Ті, хто знаються на візіонерстві та містицизмі, говорять, що розквіт специфічної свідомості (і відповідних практик) припадає на часи сильних соціальних катаклізмів, а спільноти, котрі готові сприймати містичний досвід, зазвичай мають чіткі й логічні протоколи співіснування.
Простіше кажучи, скептики в часи потрясінь стають страх які сприятливі до містичних досвідів. Містика — специфічна практика, що в ній людина переживає єднання з абсолютом (ну і певно, корпус текстів, котрі ту практику описують і трактують). Містика вабить своєю нарочитою парадоксальністю, граничним символізмом, інтуїтивізмом.
Зрештою, містичні практики — це таємне знання, в них ти мусиш бути готовим довіритися тому, хто тебе веде, сліпо довіритися, віддатися. Містика екстраординарна (навіть як порівняти з релігією і магією), бо вона завжди передбачає прямий безпосередній контакт із кимсь, більшим за тебе, могутнішим, сильнішим…
Чи треба додатково пояснювати, чому містикою й езотерикою особливо захоплюються у важкі часи? А судячи з того, що кожне століття мало свою визначну книжку, написану духовидицями і містикинями, важкі часи у людства тривають завжди та фіксують їх саме авторки-жінки.
Гертруда Гельфтська, «Посланець Божественної любові»
Кінець XIII століття. Гертруду віддали до монастиря цистерціанок, коли їй було п’ять, згодом до неї приєдналася молодша сестра. Гельфтський монастир скоро зарекомендував себе як господа візіонерок: потужні містичні досвіди переживала сама Гертруда, її наставниця, її рідна сестра і старша сестра-монахиня. Гертруді було 25, коли вона отримала перше одкровення — їй явився Ісус, він виглядав як красивий юнак, ніжний і привітний, він подякував за смирення тій, «що збирала мед серед терня», він переніс її над огорожею з тернів (себто, допоміг подолати гріхи) і вказав на широку дорогу попереду: «Я прийму тебе й втамую твою спрагу струменем Моїх неземних насолод». Дівчина, яка була тоді важкохворою, вмить одужала. Після цього монахиня засіла за книжки і почала студіювати екзегези Святого Письма. Видіння у неї регулярно повторювалися, але вона боялася неправильно їх потрактувати, тому і залучала роботи Святих отців, щоби не викривити випадково послання.
Протягом восьми років вона записувала і пояснювала свої візії. Так з’явився багатотомний «Посланець Божественної любові». Свята була насправді сильною літераторкою: її видіння — вишукана складна поезія.
Кілька візій Гертруди настільки закріпилися в культурі, що ми їх впізнаємо, не знаючи походження. Скажімо, вознесіння Діви Марії, яка не помирає, а засинає в саду, що буяє різними квітами. Чи причина, з якої почитають саме хрест-розп’яття, а не іншу річ із життя Ісуса.
В одному з видінь Господь пояснив: можна було б приділяти стільки ж уваги посуду, з якого напився Господь, чи балії, в якій омив руки-ноги, але саме хрест і терновий вінець наочно вказують: більшу любов слід проявляти до тих, хто спричиняє нам страждання, аніж до тих, хто полегшує нам життя. І, звісно, що Серце Ісуса, одне з головних видінь Гертруди. Вшанування Христа як серця Бога означає, що в центр праведного життя слід поставити любов. Ісус познайомив духовидицю з Дівою Марією — зразком благочестя. І Гертруда побачила, що страждання за сином випалили серце Діви, тоді Ісус відкрив груди і віддав своє серце натомість.
«Бог вищий за знання, він доступний тільки любові». Цитата з трактату Гертруди Гельфтської, однієї з найосвіченіших жінок свого часу.
Бригіда Шведська, «Одкровення»
XІV століття. Бригіда була заміжня, мала вісім дітей. Чоловік важко захворів, подружжя присяглося піти в монастирі, якщо він одужає. Так і зробили. Тоді ж у Бригіди почалися видіння: візії їй скеровувала Діва Марія.
Свої видіння Брігіда переповідала можновладцям, чим дуже активно впливала на міжнародну політику.
Містицизм пророчиці Бригіди особливого штибу. Містицизм у християнстві — по суті пасивне сприйняття одкровень Бога. Роль же Бригіди не зводилася до містичного злиття з Богом і Страху Божого як переживання цього злиття.
