Мене також зґвалтували на вечірці, підсипавши речовину в напій

від | 01.02.2023 | Дівчина говорить, Топ

Час читання: ( Кількість слів: )

У мережі набула розголосу історія про групу хлопців з Івано-Франківська, що влаштовують вечірки, обпоюють дівчат, а потім знімають їх непритомними та публікують ці фото й відео у своїх соціальних мережах. Після публікації у феміністичних пабліках та на сторінках громадських активісток ситуацією зацікавилася поліція.

Один з юнаків, на сторінці якого й публікувалися матеріали (@casual_andrew_ Андрій), закрив доступ до своїх соціальних мереж і видалив фото та відео, зазначивши, що «його не так всі зрозуміли», «в кожної тьолки є своя ціна» та «єдині винні в тому, що трапилось, — жінки».

Тому ця розповідь —  моя спроба вибороти як для себе, так і для інших жінок право відверто та без сорому говорити про свій досвід і називати речі своїми іменами. Говорити про зґвалтування не соромно, соромно бути ґвалтівником.

***

7 листопада 2012 року я прокинулась напівоголена на дивані своєї однокурсниці. На мені були моя тепла кофта та порвані чорні колготки. Біля мене — ні душі. «Вони усі, мабуть, у спальні», —  думаю я та рішуче намагаюся підвестися, але мої ноги відмовляються мене тримати. Я пробую ще раз, але такий самий результат. Ноги трусяться, я сідаю, ноги знов трусяться, і я знов сідаю  —  ось так по колу, допоки в мене не виходить пройти всього декілька метрів до іншої кімнати, де спали мої одногрупники: І., Б. та Нікіта.

Мені стає холодно, тож я намагаюся знайти свою спідницю. На щастя, квартира однокімнатна, тому досить швидко виявляю її у вбиральні та одразу цікавлюсь: «Як ти тут опинилась?» Нахиляюсь, підіймаю її та праворуч від себе помічаю цілу пачку використаних презервативів у смітті, деякі вкриті кров’ю. У мене ступор: «Що за кров? А, збагнула. Це ж моя».

***

Навіть до свого зґвалтування, коли батьки намагались захистити мене від усього злого у світі, я завжди дивувалась, коли бачила в новинах на цю тему слова типу «спровокувала» та «натякала». Як це — спровокувала? Як це — прийшла не туди, куди потрібно? Як це — була вдягнена провокативно? Як це — була в тісному одязі? Чому це має значення?

Пам’ятаю, як я прийшла у школу в спортивних лосинах, і моя класна керівниця відвела мене у бік та сказала: «Дано, чому ти прийшла в колготках до школи? Тобі подобається ходити напівоголеною перед чоловіками?» Цікаво, що б вона сказала, якби дізналась про моє зґвалтування. Цікаво, чи сказала б вона щось на кшталт: «Ось бачиш, до чого твої колготки тебе привели».

***

Пам’ятаю, як наступного дня після зґвалтування я сиділа у лекційному залі, й викладач зробив мені зауваження, сказав, щоб я «всілась, бо місця собі не знаходжу, скачу на лавці, гойдаюсь зліва направо». Однокурсники посміялись, і лекція продовжилась, а я занурила голову між руками на парті та тихо заплакала. Від сорому, від своєї невидимості та від фізичного болю, яке насильство завдало мені. Я не можу всістись, бо мене зґвалтували анально. Я не можу всістись, бо я сиджу на рані. Я не можу всістись, бо з мене тече кров.

***

Люди, які стають на захист ґвалтівників ,  чому ви це робите? Не відповідайте, дякую, питання риторичне.
Я вже чула ваші аргументи, вони майже завжди йдуть за методичкою: спровокувала, спокусила, випила, дала та передумала. Хоча з початком руху #MeToo вона дещо еволюціонувала. Тепер жінки не просто провокують, а ще й намагаються зіпсувати репутацію чоловіків та, жадаючи помсти за розбите серце/маленький жарт/невдале побачення, посадити кривдника за ґрати. Ось воно  —  справжнє обличчя диявольського фемінізму! І пофіг, що, за статистикою, чоловіки мають у 230 разів більше шансів бути зґвалтованими іншими чоловіками, ніж бути неправдиво звинуваченими у зґвалтуванні. Зло тут однозначно (і як завжди) — жінки.

