Ми маємо однакові татуювання, які зробили на честь нашої дружби, ми любили одну музику, грали в одному театрі, носили схожі зачіски й одяг («Ви, певно, сестри?»), синхронно закохувались і одночасно хворіли, ми однаково жартували і гиготіли над цими жартами, як гієни, були дружками одна в одної на весіллях, ми не бачилися вже п’ять років.
За цей час вона народила доньку, закрила свій бізнес, переїхала з росії до Великої Британії, а я перестала вважати її найкращою подругою, бо цей переїзд стався занадто пізно. Чи досі вона вважає такою мене — я не питала. Думаю, для неї дружба ніколи не мала такого значення, як родина.
«З друзями дітей не народжувати» — вираз, із яким в юності, в час постійного пошуку кохання, я погоджувалась, відображає суспільне ставлення до явища дружби, і тільки пізніше почала замислюватись про його безглуздість.
Мені здається, дружба трохи недооцінена в суспільстві, а жіноча — ще й стигматизована. «Відмінною особливістю жіночої дружби є суперництво» — це реальна цитата зі статті в інтернеті, що рясніє антинауковими ствердженнями про те, що у відносинах жінок домінують «легкість і простота», а ускладнення взаємин призводить до «відчуження подруг». Хм, а мені здавалося, що конкуренція і небажання напружуватись у стосунках — ознаки маскулінності.
Міфи про взаємини жінок сповнені не тільки сперечаннями, а ще й банальностями:жіночої дружби, як усі ми знаємо, не існує; жінки обговорюють між собою тільки плітки, рецепти страв, манікюр, косметику, моду і десь між нігтями і квашеною капустою — чоловіків, за увагу яких ліпші подруги готові перегризтися будь-якої хвилини.
Насправді ж, згідно з дослідженнями, жінки схильні до відкритості й емоційної близькості у дружбі та надають їй більшого значення, ніж чоловіки. У суспільстві, де «мужчина повинен бути мужчиною», чоловічі розмови частіше менш відверті й щирі, тому що «ну шо ти як баба, ниєш, як дівчисько».
У рекомендації мого інстаграму періодично залітають відео всратих психологів на тему, як жінці знайти справжнє кохання і привабити/утримати/повернути чоловіка, але жодного про те, як знайти справжню подругу і зберегти дружні стосунки.
В парадигмі патріархального світу взагалі не існує такої проблематики, бо все існування жінки підкорене пошуку правильного чоловіка, відповідно жінки не можуть бути друзями, вони — конкурентки.
Хоча, якщо подумати, одна подруга може бути з тобою протягом багатьох років і багатьох чоловіків, у моменти виникнення яких їхня значущість оцінюється вище (бо з друзями дітей не народжувати, ага).
В мене є подруга зі студентських років, ми товаришуємо з перервами років 17, я пережила з нею десятки її бойфрендів, двох наречених і одного чоловіка. Вона для мене Саманта з улюбленого «Секс і місто» — в якому б місті вона не перебувала, секс обов’язково буде. Цей серіал, до речі, для мене не про хворобливі стосунки Керрі й Біга, а про дружбу прекрасних і різних жінок, хоча романтична лінія сприймається як головна, бо кохання завжди переважає.
Нормально покинути все і всіх заради кохання, переїхати в інше місто, країну, але заради друга/подруги… де ви таке бачили? Це привід запідозрити між друзями «щось більше», але чому дружба — це завжди «щось менше»?
«Людині потрібна людина», — кажуть психологи, маючи на увазі під соціальним капіталом насамперед велику кількість знайомств, що показують ваші комунікативні й адаптивні здібності, але не відображають здатність підтримувати довготривалі глибокі стосунки і насправді не рятують від почуття самотності.
І чи продовжують бути соціальним капіталом ті контакти, зв’язки з якими колись були глибинними і справжніми, а сьогодні здатні лише на вбивчі смолтоки про погоду?
Всім відомо, якщо хочеш знайти друзів — посміхайся, будь привітною і комунікабельною! Але нас не вчать бути друзями, залишатись чи правильно виходити зі стосунків, психологи не пропонують парну терапію для товаришів, не існує визначення дружньої зради, тільки подружньої. А як називається явище, коли в людини декілька найкращих друзів? Поліфрендія?
