Як працює перша психологічна допомога під час війни: розповідають психотерапевтки та психологині

від | 06.12.2022 | Ментальне здоров'я, Дівчина говорить, Її історія, Топ

Час читання: ( Кількість слів: )

Від початку російського вторгнення безліч організацій в Україні та деякі незалежні фахівці надають психологічну допомогу в різний спосіб — через чати підтримки, телеграм-боти, телефонні лінії, індивідуальні консультації та групову терапію. Ми розпитали фахівчинь, які надають першу психологічну допомогу, про те, як вона працює, про запити пацієнтів і пацієнток, труднощі та виклики в роботі та цінність безплатної допомоги для пацієнтів.

Олена Фроленкова, кризова психологиня, членкиня Української спілки психотерапевтів, консультантка служби турботи про психічне здоров’я БФ «Право на захист».

З липня цього року я стала частиною великої команди психологів БФ «Право на захист». Ми працюємо з українцями, які постраждали від російської збройної агресії, — внутрішньо переміщеними особами; членами сімей військовослужбовців; людьми, які матеріально постраждали від війни; з тими, хто переживає втрату близьких; з людьми, які важко переживають обставини сьогодення. Я маю ступінь магістра з практичної психології. Зараз продовжую навчання в аспірантурі. У БФ «Право на захист» працюю як кризова консультантка.

У фонді ми стабілізуємо людей та відпускаємо в життя. Ми не залазимо в глибинні проблеми людини, дитячі травми, а допомагаємо віднайти сили в собі, щоб жити далі. Надаємо від однієї до шести безплатних консультацій. Часто людині вистачає однієї консультації, з якої можна зробити висновки та стабілізуватися, іншим разом ми відпрацьовуємо всі шість консультацій. Я не можу призначати ліки, але якщо є така потреба, то ми скеровуємо людину до відповідного спеціаліста.

Як працює перша психологічна допомога під час війни: розповідають психотерапевтки та психологині

Олена Фроленкова

Стандарти в роботі
Ми опираємось на Етичний кодекс психолога, який є загальноприйнятим. Нам важливо дотримуватися етичності в роботі та гарантуємо клієнтам конфіденційність. Кризове консультування покликане стабілізувати людину. Ми звертаємо увагу людей на те, як вони можуть про себе подбати, та зорієнтовуємо думати про своє майбутнє. Травмовані люди часто перебувають у ситуації, яка їх травмувала. Якщо людина приїхала з населеного пункту, який був під обстрілами, не може бути тут-і-тепер, то моїм завданням є зорієнтувати її на думки про майбутнє. Завдяки переліку технік і питанням я підтримую та допомагаю окреслити плани на найближчий час. Найважливіше — побачити перспективи, навіть якщо вони досить туманні в цей період життя. Ми звертаємо увагу на те, щоб людина дбала про себе. А щоб людина мала психічні ресурси, вона має відповідним чином відновлюватися. Є три важливі речі: добрий сон, нормальне харчування і перебування на свіжому повітрі. Нам потрібна динаміка, зміна пейзажів та враження, які можуть заповнити наші думки. А під час глибокої фази сну відбувається стирання пам’яті — вмикається природний механізм психіки, з яким можна відновитися після психотравмувальних подій.

Людина, яка отримала травматичний досвід, губить власні орієнтири. Так, усе або частина того, на що раніше вона опиралася, стає неактуальним, зникає ґрунт під ногами. Разом ми шукаємо, на що вона може знову спиратися для того, щоби почуватись впевнено.

Хто є клієнтами?
Ми працюємо з людьми, які мають травматичні досвіди. З тими, хто вимушено переїхали з рідних міст, покинули домівки та мають адаптуватися на нових місцях. З членами родин військовослужбовців, які зазвичай живуть в очікуванні, бояться втратити близьку людину, постійно тривожаться та перебувають у відчаї. Коли хтось із членів родини служить, то на інших лягають додаткові обов’язки. З цим усім треба давати собі раду. Відповідної психологічної допомоги потребують ті, чиї родичі та близькі гинуть на фронті. Підтримуємо також батьків, які виховують дітей. Дорослі та діти переживають через війну, а першим треба давати раду собі та підтримувати дітей. Зрештою, ми підтримуємо всіх українців, які до нас звертаються.

Труднощі в роботі й особисті виклики
Складно буває тому, що я теж живу в Україні та переживаю через події війни. У мене так само болить серце за Маріуполь та інші міста. Я хвилююся за хлопців та дівчат, які перебувають на фронті, знайомих та друзів. І я маю давати собі раду з цим для того, щоб допомагати іншим. Мені важливо відчувати, що я більш стійка психологічно, ніж люди, з якими працюю. Попри всі виклики мені це вдається.

Для фахівців фонду організовують регулярні супервізії — зустрічі зі старшими колегами, які допомагають знаходити власну психологічну рівновагу. Ми обговорюємо складні випадки та емоції, які виникають під час роботи. Певні історії спричиняють у мене дуже складні переживання — неможливо не співчувати людям, які втратили близьких, майно чи перебувають у складних життєвих обставинах. Як фахівчиня я маю рефлексувати та осмислювати почуте для того, щоб історія одного клієнта не впливала на роботу з іншим. Тому ми постійно вчимося рефлексувати та відновлювати емоційний баланс.

