Про репродуктивний тиск можна говорити в різних контекстах, залежно від його інтенсивності. Це й непрохані поради, і нетактовні запитання від близьких про плани на народження дитини, це й «годинник цокає» звідусіль. Та репродуктивне насильство – це й коли жінку примушують до народження дитини або, навпаки, до аборту.
В Україні жінка може зробити аборт за власним рішенням до 12 тижня вагітності, а за соціальними чи медичними показаннями – до 22-го. Штучне переривання вагітності до 14 років можливе за заявою законних представників.
Згідно з клінічним протоколом «Комплексна допомога під час небажаної вагітності», послуга має бути надана з дотриманням репродуктивних прав жінки та базується на даних доказової медицини і рекомендаціях ВООЗ. Лікарям рекомендується пояснювати на консультаціях, що ефективніше і безпечніше робити переривання вагітності на малому терміні. Протоколом визначені правила консультування пацієнток до та після переривання вагітності. Лікарі мають працювати за принципом поваги до репродуктивного вибору жінки без тиску, спонукання, засудження, інформувати про деталі процедури, зокрема вибір анестезії. Ці принципи стосуються лікарів усіх ланок – як сімейних, так і гінекологів.
Проте в Україні чотири рази (2012 рік, 2013 рік, 2013 рік, 2017 рік) за останні десять років подавалися законопроєкти щодо заборони абортів, запровадження кримінальної відповідальності за аборт, погіршення доступу жінок до медичних послуг із переривання вагітності.
Востаннє це відбулося в 2017 році, коли депутат Дмитро Голубов зареєстрував законопроєкт, згідно з яким вагітність дозволяється переривати, лише якщо вона несе пряму загрозу життю вагітної жінки, за наявності медичних показань щодо патології плода, несумісної з життям дитини після народження, та у разі зачаття дитини в результаті введеного зґвалтування. Подібний закон ухвалили в Польщі – це спричинило масові протести в країні, де й так було найсуворіше законодавство щодо абортів у ЄС.
Окрім намагання заборонити аборт через зміну законодавства, в Україні існує тиск громадських та релігійних об’єднань із метою переконати жінок народжувати. Вони вдаються до обіцянок матеріальної допомоги, дезінформації та навіть відвертої брехні щодо абортів.
Мішенню пролайферів (пролайф – рух за заборону абортів) стають переважно жінки з найвразливіших груп: неповнолітні; постраждалі від домашнього насильства; жінки, які перебувають в аб’юзі; жінки в матеріальній скруті; жінки з наркозалежністю; жінки, які відбули термін ув’язнення.
Кризові центри в Україні
Ознаки пролайферської діяльності мають організації, які називають себе центрами кризової вагітності чи різноманітними фондами з комбінацією слів «надія» та «життя» у назві.
Деякі з цих центрів відверто заявляють, що їхня мета – зменшити кількість абортів, деякі пишуть пролайферські гасла у соцмережах, а на сайтах – лише загальні фрази про цінність сім’ї.
Кризовою вагітністю в таких центрах вважають ситуацію, коли жінка планує зробити аборт. Жінкам пропонують підтримку – частіше мінімальну чи навіть символічну, проте частина подібних організацій дійсно надають тимчасове житло, лікування або іншу досить суттєву допомогу вагітним за відмову від аборту.
Під час перегляду сайтів та соцмереж цих організацій стає помітно, що переконати жінку народжувати – одна з головних ідей таких центрів.
У новинах, в яких розповідають про роботу центрів, яскрава поліграфія з пролайферськими гаслами для роздавання в людних місцях та медичних закладах, зовнішня реклама у транспорті про жахи абортів, якісні макети ембріонів у вигляді маленьких немовлят, починаючи з моменту злиття яйцеклітини та сперматозоїда, та багато іншої агітації.
Допомога жінкам та дітям представлена здебільшого в збиранні через соцмережі секонд-хенду, дитячих книжок, підгузків, медикаментів тощо.
