«Сила чоловіка — у волоссі жінки!» — повчала мене моя перукарка. Особливо вона наполягала на цьому в моменти, коли я хотіла коротку стрижку.
«От знаєш, було в мене волосся довге — і бізнес у чоловіка добре розвивався, а стала стригтися, то все гірше і гірше справи пішли…»
Виходячи з цієї логіки, патріархальний світ мав би бути проти всіх наших депіляцій. Більше жіночого волосся — більше чоловічої сили! Дуже зручно було б звалювати ще й цю відповідальність на жінок, яким закортіло підстригтися.
Мої експерименти з зачіскою тривають уже рік. Від початку війни я фізично відчула потребу поголити голову машинкою, не паритися і не фарбуватися, але моя робота втримала мене від цього кроку (я працювала артисткою в парку розваг), і тут теж цікавий момент — хлопці-артисти могли собі дозволити стригтись налисо, не боячись відлякати глядачів чи викликати питання в керівництва.
«Довге волосся — справжній магніт для чоловіків. Величезна кількість наших дівчат після нарощування пройшли шлях від знайомства до весілля набагато швидше, ніж могли припустити» — це реальна реклама нарощування волосся.
А що було потім, після весілля? Дівчата зняли штучну шевелюру з криками: «Фух, ну нарешті»? Реклама підмагнічених до волосся чоловіків ніби потрапила до нас із якоїсь капсули 18-го століття, де магнітом мали служити не тільки напудрені жіночі перуки, а й освіта, вміння грати на піаніно, співати і вишивати — все це було потрібно жінці тільки для того, щоби бути конкурентоспроможною нареченою, а не для самореалізації. Точніше реалізація мала відбуватись тільки через заміжжя, господарство і материнство.
«Підберу стрижку, що додасть вам шарму і жіночності або цілеспрямованості і настирності, і ви зможете стати щасливою нареченою чи керівником престижної служби» — теж прекрасна реклама, що для мене має вигляд місіонерства, де перукар володіє таємним знанням, як правильно скерувати потоки енергії, а в ролі потоків — мої пасма. І радять працювати з цією енергією тільки жінкам, хоча, може, я щось пропустила, і барбершопи теж рекламуються слоганами «Борода — справжній магніт для жінок».
У Китаї, де я жила, з жіночою енергією Ці не церемоняться. Перукарі в невеличких салонах, що їх купа є в кожному районі, — здебільшого хлопці, і вони, не вагаючись, підстригли б мене і під Мао Цзедуна, але стригти жінок, тим більше із кучерявим волоссям, як у мене, вони не дуже вміють, а українських майстрів у своєму місті я не знайшла.
У китаянок не буває кучерявого волосся від природи, а хімічну завивку там роблять найчастіше жінки старшого віку. І я час від часу тривожилась — раптом зі спини мене сприймають за літню китаянку, а не молоду європейку? А потім тривожилась через те, що мені взагалі є діло до того, як і хто мене сприймає.
То, може, власниці кучерявого волосся завжди через щось хвилюються? Є ж усілякі стереотипи щодо зв’язку характеру і зачіски: жінки з короткою стрижкою — кар’єристки, з довгим волоссям — романтичні, яскравим фарбуванням — невпевнені у собі, сиві — бідолашні. Бо вже не магніт, не магніт. До речі, дуже захоплююсь жінками, що відрощують натуральну сивину.
У Болгарії, де я зараз, українських майстринь достатньо, проте тільки одна відповіла на мій запит українською. Але стригти мене так коротко, як я хотіла, вона відмовилась: «Ти будеш почуватися лисою! Зараз ти така дівчинка-дівчинка, а якщо все це відстригти…»
То що ж тоді станеться?! Я одразу перетворюся на брутального тестостеронового чоловіка? Я очікувала хоча б на якийсь вагомий аргумент, наприклад, що це не пасуватиме моїй формі обличчя абощо, але це просто не вписувалось у рамки жіночності.
Згадуючи статтю про алопетянок, я теж думаю про те, що в нас досі маркери жіночності — це коса, сукні і підбори. Але ж ми не перестаємо бути жінками без цього. Я не перестаю бути феміністкою, коли відрощую довгі локони, і не втрачаю романтичність, коли стрижусь.
Мене дивує, що багато перукарів вважають своїм обов’язком відмовляти від стрижки, деякі кажуть: «Ходи з довгим волоссям, поки молода, з короткими в старості находишся — ще набридне». Тобто «жінкам у віці» неодмінно треба стригтися коротше. Та я не знаю, чи доживу до старості, а хочеться встигнути походити в різних образах.
Водночас радує тенденція того, що короткі жіночі стрижки зараз входять у моду, і багато майстрів охоче пропонують різні варіанти, з’являються такі, що спеціалізується лише на них. Зараз, коли інстаграм зчитує навіть думки, мені все частіше підсовують у рекомендаціях відео, де жінки голять голову машинкою: «Hair is accessory, not necessary».
От і для мене це більше додатковий засіб самовираження, яким ти можеш користуватися або ні, твоя справа. Зміна зачіски може свідчити про зміни в собі, а може не свідчити ні про що.
Якщо раніше волосся для жінки мало сакральне значення, то тепер йому надають значення соціальне — ніби воно має показувати твій статус, погляди, прагнення. Та іноді волосся — це просто волосся, і я побоююсь, коли перукарі презентують себе як ковалів чужого щастя, вершителів доль, які знають, де підстригти, де наростити, а де зафарбувати, щоб усе в житті склалось, і вважають, що жінки за тим і приходять.
Я приходжу за комфортом — зовнішнім і внутрішнім, і не потребую нав’язування чийогось світогляду або правил, які не існують, і все, чого мені хочеться — стрижку, що мені підходить і відповідає моїм бажанням, без підтекстів, без читання між волосинок. І з нетерпінням чекаю на зустріч із такою майстринею, після моїх річних експериментів для неї ще дещо залишилось.
