами мелодраматичного сценарію: зворотними пейзажами міста, дівочою дружбою у спільній квартирі, зрадою та глянцевими інтер’єрами знімальних майданчиків. 

А поза цим вона Ліннея — білявка з 25 татуюваннями, провінціалка зі Швеції, яка мимоволі збуджує в позасвідомому низку вульгарних стереотипів про дівчат із північних країн. Вона прийшла в порноіндустрію через давній травматичний досвід із сексуального життя? Або ж вона розпутниця, що вирішує заробляти на своєму хобі? Її мотивація жодного разу чітко не проговорюється на екрані. А перераховані вище припущення у фільмі висміюють стереотипне уявлення загалу про те, що стати порноактором/кою можна просто так, без маркера спаплюженого життя чи розпусного характеру. Неначе даючи «ляпаса загальним уявленням», головна героїні «Насолоди» не має жодних передумов перед вибором професії. Але водночас ця непроговореність відсилає глядача до аксіоми, що в сучасних ринково-економічних відносинах чітка мотивація не така й важлива. 

Аудиторію не цікавить минуле її кумирів — ким вона/він була/в. Найголовніше — ким ти станеш, і від цього повинна розпочатися справжня біографія. Поки ж цього не відбулося, Белла повинна долати, жертвувати, створювати продуктивний образ в інстаграмі й хутко проводити лезом бритви по лобку перед зйомками, аби догодити примхам чоловічого смаку в сексі, бо в кінці може вималюватися омріяна вершина. 

Попри те, що протагоністка стрічки постає перед нами повноцінною Акторкою свого професійного шляху, відчуття патріархального устрою не полишає нас протягом усього фільму.  Більшість знімальних команд становлять чоловіки. Саме вони є деміургами, здатними створити для фаворитки успішну кар’єру. У фільмі таким провідником є Марк Шпіглер,  голова всесвітньо відомого агентства з підбору акторок Spiegler Girls у ролі камео. Акти насильства та примушення здійснюються саме над жінками, навіть у ситуації, коли головна героїня повністю завершує перевтілення від сабміссів до домінанти і сама вдається до акту насильства. Проте посісти нейтральну позицію спостерігача, як зазвичай відбувається під час перегляду фільмів про прекарність, не вдасться. 

Операторське око Софі Вінквіст не дозволяє зайняти вуаєристську позицію насолоди щодо подій на екрані. Ми опиняємось або на місці камери, що знімає сцени статевого акту, або на місці Белли, яка опиняється просто тілом, об’єктом бажання та насильства, суб’єктом агресії. Тож попри те, що Нінья Тюберг ідеально відтворила кадри з порнофільмів, саме операторський погляд не дозволяє нам ані на хвилину забути про жорстокість цієї індустрії. Вона поставлена на швидке задоволення фізичних потреб людини й не претендує на більше.  Але у візуальній інтерпретації Тюберг та Вінквіст точка зору стає активною, промовистою. Вона залучає глядача до того, що відбувається на екрані. У такій позиції глядач стає безпосередньо на місце акторів, які вимушені зіграти збудження та насолоду за будь-яку ціну. Навіть, якщо в пеніс доведеться вколювати ін’єкції для підтримки ерекції, а мотузки бандажу передавили зап’ястя. Все, що на перший погляд здається перебільшенням та розбещеністю в сексуальних уподобаннях, у фільмі стає інструментом тренувань для досягнення мети. 

Тюберг не перша режисерка, яка звертається до репрезентації світу порноіндустрії в кінематографі. Попкультура, що продовжує культивувати незайманість, традиційний шлюб та гетеросексуальність, зазвичай  пропонує два сценарії для «загублених на шляху спокуси душ»: або повне падіння на дно людського існування як покарання, або ж «прекрасного принца», що врятує та допоможе знайти правильний шлях (згадаймо з банального хоча б «Красуню», сценарій якої було адаптовано для більш оптимістичного посмаку).

Такий принцип працював на приниження роботи секс-працівників і заздалегідь поміщає їх у стереотипному образі. Але на відміну від «Ночей в стилі бугі» Пола Томаса Андерсона, «Королівської кобри» Джастіна Келлі або «Горезвісної Бетті Пейдж» Меррі Харон, «Насолода» не перетворюється на моралістську драму, де героїв спіткає наркозалежність, кримінальна відповідальність та/або лікування у психіатричній клініці. І це робить  фільм Тюберг виключним перед своїми попередниками.

Але водночас, після низки мотиваційних фільмів, сценарна арка Белли Черрі виглядає банально, й гостроти додає лише царина. Попри це, те, що така історія з’являється лише в 2021 році, промовисто виголошує, наскільки секс-індустрія стигматизована для широких кіл глядачів. Банальність сюжету вивертає на глядача його ж власну заангажованість, неготовність прийняти факт, що порноіндустрія дорівнюється будь-якій іншій сфері зайнятості. І водночас саме ця сценарна «неоригінальність», звичайність нібито забороненого може налякати пильників незайманих патріархальних цінностей. У Тюберг за стигмою та соромом перебувають звичайнісінькі люди з такими самими амбіціями, потребами та мріями і їхня праця заслуговує на присутність, репрезентацію та інтерпретацію. 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!