Великі центри можуть мати в штаті психологів та педагогів, іноді лікарів, деякі організації працюють як шелтери. З усіх закладів, що заявлені як центри кризової вагітності, я знайшла лише один, керівниця якого в своєму відео на сторінці в соцмережі розказала про випадки проживання в шелтері жінок без дітей.
Засоби впливу
Якщо ввести в пошуку «центр кризової вагітності», можна побачити відверто релігійні організації, такі як «Вознесіння» при храмі у Львові. В оголошенні цього центру пишуть: «Осередок створено для вагітних жінок, які під тиском складних життєвих обставин (неповноліття, самотність, матеріальна криза тощо) можуть схилятися до переривання вагітності».
Церкви всіх християнських конфесій категорично проти абортів за будь-яких обставин. У подібних закладах транслюватимуть, що аборт – це гріх, страшніший за вбивство.
Але геть не завжди на подібних сайтах прямо формулюють, що робити аборт не можна. Скоріше, це риторика в стилі «Ось почитайте, які руйнівні наслідки можуть на вас очікувати», і далі перелік страшилок, зміст яких залежить від фантазії копірайтера, який створює тексти.
На сайті благодійного фонду «Дім надії» в Чернівцях жахи «постабортного» синдрому креативно змінюються картинами «щастя материнства».
У статті «Чоловік не хоче дитину» жінкам пишуть: «Психотерапевти радять дівчатам не засмучуватися через те, що коханий не в захваті від того, що найближчим часом він може стати татом». Ще там радять жінкам постаратися переконати майбутнього батька. Жінці, ймовірно, хочуть навіяти, що треба просто не перейматися і народжувати, все якось буде, а як не буде, мабуть, погано стараєшся.
Ідеологи «Дому надії» покладають відповідальність за дітей на жінку, бо це природно та згідно з інстинктами: «Спеціалісти вважають, що лише у 6-7% жінок материнський інстинкт не виражений явно. Інстинкт продовження роду закладений і в трирічної крихітки, яка грає в «Доньки-матері», і в 10-річній дівчинці, яка допомагає мамі доглядати молодшого братика або сестричку, і в 20-річної дівчини, яка поспішає на побачення, і загалом має бажання мати дитину з коханим хлопцем».
Інстинкти в людини не здатні формувати складну поведінку, як-от бажання мати дітей із подальшим доглядом, тим більше окремі для кожної статі.
Жінки не мають вшитої програми материнства, наші уявлення про материнство і батьківство формує винятково суспільство. Поведінка людини формується згідно з вихованням, обставинами, свободою волі особистості. Як чоловік, так і жінка можуть бути сповненими любові батьками, якщо хочуть цього.
«Слово інстинкт стосується чогось вродженого або природного – з фіксованою поведінковою реакцією в контексті певних стимулів», – говорить докторка Кетрін Монк, психологиня і професорка медичної психології кафедри психіатрії, акушерства і гінекології Колумбійського університету. Ґрунтуючись на цьому визначенні, Монк каже, що ідея материнського інстинкту передбачає наявність вроджених знань і набору поведінки з догляду, які є автоматичною частиною становлення і материнства. Але насправді, вважає докторка, «ідея материнського інстинкту може бути сильно перебільшена».
Це «навчання на роботі», яке відбувається з моменту народження дитини. Згідно з дослідженням 2018 року, надійне почуття прив’язаності у матері розвивається через кілька днів після пологів, а деякі жінки з усіх сил намагаються це відчути навіть через кілька місяців. Міф про материнский інстинкт посилює тривогу в жінок та відчуття провини.
Ось цитати пролайферів із перебільшеними і просто вигаданими наслідками аборту: «Здебільшого позбавлення від ще ненародженої дитини перериванням вагітності тягне за собою ті чи інші ускладнення. Це і нерегулярний менструальний цикл протягом деякого часу, і проблеми з нервовою, ендокринною та імунною системами… Як бачимо, крім найстрашнішого приговору – безпліддя, аборт може нести за собою досить багато інших неприємностей зі здоров’ям. Психологи прирівнюють відчуття після аборту з втратою близької людини або розлученням. Аборт – це невидима смерть, а від того вона ще страшніша».
