/

Veteran Hub провів дослідження «Шлях коханої воїна» про досвід жінок, які чекають на військових

Почати

Організація Veteran Hub провела дослідження «Шлях коханої воїна», щоб розповісти про досвід дружин та партнерок військових, які чекають на своїх чоловіків.

Досліджуючи потреби і те, як переживають війну українські жінки, автори створили базову мапу процесів у їхньому житті, а також розробили рекомендації до побудови якісної системи підтримки для них.

Veteran Hub провів дослідження «Шлях коханої воїна» про досвід жінок, які чекають на військових

Під час дослідження були проведені 16 глибинних інтерв’ю щодо стосунків/шлюбу, здоров’я, житла та побуту, виховання/догляду за дітьми, матеріальних потреб, покликання, самореалізації та соціальної інтеграції.

У результаті дослідники виокремили три варіації «Шляху коханої воїна» (хоча передбачають існування щонайменше ще чотирьох варіацій, які не були описані у звіті через обмеження дослідження):

  • жінки, чоловік/партнер якої вперше був мобілізований у 2022 році;
  • жінки, чоловік якої служить вдруге з 2014 року, але вони познайомились після його першої служби;
  • жінки, чоловік якої служить вдруге з 2014 року і вони разом проходили через досвід першої служби, переходу в цивільне життя, його проживання та вхід в етап другої служби.

Під час кожного етапу Шляху — початок стосунків, перехід та цивільне життя після першої служби (АТО/ООС), підготовка та очікування війни, сама війна та життя під час війни, розлука, інтеграція, візити, демобілізація та життя після завершення служби партнера — жінки проживали свій окремий досвід.

У звіті наголошується, що жінки не контролювали початок входження на Шлях та зміни етапів, тому переживали відчуття безсилля, відсутності контролю над ситуацією чи варіантів вибору, провину; у випадках повторної служби — відчуття невідворотності.

«Ми передбачаємо, що занурюючись (знову) в етап служби партнера/чоловіка, коли усталене життя жінки руйнується під тиском подій, які вона не може контролювати та прогнозувати — вона проходить одну із криз ідентичності. Це період, коли жінка ставить під сумнів себе, свої ролі, переосмислює цінності та пріоритети», — вказують автори дослідження.

Під час інтерв’ю респондентки описували проживання розлуки як період:

  • втрати орієнтирів, безпорадності;
  • пріоритезації потреб чоловіка та рідних над своїми;
  • загостреного бажання спілкуватися тільки з визначеним колом близьких осіб;
  • пригнічення, «замороження» своїх емоцій та почуттів;
  • частих перепадів настрою, роздратованості;
  • самотності, ізольованості;
  • постійного страху, тривоги за чоловіка/партнера;
  • постійного браку інформації про чоловіка/партнера та комунікації з ним;
  • негативних проєкцій через постійні негативні новини.

Деякі жінки, які виховували дітей, говорили, що через відсутність відпочинку та постійну напругу вони ставали більш нетерплячими до дітей, могли раптово почати кричати чи агресувати, не усвідомлюючи цього.

Опитані дружини/партнерки зазначили, що в певний момент життєві процеси почали стабілізуватися. Вони жили в нових умовах, займалися рутиною, давали собі раду попри виклики, стреси, зміни психоемоційного стану.

Серед труднощів/проблем у цивільному житті після служби чоловіків/партнерів респондентки називали:

  • необхідність контролювати свої висловлювання, щоб не тригерити;
  • агресію;
  • домашнє насильство;
  • інтрузії (тимчасове відчуття, що подія повторюється в теперішньому часі) та флешбеки (яскраві спогади, під час яких людині може здаватись, що вона знову їх проживає наяву, не розуміючи, де саме вона перебуває);
  • нездатність засинати у тиші;
  • гіперреактивність;
  • підвищену тривожність та настороженість;
  • узалежнену поведінку;
  • суїцидальні думки;
  • стигматизацію ветеранів у суспільстві.