Вона постає провідницею морального удосконалення для інших, вона сама — інструмент спасіння. Жодних навіть натяків на пасивність. Бригіда діє відповідно до свободи волі та захоплюється дієвою собою. «Одкровення» Бригіди — радикальні: вони фокусуються на самій пророчиці, а не на Христі.
Бригіда залишила приблизно 700 одкровень, які після її смерті згрупували за неочевидною логікою у вісім томів. Ступінь авторства Бригіди щодо цих творів досі дискусійний. Відомо, що вона надиктовувала тексти шведською мовою, а її духівники потім розшифровували записи латиною. Жодного оригінального фрагмента шведською не збереглося.
Описані неї картини Чистилища, Страстей Христових, Різдва Христова є основою візуального канону. Скажімо, Бригіда побачила народження Христа: немовля лежить в яслах, від нього іде світло і поруч із ним світлокоса Мадонна. Так цю сцену малювали на фресках декілька століть, концентруючи все світло на немовляті й косах Марії та затемнюючи інші постаті. Ще один популярний сюжет: Йосиф і Марія стали на коліна у вдячній молитві перед немовлям. Це теж видіння Бригіди. Поруч із цією групою є одна свічка, прикріплена до стіни, а над ними, у тіні, — Бог-Отець у незримій присутності. Сакральні символи і деталі, які ми звикли бачити і приймати, були побачені й описані саме Бригідою.
В «Одкровеннях» вона переказує історію про Марфу і Марію, сестер Лазаря. Одна опікувалася фізичним комфортом Христа, інша слухала його, за що заслужила благословення. В переказі Бригіди важить не протиставлення сестер, а порядок їхньої появи в історії: спочатку Марфа, затим Марія іде за благословенням. Спочатку Марфа-діячка, потім Марія-візіонерка.
Катерина Сієнська, «Діалог»
XIV століття. Згодом домініканську терціарку назвуть Учителькою Церкви, святою, покровителькою Європи, а поки що вона відома своїми містичними одкровеннями, які впливають на папську політику. Саме вона стоїть за рішенням перенести престол до Риму з Авіньйону. Духовидиця Катерина — радниця Папи, двох Пап.
Видіння у Катерини почалися в п’ять-шість років, їй являвся Христос на престолі й апостоли Павло, Петро та Іоанн. Чин Катерини був подібний до домініканського: активна молитва, насичене соціальне та інтелектуальне життя. У 20 років вона пережила містичний шлюб — пройшла шлюбну церемонію з Христом у присутності Діви Марії. Це видіння було поєднанням дівчини з фізичною формою Ісуса, Катерина отримала на знак шлюбу каблучку з крайньої плоті Христа. Вона згодом писала в листах, що каблучка на її руці невидима, але проявиться після її фізичної смерті. Стигми, які так само на прохання Катерини Господь зробив невидимими, також проявилися після смерті святої.
Вона прожила лише 33 роки, виснажила себе постом, годуючись винятково Євхаристією. В останні роки активно листувалася. Її епістолярну спадщину становлять 400 листів, кожен з яких, по суті, є містичним трактатом. Існує один власне трактат Катерини Сієнської — «Діалог про Боже Провидіння».
Катерина описала техніку, якою готується до візій: мовляв, створи у своєму розумі клітку, з якої ти сама не годна будеш втекти.
«Діалог» Свята не писала, а диктувала. Впадаючи в екстаз, вона отримувала одкровення, котрі озвучувала своєму духівнику. Книжка є буквально діалогом — спілкуються дві сутності: Бог і Душа, що прагне Бога. Христос є провідником між Душею і Богом. Він же є мостом від Душі до Бога. Душа просить у Бога навчити її милосердя для себе, милосердя для світу, милосердя для Церкви і благає Божого провидіння. Такими є етапи зближення Душі та Бога. Бог — нескінченна істота, яка підтримує все суще. Бог — море, в якому ми є рибами. Зараз би ми сказали, що досвід, якого набула Катерина містичним шляхом, сильно нагадує умовиводи Томи Аквінського. А тоді «томістка» Катерина Сієнська записала одкровення, в якому Христос промовив: «Чи знаєш ти, ким ти є для мене і що я є для тебе, дитино моя? Я — Той, Хто Є. Ти — та, кого нема».
