Як це – вп'ятьох заснувати креативний простір для жінок

У квітні минулого року в Києві з’явився креативний простір для жінок, заснований п’ятьма жінками власним коштом. Creative Women Space об’єднує в собі і лекторій, і невеликі магазини різної спрямованості. Сюди можна прийти працювати чи винайняти простір для святкування чи презентації.
«Простір працює за моделлю соціального підприємництва і спрямовує зароблені кошти на проекти розвитку жінок у творчості та бізнесі. Ми хочемо жити у світі, в якому жінки не бояться втілювати свої мрії. І віримо в те, що жінки гратимуть вагомішу роль в економіці України, якщо будуть активніше проявлятися в соціумі», – розповідають засновниці.
Ми поговорили з дівчатами про те, як вони знаходять спільну мову між собою, як втілили свої різні мрії в одному просторі та як планують розвиватися далі.

Засновниці Creative Women Space:

• Слава Світова – письменниця, коуч зі словесної майстерності та творчості, головна редакторка серії «Теплі історії», співзасновниця Першого українодівочого сайту гарного настрою «Каралєвна» та творчого проекту «Бюро дівочих мрій»;
• Ольга Васько – юристка та продюсерка.
• Ірина Малішевська – перекладачка, психологиня, мандрівниця, авторка тревел-блогу «Девочка на шаре»;
• Даша Непочатова – письменниця, сексологиня;
• Оксана Боровець – культурна менеджерка, фотографка, дизайнерка, арт-директорка проекту Bandura Style;

 

Ідея Creative Women Space

Таня: Наш простір виник на перетині мрій і страхів. Бо як воно буває? «Я дуже хочу! Але мені так страшно». Це наша історія. Кожна з нас тривалий час мріяла про свій власний простір, але наважитися почати робити перші кроки в цьому напрямку ніяк не могла. Зате коли нас стало п’ятеро і ми поділилися сокровенним, то зрозуміли, що маємо усі ресурси, знання, вміння та навички, досвід і колективну харизму, аби наважитися. Я мріяла про бірюзове піаніно, книжки, освітні лекторії та дівочі студії. І моя мрія збулася!
Оксана: Здається, всесвіт спочатку придивлявся, чи нам до снаги втілити колективну мрію. І коли переконався у серйозності намірів, то взяв нашу п’ятірку під крило. Ідея відкрити креативний простір виникла на перетині індивідуальних мрій кожної. Я, до прикладу, хотіла створити простір для інтровертів. Проте коли розповідала про свою мрію знайомим, більшість говорили: «Ти не зможеш». І я не стала їх розчаровувати – таки не змогла. Мені забракло сили і впевненості, підтримки. Коли нас стало п’ятеро, то всі сумніви й турботи ділили на п’ять. І вони видавалися вже не такими страшними. До речі, у просторі під сходами на другий поверх є затишна бірюзова ніша з диваном. Ми її звемо нішею для інтровертів. Тому простір для інтровертів я частково втілила.
Даша: А я мріяла про те, щоби створити фонд підтримки жінок, які прагнуть змін (особистих або професійних) у своєму житті. Сьогодні є різні програми для жінок у кризових ситуаціях або для жінок, які постраждали від насильства. Проте мало хто звертає увагу на звичайних жінок. Жінок, які хотіли б змінити щось у своєму житті, проте не наважуються, оскільки бояться, що їх не зрозуміють близькі, адже таким чином вони перестануть бути зручними, перестануть відповідати звичним очікуванням суспільства або родини. Тому для мене дуже важливим є те, що головною цільовою аудиторією Creative Women Space є саме звичайні жінки.
Оля: Я мріяла про простір для жінок у декреті, бо досить тривалий час провела в ньому сама. Мріяла про місце, куди могли б прийти молоді мами, щоб не втрачати зв’язок із зовнішнім світом. Де можна було б у спокійних умовах поспілкуватися, отримати нові знання, психологічну допомогу і підтримку. Мріяла про школу для дівчат-підлітків, де вони могли б отримати знання, яких не дають у звичайних школах.
Іра: Років із п’ятнадцяти мріяла про арт-кафе з лекціями, вільним мікрофоном, концертами і кінопоказами. Одного разу сіла зі знайомим економістом прорахувати бюджет для такого арт-кафе. З цієї зустрічі я вийшла з впевненістю, що арт-кафе мені не світить, і грошей для старту у мене не буде ніколи. Коли ми з дівчатами почали обговорювати спільний проект, я відкопала цю свою мрію і осмілилася її втілити завдяки підтримці команди.

