«Я знаю, що роблю. А ти – мовчи». Жінки про акушерське насильство в Україні

//
579 переглядів
Акушерське насильство

В Україні вперше провели онлайн-марафон документального активізму ARTS&RIGHTS в форматі поєднання «живих історій» та панельних дискусій і обговорень.
Кожен день марафону був присвячений певній фокусній темі. Люди розповідали свої «живі історії», а галузеві експерти, активісти і правозахисники обговорювали ці теми та систематизували їхню проблематику в рамках панельних дискусій. Публікуємо частину з дискусії «Права жінок у пологах та акушерське насильство».

Ольга Бардзій (Івано-Франківськ)
мама однієї дитини

Мої пологи відбулися під час карантину, тому мене поселили до палати з однією дівчиною. Нікого, окрім медичного персоналу, не пускали. Ніхто не надавав фізичної допомоги. Коли мені потрібно було переміститися в інше ліжко, медсестри відмовилися мені допомагати, бо «був би чоловік – допоміг». Водночас вони не впустили мого чоловіка, який міг це зробити. Все це супроводжувалося жахливим ставленням.

У мене раніше не було досвіду взаємодії з немовлятами. Звісно, що спочатку я розгубилася. Медсестри коментували на кшталт: «А що ти робила всі дев’ять місяців?» Тому я вчилася змінювати памперси за роликами на YouTube. Мені казали годувати сумішшю, а не грудьми.

Коли ми купили пляшку для прикорму, медсестра вихопила її та почала готувати суміш самотужки. Наступного дня вона попросила 150 гривень за 50 мілілітрів суміші. Інша казала, що в них не можна тримати пляшку для прикорму та взагалі годувати сумішшю. В результаті я відчувала себе дуже обманутою.

Протягом усього часу перебування в лікарні з мене постійно стягували кошти. То внесок на baby-box, то на відділення. І все це супроводжувалося погрозами не надати медикаментів, якщо попередньо не буде все оплачено. Я наче потрапила в пекло, де не могла навіть розігріти собі їжу.

«Коли дитина плаче – вона голодна» – один із головних міфів, бо це не завжди так. Часто діти плачуть, тому що в них формується нервова система або через стрес у зв’язку зі зміною обстановки. У лікарні медсестри щоразу змушували годувати дитину сумішшю через цей міф.


Антоніна Заморока (Хмельницький)
мама двох дітей

Після перших пологів у лікарні я вирішила, що надалі буду народжувати вдома. Бо запропоновані умови нестерпні. Тому я вирішила наперед домовлятися з лікарем, з яким народжуватиму – головне, щоби був емоційний зв’язок, а я змогла в його присутності розслабитися, не бути напруженою.

Під час перших пологів у лікарні просила чоловіка не відходити від мене, бо боялася медперсоналу. В самому родзалі я перебувала 11 годин. Перші чотири медперсоналу до мене взагалі не було діла. Потім мені хотіли вколоти окситоцин, я відмовлялася, відбивалася, а лікар сказав: «Якщо зараз не буде відкриття шийки, то я тобі вколю».

Чоловік викликав для мене доулу, яку в результаті ненавидів весь персонал. Але саме це рішення допомогло мені спокійніше завершити пологи. Довелося перейти на крісло Рахманова після прорізування голівки немовля та притримувати дитину, щоби вона не випала. А персонал говорив: «Та не бійся, якби то було так легко родити, щоби дитина так випала».

Під час пологів може вийти частина калу. І це нормально. Тоді як для більшості санітарок – ні. Вони стали досить огидно коментувати ситуацію. Потім одна акушерка почала давити на живіт – я боролася, а вона лише казала: «Я знаю, що роблю. А ти мовчи».

Найстрашніше виявилося опинитися в післяпологовому відділенні. Жахлива палата, де немає гарячої води, а з крана тече щось іржаве. Жінки відчувають себе незахищеними під час пологів, особливо в українських реаліях. Домашні пологи – це зовсім інші враження та відчуття.


