Тиск суспільних стереотипів, очікування та ярлики про «справжнього чоловіка», вплив онлайн-середовища — це те, що батьки не завжди можуть проконтролювати. Які страхи виникають у матусь і татусів? Як вони готують підґрунтя для дорослішання синів? DIVOCHE.MEDIA розпитало про це самих батьків.

Історія 1

«Мені страшно, що моя дитина може стати праворадикальною»

Про повагу

Давид доволі емпатичний. Він розчулюється, коли бачить якусь милу бабусю, яка торгує на базарі. Одразу хоче в неї щось купити. Я підтримую цю сентиментальність. Я б дуже хотіла передати йому повагу до інших людей, толерантність, здатність чути. 

Але через вік і підліткові приколи Давид часом намагається свою вразливість закрити. Бувають випадки, коли він відкрито випробовує межі: розповідає, що зневажливо поставився до однокласників чи сказав щось вчительці. 

Давид може конфліктувати із сестрою: проявляти свою позицію сили чи обзивати. Я з цим воюю щоденно і постійно говорю, що те, як він поводиться зараз із сестрою, буде впливати в майбутньому на її вибір чоловіків.

Про побут

Я залучаю дітей до побутових справ. Давид чистить пилосос і розвішує випрані речі. Коли він запитує: «Мамо, чому в мене немає чистого одягу?», я цікавлюсь: «А ти його вивісив із пралки?» — «Ні, не вивісив». Кажу: «Ну, отже, тому його і немає». Або: «А чого не попрались мої речі?» Я запитую: «А ти їх вклав у пралку?» — «Ні, не вклав».

Бувають дні, що Давид може приготувати сніданок і собі, й Есті. А буває, що він не може визначитися, що саме хоче їсти. 

Раніше посуд за всіма мила я. Тепер кожен миє за собою. Якщо діти не прибрали тарілки і пішли до школи, то я ставлю посуд їм на ліжка. Давид повертається додому: «Я, здається, забув помити тарілку. А в Ести теж так?»

Я дотримуюся думки, що класно вміти робити щось руками. Давид, наприклад, навчився шити й зашивати. Може самотужки полагодити, наприклад, іграшки. Я цього не вмію, тому постійно підкріплюю і хвалю. 

Про безпеку

У сина відбувся дуже стрімкий стрибок від «граюсь машинками» до «поговорити про секс». Десять років я вибудовувала з ним довірливі стосунки, тому ми можемо відкрито говорити на такі теми. 

Я намагаюсь пояснювати сину фізіологію жінок. Коли в мене менструація, кажу, що мені погано, не хочу ні з ким спілкуватись, прошу принести води. Або кажу, що зараз у мене гормональний пік і повно енергії. Але це не значить, що за тиждень буде так само. Я намагаюсь йому пояснити, що жінка — доволі мінлива істота, і в неї треба обов’язково питати про її стан.

Постійно розповідаю сину про безпеку, про презервативи тощо. Зараз йому дуже смішно: «Ха-ха-ха — презервативи», «Ха-ха-ха — СНІД» тощо. Я намагаюсь підсувати ці теми нативно, щоб це не було схоже на повчання: слухаємо пісню — розказала щось про виконавця. 

Якось він переказав слова однієї своєї знайомої про те, що до весілля не можна втрачати цноту, і як вони з друзями з цього посміялися. Тоді ми довго говорили на цю тему. Я пояснювала, що у кожного своя позиція, а цноту можна втрачати тоді, коли вважаєш, що це важливо і необхідно, що це про розвиток стосунків, і ані ти, ані партнер чи партнерка не будуть про це шкодувати.

Завжди кажу Давиду про взаємну згоду. Не має бути примусу, схиляння і тиску з жодного боку.

Про мілітаризацію

Зараз є проблема мілітаризації підлітків. Поки що у сина немає мілітаристичних приколів, але я розумію, що діти на рік-два старші за нього вже починають хотіти зброю, камуфляж тощо. 

Давид народився в 2014 році. Він все життя живе у війні. З одного боку, ти розумієш, що це нормально — хотіти вбивати руських, але якщо людина хоче вбивати в 13–15 років — це стрьомно. 