Тереза Авільська, «Внутрішній замок»
XVI століття. Письменниця-черниця, богословка, згодом долучена до ліку святих і Учителів Церкви — свята Тереза, Тереза д’Авіла-і-Аумада, Тереза від Ісуса. Її письмо дуже еротичне, її містичне поєднання з Богом страх яке тілесне. Одним із моментів, який досі обмірковує в спадку Терези Авільської церква, був сильний акцент на чесноті послуху. Зрештою, саме вона стала реформаторкою Ордену босоногих кармеліток, посиливши аскезу їхнього служіння. Послух для неї — істинна свобода духу, він вищий навіть за молитву, він — шлях до досконалості.
Тереза Авільська писала не за власним покликом чи навіть за власним бажанням. Хоча в її автобіографії є згадка, що юнкою вона захоплювалася лицарськими романами й один із них нашвидкуруч начеркала. Але системно Тереза Авільська взялася за перо дуже пізно, їй було під 50, і ці твори були частиною її служіння, завданням послуху. Монахині потребували тлумачення слова Божого, духівники-чоловіки припустили: жінки між собою порозуміються краще, ніж їм те пояснить чоловік. Так Тереза і почала писати.
З нарікань, як складно відформовувати сакральні візії, містичну благодать під профанні слова, починається «Внутрішній замок» — найвпливовіша робота святої Терези. Перша, кого в цій книжці авторка згадає, буде дружина Лота. Місто, яке має бути зруйнованим, приковує погляд тієї, яка закам’яніє під владою руїн. Не дивитися назовні у пошуках градів, а дивитися всередину у пошуках замків.
«Уявімо собі, що в цьому замку сила-силенна покоїв, одні — вгорі, інші — внизу, ще інші — обабіч; посередині ж — найголовніша світлиця, де і відбувається найсокровенніше спілкування між Богом і душею». Саме так: душа людини зроблена з цільного діаманта і має вигляд замку, в центрі якого — світлиця, де перебуває Господь. В екскурсію замком Тереза і рушає. «Внутрішній замок» — трактат містикині, пишна і гармонійна алегорія. Всі кімнати треба пройти, перехід з одної до іншої — це шлях самопізнання. Відмикає чергові двері своя молитва.
З кімнати у кімнату: забути себе — очистити думки — відкинути інших — прийняти чужого — осягнути святість — відчути освячення — злитися з Богом. Ти дісталася пункту призначення.
Анна Катерина Еммеріх, «Гіркі страсті Спасителя Світу Ісуса Христа»
Кінець ХVІІІ — початок ХІХ століття. Колишня монахиня-августинка прикута до ліжка, вона страждає від сильного болю, молодий лікар, що її відвідує, фіксує на тілі жінки стигмати, які спричиняють страждання. Лікар стане більше як на десять років відданим другом і слугою монахині. Монахиню згодом — у 2010-х — зарахують до лику блаженних.
Монахиня Анна Катерина хвороблива, вона дала чин мовчання і бідності, вона проводить час у молитвах і дедалі важче хворіє. Її відвідують за розрадою і порадою різні люди, серед них — поет Клеменс Брентано. Брентано пропонує Анні Катерині записувати її видіння. Виявляється, жінці являється Христос, і досі вона мовчала, бо чекала, поки прийде той, хто готовий почути. До смерті Анни Катерини (вона померла в 49 років) поет фіксував одкровення, явлені блаженній, яка впадала в екстаз, керована Ангелом, переживала разом із Христом його страждання і спостерігала мить Сотворіння світу. Біль від стигм зникала лише тоді, коли блаженна впадала в екстаз і поєднувалася з Христом, віддаючись видінням.
Найвідоміша з чотирьох книжок Еммеріх — «Страсті Спасителя» (українською видана під назвою «Жива Євангелія»). Вона розказує про зраду учнів і розп’яття Христа, дуже детально, дуже послідовно і навіть дещо екстравагантно (цю книжку використовував Мел Гібсон у роботі над «Страстями», вона така ж натуралістична, як і кіно), про чотири останні дні земного життя Ісуса.
Фінал книжки Еммеріх виглядає так: «Ледь почало світати, коли я побачила Марію Маґдалину, Марію Хусу та Саломею. Загорнувшись у широкі покривала, вони тримали в руках згортки, які підготували заздалегідь. Одна з них несла запалений ліхтар. Все це було сховано під їхніми покривалами. Вони також мали живі квіти, які хотіли покласти в гріб, пахощі та ароматну олію…». Анна Катерина бачила.