Ірина Созанська (Буча)
мати трьох дітей

Я не з чуток знаю, що таке порушення прав породіль або батьків, які пережили втрату. У мене був досвід трьох абсолютно різних пологів. Я щиро намагаюся ділитися ним із тими, кому це може допомогти.

Уперше заплановано завагітніла в 2011 році. Пологовий будинок обрали за відгуками наших друзів. Приїхавши туди, ми чекали на появу сина, але зовсім не такого трагічного результату. Коли лікарі оглянули мене, то відправили ще відпочивати. Однак посеред ночі я відчула, що пологові перейми так і не завершилися. Встати не могла, було важко пересуватися. Але я змогла підійти до медсестри та сказати, щоби мене все ж перевели до пологового відділення.

Потім почалися перейми на 15 годин, було й розкриття, й прокол міхура. Мене попереджали про прокол, але не попереджали про наслідки. Також вкололи окситоцин, не пояснивши, чим це загрожує. Я знала, що він збільшує інтенсивність і швидкість переймів, але існують і негативні наслідки. Під час пологів не відстежували серцебиття дитини. Єдине, що вони тоді робили, – це слухали «трубочкою».

Лікарі вирішили, що я можу народити сама, тому вигнали з палати частину персоналу та мого чоловіка. Окрім декількох лікарів, які дуже сильно давили на живіт. Зробили епізіотомію, попередньо про жодні «домовленості» не йшлося. Після декількох годин таких мук мій син народився природним шляхом, але не природним чином. Обрізали пуповину й реанімували його на столику поруч. Потім мені вкололи загальний наркоз, знову ж без попереджень. Я втратила багато крові та пережила дуже складний вихід із наркозу.
Чоловік сказав, що син вижив. Але, пролежавши добу в реанімації, дитина померла. Були асфіксія та крововилив у мозок. Ми вирішили провідати його, коли побачили, як спеціальний апарат ШВЛ вивозили порожнім із палати. Нам одразу сказали піти до завідувачки. Вона сказала: «Ну, ви вже все зрозуміли». Ось так нам оголосили про смерть нашого сина.

Друга вагітність була довгоочікуваною, і ми отримали доньку Надію. Після свого досвіду я була налаштована допомагати жінкам у подібних ситуацій в ГО «Природні Права Україна». Втретє я вирішила народжувати природним шляхом після кесарева розтину.


Катерина Міхаліцина (Львів)
мама трьох дітей

Переживши троє пологів, я навіть не знала, що маю якісь права. І це стало рушієм, щоби заговорити про права жінок під час пологів, про народження, акушерське насилля, про важливість прислухатися до себе. Врешті-решт я зрозуміла, що це «немовчання» – те, що я можу зробити для інших. Проговорити свій досвід, на який вже зібрала сили, а хтось – ще ні. Жінка, яка йде в пологи, має право на те, щоби все відбувалося за її уявленнями. Має право на повагу, а не на образи та знущання.

Перший досвід пологів у мене асоціюється з шаленим страхом. Мені було страшно підходити до дитини, бо я боялася її впустити тощо. У відповідь я отримувала коментарі: «Ти ж жінка – ти зможеш». А що з того, що я жінка? На той момент я потребувала розради. У всіх різна психіка, всі по-своєму реагують. У когось батьківський інстинкт проявляється швидше, у когось – ні.

На другі пологи мій син дав із собою саморобного янгола. Бо він наче відчував, що мої перші пологи були складними. Дитина – це рівноправний учасник у пологах. Вона теж багато чого відчуває та знає. Це не тільки твоя пам’ять, страх, тіло – це два тіла. Йдеться про фіксацію уваги не на болю, а на емоціях. Тоді я дізналася про Мішеля Одена (відомий лікар-акушер, автор підходу в акушерстві орієнтованого на фізіологічні потреби породіллі, – прим. DIVOCHE.MEDIA), бо на мене не спрацьовують вчасно дихальні практики. Коли в мене виникли труднощі з диханням, я почала співати. Тіло обирає той ритм дихання, який підходить саме йому. В мене з’явилася віра в те, що людині все дається саме тоді, коли вона готова це прийняти та сприйняти.