Ми живемо в таких умовах, що, з одного боку, ти маєш ростити солдата, бо війна триває, і що раніше він отримає якусь підготовку, то краще. З іншого боку, я розумію, що є небезпека бачити ворога в тому, хто таким не є.

Мені страшно, що моя дитина може стати праворадикальною. Так само страшно, що може бути якась сумнівна тусовка. Мені страшно, що моя дитина може бити або принижувати когось за певними ознаками. 

Ірина Виговська

Зараз якщо хтось сміється з геїв, то і йому дуже смішно. Хоча ще рік тому міг нормально про це говорити. Я читала хорошу книжку чеського автора Марека Торчика «Все трапляється щонайменше двічі». Це історія про дорослішання і становлення. Книжка побудована як розмова підлітка-гея з матір’ю. І мене дуже сильно зачепило. Я побачила, як люди, родина, яка живе під одним дахом, можуть максимально одне одного не розуміти. Якщо мама випаде хоча б на трохи з життя підлітка, то вона дуже швидко його не впізнає.

Я не можу бути на 100% впевнена, що Давид нормально поводиться, що він не булить людей, що він когось не вдарить. Я розумію, що період, коли він бунтуватиме, — неминучий. Дуже сподіваюся, що син не буде тоді робити якихось страшних речей, за які мені буде соромно. 

Але я готуюся до того, що не відповідаю повністю за цю людину. Це окрема особистість. Я можу йому дати те, що можу: можу з ним проговорити, можу засудити за якісь його дії, але не відповідати за них. Мені здається, що в мене є важелі. Насправді їх нема. 

Про онлайн

Я дуже скептична до тіктоку й подібного контенту. Називаю це кодовим словом «деградація». Якийсь відсоток такого відео я дозволяю. Але якщо проходитиму повз нього і бачитиму тікток, я буду казати: «О, деградуєш?!» Він його сам вимикає. 

В онлайн-середовищі найбільше боюся вербування росіянами. Це тема номер один, про яку ми постійно говоримо. Я показую Давиду всі можливі рилзи і все, що знаходжу на цю тему. Намагаюся пояснити йому, що це може мати дуже невинний вигляд, а насправді буде проблема. І пояснюю на реальному прикладі, коли людину просять просто зателефонувати в поліцію, а в цей момент хтось підкладає вибухівку, і вони підриваються. 

У мене в анамнезі є розлади харчової поведінки. І я бачу в моїх дітей деякі прояви. В Давида з’являються приколи, що він товстий. Я розумію, що він може в мережі потрапляти на контент, який буде це підсилювати. Поки що не знаю, що з цим робити. Буду звертатись до спеціалістів.

Давид має медикаментозне лікування РДУГ, і, мені здається, це трохи гасить бурхливі підліткові прояви. Поки що я не відчуваю, що мені критично важко з підлітком. Це просто новий етап наших стосунків, які тривають уже майже 12 років. Вчуся любити невідомість і мати цікавість, а не страх до майбутнього.

Історія 2

«Я боюся, що мої сини можуть стати грубими, брутальними, нечутливими»

Про базу

Я б дуже хотів, щоби мої сини були чесними, людяними і розумними. Щоб вони дивилися на інших і розуміли, чому ті так поводяться. 

Ми вкладаємо багато сил і ресурсів у те, щоб закласти базу, яка знадобиться в підлітковому і в дорослому віці. Звісно, ми усвідомлюємо, що підлітковий вік — це танк, який проїжджає по всьому, що ти робив до цього. Сподіваємося, що переживемо танки і те, що посадили в цей ґрунт, все одно буде проростати. Чи є в нас страхи, що все це не спрацює? Звісно, що є.

Велику роль для дітей відіграє приклад батьків. Тільки якщо тато дозволяє собі емоції, то його діти можуть повторити це. Я можу бути дуже злим або дуже няшним і ніжним, і таким дурком, або я можу бути сумним і плакати. І мої хлопчики, і дівчатка в домі також можуть плакати. Наше покоління вчиться собі це дозволяти, а для покоління наших дітей це є абсолютною нормою. Чи це означає, що в кожному середовищі, в яке потрапить мій син, можна буде плакати? Ні, не означає. Але в нього буде ідея, що це можливо. Як він цю ідею понесе — побачимо. 

