Багато років після Корейської війни (1950–1953) США та Південна Корея примушували десятки тисяч корейських жінок і дівчат до проституції та сексуального рабства в спеціальних «комфортних таборах», зведених поблизу військових баз США в Південній Кореї.
Як пише The New York Times, «жінок для втіхи» вербували корейські чиновники: одних обманювали, обіцяючи купити нерухомість за «вислугу років», інших просто викрадали з сімей і змушували надавати сексуальні послуги. Посадовці запевняли дівчат, що їхня «робота» є дуже важливою, адже утримує американську армію на острові та приносить гроші в бюджет країни.
Шість жінок, які раніше «працювали» в одному з таких таборів, розповіли виданню, як південнокорейський уряд використовував їх для політичної та економічної вигоди.
«Американці повинні знати, що деякі з їхніх солдатів зробили з нами. Ми знали, що їхні солдати були тут, щоб допомогти нам, але це не означало, що вони могли робити з нами все, що хотіли, чи не так?» — говорить Пак Кин Ае, яку продали сутенеру в 1975-му, коли їй було 16 років.
Інша постраждала — 77-річна Чой Ґві-джа — розповіла про численні аборти, які жінки були змушені робити через упередження щодо дітей від представників різних рас. А також про випадки самогубства серед тих, кого військовослужбовці взяли за цивільних дружин, а згодом покинули разом із дітьми.
Після Корейської війни Південна Корея відставала від Північної за рівнем військової та економічної потужності. Американські війська залишилися у Південній під прапором ООН. Щоби «забезпечити комфорт військам ООН або підвищити їх моральний дух», влада провінції Кьонгі, що оточує Сеул, дала дозвіл вербувати жінок до приватних клубів. За оцінками, були завербовані 10 тисяч жінок, які обслуговували 50 тисяч американських військових.
За даними The New York Times, статевий акт на той час зазвичай коштував від 5 до 10 доларів — гроші забирали сутенери. Жінок часто підсаджували на наркотики. Суспільство переважно відкидало «жінок для втіхи», глузуючи з них та називаючи «машинами для заробітку доларів».
У 1970 році стало відомо, що Південна Корея лише на військовій присутності США (включаючи секс-торгівлю) заробляла 160 мільйонів доларів щорічно, загальний експорт країни на той час становив 835 мільйонів доларів.
Табірні містечка були створені частково для того, щоб було легше стежити за жінками-повіями і щоб запобігти поширенню проституції та сексуальних злочинів за участю американських військових у Південній Кореї.
Натомість американські посадовці зосередилися на захисті військ від зараження венеричними захворюваннями. Жінки розповіли, що їх збирали на щомісячні заняття, де офіційні особи Південної Кореї хвалили їх як «патріотів, які заробляють долари», а американські офіцери розповідали про захворювання, що передаються статевим шляхом. Також жінки мали проходити тестування двічі на тиждень: тих, у кого виявляли позитивний результат, затримували для надання медичної допомоги. Серед затриманих були також ті, кого ідентифікували як контактних.
Їх утримували в приміщеннях із заґратованими вікнами та вводили великі дози пеніциліну. Усі жінки, опитані журналістами, розповідали про ці місця з жахом, згадуючи своїх колег, які померли від пеніцилінового шоку.
Згідно з правилами, розробленими американськими військовими та південнокорейськими посадовцями, жінки табірного містечка повинні були мати при собі реєстраційні картки та результати обстежень на венеричні захворювання, і носити пронумеровані значки чи бейджі з іменами.
Американські військові проводили регулярні перевірки в клубах табору, зберігаючи фотографії жінок у базах клінік, щоб допомогти інфікованим солдатам визначити, від кого вони могли заразитися.
Проте у жодному урядовому документі, що були розсекречені за останні роки, немає жодного доказу того, що Південна Корея брала безпосередню участь у вербуванні жінок для американських військових, на відміну від багатьох жінок, яких примушували до сексуального рабства під час японської окупації.
Жителі Південної Кореї почали приділяти більше уваги проблемі сексуальної експлуатації в таборових містечках після того, як у 1992 році американський солдат жорстоко зґвалтував та вбив жінку Юн Геум-І. За даними правозахисної групи Saewoomtuh, з 1960-го до 2004 року американських солдатів визнали винними у вбивстві 11 секс-працівниць у Південній Кореї. Табірні містечка зникли зі швидким економічним розвитком Південної Кореї.
У вересні 2022 року Верховний суд Південної Кореї визнав уряд винним у «виправдовуванні та заохоченні» проституції в таборових містечках задля підтримки військового союзу зі США та заробітку. Також суд звинуватив уряд у «систематичному та насильницькому» способі утримання жінок та примушуванні їх до лікування від захворювань, що передаються статевим шляхом, і ухвалив виплатити компенсацію 100 жінкам, які подавали позов, за перенесені ними сексуальні травми: від 2270 до 5300 доларів кожній.
У психіатричному висновку, який Пак Кин Ае надала південнокорейському суду 2021 року як доказ, вона порівняла своє життя з «постійним ходінням по тонкій кризі» через страх, що інші можуть дізнатися про її минуле. На її руках і стегнах видно шрами від завданих собі ран.
Нині колишні «жінки для втіхи» хочуть подати позов до суду США.
- Повномасштабне вторгнення росії в Україну принесло дуже багато насильства. Станом на початок березня 2023 року Офіс Генерального прокурора зафіксував 171 факт сексуального насильства щодо українців та українок із боку російських військових. Насправді випадків набагато більше, проте через табуйованість теми сексуального насильства постраждалі переважно мовчать.
- Російське військове керівництво під час окупації українських територій віддає накази ґвалтувати українців або пропонує солдатам «піти розслабитися», використовуючи сексуальні злочини як зброю війни. Численні докази чіткої моделі поведінки російських військових на захоплених землях виявили українські та міжнародні слідчі, хоча кремлівські чиновники неодноразово заперечували звинувачення в порушеннях прав.
- 7 березня Європейський Союз запровадив санкції проти російських військових через сексуальне насильство щодо жінок в Україні.
- Раніше українські експертки з гендерних питань — юристка, письменниця та правозахисниця Лариса Денисенко, головна редакторка DIVOCHE.MEDIA Оксана Павленко та головна редакторка «Громадського радіо» Тетяна Трощинська — склали порадник для медіа, як писати про сексуальне насильство під час війни. Згодом міжнародна правозахисна організація Human Rights First, що займається захистом прав біженців, переклала рекомендації англійською мовою.
Фото: The New York Times