За інформацією ВООЗ, аборт вважається небезпечним, якщо він проводиться або людиною, яка не має необхідних навичок, або в середовищі, що не відповідає мінімальним медичним стандартам, або і те, і інше. Будь-яка жінка з небажаною вагітністю, яка не має доступу до безпечного аборту, наражається на ризик небезпечного переривання. Після небезпечного аборту жінки можуть мати низку шкідливих наслідків, які впливають на їхню якість життя і добробут, а в деяких жінок можуть виникнути небезпечні для життя ускладнення.
В українському клінічному протоколі так само наведені рекомендації ВООЗ, що аборт, виконаний кваліфікованим медичним персоналом, є безпечною процедурою.
Як і на більшості пролайферських ресурсів, на сайті «Дім надії» жінкам пишуть про «постабортний» або «постабортальний» синдром, що не є медичним діагнозом і може вважатися вигадкою пролайферів із метою схилити жінок народжувати.
У 2008 році група фахівців в Університеті Джонса Хопкінса провела системний аналіз медичної літератури і дійшла висновку, що «найбільш якісні дослідження вказують на відсутність значущих відмінностей у довгостроковому стані психічного здоров’я між жінками США, що ухвалювали рішення про переривання вагітності, і жінками, які не мали такого рішення».
Як заявив провідний автор цього дослідження, доктор Роберт Блум, «дослідження не підтверджують існування “постабортного синдрому”, подібного до посттравматичного стресового розладу».
Зате реально існує діагноз «післяродова депресія». Незрозуміло, чому пролайфери пишуть про тривоги і руйнівні наслідки для психіки жінки після аборту і як альтернативу пропонують передати дитину на всиновлення без жодної згадки про переживання після такого кроку.
Приклад активної діяльності з переконання жінок відмовитись від аборту – LIVE-Центр «Захисти життя» з Черкас. Вони присутні у соцмережах, також публікують багато статей та відеосюжетів ЗМІ, оголошень. Організація проводить різні креативні акції на масових заходах, наприклад «Сфотографуйся в маминому животику».
На сторінці центру в Facebook утворення називають «громадською організацією» та визначають себе так: «”Захисти життя” – це група людей, які бажають допомогти жінкам у кризовій вагітності та донести людям інформацію про цінність життя і врятувати невинних ненароджених дітей від вбивства через аборт».
Керівниця центру Оксана Валенчук звітує про три роки активної роботи з жінками: «Я консультувала у дивних місцях, не тільки у пологовому, а й у катафалці, у залі суду, на залізничному вокзалі вагітних-безхатченок. Наші консультанти допомагають жінці розглянути дилему і побачити усі можливі варіанти, що буде, якщо вона вибере це, це чи це».
Дивують слова про консультування в пологових. На яких підставах таке може відбуватися, якщо клінічним протоколом передбачені принципи інформування лікарем/лікаркою з дотриманням репродуктивних прав та повагою до рішення жінки, а не сторонніми консультантами з фондів зі «збереження життя»?
З Америки з пролайфом
Благодійна організація «Місія в Україну» з 1998 року веде активну діяльність у Житомирі. Крім допомоги дітям із аутизмом, медичної практики (є медична ліцензія) та педагогічної реабілітації дітей із інвалідністю, організація надає послуги з консультування кризових вагітностей.
Про себе вони пишуть: «Наша місія – допомагати жінкам із небажаною вагітністю та дітям із інвалідністю і їхнім сім’ям, впливаючи на суспільство від їхнього імені. Всі послуги надаються абсолютно безкоштовно.