Я би хотів бути менш психованим, менш втомленим і мати більше часу. І я кажу своїм дітям: «Ну, вам випала така карта. Що зробиш? Роблю все, що можу». Це не означає, що я не намагаюся змінитись. Коли вони закидають мені: «Ти вже казав, що не будеш більше кричати», я посипаю голову попелом, прошу вибачення і визнаю це. 

Мої діти ростуть серед інших дітей із різними цінностями. Вони можуть злякатися і піти за своїм страхом, можуть зійти не на ту стежку, на яку би я хотів. І я як тривожний тато завжди через це переживаю. Але як терапевт я розумію, що роблю те, що можу, і відпускаю те, на що я вплинути не здатен. Мої діти на 100% підходять мені сьогодні такими, як вони є. Чи так буде завтра, я не знаю. Я не кажу: «Діти виростуть ідеальними, бо ми все робимо добре». Я кажу: «Побачимо».

Про страхи

Для мене буде шоком, якщо попри всі наші старання син виросте нечутливим, із низьким емоційним інтелектом. Я боюся, що мої сини можуть стати грубими, брутальними, самозакоханими. Звісно, що егоїзм має бути присутній, щоб вони себе любили і дбали про себе. Але він не має бути токсичним. 

Звісно, в мене є страхи перед всілякими залежностями: алко-, нарко-, ігровою. Я боюсь девіантної поведінки.

Володимир Станчишин

Тікток, порно, алкоголь, наркотики, сигарети… Все це може бути в їхньому житті. Вони спробують багато різного. Я не можу їх від цього втримати. Питання в дозі. Якщо вони будуть боятися і намагатися комусь сподобатися, то можуть в це провалитися. Якщо вони будуть незалежними і не потребуватимуть постійно соціального схвалення, то зможуть легше відмовитися. 

Про стереотипи

Було би класно, якби наші діти на момент вильоту з дому могли приготувати собі каву, зварити макарони, випрати свою білизну, розуміти основи фінансової грамотності. Все решта — їхній вибір. Якщо наш син буде хотіти водити автівки, це буде окей. Навіть якщо це вважається стереотипно хлоп’ячою роботою. Я йому скажу: «Роби це, якщо ти це хочеш».

Ярема не хоче відповідати стереотипам. Якщо йому сказати: «Ну ти ж козак!», він пильно подивиться і скаже: «Ні, не козак»… Бо в цю фразу «Ти ж козак» старше покоління і навіть люди мого віку вкладають таку маскулінність, що ти мусиш їсти сало, не плакати, не бути емоційним, не хвилюватися, бути дуже статичним. А я думаю, що мій син може обирати. І бути динамічним, чутливим, веселим, дуркуватим, несерйозним. І я думаю, що це велика перемога. Наш син точно має щеплення від стереотипів.

Володимир Станчишин

Ми намагаємось вдома говорити на всі теми. Є чудова книга Девіда Вольямса «Хлопець у сукні». Ми читаємо її та обговорюємо. Про те, що кожна дитина може знайти своє місце на карті світу, може носити сукню, якщо їй так подобається. Якщо мій син вирішить одягти сукенку, то для мене і для дружини це буде ок. Інша справа, як на це відреагує суспільство, де досі побутує багато стереотипів. Тут ми мусимо подбати ще й про його безпеку.

Про телефони

Наші діти не мають мобільних телефонів, своїх акаунтів і не сидять у соцмережах. Ніхто в сім’ї не грає в комп’ютерні ігри. Єдине, що ми купили, — це приставка, де можемо 15 хвилин «пошпілити». Як це вплине на їхнє майбутнє — побачимо. Дослідження показують, що мало б вплинути добре. 

Але ми не мормонська сім’я. Наші діти вміють користуватися гаджетами, вони можуть робити фотки, гуглити, щось там переглядати, шукати на наших із дружиною телефонах. Вони дивляться мультики в ютубі, зазвичай «Містера Біна» чи «Сімпсонів». Ми ходимо в кінотеатр на фільми, щоб потім обговорити їх. 

Коли ми запропонували Яремі подарувати телефон, він подумав і сказав: «Давайте мені краще інші подарунки, а телефонами я вашими можу скористатися». 

Діти, які виростали і не мали доступу до телефона, не роблять із нього цінності. Якби ми забрали в них телефони — от тут був би вибух. А наші діти навчилися будувати своє життя ніби поміж телефонами.

