«Скільки ти готова заплатити?», або Як протистояти шантажу в мережі. Історія Тетяни Ніколенко

/
1989 переглядів

Блогерка та маркетологиня Тетяна Ніколенко зіткнулася з шантажем — колишній хлопець багато років беріг її відверті знімки та несподівано почав вимагати гроші, погрожуючи, що зіллє їх у мережу. Тетяна звернулася до поліції, написала заяву та розповіла усю історію підписникам, жахнувшись, скільки дівчат стикалися з подібними випадками.

Таня розповідає нам усі подробиці справи, а Христина Кіт, адвокатка та голова ГО «Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”», прокоментувала ситуацію з юридичного погляду.

«Скільки ти готова заплатити?», або Як протистояти шантажу в мережі. Історія Тетяни Ніколенко
Тетяна Ніколенко

Іронічно, що перед тим, як уся ця історія почалася, я подивилася документальний фільм Netflix «Найненависніша людина в інтернеті» — про хлопця, який зламував пошти та зливав в інтернет інтимні фото дівчат. Ми навіть із чоловіком Орестом жартували, що таке могло б статись із ним імовірніше, ніж зі мною, бо я «ботанка».

«Срочно пускай Таня выйдет на связь»

Почалося все з того, що Орест кинув мені скрин дивного повідомлення, що надійшло йому від користувача, підписаного жіночим іменем, але без аватарки: «Срочно пускай Таня выйдет на связь». Наче це питання якоїсь гуманітарної допомоги, а навздогін, що хочуть купити рекламу. Орест користувача заблокував, і ми навіть не надали йому ваги.

Наступного дня планували зйомку вдома — приїхали стилістка та візажистка. Я сиджу на макіяжі, й мені пише сестра: «Слухай, мені трохи дискомфортно, що якісь люди з анонімної сторінки пишуть мені, що ти не виходиш на зв’язок, а це питання якоїсь гуманітарної допомоги. Мене це трохи напружує, бо це як сталкерство. Можеш розібратися, хто це і що сталося?»

Я починаю вводити назву тієї сторінки, і в мене нічого не підтягує, профіль закритий. Заходжу в повідомлення, набираю в пошуку, і мені випадає повідомлення, яке я дійсно отримувала 29 липня: «Вижу, у тебя там хорошая жизнь, хороший муж. Сколько ты готова заплатить за то, чтобы твои фотографии не увидел муж и интернет?» І далі — одна моя інтимна фотографія.

Я одразу почала плакати. Відчуття, що тебе просто збиває з ніг, тому що ти ніколи не очікуєш такого приниження. У сльозах зриваюся з місця та біжу до чоловіка у сусідню кімнату, намагаюся розповісти та врешті просто даю свій телефон.

Спочатку Орест сказав: «Заспокойся, нічого не зміниться, що б там не сталося». Потім все ж дивиться повідомлення та говорить, що я на фото невпізнавана, а тоді починає жартувати: «Та ну, слухай, навіть якщо то ти (в цьому я була певна, бо ці фото були тільки у мого колишнього, адже не дуже часто надсилала свої нюдси), не ведись на провокації. Ти можеш написати: “Це не я! Пішов у дупу!” Та фото взагалі навіть на онліфанс не дотягує! Та ти бачила, які там зараз фоточки у блогерів? Заспокойся!»

Це насправді мене заспокоїло, ніби повернуло до реальності. Зараз, аналізуючи свою реакцію, розумію, що, окрім образи, одразу подумала, що дійсно не хочу, щоб мої відверті фото були в інтернеті. Крім того, ми з Орестом маємо неприємний досвід хейту в мережі, який не хотілося б переживати ще раз.

Насправді на фото немає нічого неприпустимого, та й зроблені фото років десять тому, згадайте, яка була тоді камера в айфонів. Мої подруги взагалі сказали: «Виставляй сама ці знімки, у тебе на них такі гарні ноги».

Однією з перших мене тоді підтримала стилістка Оля, яка спостерігала, як я розплакалася та одразу запанікувала. Вона сказала, що у США взагалі є течія, коли жінок шантажують, а вони самі викладають ті фото та пишуть: «Іди ти нахер, все!»

Я теж думала викласти, але мене зупинило два моменти: спокій моєї родини та те, що у підписках цього акаунту були ще чотири людини. Задумалася, що, може, я не одна, тож вирішили потягнути час, щоб вивести зловмисника на чисту воду. Це взагалі виглядає нездорово — людина зберігала мої розмиті фото десять років.

Потрібна була зачіпка

Під час повномасштабної війни я почала працювати з кіберполіцією у проєкті «Мрія», тож вирішили звернутися до них по допомогу чи пораду.