Знайомство та перші кроки

Оксана: Наше знайомство відбулося на Дашиній кухні. Вона товаришувала з кожною окремо і зібрала нас як письменниць із метою щотижневих зустрічей. Але вже за кілька місяців теми розмов вийшли за літературні межі. Стало зрозуміло, що ресурс нашого кола потужніший і здатен підтримувати не лише у творчості, але й у реалізації ширших задумів.

Даша: Так, наше знайомство та спільна робота почалися за рік до створення Creative Women Space. Я дванадцять років працювала в офісі, робила кар’єру. І ось одного дня зізналася собі, що не відчуваю себе щасливою і, мабуть, займаюся зовсім не тією справою. А от чим би мені хотілося займатися, я не відчувала, бо в свої 34 роки усвідомила, що зовсім не знаю себе та своїх бажань, забула про свої мрії та орієнтуюся тільки на мрії та бажання тих, хто був поруч зі мною – чоловіка, доньки, батьків, колег, навіть суспільства загалом. Тому я наважилася на сміливий крок і пішла з роботи в нікуди, щоб дати собі можливість послухати себе і відчути, чим же хотілося б займатися саме мені, до чого лежить душа. Це був складний період у моєму житті, тому що мене майже ніхто не зрозумів, і я втратила те коло спілкування, яке у мене було. Ось так і виникла ідея створити вдома жіноче коло і запросити до нього жінок, які цікавляться творчістю, які шукають себе, хочуть щось змінити у своєму житті. Коло на кухні проіснувало два роки і відповідно мало два склади. Останній склад якраз придумав і втілив у реальність перший в Україні жіночий креативний простір Creative Women Space.

Пошуки приміщення та ремонт

Даша: Шукали приміщення досить банальним шляхом – через сервіс OLX. Для мене особисто було дуже важливим, щоби приміщення мало щось особливе, щоб воно притягувало до себе. Тому, коли знайшли квартиру в самому центрі Києва, до якої спускаєшся наче у підвал, а опиняєшся на повноцінному першому поверсі; в якій стелі понад чотири метри, і завдяки цьому вона має два поверхи; а замість балкона у неї величезна тераса понад 60 метрів квадратних, то одразу відчули: це те, що шукали. Водночас ціна приміщення була ринкова і на той момент вона нам здалася надзвичайно великою. А для того щоб підписати договір оренди, потрібно було подвоїти цю суму, щоби внести заставу, а також розрахуватися з ріелторами за їхні послуги. $4500 – це все, що ми мали на п’ятьох і що одразу витратили. Уявіть, ми підписали договір оренди на два роки, маючи лише гроші на перший місяц. Тобто заробляти ми мали від самого першого дня, аби мати кошти, щоб наступного місяця нас не виселили і ми не втратили нашу заставу.

Оксана: На стратегічній сесії – коли про фізичний простір ще не було й мови – ми склали його уявний образ. Йшлося про затишне світле приміщення з високими стелями, книжковою поличкою та фортепіано. Не було якихось конкретних параметрів, все на відчуттях. Мені як дизайнерці було важливо мати простір для креативу, можливість змінювати приміщення на власний смак. Приємно, що дівчата довірилися мені у виборі кольорів. Пам’ятаю, як обирали інтер’єрну фарбу. Якщо прогортати наш спільний чат, то там десятки зразків бірюзового кольору, який вже став нашою візитівкою.

Таня: Одна жінка може місяцями вибирати відтінок і колір стін. А нас п’ятеро, уявляєте? Насправді ж усе простіше, ніж здається. Ми звикли довіряти одна одній і делегувати. Одразу зійшлися на тому, що простір має бути комфортним і світлим, із мінімальним набором функціоналу для життєдіяльності гостей. Швидко пофарбували стіни, полиці. На меблі грошей у нас не було, тому оголосили дружній фандрейзинг на сторінці у фейсбуку, і велика кількість людей підтримала нас, тож ми змогли придбати 30 стільців, кілька великих столів та невеличких столиків. Піаніно нам подарувала чудова пані з Ірпеня і навіть доставила своїм коштом. Ми пофарбували його у бірюзовий, викликали майстра – аби інструмент після тривалої перерви зазвучав. У «Епіцентрі» вибрали пречудові кольорові чашки, і мить щастя настала. У квітні ми відкрили двері нашого простору у тестовому режимі. І ще ціле літо потроху щось додавали, доставляли, вдосконалювали. Так продовжуємо робити і зараз, бо немає межі досконалості.