Про сексуальне виховання

Для запобігання сексуальному насильству потрібно, щоб діти знали про секс. Вони не повинні боятися слів «секс», «піхва», «пеніс», «вульва». Вони мають це побачити на картинках.

Ми дуже хотіли б, щоб діти не боялися свого тіла. Тоді, якщо з боку дорослих чи однолітків почнуться маніпуляції, вони зможуть зрозуміти, що відбувається, і подати сигнал, що щось не так.

Володимир Станчишин

Ми з дітьми вже розглядали презерватив і як ним користуватися. Діти знають, що «ні» означає «ні». Ніхто не має права торкатися їх без їхньої згоди.

Про рівність

У нашому середовищі немає мізогінних жартів. Чи значить це, що вони ніколи їх не почують? Точно почують. Викорінення мізогінії з нашого повсякденного соціального життя — це дуже тривалий процес, адже вона вкорінювалася в ньому десятиліттями.

Насильство щодо жінок підживлюється неусвідомленими наративами й суспільними стереотипами. Щоб це подолати, потрібен час і зміна поколінь. Від нашого сьогоднішнього усвідомлення дива завтра не станеться.

Світ поступово дійде до рівності між чоловіками і жінками. Рівність не дорівнює однаковість. Чоловіки все одно будуть фізично сильнішими ще довгий час. Все одно вагітніти і народжувати будуть жінки. Чоловікам буде легше відмовитися від дитини, тому що в їхньому тілі нічого не відбувається. 

Якщо наш син обирає м’яч, а донька — ляльку, то це не значить, що ми їх так виховуємо. Це те, що вони обирають. Рівність — це про те, що я маю право обирати: бути в сукенці чи бавитися трактором.

Володимир Станчишин

Ми зараз на хорошому старті. Якщо виникне перекіс у якийсь інший бік, з’являться революційні рухи, які не дадуть нам забути, що ми рівні у правах і що наша сила в різноманітті. Я доволі спокійно до цього ставлюся, хоча й розумію, що це довга історія.

Починати треба з себе. Виховання не починається з дитини. Виховання дитини починається з дозволу бути собою.

Історія 3

«Я боюся чогось нераціонального»

Про емоції

На мою думку, нині межа між вихованням хлопчиків і дівчат стерта. На відміну від мого дитинства. Хлопчики не мають обов’язково вдягатися у блакитне, а дівчатка — в рожеве. Хлопчики не мають обов’язково бавитись саме такими іграшками, а дівчатка — саме такими. В мого сина є м’які, милі іграшки, і він цього не соромиться. В нього є однокласниця, яка цікавиться футболістом Кріштіану Роналду. 

Ми вчимо Іванка розрізняти емоції. В школі у них також є спеціальні гуртки, на яких вони вчаться називати емоції та розпізнавати їх. Я бачу з його вокабуляру, що він дуже добре з цим справляється. 

Іванко в нас хлопець доволі емоційний. Він легко може показувати свою любов і дозволяти себе любити. Він цього не соромиться.

Колись давно вже, напевно, казали б: «Що ти так переживаєш? Ти ж хлопець, зберись». У нас такого немає. Для нього всі емоції важливі. Плакати дозволяється. 

Роман Голубовський

Про інтернет

Поки мій син не проводить багато часу онлайн і доволі багато читає — хотілось би, щоб так було й надалі. В інтернеті переважно грає в ігри або дивиться ютуб, і поки що мені вдається впливати на контент. Мені важливо, у що саме він грає чи що дивиться — як щодо змісту, так і щодо форми, бо я розумію, що це впливає на його думки і його мову.

Я відстежую те, які приказки і метафори вживає Іванко. Мені цікаво, звідки воно приходить. Перепитую в нього, де він це взяв, і пояснюю, звідки воно походить.

Мені важливо, щоб він ріс в українському культурному контексті й умів розрізняти, що на нього впливає.

Роман Голубовський

Але шкідливий контент все одно доходить до дитини, навіть за такого контролю. Він інколи «приносить» зі школи те, що вдома б не почув. Якось розказував щось нібито смішне російською мовою. Я спитав, де він таке взяв. Він відповів, що це прикол із тіктоку. 