Ми можемо знайти безліч порад, як пережити розлучення, але майже нічого про те, як пережити втрату друга. У жінки питають, чи самотня вона, маючи на увазі наявність хлопця, чоловіка, дитини — цим визначається її соціальна цінність, не цікавлячись, чи є в неї хоч одна справжня подруга.
Є купа матеріалів, як будувати стосунки на відстані, і, звісно, йдеться про романтичні. А от як не втрачати на відстані дружній зв’язок?
Коли моя найкраща подруга 11 років тому переїхала з України до росії, ми схалтурили обидві. Я не вірила, що зможемо підтримувати дружбу на відстані, завчасно поховавши, і не зробила достатньо, щоб повернути її, чи хоча б вмовити переїхати потім до іншої країни, а вона самовпевнено вважала, що відстань дружбі не перешкода, але не ставилась до моєї думки достатньо серйозно.
Те, що з часом між друзями без роботи над стосунками з’являється прірва, не обговорюють так само, як прірву у шлюбі. Бо ніхто нікому нічого не винен, хочеш — працюй і товаришуй, не хочеш — іди: присяганнями, штампами, свідоцтвом про дружбу і дружнім контрактом не пов’язані. Статистика розлучень є, а яка статистика розірваних дружніх взаємин?
Поступово разом із друзями втрачається і відчуття потреби в них.
У тебе купа знайомих, приятелів, можливо, навіть підписників, яким, загалом кажучи, на тебе чхати.
Нас вчать вибудовувати стосунки зі своєю аудиторією в інстаграмі краще, ніж із тими, кого називаємо друзями. З підписниками треба бути відвертими, щирими і справжніми, кажуть вони, і ось ми вже знаємо, як створити у сторіз інтригу з будь-якої події нашого життя, забуваючи розповісти про неї подрузі.
Дружба ламається і розклеюється, і дощі та завірюхи тут ні до чого, й не важливо, наскільки міцною вона була, якщо близька людина поступово стає чужою, а ти не стаєш на заваді цьому процесу. Ми не б’ємося за подруг так, як за хлопців/чоловіків, а часто з появою других добровільно відмовляємося від перших. Ми можемо не визнавати, применшувати чи заперечувати вплив подруг на формування своєї особистості та життя загалом, а насправді він може бути величезним, і втратити його — це згаяти додаткову можливість власного розвитку і відчуття повноти життя, що іноді може скластися інакше, зважай ми вчасно на думку друга. Буває, що треба занадто багато часу, щоб оцінити об’єктивно внесок у життя одне одного.
Через місяць після 24 лютого я отримала від неї повідомлення, яке хотіла б прочитати декілька років тому: «Вибач, що я переїхала в цю країну, знехтувавши нашою дружбою».
Колись ми зробили однакові татуювання, слухали одну музику, однаково жартували і мали звичку подумки розмовляти одна з одною, коли сварилися.
Та краще б ми завели звичку вчитися розмовляти в реальності, бо ні татухи, ні музика, ні жарти, на відміну від бажання говорити, прагнення чути і готовності дискутувати, не можуть врятувати дружбу.
Жіноча дружба, як і чоловіча, існує доти, доки її бережуть, доки в неї вкладаються, доки люди одне в одного залишаються у списку пріоритетів за замовчанням. У пріоритеті суспільства — розповідати дівчатам із дитинства, як бути гарними дружинами, а не подружками.
Я не зовсім наївна і розумію, чому ціннішими для суспільства є парні різностатеві стосунки, — з подругами дітей не народжувати, я пам’ятаю, але ж і з чоловіками не завжди. Для продовження роду не є обов’язковими шлюб і кохання, а вміння дружити для людства зайвим точно не буде. Мені здається, це основа будь-яких здорових стосунків для будь-якої статі.
Здорові романтичні стосунки — це класно. І здорові дружні взаємини також, це може робити нас кращими, а життя — щасливішим.
Тому що друзі — це відповідальність, довіра, прийняття, повага, і вони теж заслуговують на те, щоб і в багатстві й у бідності, у хворобі та здоров’ї.