***

До 7 листопада 2012 року в моєму світі не існувало зґвалтування. Його просто не було. Це було щось, що існувало десь там, із кимось іншим, далеко-далеко, поза межами моєї безпечної бульбашки. Про нього у моїй сім’ї ніколи не говорили, так само, як і про рак або смерть , —  мовчи, не говори, не навроч, не притягни. Мене навчили про неприємні речі мовчати, бо коли ми про них не говоримо, їх ніби й не існує.

Цікаво писати ці слова зараз, через 10 років, та розуміти, що моя психіка використала той самий механізм — механізм мовчання, — аби вберегти мене.

«Чому ти мовчала 10 років?»  —  звинувачувально запитає хтось мене. «А давай я розповім чому»,  —  відповім і спробую це зробити.

***

«Що за кров? А, збагнула. Це ж моя»

Я спустила колготки та вперше побачила її на собі. Взяла туалетний папір, намочила його та почала витирати сліди того, що трапилось зі мною. Я терла, терла, терла, але ніяк не могла збагнути, як це сталось, чому я скривджена, чому мені боляче. Я сіла на холодну підлогу, заплющила очі та відчула полегшення. Кадри минулих годин почали приходити в голову, вони мене злякали. Щось не так. Я чітко бачила певні кадри, мала певні спогади, але моя пам’ять, як до того мої ноги, не працювала як зазвичай.

Я пам’ятала все, що було до того, як ми підняли стакани з ром-колою та випили їх. Далі все було як у старих фільмах. Сюжет йшов кадрами.

Перший  —  я була з усіма на кухні. Другий — я була у ванній із Нікітою і через дзеркало дивилась на те, як мене ґвалтують. Я не відчувала тіло та не могла нічого сказати, через пам’ять я була спостерігачем насильства наді мною. Я бачила, як він змінював презерватив. «Ну, принаймні він його використовує», —  подумала я. Далі темрява та інші кадри: голосна музика, сміх Нікіти, моя невдала спроба вийти з ванної, втекти, а він мене затягує назад, не дає. Я намагаюсь згадати хронологію, віднайти втрачені кадри «до» та «після», але не можу. Вони втрачені, спалені. Як це трапилось? Я цього не хотіла. Що робити? Що про мене подумають інші? Чи розкаже Нікіта про це всім? Чи шлюха я тепер? Я ж тепер маю розійтись із хлопцем, з яким зустрічалась. Мені так лячно та соромно. Мені так лячно та соромно. Мені так лячно…

***

Після тих подій багато що трапилось.

Я розійшлась із хлопцем, який мені подобався, бо була переконана, що зґвалтування та зрада — то практично рівнозначні речі, місяць не ходила в університет та отримала догану за пропуски, але для мене це було ліпше, ніж бачити його там.

Я жила з постійним страхом та соромом, думаючи, що якось винна в тих подіях, адже це було простіше, ніж прийняти те, що зі мною трапилось. Мені простіше було звинуватити себе, ніж усвідомити, що у мій світ якось просочилося те, що має жити десь далеко-далеко.

Тому я зробила те, чого мене навчили, —  мовчи, не говори, не навроч, не притягни. Бо коли ми про зґвалтування не говоримо, його ніби й не існує.

***

Мені знадобилось 10 років, щоби набратися мужності та заговорити про насильство. Спочатку я про нього шепотіла, тихо-тихесенько, на вухо коханому, далі —  більш гучно своєму терапевту, першій людині, яка сказала мені: «Дано, тебе зґвалтували». Після цього я розповіла мамі та, набравши повітря у легені, змогла крикнути, розповісти світові!.. Час завмер. Світ затих. І після, здавалось би, вічності, він заревів мені у відповідь:

«Ми тебе чуємо! Ми тебе бачимо! Ми тобі віримо!»

Серед тисяч дзвінких голосків я почула голоси болю. «Зі мною це також трапилось!» — вигукували вони. І вихрем навколо кружило, лунало: це зробив мій хлопець, мій родич, мій сусід, мій викладач, незнайомий мені чоловік… Це зробив зі мною чоловік.

