«Ого, в тебе носяра!» — звернувся до мене незнайомий чоловік, що підкатував до нас із подружкою на рок-фестивалі (може, він гадав, що таке брутальне знайомство буде доречним у подібному місці).
Зараз я не бачу проблеми в довжині свого носа і в тому, щоб одразу послати такого залицяльника, але тоді чомусь мене це зачепило. Цікаво, що в нього була явно виражена косоокість, та мені б ніколи не спало на думку йому про це повідомити.
Чи міг би він висловити свою оцінку якомусь довгоносому кремезному чоловікові? Сумніваюсь. Тоді здавалося, це мені має бути соромно, що мій ніс викликав чиєсь невдоволення, а не тому, хто пхає свій у чужі справи. В ті далекі часи, коли поїхати на Кримський рок-фестиваль було звичним ділом, про бодипозитив і бодинейтральність, на жаль, ніхто не говорив.
Мій друг каже, бодипозитив — це додатковий козир у руках лінивих людей. Я розумію, про що він. Типу «я буду любити своє тіло таким, як є, тому не піду займатися спортом». Давайте чесно, ліниві люди знайшли б козир і без цього.
Те, що бодипозитив прирівнюють до захоплення зайвою вагою, для мене те саме, що урівняти фемінізм і ненависть до чоловіків. Його сутність, мені здається, саме в протилежному: «Я піду займатися спортом, бо люблю своє тіло». Тіло потребує спорту, здорового харчування і любові, навіть якщо не відповідає нашим уявленням про досконалість.
«Люби своє тіло, поважай чужі», — говорить бодипозитив, а його противники відповідають: «Я не повинен поважати чужий жир». Він не влазить у рамки прекрасного, як лінь не вписується у перелік чеснот.
Та жир не дорівнює лінь. Худорляві теж бувають лінивими. І їм це якось сходить із тоненьких рук. Люди засуджують чужу лінь, маючи на увазі, що стрункі від природи люди можуть собі її дозволити, тоді як схильні до повноти — не мають розслаблятися ні на мить.
Так, я знаю, що худими теж бути небезпечно — їх здуває вітром, вони гримлять кістками, вони можуть сховатись за шваброю, і як там ще «дотепно» жартували в школі? У свій бік я подібного не чула — була недостатньо стрункою. І хоч ніколи не була бодай пухкенькою, знаходились люди (навіть улюблена вчителька), які вказували мені, що я «в тілі». В університеті я різко схудла, лікарі казали, що в мене недостатньо жиру; коли стала займатись у тренажерці, недостатньою стала моя жіночність, а ваги сяомі й досі вперто наполягають, що в мене недостатньо м’язів. Ти завжди будеш недостатньо якоюсь для інших.
Фішка бодипозитиву в тому, щоб приймати своє тіло, навіть коли бажаєш скинути з нього некомфортні для себе кілограми (або навпаки набрати), і поки ти в процесі — не відчуваєш до нього відрази. Воно твоє, це не одяг, який можна змінити. Для мене бодипозитив — це не вважати маленькі груди недоліком, а складку на животі бридкою.
Я розумію, як можна любити ластовиння чи щілинку між зубами — це прекрасно (оцінювальне судження), але, погодьтеся, дуже складно з щирою теплотою ставитись до акне і мішків під очима, тому з’являється термін «бодинейтральність». Тіло твоє, але не дорівнює тобі. Добре, я згодна ставитись позитивно до своїх ніг і нейтрально до целюліту на них.
Я розумію, що сприйняття людини як набору особистих якостей — це етап близькості. Коли людина добре нам знайома і приємна сама собою, ми не будемо звертати уваги на можливі особливості її обличчя. А незнайома людина сприймається через зовнішні характеристики, бо спочатку ми нічого не розуміємо про неї, окрім того, що бачимо очима. Та й навіть коли людина нам вже цікава, проте ми не знаємо її зовні, це залишає якусь прогалину у формуванні думки.
Мені захотілось побачити улюблену авторку Донну Тартт після прочитання її книжок, а коли знайшла її фото, була вражена, хоч не думаю, що розчарувалась би, виглядай вона по-іншому. Все ще хочеться побачити, хто ховається за псевдонімом Елена Ферранте, і завжди буде цікаво дізнатись, як насправді виглядала Джейн Остін, хоча усвідомлюю, що її книжки розповідають про неї набагато більше, ніж риси обличчя.
Поєднання поверхневого з внутрішнім створює для нас якесь цілісне уявлення про людину, і, певно, наївно думати, що настане момент, коли нам буде абсолютно плювати на чужу зовнішність. Але має настати момент, коли ми не будемо вважати, що маємо право висловлювати непрохані думки щодо неї.
Нетактовні та просто тупі люди будуть завжди й у великих кількостях, чи врятує нас від цього бодипозитив-нейтральність? Не факт, але точно допоможе не перейматись через їхні зауваження, засуджуючи чужу некультурність, а не свої вади.