Деякі респондентки зазначали, що «з часом» їхнє життя стабілізувалось. Проте разом із завершенням служби та переходом із військового в цивільне життя, що є «важким періодом, оскільки ветерани втрачають орієнтацію у мирному житті», чоловіки/партнери не завжди та не одразу можуть включатись у сімейні/подружні ролі. Тому жінкам часто доводилося самостійно опікуватись побутом, доглядом за дітьми чи родичами, які потребують опіки, фінансовими питаннями тощо.

До того ж, якщо чоловіки фізично та/чи психологічно травмовані внаслідок служби, жінки можуть додатково виконувати функцію догляду. У багатьох випадках період реабілітації після поранення також брали на себе дружини/партнерки. Очевидно, що раптові зміни, навантаження від нових обов’язків, страх за чоловіка/партнера та їхнє спільне майбутнє порушують психоемоційний стан жінки.

Також опитані розповіли, що не вистачає соціальної підтримки з боку держави. Зокрема, жінки негативно оцінюють роботу та стабільність державних інституцій і програм (наприклад, оформлення пільг, встановлення діагнозів та ненадання відповідної допомоги), зміни у грошовому забезпеченні військових.

Серед потреб жінок опитані назвали:

  • соціальні гранти на житло;
  • психологічна допомога дружинам/партнеркам та дітям військовослужбовців;
  • підтримка жінок, які чекають своїх чоловіків/партнерів, залучення їх до соціальних проєктів, волонтерства, професійного розвитку;
  • підтримка військовослужбовців у пошуку роботу після служби, психологічній та юридичній допомозі.

«Дружини та партнерки військових і ветеранів проходять власний Шлях, сповнений переживань, болю, випробувань і сили. Їхня роль під час війни часто невидима, проте значна і незамінна. Це Шлях, який вони, зазвичай, не обирали, і який проходять гідно опліч військових та ветеранів. Дружина/партнерка — не ветеранка. Відсутність визнання з боку оточення може перешкоджати партнеркам та партнерам у тому, щоб самим гідно визнати власний шлях та потреби. Якщо ж людина сама не впевнена в тому, що заслуговує на гідне ставлення як до партнера військового/ветерана, то вона буде менш схильна відстоювати свої потреби та соціальні гарантії», — наголошують автори дослідження.

У зв’язку з цим дослідники вважають, що в Україні потрібно створити послідовну державну ветеранську політику, яка враховуватиме досвід, потреби та визнання внеску партнерів і партнерок українських воїнів, декларуватиме чітку мету підтримки, зрозумілі критерії надання статусів та належності до бенефіціарів підтримки, а також об’єми підтримки, на які може розраховувати кожна особа.

Окрім цього, автори дослідження рекомендують деталізувати статус партнерки/партнера військовослужбовця та ветерана, зокрема внести зміни до українського законодавства, в якому наразі статус «дружина» чи «чоловік» військовослужбовців та ветеранів має недостатньо чітке та інклюзивне визначення, ініціювати перегляд статусу «член сім’ї військовослужбовця/ветерана» та розробити необхідні інклюзивні уточнення, які б сформували підстави для розширеного доступу до державних послуг та програм для партнерок/партнерів військових/ветеранів, зокрема тих, які з певних причин більше не перебувають в офіційно зареєстрованих стосунках (розлучені) з військовим/ветераном.

«Рекомендуємо при перегляді статусів, пільг та програм підтримки керуватися стратегічним та інклюзивним баченням та рівнозначно враховувати потреби і досвід партнерок та партнерів військових і ветеранів АТО/ООС з 2014 по 2022 роки, російсько-української війни з 2022 року, і тих партнерок/ партнерів, чиї кохані стануть на захист країни у майбутньому, незалежно від причини загрози», — вказано у звіті.

Окремо дослідники закликали переглянути процес визначення факту належності до цивільного партнерства для сімей військових/ветеранів, а також ухвалити законодавчі зміни для регулювання цивільних партнерств з урахуванням потреб людей, які перебувають в одностатевих стосунках.

Ознайомитися з дослідженням детальніше можна за посиланням.

Дослідження було проведене за підтримки Rebuilding Communities Fund, що створений One Young World і Brandtech Group.

 

Фото: Masha Raymers: Pexels