В сучасних іграх і мультиках — постійний екшн. Там весь час хтось із кимось б’ється, змагається тощо. Зрозуміло, що в реальному житті люди не б’ються, а говорять. Тому важливо проговорювати, як потрібно взаємодіяти з іншими людьми.

Іванко вчиться у школі, де практикують східні єдиноборства. А це саме про навчання самоконтролю. З’являється розуміння, коли треба застосовувати силу, а коли — ні.

Про дівчат

В його віці ще нема різкого поділу за статтю. Хлопці можуть групуватись і бавитись разом із дівчатами. Ми проговорюємо фізичну відмінність між ними. Що дівчата можуть бути фізично слабшими за хлопців, тому коли бавитесь чи змагаєтесь, треба на це зважати.

Іван має книжку «Малечі про інтимні речі», але він поки що її не до кінця проштудіював. Якось прибіг зі школи і питає, що таке секс. Я кажу: «О, тобі треба почитати цю книжку. Ти все будеш знати».

В нього ще є доволі велика довіра до батьків, поки що ми для нього авторитетні. Але я розумію, що коли він трохи підросте, то буде більше дивитися на однолітків. Як буде тоді — хтозна.

Про страхи

Я боюсь, що заборонене зараз потім буде займати занадто багато часу. Бо ж дозволити дитині безконтрольний інтернет — це як випустити її без нагляду на вулицю, де їздять машини. 

Також боюсь усього азартного. Я бачу, як азартні ігри бомбардують звідусюди. Бачив рекламу казино в грі для дітей від трьох років. 

Я боюся чогось нераціонального, бо людський мозок формується доволі довго, і раціональна частина в нього починає працювати значно пізніше. Тож у підлітковому віці можуть бути якісь нелогічні вчинки.

Роман Голубовський

Напевно, як і більшості батьків, мені хочеться виховати людину, яка, дорослішаючи, набравшись у дитинстві досвіду, зможе самостійно пізнавати світ, почуватися в ньому безпечно. 

Коли ростиш дитину, ти не ростиш хлопця, не спрямовуєш окремі зусилля, щоб він поводився гарно з дівчатами. Ти ростиш людину, яка загалом має гарно поводитись з усіма. Має вирости доброю людиною. Це трохи більше, ніж лише статеве виховання чи те, як взаємодіяти з іншою статтю.

Історія 4

«Я боюсь, що через романтичність йому доведеться нарощувати броню»

Про досвід

В мене троє дітей, і вони дуже різні. Мені легше пояснити дівчатам, що з ними відбувається під час дорослішання, адже проходила це сама. З хлопцем складніше. Я ніколи не була маленьким хлопчиком без батька в чоловічому світі. Важко бути для нього прикладом, адже деякі речі я не можу пояснити суто тому, що в мене немає такого досвіду. Навіть елементарно — як правильно голитися. Немає розуміння, чим мама може бути корисна, як може підтримати. 

Син грає у футбол, до цього займався карате. І це суто чоловічі, маскулінні спільноти, куди мама не може зайти. З одного боку, він має доводити, що не «мамин синочок», а з іншого, в цьому середовищі буває всяке: хтось побився, хтось плювався, хтось комусь голову розбив. І я б не хотіла, щоб він таке повторював.

Про побут

Зі школи він може приносити різні стереотипи. Декілька років тому Маркіян приходив і казав: «А чого я маю мити посуд? А у хлопців мами миють посуд». Я відповідала: «Я, звичайно, за мам дуже рада. Але у нас миє посуд той, хто з нього їсть».

Або приходив увечері й запитував: «А чого ще вечеря не готова?» Я казала: «Ти знаєш, бо її ніхто не приготував». Я йому пояснюю, що виконую роботу і мами, і тата. І протягом дня багато чого роблю, втомлююсь, мені важко. У нас всі роблять все за змогою. 

Про фізіологію

Я дуже рада, що син має двох старших сестер. Для нього деякі речі, які стосуються фізіології дівчат, є нормальними.

Дарина Брикайло

Принаймні він не буде казати: «О боже! В тебе місячні! Фу!» Моя старша донька суперемоційна. Може плакати від того, що побачила милу собачку чи розлила каву. І він розуміє, що це нормально, не сприйматиме як якісь «жіночі істерики». 

