Інстаграм-проєкт @god_lyubvi з’явився, щоби протягом усього 2021 року публікувати реальні історії кохання, розказані жителями країн Східної Європи і Центральної Азії. Автори проєкту – фотожурналістка Анна Артем’єва та правозахисник Юрій Йорський.
Увесь січень проєкт публікував історії кохання правозахисників, громадських активістів та художників, які працюють із соціальними темами, – адже саме ці люди допомагають створювати світ, де кожен має право кохати і бути коханим. Березень проєкт присвятив жіночим історіям, публікуємо деякі з них.
Таня Брик
Модель, переможниця проєкту «Супер Топ-моделі по-українськи», 23 роки
Волонтерка ВБО «Ініціатива заради життя»
Миколаїв
Моя історія кохання досить сумна, але повчальна для багатьох. Мені було 16 років, коли він написав мені в одній із соціальних мереж. Гарний хлопець, який одразу мене зацікавив. Ми почали спілкуватися через відеозв’язок, бо жили в різних містах. Через місяць ми зустрілися, і між нами одразу промайнула іскра. Він здавався достатньо вихованим, пристойним і чарівним. Стосунки розвивалися досить повільно. Якби я зустріла таку людину зараз, одразу б зрозуміла, до чого це призведе.
Почалися якісь «драми» щодо того, чи є у нього почуття до мене або все ж нам потрібно залишитися друзями. Все це тривало з початку жовтня до кінця грудня. На Новий рік він приїхав до мене в місто і нарешті «зрозумів», що я його цікавлю як дівчина. Ми почали зустрічатися.
Спочатку все було чудово: квіти, подарунки, сюрпризи, але поступово він намагався нав’язати мені, що зі мною щось не так: я не так фарбуюся, не так поводжуся за столом, на вулиці або на людях. Почалися розмови, що йому не подобаються мої друзі – вони занадто молоді й так само, як я, неправильно думають.
«Тобі потрібно спілкуватися з «правильними» людьми, – говорив він. – Поспілкуйся з моїми друзями». У нас все більше траплялися суперечки через те, що він намагався змінити мене, вони частково згладжувалися подарунками та квітами, але сварки почастішали.
У нього були неконтрольовані напади агресії, він розбивав телефони…іноді під руку потрапляла і я. Постійно боялася зробити щось не так, розсердити його, але свято вірила, що наша любов подолає всі «перешкоди» і допоможе йому впоратися з цією агресією. Всі мої знайомі (на той момент аж один, та й то спільний із ним) твердили: «Таня, ти перетворилася на сіру залякану миша. Іди від нього!». Але я любила.
В один момент у нас закінчилися гроші на проживання, і я показала йому оголошення про роботу в Америці. Його взяли. Потрібно було їхати на п’ять місяців, за цей час він зателефонував разів десять максимум. Розмови були дуже короткими – «інтернет дуже дорогий, я не хочу витрачати гроші», але водночас він купував собі речі та технику.
Через п’ять місяців він повернувся зовсім іншою людиною. Це був не той чоловік, у якого я закохалася. Думала, що все нормально, тому намагалася до цього звикнути.
Помітила, що він приховує від мене щось, побачила брехню в його очах. Він набрехав мені про одну історію. Він зрадив мене, хоча завжди говорив про свої «принципи» і звинувачував мене у зрадах, доводив до істерик, нібито це я погана, маленька і нічого не розумію. Найжахливішим було те, що він навіть не вибачився, просто спитав: «Чого ти плачеш?» І я зрозуміла, що не хочу мати нічого спільного з цією людиною. Ми розійшлися, і я відчула себе щасливою як ніколи! По-справжньому щасливою і вільною.
Катя Майборода
редакторка соціального медіа @nenachasi,
26 років, Запоріжжя
Мене не можна любити.
Кожен день мого свідомого життя був насичений цим знанням. І кожен день світ намагався довести зворотне.
Мене обирали президенткою школи, приймали в студентські команди КВК і пінг-понгу, запрошували працювати в найкращі ЗМІ міста, зі мною зустрічалися і навіть намагалися одружитися. Але всього було замало.
Я була впевнена, що всі ці люди просто не знають, із ким мають справу. А коли дізнаються – неодмінно відвернуться.
І ось трапився 2020 рік. Було складно всім. Труднощі стали важчими, розбіжності вагомішими, а помилки – дорожчими.
О, в цьому році я зробила безліч помилок, після яких, мені здавалося, люди повинні відмовитися від мене. Вигнати зі зграї. Але ні. Робота з цими помилками виводила стосунки на новий рівень. Виявилося, що вони в 2020-му теж подорожчали.
