Мама з дитячим візочком має гуляти тільки рівним тротуаром, їй не треба переходити дорогу і в магазини має залітати повітряним шляхом. Так, напевно, думають ті, хто або не облаштовує простір пандусами, або робить їх непридатними для використання.
Нещодавно жінка поскаржилася в соцмережах на високий бордюр біля пішохідного переходу і на те, що важко спустити дитячий візок на проїжджу частину. «А я спускаю задніми колесами візок, і все зручно», — приходить у коментарі інша жінка. Тобто замість того, щоб підтримати одна одну, починають виправдовувати те, що насправді треба виправляти. Знаючи ту місцевість, я собі яскраво уявила, як, переїхавши трамвайні колії, мама з візком розвертається спиною і задніми колесами спускає візок на зебру. Тоді як повз несеться транспорт. Там доволі вузька дорога, і часу крутитися на ній може просто не бути.
Згадала, як перші місяці після народження дитини пристосовувалася до простору. Я не проходила курси з управління дитячим візочком, як, думаю, і більшість мам, і тому, стикаючись із перешкодами, часто хотілося просто плакати від безсилля.
Рейки-пандуси
Якось я поїхала на відділення пошти забрати посилку, пандус там є, але зроблений із двох рейок, які стоять досить широко одна від одної. Передні колеса розташовані на моєму візку вужче ніж задні, тому на рейки не потрапляли. Лише через декілька хвилин я здогадалась розвернути візок і задніми колесами втрапити в ті рейки. Однак підійматися сходами треба було спиною і по вузькому проходу. Це ще те випробування, ти боїшся впасти, не бачиш, куди ступати, та треба тримати візок, щоб не перекинувся.
У нашому будинку пандус складається з однієї рейки і половини бетонного спуску. Внизу бетонна частина була розбита і лежав великий камінь. Заїжджаючи візком, треба було зробити величезне зусилля, щоб через нього переїхати. А якщо камінь прибрати, то буде величезна яма.
Я двічі говорила працівникам ЖЕКу, однак нічого не змінювалося. Тоді я пішла до керівництва ЖЕКу з дитиною на руках. Мені пощастило, бо, за словами головного інженера, саме взяли маляра на роботу, а до цього просто не було кому поремонтувати той пандус. Через тиждень роботу виконали. Але до цього кілька місяців мами перечіплялися об той камінь, і якби не поповнився штат, то хтозна ще скільки б він лежав.
Ліфти і транспорт
У нашому будинку два ліфти: пасажирський і вантажний. Візок із люлькою у пасажирський ліфт ледве втискається, а вантажний — їде тільки знизу. Тобто неможливо на верхні поверхи його викликати. Щоб спустити візочок, треба або спуститися пішки, залишивши дитину саму, піднятися на ліфті й тільки потім спуститися разом. Або чекати, доки пасажирський ліфт буде вільний і вдасться втиснутися у нього.
Якось я вперше наважилась їхати з дитиною на візочку в тролейбусі. Я не знала про те, що на зупинках він не під’їжджає близько до тротуару. Коли почала вивозити візок, у якому сиділа дитина, просто спустила колеса, не бачачи, що до землі далеко.
«Ви що робите? Дитина ж випаде!» — кричала на мене кондукторка (тоді ще вони їздили в тролейбусах). Замість того, щоб допомогти спустити візок, коли в тролейбусі вже нікого не було, крім мене з дитиною та неї. На щастя, дитина була зафіксована ременями безпеки і не випала. Можливо, тоді теж треба було розвернути візок задніми колесами. Але я не зметикувала. Тим паче знаючи, що водій може будь-якої миті зачинити двері, просто поспішаєш швидше покинути салон.
Врешті-решт у тролейбусі має відкриватися спуск, призначений для візочків і крісел колісних. Пізніше я вже навчилась і розвертати візок, і підіймати його, попри значну вагу. Але коли ти не спиш ночами, коли в тебе думки, що тільки б дитина не почала верещати, когнітивні здібності підводять, і ти не одразу можеш здогадатися розвернути той візок.
У метрополітені ліфти є на 14 станціях із 52-х. І тут теж пристосовуються. Якось я бачила на ескалаторі в метро маму з візочком. Але поруч із нею був чоловік і ще хтось, хто забавляв дитину. Тобто теоретично спуститися з візочком на ескалаторі в метро можливо, якщо мама не сама.
Пристосуйте простір
Коли йдеш повз магазини, постійно скануєш, чи зможеш туди заїхати. Супермаркети обладнані пандусами, але маленькі магазини втрачають таких клієнтів, як мами з візочками.
Буває так, що ніби пандус є, але під таким кутом нахилу, що було б цікаво поспостерігати, як ті, хто будував, спускатимуться ним із дитячим візочком.
Щоб перейти дорогу через підземний перехід, треба візок тримати передніми колесами у повітрі, везучи на задніх, а заштовхати нагору, то взагалі вартує таких же зусиль, які потрібні для підняття штанги.
Відтоді, як я вчилася керувати дитячим візочком, минуло чотири роки. Мало що змінилося за цей час. Деякі пандуси так і стоять самотньо, бо ними неможливо користуватися.
Хтось скаже, що є переноски для дітей і можна візок не використовувати. Але ситуації бувають різні, у когось спина болить, комусь важкого не можна підіймати, у когось дитині треба лежати у візочку. Та й із візком під усе підлаштовуєшся, коли вибору немає. Вчишся розвертатися, ходити спиною вперед, відвідувати тільки один магазин і не їздити в громадському транспорті. Але хіба це про рівні права?
Пандуси не тільки для людей з інвалідністю, а й для мам із візочками.
Якщо мамі важко перейти дорогу, то це не тому, що вона не знає, як розвернути візок задніми колесами, а тому, що простір непристосований.