Олена Блаватська, «Викрита Ізіда»
ХІХ століття. В модерні часи годі уявити більш впливову постать у сфері окультизму і містицизму, ніж Олена Блаватська. Серед її послідовників був Ґанді, наприклад. Зараз її дедалі частіше називають науковицею і філософкою, точніше було б, певно, назвати теософкою. Все написане Блаватською стосується релігійної мудрості, що її людина осягає через містичну інтуїцію (то антинаука, даруйте). Вона заснувала Теософське товариство, девізом якого була максима «Нема релігії вищої за істину». Про істину Олена і міркувала у своїх вагомих в усіх сенсах книжках: вона здійснила спробу об’єднати провідні релігії та філософії в одну універсальну систему.
Блаватська називала себе провідницею ідей Вознесених Владик, Учителів, Махатм, які з нею спілкувалися. Двотомник «Викрита Ізіда» концентрується на тому, як за допомогою містики отримати переконливі знання. Книжка написана з благословення Махатми Морія, він був співавтором (рукопис «Ізіди» насправді містить два почерки). Не існує Бога, але є Абсолют. Всесвіт не був сотворений, але має здатність до розгортання, виходячи з власної потреби і сутності. Людина не зла/гріховна апріорно, вона лише забула принципи співіснування, братерства. Духовна еволюція людини до мага і вищої істоти передбачена і її не можна уникнути. Все, що відбувається у світі — наслідок закону, чудес не буває і бути не може. Природа трисутністна: є видима, є невидима, і є та, яка не може бути зруйнованою і ніколи не міняється. Такою ж є і людина: фізична сутність, астральна і душа. Все, що було і буде прописане в астралі… Двома різними почерками, либонь.
Анні Безант, «Мислеформи»
Кінець ХІХ — початок XX століття. Царина британки Анні Безант — теософія, релігійна мудрість. Хоча нині вона більше відома як борчиня за права жінок, її довгі роки переслідували за книжку про жіночі репродуктивні права. Перші 15 років своєї публічної діяльності Безант була послідовною поборницею атеїзму та наукового матеріалізму. Та свого часу в житті Анні сталося знайомство з Блаватською, подорож Індією, масонський орден і теософія.
1894-го Безант знайомиться з Чарльзом Ледбітером, відомим екстрасенсом, що набув здатність до ясновидіння через складну програму медитативних практик. До неї долучилася і Безант, вона послідовно розвивала здатність бачити позаземні світи та переживати реінкарнації з минулих життів. Скоро Безант і Ледбітер почали записувати й оприлюднювати результати їхніх досліджень астрального і ментального планів та життя після смерті.
Так виникла, зокрема, книжка «Мислеформи», що стала більш впливовою, либонь, в історії мистецтва, ніж окультизму. Тонкі структури Безант зі співавтором трактували через яскраві сюрреалістичні малюнки, що так шокували і дратували вікторіанську публіку. Думка матеріальна: «Кожна конкретна думка викликає два результати: спочатку — променеву вібрацію, потім — текучу форму». Те, як думка втілиться, якої форми набуде (в автентичній термінології це зветься «виробництвом мислеформи»), залежить від трьох критеріїв: якість думки визначить колір, природа думки визначить форму, чіткість думки корелює з чіткістю контуру. Думка може бути схожою на того, хто думає. Вона може набувати форми якогось зовнішнього предмета. І нарешті вона може отримувати якусь питому автентичну форму.
Астральні кольори і форми у такий спосіб передають певні стани душі та розуму. Важить, що образи, які бачить ясновидець, не є уявними формами, вони є відзвуками форм, що їх спостерігають пересічні люди, але не усвідомлюють цього. «Мислеформи» мусять стати таким собі збірником вправ, аби люди усвідомили і побачили свої думки. «Зафарбовувати мерхлими земними кольорами форми, що створило живе світло інших світів, — справа важка і невдячна», — чесно пише Безант у передмові.
