Оксана Забужко: Ми ​- нація сильних жінок

від | Бер 9, 2022 | Новини, Війна в Україні

Українська письменниця Оксана Забужко виступила перед Європарламентом. Вперше в історії Європарламенту зі зверненням до нього на пленарній сесії виступила людина, яка не є ані громадянином ЄС, ані посадовою особою. 

Публікуємо промову українською. 

Переклад: Тетяна Каштанова, Ольга Огородник

Шановні учасники, дорогі друзі,

Я надзвичайно вдячна за це запрошення та за цю унікальну можливість виступити тут у міжнародний день боротьби за права жінок у цей, мабуть, найтемніший час в історії Європи з 1939 року.

Більшу частину своєї письменницької кар’єри я виступаю від імені жінок і в ім’я жінок.

Все що я пишу, має ціль дати голос жінкам, які зазнали насильства, тих живих та мертвих, чиї почуття, ідеї чи досягнення були проігноровані, знецінені або просто забуті. Я виступала за право жінок бути вільними від дискримінації, гендерної нерівності, за їх право жити відповідно до власних побажань і переваг.

Однак, це перший раз, коли мені доводиться відстоювати право жінки на саме життя.

Українці – сильна нація. І здається, це здивувало багатьох на Заході. Але саме тому, ми пережили сталінський геноцид, жахливий голод, створений навмисно, у 1933 році. Хочу зазначити, що Голодомор все ще не визнається більшістю представлених тут країн.

Ми ​- також нація сильних жінок. Разом із рештою світу, я не можу не захоплюватися, зі сльозами на очах, моїми співвітчизницями, які зараз воюють поруч із нашими чоловіками. Жінки вступили до армії та військ територіальної оборони. Жінки керують розподілом постачання по нашим обложеним містам, деякі з яких, як Маріуполь, зараз стоять на межі гуманітарної катастрофи. Вони народжують у бомбосховищах, за підтримки та доглядом лікарів онлайн. У цей саме час, українські лікарі створюють сторінки у Facebook, де пропонують інструкції, як жінки на 37 тижні вагітності можуть безпечно народжувати дітей у бомбосховищах.

Образ, який мені здається майже біблійним, це наші Марії з новонародженими, що ховаються від царя Ірода в підвалах, станціях метро та інших хлівах. Так, ми сильні. І ми вдячні що ви нас підтримуєте, і захоплюєтесь нами. Проблема в тому, що бомби Путіна не зупинити силою нашого духу, та діти, що народжені у бомбосховищах, не перестануть помирати від сепсису, викликаного пилом, що падає на них під час обстрілів. Хлів Марії був набагато гігієнічнішим.

З 24 лютого, коли Росія розпочала своє вторгнення, задумане як бліцкриг, та яке було зірвано лютою рішучістю наших військових і мобілізованих цивільних, одне з непохитних правил історії було знову підтверджено. У будь-якій війні жінки стають найбільш вразливою мішенню. Хоча б тому, що саме жінки залишаються піклуватися про дітей та старих, про тих, кому потрібна допомога. І саме цим живим щитом зараз користується Володимир Путін, щоб зламати героїчний опір України. Не змігши взяти Київ, Путін почав обстріли житлових районів, включаючи школи, дитячі заклади та лікарні.

Дозвольте мені наголосити: кожна мить вагань на боці західних політиків і тих, хто ухвалює рішення в НАТО, щодо того, чи надавати Україні протиповітряну зброю (не кажучи вже про закриття неба), кожну перерву на каву, яку ви робите під час ваших дискусій про те, як втрутитися, щоб не спровокувати Путіна піти далі, коштує чиєсь життя. Швидше за все, цивільне життя — жінки чи дитини.

Зрештою, Путін сказав про це досить відверто ще 17 квітня 2014 року в першому акті нинішньої трагедії, яку він назвав спецоперацією «російська весна». Її результатом стала анексія Криму і створення двох контрольованих Росією військових зон на Донбасі, хоча початкові цілі були набагато більше. Того дня, 8 років тому, він відкрито заявив, що російські війська на Донбасі стоятимуть проти української армії за українськими жінками та дітьми. Я цитую, буквально, не перед ними, а позаду, позаду!, ніби підстрикаючи українське військо, чи наважаться вони стріляти. Це – живий щит. Типова терористична тактика.