Даша: Із власником квартири ми домовилися про орендні канікули на один місяць. Можливо, ми б і сперечалися довше, проте не мали часу. Потрібно було робити все швидко, адже наступного місяця вже мали платити за оренду. Тому з ремонтом закінчили за три тижні. У нас від самого початку була готова одна кімната, яку не потрібно було ремонтувати, ми виставили її під погодинну субаренду для того, щоб почати заробляти. Дуже добре пам’ятаю нашого першого клієнта, який прийшов, заплатив нам кошти, а потім допомагав фарбувати піаніно в бірюзовий колір. Це був чоловік, до речі. Його звали Сергій. Він винаймав кімнату, поки був ремонт, а після того ми його більше ніколи не бачили.

Розбіжності у колективі

Іра: Розбіжності трапляються щодня! Ми всі дуже різні і маємо різне уявлення про красу, гроші, побутові речі. Секретний інгредієнт нашої дружності – ми вміємо говорити вголос і домовлятися. Приміром, хтось із нас незадоволений чи обурений. Замість того щоб носити це в собі, ми сідаємо і розмовляємо, висловлюємо наболіле. У груповій терапії є таке поняття «шеринг» – ми робимо саме це. Ще ми жартуємо, що команда життєстійка, тому що в ній два психологи. Якщо серйозно, допомагає те, що у нас горизонтальні відносини, немає головних і підлеглих. Ми сідаємо за круглий стіл і говоримо, доки не домовимося. Звісно, нас тримають до купи спільні цінності.
Оксана: У кожної є своя зона відповідальності, все будується на довірі. Але більшість рішень ухвалюємо разом. На кожному етапі обираємо форму горнят чи сорт кави. Все вирішуємо спільно, враховуючи бажання кожної. Можливо, тому простір так припадає до душі нашим відвідувачкам – він поєднує в собі смаки дуже різних жінок.

Таня: У наповненні приміщення спочатку ми рухалися від власних потреб. Подумали: що б хотілося кожній із нас бачити, якби ми прийшли до подібного жіночого простору. Відповідь знайшлася одразу: безперечно, книжки, сукні й можливість навчатися, обмінюватися досвідом, безпечне та дружнє середовище для спілкування та нетворкінгу. Так з’явилася книжкова полиця-крамниця, і виявилося, що багато видавництв радо відгукнулися на нашу пропозицію співпраці: у нас можна придбати книжки видавництва «Віват», «Комора», «Наш Формат», Pabulum та «Видавництво», і ми постійно оновлюємо асортимент. Також у нас є вінтажний куточок, із сукнями з минулого, такими, що мають свою історію, – для поціновувачок ретро, думаємо також над тим, аби запросити кілька сучасних українських брендів до співпраці. І ми нарешті визначилися із напрямками своєї роботи, наразі їх є п’ять: психологія, креативність, бізнес, культура та мандри. Виявилося, що таке наповнення простору відгукнулося багатьом! Але ми ще думаємо над форматом для наповнення денного часу простору та білої тераси восени, влітку та навесні. Ймовірно, що будемо рухатися маленькими кроками до кав’ярні.

Монетизація проекту та бізнес-план

Оля: З питанням бізнес-плану ми вирішили піти від зворотного. Спочатку знайти приміщення, яке задовольнило б кожну з п’ятьох. Щоб кожна могла надихатися ним і хотіла би мріяти і штовхати той локомотив думок та ідей уперед. І коли таке приміщення знайшлося, ми сіли прописувати бізнес-план. На мою думку, потрібно мати візуалізацію своєї мрії і вірити в неї. Можна мати десять бізнес-планів і не реалізувати жодний. Безумовно, цифри дуже лякають, коли сідаєш робити розрахунки, приписувати, що потрібно зробити, докупити – а в тебе ще нічого немає. Проте, якщо не зробиш кроку вперед, не зрозумієш, наскільки реальні твої розрахунки.

Іра: Для нас від початку була важлива самоокупність і сталість. Тому ми обрали для себе модель соціального бізнесу, коли прибуток спрямовується на розвиток простору і підтримку інших жіночих проектів. Ми не хотіли спиратися винятково на донорів або інвесторів. Наразі ми здебільшого заробляємо як майданчик для подій та на субаренді, коли люди та організації обирають наш простір для проведення власної події. Також перспективним напрямком виявився кейтеринг. Ми вирішили пропонувати нашим орендарям власні послуги замість того, щоб запрошувати кейтеринг ззовні.

Даша: Цікаво, що кожна з нас до цього взагалі не мала досвіду підприємницької діяльності. Ми не знали, як утворюються ціни, як потрібно вивчати ринок. За освітою ми гуманітарії, тому робили все інтуїтивно. Спочатку дуже сильно демпінгували ціни, і не тому, що це була наша маркетингова стратегія, а тому, що просто психологічно було складно називати ринкові ціни за послуги простору, нам здавалося, що це задорого і до нас ніхто не прийде. Пам’ятаю, як сперечалися щодо першого івенту. Хтось взагалі хотів зробити його безкоштовним. Але величезна сума оренди дихала в спину, тому ми зійшлися на ціні 50 гривень за квиток. Уже сьогодні ціни на наші івенти стартують від 200 гривень.