«Мені також підсипали щось у напій, мені також не дали піти, моє “ні” також не чули, мене ледь не зґвалтував твій ґвалтівник, Дано…»

***
Те, що відбулось із жінками на вечірках Андрія, — це не одиничний випадок та не «неприємна випадковість», це тренд.

Коли чоловіки думають, що їм усе зійде з рук. Коли чоловіки думають, що жінки — то не люди, навіть не суб’єкти у їхньому світі, а об’єкти. Товар. Меблі. Декорація. Річ, яку можна використати та викинути.

Це чоловіки, які розраховують на наше мовчання, на наш сором та на наш страх. Це маніпулятори, які добре розуміють, як працює модель DARVO (deny, attack, and reverse victim and offender; Насильник заперечує факт насильства, атакує особу, яка зазнала насильства (часто жертву), за те, що вона намагається притягнути кривдника до відповідальності за свої дії, і стверджує, що він насправді є жертвою в цій ситуації, підміняючи те, хто є справжньою жертвою, а хто насильником) — заперечуй, атакуй і міняй жертву та кривдника місцями.

Це чоловіки, які з кожним насильством стають більш впевненими в собі та кайфують від своєї безкарності.
До того як мене зґвалтував Нікіта, він разом із друзями кинув на ліжко однокласницю та почав роздягати її, але зупинився, коли вона почала кричати.

До того як мене зґвалтував Нікіта, він підсипав ще одній дівчині щось у напій та силою затягнув її у спальню. Її врятувала подруга, яка почула крики.

Ґвалтівники ніколи не зупиняються. Їм завжди потрібно більше, потрібно ще, ще, ще, ще більше жертв. Тому моє запитання — коли для нас «ще» стане «досить»? Скільки ще жертв потрібно нам мати від Нікіти, від Андрія, від будь-якого іншого ґвалтівника, аби сказати «досить»?

Скільки ще жінок мають носити у собі біль минулого через сором? Через термін позовної давності? Через те, що вони не змогли, з будь-яких причин, звернутися до поліції? Як може наша юридична система дозволяти ґвалтівникам подавати у суд на жертв за псування «репутації»? Яка репутація може бути у ґвалтівників? Чому єдине, що працює на користь жертви, — це суспільство, за плечима якого стоїть мільйон інших жертв? Українці заслуговують жити у країні, яка їх захищає. Яка саджає за ґрати покидьків та допомагає жертвам.

Перед нами великий шлях, але поштовх пішов. Запах змін вже витає у повітрі. І, як усі великі зміни, ця також починається зі слова.

І кожного разу, коли жінка відстоює себе, вона відстоює всіх жінок.

Тому сьогодні я відстоюю себе, відстоюю вас та кричу:

«Я вас чую! Я вас бачу! Я вам вірю!»

Бійтесь, умовні Андрії та Нікіти світу, адже ми більше не будемо мовчати.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

6000 матеріалів для ЗМІ у 78 країнах з охопленням понад 7 млрд: Співзасновниця PR Army Анастасія Марушевська про те, чим займається «армія піарників» під час війни 

6000 матеріалів для ЗМІ у 78 країнах з охопленням понад 7 млрд: Співзасновниця PR Army Анастасія Марушевська про те, чим займається «армія піарників» під час війни 

Лекторка, консультантка з комунікацій, контенту та креативу, комунікаційниця, авторка статей, співзасновниця PR Army та лідерка проєкту «Where Are Our People?», керівниця з комунікацій в «Ukraїner» — протитрувати Анастасію...

У березні відбудеться цілодобовий світовий марафон щодо захисту прав і свобод українських жінок Women to Ukraine

У березні відбудеться цілодобовий світовий марафон щодо захисту прав і свобод українських жінок Women to Ukraine

Наприкінці місяця, 27–28 березня, відбудеться цілодобовий марафон Women to Ukraine (W2U) щодо захисту прав і свобод українських жінок, які є найбільш вразливими до воєнної агресії. Конференція буде присвячена оновленню...

6000 матеріалів для ЗМІ у 78 країнах з охопленням понад 7 млрд: Співзасновниця PR Army Анастасія Марушевська про те, чим займається «армія піарників» під час війни 

6000 матеріалів для ЗМІ у 78 країнах з охопленням понад 7 млрд: Співзасновниця PR Army Анастасія Марушевська про те, чим займається «армія піарників» під час війни 

Лекторка, консультантка з комунікацій, контенту та креативу, комунікаційниця, авторка статей, співзасновниця PR Army та...