У кіберполіції мені сказали, що це дуже поширена історія, і, на жаль, у 70% від шантажу страждають дівчата. Часто у них виманюють фото за допомогою маніпуляції, а потім вимагають гроші.

Я подала заяву та тягнула час і тримала контакт, бо збирали докази про шантаж. Писала, що в мене немає грошей, що у нас спільна картка з Орестом, він все побачить тощо. Я навіть писала типу: «Схаменися! Що ти робиш? Ти розумієш, що це дуже погано, що я не сплю, я нервую?» Я не обманювала. Я реально не спала та дуже нервувала через цю історію.

Це величезний стрес — тримати зв’язок із тим, хто тебе шантажує, думати, як вести розмову, постійно давати якісь докази, скрини. Але я хотіла довести справу до кінця, бо вже бачила, що людина знає, що вона робить, та все прорахувала.

Мені пояснили, що для того, щоби злочин був «завершений», вимагач повинен отримати гроші від мене. Я частинами кидала йому кошти, щоб тягнути час. Не можу ще розповідати подробиці, але вже зафіксовано, що я була не одна така, хто переказував кошти на цю картку. Я не єдина дівчина, яка страждала від шантажу. Мені приємно усвідомлювати, що, можливо, я допомогла комусь, у кого б не вистачило сміливості навіть просто залити фотки і сказати: «Бувай!»

Взагалі історія почалася з того, що він попросив 5000 доларів, я сказала, що немає. Тож ми перейшли в площину «скинь скільки можеш» та «скинь ще».

Справа зараз триває. Колишнього звинувачують за статтею 189 Кримінального кодексу України (у частині четвертій якої ідеться: «Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою чи в умовах воєнного або надзвичайного стану, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна). Ні він, ні його сім’я не можуть зі мною зв’язуватися, тому що це буде маніпуляція щодо мене, і це тільки погіршить його ситуацію. Зі мною зв’язався зараз лише його адвокат і попросив дані для повернення коштів. Я дала рахунок «Міста Добра». Нехай ці гроші будуть спрямовані на благодійність.

Визнаю, що у мене був страх, що він буде мстити. Мені здається, це природний страх усіх жінок, коли ти подаєш заяву на якогось булера, шантажиста чи кого-небудь, що він може потім знайти твою адресу і під будинком виллє кислоту в обличчя.

Це велика відповідальність

Мені дуже допомогла моя психологиня, яка мене прямо заземлила і сказала, що я маю зрозуміти — ніхто мені не дає жодних гарантій, що його належно покарають, що справа не матиме якогось болючого для мене продовження: «Ти маєш усвідомити, що ти сама повинна насамперед мати ресурс на це все. І розуміти, що це велика відповідальність теж. Це не просто погратись. Написала заяву, захотіла потім забрала. Тобто якщо ти вже вирішила, то ти ідеш до кінця».

Я прийняла цю відповідальність. Та тут навіть питання не в сумі й не у фотографіях. А в тому, що людина чомусь вирішила, що має право мене шантажувати. І в тому, що неймовірна кількість жінок стикається з тим, що їх шантажують або зливають їхні інтимні фото. Нюдси зараз — частина стосунків, всі мої подруги кидали хлопцям інтимні фото, але жодна з них не застрахована не лише від «злиття», а й від шаленого сорому від цього.

Жінки бояться про це говорити, бо у суспільстві неодмінно стикнуться з осудом типу: «Сама винна, бо надсилала фото». Навіть у цьому документальному серіалі є момент, коли на телебаченні хтось коментує: «Ой! Зі мною б такого ніколи не сталося! Я не роблю такі фотографії, бо не хочу, щоб вони потрапили в мережу».

Блін, та серйозно? Згадайте себе у 18 років! Ви сильно всі розумні були? Тоді ще не було й інстаграму. Хто там знав слово «кібербезпека»? Може, тільки з фільму «Матриця» слово «кібер» чули.

Одна моя знайома розказала дуже страшну історію теж про колишнього, який взагалі знімав відео без її дозволу і потім ще й кидав її татові тощо. І вона навіть нам не розповіла! Вона нікому це не розказала.

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

Допис, поширений Тетяна Ніколенко (@nikolenkotanya)

Розповісти про цю історію у своєму інстаграмі було моїм вибором. Я могла б промовчати та просто довести справу до кінця. Але розповідь стала для мене звільненням. Мені більше не соромно, мене більше не лякає, що хтось колись знову знайде ці фотографії — все, ніхто більше не зможе мене контролювати.

Перш ніж розказати, я почала думати, може, мені є у кого запитати? А мені нема у кого запитати! Ніхто не розказував таку історію, але я певна, що багатьох наших зірок, наприклад, шантажують. Всі мовчать, платять або вирішують через адвокатів, але все ж бояться розповісти, щоб не втратити репутацію. Але інші жінки потребують цих історій від відомих людей.