Іра: Коворкінг був одним зі «стовпів» нашої початкової бізнес-моделі. Але реальність внесла корективи. Не аж так багато людей приходили до нас працювати. Ми мудрували, в чому причина: розташуванні локації чи чомусь іншому? Наразі залишили опцію коворкінга як додаткову – до нас можна зайти попрацювати вдень, але увагу зосередили на тих форматах, які приваблюють наших гостей: лекціях, вечірках, майстер-класах.
Оксана: Як говорила Іра, ми скорегували складові бізнес-моделі, змінили фокус уваги з коворкінгу на організацію заходів. Опції кейтерингу взагалі не існувало, вона виникла вже в процесі роботи і наразі стрімко розвивається. За рік існування простору ми зрозуміли, що готові робити парасольковий бренд Creative Women. Зараз у ньому вже з’явився Creative Women Food. На черзі – відкриття видавництва Creative Women Publishing.

До Creative Women Space кожна з нас прийшла з певним бекграундом. Хтось працював у сфері благодійництва, хтось у літературній, перекладацькій сфері, дехто в організації мистецьких подій. До спільної справи кожна залучила своє коло зв’язків. Тому наш простір з’явився в інформаційному полі багатьох людей із культурного сектора, громадських та урядових організацій, мистецьких кіл тощо. Мовою смм-ників, у нас гарно спрацювало органічне охоплення. До всього, феміністична спільнота мала запит на фізичний простір. І ми просто створили таке місце.
Оля: Влітку з’явилися перші запити на проведення кава-брейків, до нас стали заїжджати чужі кейтеринги. Тоді й виникла ідея запустити свій кейтеринг, який включив би і соціальну складову проекту. Ми запропонували співпрацю жінкам, які прекрасно вміють готувати та презентувати свої страви. І вже восени стартували. До кінця року ми нагодували понад півтисячі людей. І від усіх отримували тільки позитивні відгуки, що і підштовхнуло нас до ідеї, над якою зараз працюємо – виходом кейтерингу за межі нашого простору. Придумали назву, логотип, розробляємо унікальну концепцію, що відрізняє нас від інших. І думаю, що вже цього року про Creative Women Food дізнаються і почують не тільки в нашому просторі, але й за його межами.
Таня: Цього року запускаємо Creative Women Wanderlust – літературно-освітні мандрівки Україною і світом, це буде формат, який поєднає творче письмо, ретрит і занурення в культурне середовище малого міста. Думаємо також над лінійкою авторських записників для творчого письма та й загалом хочеться робити стильні дрібнички – зошити, авторський папір та конверти для листування, сумки. Щоби робити наш бренд більш впізнаваним, навіть назву уже вигадали – Creative Women Whatever.

Іра: Я багато подорожую, і мої мрії пов’язані з мандрами. Тому я мрію про відкриття в Києві Creative Women Hostel, де могли б зупинятися мандрівниці з усього світу.

Розширення на інші міста України

Таня: Так! І насправді є запит. Коли ми їздили з дискусією «Що б ти зробила, якби не боялась?» до Львова, Харкова та Одеси, місцева жіноча спільнота дуже тепло нас прийняла. Ми впевнені, що творчих, безстрашних і талановитих жінок у нас в Україні легіон! Можна тільки уявити, як багато нових ініціатив з’явилося б і як змінювалося б наше суспільство, якби замість того, щоби конкурувати, жінки об’єднувалися, підтримували одна одну, ділилися досвідом! Тому так, ми б хотіли масштабуватися і відкрити наші осередки у Львові, Харкові, Одесі, Дніпрі. Але наразі ми відпрацьовуємо нашу бізнес-модель у Києві, і є ще дуже багато роботи, тому про масштабування, зокрема й за кордоном, ми активно і сміливо мріємо лише під час стратегічних сесій.
Оксана: Мріємо, щоб українські жінки були реалізовані й щасливі. І звісно, щоб усі заходи, які стосуються жінок, відбувалися у нас.
Таня: Дуже хочемо запросити до України Шерил Сендберг, а також Малалу та Елізабет Гілберт й організувати зустрічі з ними та українськими жінками. Думаю, ми таки це зробимо одного дня! Також хочеться, щоб величезна кількість жінок, які сумніваються або мають якісь страхи і таким чином самі стримують себе від активної дії, нарешті наважилися, зробили той заповітний перший крок і проявилися. І якщо Creative Women Space сприятиме цьому бодай трохи, буде круто!
 
На головному фото – З міністеркою Канади – Світлана Чуруброва