Якось у школі була ситуація, коли попросили дев’ятикласниць не приходити на фізкультуру в обтислих лосинах, тому що хлопцям «важко». Я пояснюю, що це — проблеми хлопців. Не дівчинка має стежити, як вона вдягається, щоб не провокувати, а мами мають розказувати хлопцям, які в нього відбуваються фізіологічні процеси. І що це його завдання — розібратися, а не дівчинка має ходити в мішку. 

Всі мої діти знають, що «Ні!» — це закінчене речення. 

Про страхи

В мене немає страхів стосовно його «чоловічності». Він коли грає м’ячем вдома і випадково влучає по собаці, котрий боїться м’яча, як вогню, то біжить вибачатися й обніматися із псом.

Маркіян купує квіти знайомим дівчатам, які займаються танцями і виступають. Пригощає суші просто так, без приводу. Для нього це прояв уваги, він так відчуває свою значимість. 

Я боюсь, що через таку романтичність, чутливість і чуттєвість йому доведеться нарощувати певну броню, щоб не бути надто вразливим. 

Ніхто ніколи не вчив мене бути мамою трьох підлітків. Я впевнена, що роблю неймовірну кількість помилок. Але я вірю, що закладаю основу, яку вони можуть використовувати в житті.

Дарина Брикайло

Я прожила 16 років у співзалежних аб’юзивних стосунках. Від цього ніхто не застрахований. Але не хочу такого досвіду для своїх дітей. Це не значить, що я всюди зможу підстелити їм соломку, але принаймні дам уявлення, які можуть бути ситуації.

Ніхто ніколи не вчив мене бути мамою трьох підлітків. Я впевнена, що роблю неймовірну кількість помилок, і мої діти підуть до свого психолога розказувати, як було погано з мамою. Це важка робота з року в рік, з дня в день пояснювати, що про все треба говорити словами через рот. Ми сідаємо і проговорюємо, що ось така реакція мені не подобається і ось так не треба робити. Не завжди це спрацьовує. Але я вірю, що закладаю основу, яку вони можуть використовувати в житті. 

Я дуже хочу, щоб вони були щасливими і свідомими дорослими. Щоб я могла їх відпустити, а вони — мене. Щоб ми всі жили своє окреме щасливе доросле життя.

Чи потрібно батькам навчання?

Наші співрозмовники та співрозмовниці свідомо підходять до виховання дітей. Постійно шукають інформацію, читають книжки й упевнені, що освіта для батьків потрібна. 

Коли я була вагітна, то ходила на заняття, де пояснювали, що робити з дітьми. Думаю, що для кожного періоду потрібні такі курси чи радше терапевтичні групи. Щоб була людина, яка тобі просто скаже, що з тобою все нормально. 

Ірина Виговська

Роман Голубовський бере інформацію звідусюди потроху: шукає в інтернеті, радиться з психологами та прогресивними вчителями. 

Я вважаю, що не можна пройти якийсь окремий курс і стати хорошим батьком. Дитина росте. Кожного року — вона інша. Батьки стикаються з інакшими проблемами. Те, що не актуально зараз, буде актуальним через рік чи два. Потрібно для кожного віку окреме навчання.

Роман Голубовський

А Дарина Брикайло з радістю ходила б на якусь групу підтримки. 

Чому є поради про те, що для того, аби маленька дитина почула, треба присісти на рівень її очей, а про підлітків такого не вчать? Є маса питань, на які я не знаю відповіді: що робити, коли хлопчик ображає маму, як це бути мамою і татом в одній особі тощо.

Дарина Брикайло

Володимир Станчишин вважає, що інформації та інструментів для батьків про виховання достатньо, було б бажання ними користуватися.

Я вірю в едукаційну літературу, в подкасти, в лекції, всього цього в доступі є дуже багато, є широкий вибір дитячих психологів, підліткових психологів. Хотілося би, щоб це ще й застосовували. Бо знати і застосовувати — не одне й те саме. Найголовніше — мати ресурси і бажання це робити.

Володимир Станчишин

Для профілактики випадків насильства також необхідні додаткові знання.

Команда благодійного фонду «Сильні» та Ярина Вишенська створили короткий відеокурс для батьків, учителів і тих, хто щодня працює з хлопчиками та юнаками.