Треті пологи були бажаними, але незапланованими. Під час діагностики акушерка запитала: «Чи ви будете робити аборт?» Мені пощастило перекладати книжку Генрі Марша, який майже 30 років приїжджає до України та допомагає розвивати нейрохірургію. Він наголошує на важливості взаємин між пацієнтом та лікарем. Лікар має вміти «повідомити» діагноз та емоційно не реагувати обличчям, щоби зайвий раз не налякати. Тобто психологічно підтримувати, а не залякувати.

У будь-якому україномовному або російськомовному джерелі про проблеми пологів завжди «винна» жінка та її спосіб життя. Екологія – отже, вона десь не там була, не те вживала, захворіла тощо. Це навіть не звинувачення, а спосіб формулювання фрази. Як для редакторки слово для мене дуже важливе. У «пострадянській» літературі багато звинувачень саме щодо жінки в підборі фраз та слів. Тому я відмовилася від читання подібних джерел та перейшла на англомовні ресурси. І в цьому випадку дуже чітко простежується паралель між «жінка – завжди винна» та «так трапляється – ви не винні». Немає ескалації почуття провини.

Третя історія про пологи – це про людяність. Лікарі повинні бачити в пацієнті людину. Бо наразі медична ситуація в Україні більш нагадує філософію «старої школи медицини». Коли людина сприймається не як людина, а просто як функція, машина. На щастя, цей підхід поступово відходить у минуле, й нам потрібно докласти зусиль, щоби це сталося якнайшвидше. Щоби лікарі та медичний персонал вчилися розмовляти з людьми.


Наталя Балашова (Київ)
мама однієї дитини

Мені сказали, що пологи у 29 років – це пізно. Насправді ми хотіли дитину після 30-ти. Нам погрожували, що дитина може народитися з хромосомними порушеннями, адже я та мій чоловік «у віці». Пропонували зробити аборт або погрожували жахливими наслідками. Нам довелося шукати альтернативу, й ми зупинилися на американських пологах у басейні. Знайшли доулу та акушерку. Моя акушерка порадила написати «план пологів», які б я хотіла. Я чекала від неї команд, а вона повертала мені відповідальність. Казала мені уявляти «потік пологів», тому супровід був дуже м’яким.

Я обійшла дуже багато підводних каменів, коли самостійно вибрала собі акушерку і доулу. Мене постійно підтримували, адже були болючі перейми. Я дуже нервувала, здавалося, що я сама не впораюся. Акушерка вчила «розчиняти біль». Дуже складно було прощатися з дівчинкою та ставати жінкою таким чином.

Мені постійно допомагали змінити позу, то «шведська стінка», то «м’ячик». Пологи тривали три довгих дні. Два повноцінних лікаря змінювали один одного увесь цей час. Можна сказати, ми всі разом народжували, тому що кожен із нас ніс свою частину відповідальності. У якийсь момент почали замислюватися про вакуум. Я думала, що помру, бо це не припинялося. Але на третій день дитина все ж з’явилася на світ.

Атмосфера дуже допомагає під час пологів, особливо коли постійно говорять: «Ти сильна», «Ти молодець», «Ти зможеш».

Головне для кожної жінки в пологах – це відчувати контроль над ситуацією. Знати, що цю силу у тебе не забирають, що тебе не залякують, а підтримують.

Права людини у пологах та проблема акушерського насильства в Україні

Анастасія Сальникова, дослідниця, співзасновниця ГО «Природні Права Україна»

Акушерське насильство – це табуйована тема. Коли жінка починає говорити про досвід акушерського насильства, то часто цей досвід знецінюється. Наскільки важливим є виживання в пологах, настільки ж важливим є і досвід. Тому що це впливає на абсолютно всі сфери життя жінки – наслідки для її організму, тіла, ускладнюються травми, зокрема й психічні наслідки.

Наслідки травмувальних пологів:

  • Фізичні – травми, ускладнення, інвалідизація;
  • Психічні – ПТСР, депресія, емоційні розлади;
  • Психологічні – самооцінка, мотивованість;
  • Сімейні – стосунки з дітьми та іншими людьми;
  • Соціальні – професійний розвиток і реалізація.