Після посту мені почали писати дівчата, і я тільки тоді зрозуміла масштаб проблеми. Для дівчини, яка живе у селі чи маленькому містечку, злив фото може обернутися гнобленням до кінця життя.

Одна моя підписниця розповіла про абсолютно несправедливий випадок із нею. Вона займалася фітнесом, робила заміри тіла та сама себе фоткала на вебкамеру вдома. Телефону тоді в неї чи не було, чи камера була погана.

Якось зайшов сусід пограти в «Мортал Комбат», знайшов папку з фото та розіслав її світлини всім однокласникам! Вона каже, що в селі це була новина років десять. Це просто одразу клеймо та осуд.

Дівчата пишуть, а я розумію, вони просто виговорюються. Хочеться комусь написати, розказати, що з ними таке сталось. Просто навіть почути, що мені дуже тебе шкода. Ти не заслуговувала на те, що з тобою сталося. Так не мало статися! Ти була не готова до такої херні. Це він козел, а з тобою все окей! Ти не якась там брудна, не така, що ти робила такі фотографії. Та нічого в цьому такого немає!

Зараз я хочу більше говорити це все на велику аудиторію — зробити соціальний проєкт, зняти ролик із посилом: це тобі має бути соромно, чуваче, за те, що ти робиш. А з дівчиною все окей!

Я не можу застрахувати всіх жінок від цього болю, але можу ніби взяти цих жінок за руку та сказати: «З тобою все окей, ти ні в чому не винна, і ти не одна».

Коментар юристки

Христина Кіт, адвокатка та голова ГО «Асоціація жінок-юристок України “ЮрФем”» говорить про те, що зловмисники, окрім вимагання, часто шантажують дівчат не лише з метою отримання грошей, а й задля продовження сексуальних стосунків.

«Як розповіла у своїй історії Тетяна, звичайно, потрібно звертатися до правоохоронних органів із заявою. Також рекомендую заручитися допомогою адвокатки/та, які можуть допомогти зі збиранням доказів, правильним написанням заяви і порекомендувати, як ліпше вчинити у тій чи іншій ситуації, кожна з яких є індивідуальною.

Шантаж, тобто погрози поширити, розкрити інформацію про особу в разі невиконання певних вимог, є одним з інструментів вчинення різних злочинів.

У ситуації з Тетяною, її шантажували поширенням інтимних фото, якщо вона не заплатить гроші. Ці дії можуть кваліфікуватися як вимагання за статтею 189 Кримінального кодексу України, адже мала місце вимога заплатити гроші в обмін на непоширення відомостей, у цьому разі — фотографій, які особа бажала зберегти в таємниці.

Проте погрози поширити інтимні фотографії можуть мати місце й у справах, пов’язаних із сексуальним насильством. Наприклад, до нас на лінію правової допомоги “ЮрФем” зверталися жінки та неповнолітні дівчата, яким їхні партнери/колишні партнери погрожували поширенням інтимних фото чи відео в обмін на секс або продовження інших сексуальних стосунків.

Зокрема, коли йдеться про неповнолітніх дівчат, злочинці, часто це дорослі чоловіки, які починають спілкуватися з дівчатами у соціальних мережах, шантажують їх поширенням інтимних фото як у соціальних мережах, так і надсиланням їхнім рідним та батькам, якщо дівчата не погодяться з ними зустрітися або не продовжать надалі надсилати свої фото чи відео.

Дівчата через сором та страх бути звинуваченою у тому, що сталося, виконують вказівки злочинців, лише щоб їхні рідні не дізналися про таке спілкування.

Такі дії кваліфікуються як злочини проти статевої свободи і статевої недоторканості, зокрема це може бути склад злочину “сексуальне насильство” (ст. 153 КК України), “примушування до вступу в статевий зв’язок” (ст. 154 КК України) чи “домагання дитини для сексуальних цілей”  (ст. 156–1 КК України).

У будь-якому разі, кривдникам вдається досягти своєї мети лише тоді, коли жінки та дівчата, які постраждали від їхніх дій, бояться розповісти своїм рідним чи правоохоронним органам про те, що з ними сталося, через сором, страх чи з інших причин.

Я рекомендую завжди шукати можливість отримати допомогу та захист. Якщо ви не готові звертатися до правоохоронних органів, бо не знаєте, як правильно повідомити і розповісти про те, що сталося, або боїтеся осуду чи упереджень до вас, зверніться до адвокатки, яка разом із вами може бути присутня під час спілкування з поліцією.

Серед наших членкинь є адвокатки, які можуть надати правову допомогу та підтримку. Окрім того, ми співпрацюємо з громадськими організаціями, які надають безоплатну психологічну допомогу, тому що внутрішній ресурс для жінок, постраждалих від таких дій, дуже необхідний».