Закохалася, коли побачила, як він миє посуд: Як живе родина, де чоловік-домогосподар

/
291 переглядів

Ми познайомилися на заняттях із бойових мистецтв, але закохалася я у нього пізніше. Це було 23 лютого (тоді його ще святкували), дівчата готували «урочисту програму». На мені була доставка казанку глінтвейну і посуду. Один із хлопців викликався провести мене додому.

Вже біля самих дверей він поглянув на мої збиті в кров, як і в нього, руки, подякував мені за чудове свято… і, привітавшись зі здивованими батьками, попросив дозволу зайти на кухню і перемити весь посуд за мене. Я чудово уявляла, як мають боліти роздерті кісточки у гарячій воді, і не могла повірити очам. Я навіть не думала, що так буває.

Ще задовго до одруження ми зрозуміли: з грошима мені вправлятися легше. Мені пощастило з кращою освітою та додатковими курсами, з умінням заробляти і з тими соціальними навичками, що колись називали «жіночністю», а нині soft skills. Я була амбітна й запальна, він — холоднокровний. Я хотіла заробити всі гроші, а він обожнював майструвати і лагодити щось удома. Ролі в команді склалися самі собою.

Правда, остаточно все стало зрозуміло після народження дитини. Хоча безсонні ночі і зміни підгузок ділилися навпіл, на мені материнство відбилося сильніше суто фізіологічно. Він намагався заробляти, я намагалася впоратися зі збудливою дитиною, яка плакала годинами поспіль. Виходило у нас це збіса кепсько. Тому, коли мені запропонували роботу у держустанові високого рівня, ми порадились і помінялися місцями.

Досі не знаю, як йому вистачало сили на знервовану дитину і змучену мене, але за той спокій, що зустрічав мене вдома, я ладна була б віддати все. Я приносила йому смаколики з робочої їдальні або просто замовляла їжу. Купувала надвечір смачні цигарки і шоколад, щоби розрадити, бо пам’ятала, наскільки виснажливе батьківство.

Перший крок, перший зубчик і перше слово дитини дісталися йому, і «тато» було раніше за «мама». Але, коли ми визнали, що так у нас виходить найкраще, і змогли не зважати на тиск стереотипів ззовні і зсередини, нам обом стало набагато легше. Ми почували себе реалізованими там, де й хотіли.

«А наче нормальні люди…» та інші враження суспільства

Ми звикли, що наша родина викликає легкий шок у старшого покоління і навіть у випадкових людей. На щастя, в районі, де ми живемо, достатньо молодих пар, які спокійніше сприймають тата на дитячому майданчику. Але бувають і дивні випадки. Дуже часто я чула спроби уявити наше життя як анекдотично-патріархальну родину навиворіт: де жінка п’є, б’є і тягається по коханцях, а чоловік босий, на кухні й хіба що не вагітний. Чи пожаліти чоловіка як такого собі приймака, що готовий ноги мити й воду пити від безнадії. Іноді навіть співчувають нашому сексуальному здоров’ю, бо така поведінка блокує чакри і… На цьому моменті я, зазвичай, відповідаю так само хамськи, тому, що там далі з чакрами, так і не з’ясувала.

Більш ввічливі люди питають, як минає наш день. Їх трохи розчаровує, що так само, як і в більшості родин. Хтось встає першим, варить каву, ми снідаємо разом. Я йду на роботу, а чоловік веде дитину до школи і на гуртки, готує щось або замовляє додому, якщо не має настрою. Я повертаюся, ми йдемо до кав’ярні — це наш особистий час та момент емоційної підтримки. Оте саме: «Вони всі кози, а ти цукерочка, ти молодець, ти з усім впораєшся!» Або: «Ти мій герой і найкращий батько у світі, я просто не уявляю, що б без тебе робила!» Потім сімейний час із дитиною, настілки і вихваляння досягненнями дня. Абсолютно нудна щаслива родина.

Цікавіше і підступніше питання — розподіл бюджету. Коли хтось у родині заробляє 95% грошей, а інший працює за вільним графіком та час від часу, мають же бути зловживання владою? На цьому моменті мені доводиться сповільнюватися і згадувати, в якому суспільстві ми живемо. «Поки не випереш мої шкарпетки, грошей не отримаєш!» — зовсім не для всіх звучить так смішно, як для нас. Власне, без цих питань ми навіть не задумуємося про якийсь розподіл.

Я перекидаю чоловікові певну суму з кожного свого заробітку на його особисті витрати. Ще трохи складаю в конверт на загальні витрати — комуналку, їжу, навчання дитини. Решту лишаю собі. Мені для щастя грошей потрібно більше: косметолог, гарне вбрання, різні курси, тому суми нерівні. Якщо чоловікові потрібно більше, він просто каже суму, і я переказую не питаючи. Або він може сказати, що саме йому потрібно: наприклад, нова приставка чи якийсь софт для малювання. І я починаю відкладати, щоби зробити такий подарунок. Якщо йдеться про подарунки мені, то чоловік або робить щось руками, або бере работу на фрілансі. Він завжди вкладає у подарунки час та зусилля, це його принципова позиція.

Кумедно, що людей цікавить, хто миє вдома унітаз. Як ніби це якась принизлива робота, або у нас у родині має бути «дідівщина». Зазвичай миє або чоловік, або клінінговий сервіс (коли він каже, що йому не хочеться, а прибрати вже треба). Хоча після його: «Я вимив ванну, бо сьогодні до тебе прийдуть гості, побачать гармидер, і ти клепатимеш собі мізки півдня, бо що ж люди скажуть», — мені стало так соромно, що я сама прибирала хату неповний місяць.

Останнє запитання, що зазвичай виникає першим, заслуговує на окреме пояснення: «І що, він поряд із тобою відчуває себе чоловіком?!»

Не боротьба за лідерство, а командна робота

Кожен раз, коли я виходила на новий рівень, у нас відбувалася розмова про це. Стереотипи дуже важко вибиваються з голови. Я питала в чоловіка, чи не бентежить його мій успіх, нова зарплатня, нові перспективи чи диплом. І кожного разу він щиро не розумів, чому він має не пишатися мною, а заздрити.

«Коли я не помічаю, що ти запрацьовуєшся і ти повертаєшся додому заплакана — оце мене бентежить. Це мій провал, — каже він мені, — це значить, що я не виконав свою частину нашої командної роботи».
Коли хтось із нових знайомих або консервативних родичів каже, що у нас все «неприродно», мені смішно. Адже саме ті риси, які суспільство вважає «чоловічими» — виваженість, спокій, холоднокровність, — допомогли моєму чоловікові тримати дім купи, стати чудовим батьком. Навіть підлітковий бунт, що ми зараз переживаємо всією родиною, він уміє витримати і контейнувати без гримання по столу. А «традиційно жіночі» риси, як-то багатозадачність, схильність до мов і асоціативного мислення та соціальність, стали основою моєї кар’єри. На цьому традиціоналісти зазвичай «підвисають» і ніяково переглядаються.

Щастя родини, взаємоповага та кохання не залежать від того, хто і скільки заробляє. Якщо обидвоє працюють як команда, не мають «привілейованих» та «ганебних» обов’язків — усе вийде у будь-якому варіанті!