Акушерське насильство є частиною гендерно зумовленого насильства. Коли ми починаємо задумуватися про права породіль, то виникає запитання, які міжнародні документи їх регламентують. Права жінки у пологах – це підкатегорія більш загальних прав людини.

Виокремлюють наступні документи:

  • 2011 – Стамбульська конвенція про насильство щодо жінок;
  • 1997 – Європейська конвенція з прав людини та біомедицини;
  • 1995 – Пекінська декларація та Платформа дій;
  • 1993 – Конвенція про викорінення всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW);
  • 1966 – Міжнародний пакт про громадянські та політичні права;
  • 1966 – Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права;
  • 1948 – Загальна декларація прав людини.

Також є ціла низка міжнародних документів, які набагато доцільніше фокусуються на питанні акушерського насильства:

  • 2019 – ПАРЄ: Резолюція про акушерське насильство;
  • 2019 – Звіт ООН із питань насильства у пологах;
  • 2018 – ВООЗ: Рекомендації щодо прав людини у пологах;
  • 2014 – ВООЗ: Запобігання та викорінення неповаги та насильства в інституційних пологах;
  • 1994 – Конвенція Белем-до-Пара (відповідальність за АН).

Тепер в адвокації прав жінок у пологах ми можемо не тільки керуватися здоровим глуздом, але й солідними міжнародними документами. Вперше відповідальність за акушерське насильство була прописана в Конвенції з викорінення насильства щодо жінок, яку підписали у Південній Америці у 1994 році.

Тепер щодо прав. Є дві основні системи прав людини:

  • Respectful Maternity Care Charter: Universal Rights of Mothers and Newborns, White Ribbon Alliance, 2011;
  • «Хартія шанобливого догляду у пологах: Універсальні права мам та новонароджених», Альянс білої стрічки, 2011.

Є також українські документи, які представлені на сайті, – там також міститься збірка про права жінок у пологах.

Основні принципи Хартії:

  • Свобода від шкоди та поганого ставлення:
  • Ніхто не може заподіяти фізичної шкоди мамі чи малюку.
  • Взаємодія має бути м’яка та співчутлива.
  • Має бути надана підтримка у разі болю чи дискомфорту.
  • Свобода від тортур – страждань із метою покарання чи примусу «неслухняних породіль».
  • Право на інформацію, інформовану згоду, повагу до вибору:
  • Можливість згоди чи відмови щодо себе чи дитини.
  • Можливість обирати учасників процесу: партнера або медичний персонал.

Приватність та конфіденційність:

  • Не поширювати інформацію про маму чи немовля без згоди.
  • Вільний вибір місця пологів.

Гідне та поважне ставлення:

  • Ні приниженням, образам та неповазі щодо мами і малюка.

Рівність та свобода від дискримінації:

  • Заборона дискримінації щодо мами чи малюка на основі їхніх характеристик (етнічність, погляди тощо).
  • Вагітні жінки мають стільки ж прав, як і не вагітні, зокрема право ухвалювати рішення стосовно власного тіла.

Найвищий досяжний рівень здоров’я:

  • Доступ до медичних послуг.
  • Вчасна допомога.
  • Якісні послуги: доказова медицина, сучасні технології, кваліфікований персонал.

Свобода, автономія, самовизначення, пересування:

  • Не можна примусом тримати маму та немовля у стінах пологового будинку, навіть якщо не сплачений рахунок за послуги.

Законодавство України:

  • Конституція України: ст. 3, 24, 28, 29, 32, 34, 49
  • Цивільний кодекс України: ст. 283, 284, 285, 297, 300, 301
  • ЗУ «Про інформацію» ст. 5 та «Основи законодавства України про охорону здоров’я» ст. 6, 8, 34, 43, 64

Міжнародні протоколи: якщо перекладені українською та затверджені наказом МОЗ або медичного закладу, інформована згода (Наказ МОЗ № 1422 від 29.12.2016 р.)

Накази МОЗ України.