Олена Реріх, «Аґні-йога»
Перша половина XX століття. Філософка Олена Реріх стверджує, що розвинула яснобачення аж так сильно, що тепер отримує напряму послання від Махатми Моріа, одного з Вознесених Владик, що вже приходив спілкуватися з Блаватською. Точніше ясночуття, бо Олена Махатму таки не бачила, а лише чула. Вплив теософської спільноти на погляди Реріх очевидний: після еміграції з росії до Англії в 1919 році вона знайомиться з теософами, захоплюється практиками спіритизму, уважно студіює твори Блаватської (була її перекладачкою). Мета Олени в спіритичних сеансах була дуже чіткою: вона мусила встановити контакт із кимсь з Учителів, з Махатмою. Озвався Моріа, і в результаті 20-річного спілкування з ним виникла ціла езотерична космологія за авторством Реріх, що її звуть «Живою етикою» чи «Аґні-йогою».
«Аґні-йогою» зветься одна з чотирнадцяти книжок, де Реріх викладає зміст бесід з Учителем. Книжка складається з фрагментів, деякі з них є по суті мантрами — чітко ритмізованими творами, що формують змінені стани свідомості, а інші — трактують мантру, яку щойно опанував читач. Проза Реріх позірно проста, таке враження, що складається з численних афоризмів. Ці афоризми мають ту ж функцію, що й ритмізовані фрагменти — мантри, вони очищають ауру і розширюють свідомість (якщо повірити тим, хто практикує «Живу етику»). «Аґні-йога» — езотерика, таємне знання. Навіть ті фрагменти, що слугують тлумаченню, нічого не поясняють, вони залучають.
Всесвіт безмежний, він проявляє себе в повторюваних циклах народження і розпаду: постають і занепадають цивілізації, народжується і помирає людина. Душа проходить реінкарнації. Космос синкретичний. Аґні — «духовний вогонь», космічна енергія, що стимулює еволюцію. Опанувавши аґні, людська свідомість розвивається. Свідомості перебувають на різних етапах еволюції, але зрештою проходять всі структури світу, аби досягти Вогненного світу і Вищих Сфер. Найцікавіший, либонь, момент розвитку свідомості за Реріх є необхідність позбутися залежності від пережитого досвіду: я — не те, що я знаю, а те, що мені доведеться пізнати.
Андріенн фон Шпейр, «Хрест і Пекло»
Друга половина XX століття. Андріенн виросла в родині протестантів, в цій вірі й виховувалася. В дев’ять років у Андріенн почалися видіння, які вона ще не годна була сприйняти як візії та зрозуміти. Скажімо, до неї явився янгол, котрий міркував, що тільки єзуїти істинно розуміють Бога. Наприклад, на сходах їй зустрівся чоловік, в якому вона лише дорослою жінкою впізнала Ігнатія Лойолу — засновника Ордену єзуїтів. У католицизм фон Шпейр навернулася лише в 38 років.
Перше усвідомлене видіння в Андріенн сталося в 15: до неї прийшла Діва Марія. У фон Шпейр все життя було запалення хребців, воно загострювалося на Страсну п’ятницю. Вона сприйняла хворобу як свого штибу стигмати і пораду розділити страждання з іншими. Андріенн стала лікаркою (зі спеціалізацією в психіатрії, затим — у сімейній медицині) та відкрила в собі дар утіхи для хворих. Медицину фон Шпейр атрибутувала як один із подвигів віри, як чин. Вона пов’язана з кількома зафіксованими чудотворними зціленнями.
Кардинал Ганса-Урса фон Бальтазар, який навернув фон Шпейр у католицизм і довгі роки жив у будинку її чоловіка, підтвердив, що Андріенн має містичний досвід. Вона почала надиктовувати йому свої видіння — загалом близько 60 книжок, більшість із них — це коментарі до Євангелії.
За двадцять років по смерті фон Шпейр — у 1985-му — Папа скликав симпозіум щодо її візій, лише тоді ті з них, що мали виразний містичний характер, були оприлюднені. Серед них одна з останніх книжок фон Шпейр — «Хрест і Пекло».
Фон Шпейр фіксує видіння про сходження в Пекло. Андріенн розказує про своє переживання Страстей і шлях до Пекла. Покарання і страждання грішників, як ми їх звикли бачити з досвідів інших містиків, у Пеклі за візією фон Шпейр є метафорами. Страждання грішним душам спричиняє ізоляція і деперсоналізація, адже вони залишаються самі серед пустки без усвідомлення того, ким є і були. В такому стані стражденна душа не може сягнути істини: «Оскільки істина завжди зростає і розвивається, вона вимагає послуху: в ній не можна застигнути й упокоїтися, можна лише служити істині, яка росте над людиною, щоби рости разом із людиною». І от людина зупинилася. Це є Пекло. Пекло є порожнім.