Я звільнилася з того самого найкращого ЗМІ в місті. Мені здавалося, що всі будуть щасливі, що команді стане тільки легше, адже я давно перегоріла і гальмувала рух. Але ні. Хоча всі й зраділи, що тепер у мене буде свій проєкт, ця радість не була чистою. Команді було сумно. Раптово я зрозуміла, що мене не ненавиділи. І навіть по-своєму любили.
А ще в 2020-му ми пережили кілька криз із партнером. У найскладніші дні, коли мені здавалося, що зараз вже точно все найгірше в мені оголено, він терпляче говорив, що любить. І що все вийде. І поділяв зі мною цей новий досвід. Я могла сумніватися в чому завгодно, але чи можливо зі своєї волі провести пів року в одному просторі з людиною, яку не любиш?
І тоді я подумала: якщо вже всі ці люди (і навіть партнер, який був зі мною кожну годину свого життя в одному просторі протягом пів року) можуть мене любити, то чому б і мені не спробувати? Зрештою, 26 років разом.
Лада Холі
Б’юті-блогерка, 24 роки
Київ, Україна
@dopelada
Я лежу на ліжку разом із Микитою і намагаюся не заснути. Ми поїли смачної індійської їжі, моя рука лежить у нього на талії.
⠀
– Ти поставив їжу в холодильник?
– Ні, раптом ми ще захочемо поїсти.
⠀
Він починає повільно гладити мою руку.
⠀
Я думаю, що зараз засну, і цей прекрасний теплий момент мине, тому я розплющую очі і намагаюся запам’ятати якомога більше.
⠀
Золоте призахідне сонце, яке світить у вікно. Фігурні тіні на шафі через штори з орнаментом. Яке повітря в квартирі, як тепло всередині через їжу і відчуття закоханості.
⠀
Начебто ще трохи і заграє інді-музика – така, як грає в Life is strange. Гітарна, затишна. Точнісінько для цього моменту. У грі була осінь. Зараз теж осінь. Скоро вона буде зовсім осінньою, з жовтими та червоними листками.
⠀
Я завжди боюся приходу холодів, але зараз я думаю про них трохи менше. Ні, не тому, що перестала боятися, а тому що зараз є речі, яких я боюся набагато більше.
⠀
Наприклад, втратити двох людей, яких я невимовно люблю.
Тіна Собко
феміністка, ЛГБТ-активістка, 25 років
Запоріжжя, Україна
@tinasobko
Ми разом 11 років. Одинадцять! У житті ж так не буває, так? Любов закінчується на третьому році. Й у нас вона закінчувалася або просто вичерпувалася. А потім поверталася знову.
Зараз я відчуваю себе закоханим підлітком. Мені, здається, знову 13, і я захоплююся красою його очей. Завжди любила його блакитні, чисті, нереально глибокі очі. Дивлюся в них, і реально пофіг, що відбувається в цьому світі.
Мені, здається, знову 13, і я хочу обійматися на вулиці і довго цілуватися на лавці. Зараз, звичайно, так не можна: непристойно, ми ж дорослі. Але так хочеться піддатися емоціям і наплювати на осуд.
Мені, здається, знову 13, і я хапаю його за руку за кожної нагоди. А його рука все така ж тепла і повністю охоплює мою долоньку.
Але мені не 13. І почуття інші.
Нещодавно на психологічній групі потрібно було закрити очі й уявити себе в місці, де було дуже-дуже добре. І це місце для мене – наше ліжко, точніше наш розкладений диван, на якому ми лежимо та обіймаємося пізнім недільним ранком. І можна ще не вставати, а трохи повалятися, поки сонце наповнює кімнату, а наш кіт застрибує до нас і кусає за ноги. Ось це найкраще і безпечне місце.
У сучасному світі дуже страшно показати свою вразливість. Не модно зізнаватися в коханні й говорити, що хтось – твоя «друга половинка»: ми ж всі такі повноцінні, жодних половин. І мені страшно. Страшно визнати, наскільки сильно я люблю його, як сильно я вдячна за нас, за нашу сім’ю, яку ми разом будуємо.
Напевно, найбільший прояв любові – це прийти до того, що ви сім’я. Адже це той єдиний член сім’ї, якого ти вибрала усвідомлено. Це не мама і не дитина, яких ти не вибираєш. Людина стає частиною твого життя, тому що ви обидва цього хочете. І ми самі вирішуємо, якою буде наша з ним сім’я.
Наша любов не ідеальна, не романтичний фільм. І я не ідеальна, і він не такий. Але як же нудно було б любити ідеал.