Наразі в Україні немає національного протоколу, який регулює проведення нормальних пологів і кесарів розтин. Також у 2021 році втратять чинність такі протоколи, як: про вагітність, підтримку двох осіб під час пологів, заборона тиску на живіт, догляд за дитиною після народження. І це величезна проблема для пологової сфери в Україні. Тому у кожного полового відділення є можливість перекладати міжнародні протоколи.

Протокол «Про нормальні пологи» насправді містив доволі прогресивні аспекти. Зокрема, він не рекомендував застосування КТГ, використання окситоцину, розтин плідного міхура або катетеризацію, порушення контакту «шкіра до шкіри» без вагомих причин чи розтин промежини та контрольовані потуги. Той самий нечинний протокол мав рекомендовані цінні перинатальні технології, які також зараз втрачені як опора для породіль: індивідуальна пологова палата, підтримка партнером, доброзичлива атмосфера, повага до бажань жінки, забезпечення конфіденційності, підтримання чистоти роділлі, їжа та пиття під час пологів за бажанням, немедикаментозне знеболення (зміна положення тіла, техніки дихання, душ чи ванна, масаж, психологічна підтримка, знеболення за необхідності), дитина після кесаревого розтину на грудях (№977).

Також слід розрізняти види акушерського насильства:

  • Фізичне насильство (удари, грубість, тиск на живіт).
  • Недотримання інформованої згоди (втручання без згоди, попри відмову, без інформації – згода авансом, ключовий – процес, а не дія).
  • Неповага (приниження, крик, звинувачення).
  • Дискримінація (здоров’я, етнічність, вік, заможність).
  • Брак медичної допомоги.
  • Утримання у медичному закладі, доки не пацієнтка не сплатить.

Працюючи з проблемою акушерського насильства, важливо розуміти, що сам термін скоріше свідчить про досвід жінки і про наслідки для її життя, а не про характеристику медичного персоналу. Навпаки, ми шукаємо шляхи діалогу.

Друга важлива річ, акушерське насильство – це характеристика системи. Системи, яка не прописує відповідальність за ці порушення. Системи, яка створює вигорання медичних співробітників та несе на собі величезний відбиток об’єктиваційного ставлення до жінки.

Анна Петровська, директорка ГО «Природні Права Україна»

У дослідженні «Права жінки в пологах в Україні» взяли участь жінки до 35 років. Понад 75.6% із опитаних обрали партнерські пологи. Найбільше – Львівщина (89.1%), найменше – Київщина (62.9%). З домовленостями – 59.4%, чергова бригада – 40.6%. Найбільше – Львівщина (87.7%), найменше – Вінниччина (37.1%).

Перебіг пологів респонденток, медичні інтервенції, дотримання теплового ланцюжка:

Вагінальні пологи (76.2%) або кесарів розтин (23.8%).

Пологи розпочались самостійно (76.1%) або це стимуляція (23.9 %).

Чи було респондентці надано достатньо часу, щоб ознайомитися з інформованою згодою: так – 47.70%; ні – 1.60%; просто підписали – 21.10%, інформацію надали після народження – 1.70%. Тобто 53.9% отримали інформацію, а 46.1% не отримали.

Застосування медикаментів: 24.8% – без згоди; лише 32.2% пологів без медикаментів (опитано вісім регіонів).

Амніотомія – 34.2% без згоди.

Пологи в положенні лежачи на спині/ в іншому положенні – 93.3% пологів на спині.

Епізіотомія – 33.6%, з них 64.8% – без згоди (40% – без попередження).

Тиск на живіт жінки (метод Кристаллера) – 27.1%, у 31 жінки тиснути на живіт просили її чоловіка.

Контакт «шкіра до шкіри», перше прикладання до грудей. Оглядали на мамі 38.2% дітей, забрали на столик безпідставно 59.8%.

83.6% жінок зазначили поважне ставлення медперсоналу, 16.5% жінок не відчули поваги.

25.3% жінок не відчули активної залученості до своїх пологів, 74.7% були активно залучені.

Проєкт «Arts&Rights». За підтримки УКФ.