Діяльність фонду поширюється на Житомир та Житомирську область. Фонд є неурядовою, аполітичною, незалежною і некомерційною організацією, заснованою на християнських цінностях. Ми працюємо у трьох основних напрямах: консультативна допомога, практична допомога та вплив на суспільство».
Я телефонувала в центр «Місія в Україну» з питанням про вагітність на ранньому терміні з ймовірністю передання спадкового захворювання. Відповіли коректно, народжувати не переконували, але запевнили, що для породіль у них є допомога, порадили звертатися в разі чого.
В одному з інтерв’ю речниця фонду говорить: «У Житомирі та області дуже багато жінок потребують допомоги, ми зараз навіть не говоримо про тих, у кого є родичі і вони готові допомагати з малюком. Є багато дівчат-сиріт, студенток, приїжджих, які не мають цієї підтримки і бояться втратити роботу або місце в гуртожитку. Буває, чоловік або батьки рішуче проти дитинки, або дівчата-сироти замовчують свою вагітність через страх залишитися без роботи, на яку влаштовані неофіційно. Вони бачать аборт як єдиний вихід із ситуації, і наші психологи переконують їх, що обставини змінюються, а криза минає. Одиниці таких, у яких є достаток і можливість утримувати дитину, вагаються, бо «ще не час». Але коли їм розповідають, що на 21 день у дитинки починає битися серце, а на 28-й на УЗД можна розгледіти ручки та ніжки, вони змінюють своє рішення».
Більшість персоналу прослухали курси або мали практику в американських та британських пролайферських організаціях.
Якщо дослідити, з’ясується, що за благодійним фондом у невеликому українському місті стоїть великий американский бізнес.
В українських реєстрах одним із засновників та керівником організації МБФ «Місія в Україну» вказано громадянина США Лоутона Доналда Брайена.
Доктор Дон Лоутон, лікар із Індіанаполісу, Індіана, входить до ради директорів американської філії Mission in Ukraine. Серед інших членів Ради (переважно місцевих індіанаполіських лікарів) увагу привертають дві особистості – Девід Хелмер, голова компанії Helmer Inc. зі штату Індіана, США, та Христі Ріпержер, яка 20 років працювала директоркою мережі пролайф-центрів Life Centers в Індіанаполісі. Якщо завітати на сайт Life Centers, там між «молитвою за ненароджених» та списком церков серед партнерів вказана Mission to Ukraine.
Бізнесмен Девід Хелмер повідомив, що був членом ради директорів Mission To Ukraine з 1999 до 2017 року. «Допомога дітям зі спеціальними потребами та жінкам, які стоять перед життєвим вибором» – так він визначає діяльність організації.
Компанія Хелмера Helmer Scientific Inc., яку він заснував у 1977 році, виробляє медичні холодильники та розповсюджує свою продукцію майже в 130 країнах світу.
Крім обладнання за підтримки Хелмера світом ширяться пролайферські ідеї. Девід Хелмер створив і контролює Helmer Global Initiatives, благодійну філію Helmer, яка надає ресурси своїм благодійним партнерам у всьому світі.
Ось фонд «Місія в Україну» дарує медичне обладнання – дороговартісні холодильники Helmer для зберігання донорської крові.
Крім «Місії» в Україні працює ще одна благодійна організація, створена бізнесменом, – Global Healing. Вона займалася удосконаленням національних систем крові для запобігання передавання ВІЛ шляхом переливання крові у семи українських містах: Біла Церква, Київ, Луганськ, Львів, Одеса, Рівне та Житомир.
Християнські цінності батька шістьох дітей та його численні ініціативи з важливої допомоги йдуть одним пакетом.
«Хелмер часто їздить до Східної Африки та України, щоб допомогти власникам бізнесу та некомерційним лідерам в організаціях, що розвиваються у їхніх громадах. Девід отримав ступінь бакалавра в Університеті Міннесоти. У нього п’ять доньок та один син, він живе в Індіанаполісі разом зі своєю дружиною Інесою», – інформує сайт девелоперської та інвестиційної компанії в Руанді BiggerFUTURE – ще однієї з багатьох компаній «впливу», засновником яких є Девід Хелмер.