Тоді він був настільки впевнений у своїй перевазі, настільки впевнений, що ніхто не посміє його зупинити, що навіть не потрудився збрехати через зневагу до своєї аудиторії.

Хіба це не дивно, пані та панове, що ніхто за межами України, можливо, не сприймав його слова серйозно? У травні 2014 року, коли російські солдати на Донбасі вже почали розрізати животи і стріляти в підлітків за жовто-блакитні прапори, я виступала у Берліні на Форумі європейських письменників, і коли у своїй промові я порівняла Путіна з Гітлером і Сталіним, модератор був настільки шокований, що мій мікрофон вимкнули, а в публікації порівняння піддали цензурі.

Пройшло вісім років. Як багато життів було б врятовано, якби ЄС та США прокинулись вісім років назад, зрозумівши, що новий Гітлер готовий підхопити справу попереднього там, де він її покинув.

Якщо б поточний пакет санкцій застосували до Росії раніше, одразу після анексії Криму, якби зло називали його справжнім іменем і протистояли йому замість того, щоб ігнорувати та потурати йому, ми б не були тут, де ми є зараз.

Я знаю, мої «якщо» схожі на молебні, які проголошували після Другої світової війни, письменники та інтелектуали, що пережили її. Однак для мене це знак того, що ми мало чому навчились з історії, і під «ми» я розумію всю західну цивілізацію, до якої належить і Україна зі своєю тисячолітньою історією.

Путін свідомо імітує Гітлера. Він навіть використовує ту ж мову, коли говорить про вирішення «українського питання». Він майже не приховує цитати з промови Гітлера перед Рейхстагом 1 вересня 1939 року: «Я не воюватиму проти жінок та дітей, я наказав моїм повітряним силам обмежитись атаками воєнних об‘єктів». Це слова з 1939-го, не з 2022-го.

Так, пані та панове, це оголошення війни. Володимир Путін зробив це своєю хитрою та збоченою КГБістською мовою, але я тут для того, щоб сказати вам як письменниця, хто знає дещо про мову, наскільки легко зловживати її силою. Це вже є проголошенням світової війни, а не «конфлікту з Україною», як це досі називають в багатьох західних медіа. І вам краще повірити пану Путіну, коли він проголошує свої амбіції.

Він вже заявив свої права на колишній Радянський блок, коли вимагав від НАТО піти з країн східної Європи. І він не зупиниться, якщо його не зупинить міжнародний фронт, що складатиметься з усіх націй, які все ще вірять у те, що свобода та людська солідарність варті більше, ніж газ та нафта.

Оксана Забужко під час виступу у Європейському парламенті

Пані та панове, ви всі бачили відео, на яких українські цивільні, чоловіки та жінки, зупиняють російські танки голими руками і гучними прокльонами.

Саме в цьому і ховається секрет нашого героїзму: ми не боїмося Росії. Ми знаємо, краще ніж будь-яка інша європейська нація, що те, що Путін десятиліттями видавав Європі як правду, включаючи його ядерний шантаж, це ніщо інше, як купа брехні, ілюзій і блефу.

Ми знаємо це тому, що ми теж маємо свій вклад в останніх 300 роках Російської імперської величі, і він аж ніяк не маленький. Ось чому серед усіх націй в Європі, саме українська знаходиться на передовій цієї війни. Без нас не може існувати Російської імперії. Імперії зла, пані та панове, що врешті решт є найвідповіднішим терміном. Спочатку була Австрія, потім Чехословаччина, потім Польща, потім Європа. Спочатку була Грузія, потім Білорусь, потім Україна, а потім – Європа.

Коли я писала цю промову, моя племінниця та двоє її дітей: 8 років та 9 місяців їхали на машині з Києва до західної України, подолавши за 10 годин лише 200 км…

Українські жінки масово тікають з України від російських бомб, які скидають на їх домівки. У той час як українські чоловіки залишаються, щоб битись стільки, скільки це буде потрібно, щоб звільнити Європу від примари нового тоталітаризму. Кожен з них добре знає свою справу, і чоловіки, і жінки. Будь ласка, не бійтесь захистити небо над ними.
Дякую.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!