За 40 років своєї підприємницької діяльності Хелмер очолював та підтримував десятки організацій на кшталт Life Centers або «Місія в Україну».
Більшість подібних організацій займаються франчайзингом, але проводити діяльність без суттєвої та регулярної фінансової підтримки неможливо.
Наприклад, індіанаполіські Life Centers за рік станом на червень 2020-го отримали майже $2 млн пожертв, із них $1 489,653 – грошові пожертви та $456 254 на матеріальну допомогу.
В Україні бізнес також підтримує пролайферів. Одна з відомих «колаборацій» – київський рух Pro-life Україна та національна фармацевтична компанія «Фітофарм», яка входить до 10 найуспішніших фармвиробників України за обсягом реалізованої продукції.
«Компанія «Фітофарм» знову підтримала починання наших друзів і партнерів із руху «Pro-Life Україна». Цього разу як спонсори і спікери ми взяли участь в організації міжнародної конференції «Аборт — погляд по-новому. Концепція комплексної підтримки кризових вагітних», – йдеться в офіційному пресрелізі компанії.
Метою конференції, яка відбулася у 2019 році, «було створення майданчика для обміну досвідом психологів, священнослужителів, лікарів, педагогів, волонтерів та всіх, кому не байдужа тема захисту права на життя ненароджених дітей. Одне із завдань заходу — навчання гінекологів та психологів тому, як правильно проводити бесіди з жінками при незапланованих вагітностях».
Пресслужба Української православної церкви навіть ставить компанію «Фітофарм» в один рядок із пролайферськими організаціями в релізі про «молебень перед мощами святого немовляти» в січні 2020 року: «За богослужінням молились представники різних організацій України, які займаються протиабортною діяльністю, зокрема: «Вся Україна», «Pro-life Україна», «Дияконія», «Фітофарм» та інші».
«За підтримки нашої компанії зусиллями пролайферовского руху в Києві відкрито вісім кабінетів передабортного консультування. Приблизно 20% жінок, що пройшли в них консультацію, зберігають вагітність. У разі проведення таких консультацій у всій Україні це буде означати збільшення населення від 30 до 40 тисяч осіб на рік. У наступному році планується відкриття кабінетів передабортного консультування ще при 10 жіночих консультаціях. У недалекому майбутньому такі кабінети будуть діяти при всіх жіночих консультаціях Києва», – звітували на сайті «Фітофарм» в 2019 році.
На сайті Pro-life Україна вказано: «Ми співпрацюємо з багатьма поліклініками та пологовими будинками м.Києва». Й знову – на яких підставах таке може відбуватися, якщо існує чіткий клінічний протокол для медичних установ?
Наразі питанням консультування вагітних та допомоги жінкам у скруті в Україні активно зайняті організації, які пропагують недопустимість абортів, релігійні та громадські організації із заідеологізованим підходом та подекуди впливом з боку великих міжнародних пролайферських рухів.
Допомога жінкам у важких ситуаціях пропонується на певних умовах – відмова від аборту. Релігійні організації займаються справою, яку мала взяти на себе держава. У нас досі не ратифікована Стамбульська конвенція, за якою Україна зобов’язана збудувати достатню кількість шелтерів для жінок у скрутному становищі, постраждалих від домашнього насильства.
Немає чіткої програми сексуального виховання у школах, репродуктивної допомоги наркозалежним жінкам та жінкам у місцях позбавлення волі. І так само за цими напрямами роботу держави виконують організації із своїми переконаннями і метою, яка не завжди збігається з дотриманням прав та забезпеченням інтересів жінок.
Рада церков активно блокує ратифікацію Стамбульської конвенції, можливо, одна з причин – це небажання мати конкуренцію в допомозі вразливим групам жінок, на яких разом із допомогою вони намагаються поширити свій вплив.