Цінність безоплатної психологічної допомоги
Люди, які залишаються на всі шість консультацій, надають зворотний теплий зв’язок — дякують, розповідають, як змінилося їхнє життя. На кількох консультаціях у нас є достатньо часу, щоби познайомитись і пропрацювати проблеми. Вдячність пацієнтів надзвичайно підтримує. Так я розумію, що людям справді потрібна наша допомога. Після однієї консультації буває по-різному. Іноді людина очікує іншого від роботи з психологом і припиняє, тоді як інша — дуже вдячна й готова жити далі. Тенденція така: що більше людина бере консультацій, то більше позитивних змін стається й вона легше висловлює власні почуття, подяку зокрема.

Про безпомічність і розлуку з психологом
Разом із клієнтами ми шукаємо точки опори, які будуть підтримувати їх у житті. У багатьох людей навіть після втрати майна залишаються рідні, які є опорою, професія, яка може приносити гроші для існування та задоволення, чи друзі для спілкування й розради. Кризова підтримка — це тимчасове явище, а людині треба жити далі й давати собі раду самостійно. У моменти прощання з пацієнтом буває непросто. Більшість людей нормально реагують, вони одразу розуміли, скільки консультацій у нас буде, тож розлука неминуча. Іноді складно відпускати людину, бо я переймаюся її проблемами, співчуваю їй чи маю людську симпатію — стає сумно, що ми не продовжимо роботу. Але якщо людина може самостійно розв’язувати свої проблеми, значить я добре виконала свою роботу й людина дістала якісну допомогу.

Про вигоряння
Моя робота є для мене тією підтримкою, яка допомагає витримувати ситуацію в країні. Вона поєднує мою громадську позицію і професійну реалізацію. Допомагати постраждалим від війни в Україні — це мій внесок у наш рух до перемоги. Маю досить психічної енергії, щоби працювати. Намагаюся повноцінно відпочивати, спілкуватися з друзями і приємними людьми, адже в спілкуванні дуже багато енергії, воно насичує. А ще я навчаюсь в аспірантурі, це відриває від жахіть війни, — досліджую питання травми та посттравматичного зростання, а отримані знання застосовую в роботі.

Що спрацьовує найкраще
Від складності проблеми залежить і те, як вона має вирішуватися. Наприклад, інформаційний чат-бот чи телеграм-канал — це корисний контент, який стане помічним для тих людей, які ладні впоратись із ситуацією самостійно. Вони ознайомлюються з психологічними техніками, використовують їх, експериментують і знаходять ті, які допомагають. Деяким людям потрібна робота з фахівцем. Іншим потрібна медикаментозна допомога. Це залежить від симптоматики, яку мають постраждалі, та від масштабів проблем, з якими вони стикаються.

Про ефективність роботи
Коли людина звертається вперше, у неї може бути одне обличчя, а вже за шість тижнів воно змінюється. Якщо людина звернулася до нас у складному стані, а вже за кілька зустрічей починає посміхатися й жартувати, радію, бо це означає, що психіка відновлюється. А ще люди розповідають про свій стан, і можна проаналізувати, чи помічною для людини є наша підтримка. Для тих, хто не має можливості оплачувати психологічну допомогу, це гарний варіант — звернутися по безплатну допомогу до БФ «Право на захист».

У професії психолога/психотерапевта особистий досвід можна інтегрувати в професійну діяльність. У мене були різні життєві досвіди, і я вирішила, що це не може бути задарма: якщо я поборола в житті певні складнощі, то маю це використовувати. Саме тому здобула відповідну освіту й допомагаю людям.

Нателла Дубашидзе, психологиня, КПТ-терапевтка, директорка Центру психології та розвитку «Київський Дворик».

Розпочалося все 24 лютого з вибухів у Києві. Це був четвер, мій консультаційний день. З часів карантину я звикла працювати онлайн, тому всі клієнти були на зв’язку. Здебільшого вони не розуміли, що сталося, у когось розпочалася паніка. Я була готова до початку великої війни, тому, прокинувшись від вибухів, зварила каву та погортала новини. За кілька годин скоординувала своїх співробітників, ми вирішили забрати важливі речі з офісу.

Упродовж перших двох місяців я консультувала майже безоплатно у режимі 24/7. До мене зверталися колеги, і це було величезне навантаження. У мене залишалися пацієнти, які проживали за кордоном і далі оплачували сесії. Хтось відмовлявся від терапії, поставив її на паузу і віддав свій час тому, кому було потрібніше отримати фахову допомогу.

Як працює перша психологічна допомога під час війни: розповідають психотерапевтки та психологині

Нателла Дубашидзе

Як працює організація
Ми заснували кілька нових напрямів. Окрім індивідуальних консультацій, ведемо групи психологічної підтримки для різних кіл суспільства — замовлення від організацій та компаній, групи для осіб, які були змушені покинути домівки, а також — для батьків та тих, хто виховує дітей з інвалідністю. У перші дні війни колеги з Ізраїлю пропонували проводити безплатні заходи та вебінари для наших фахівців. Ми організували низку таких зустрічей. З початку пандемії активно працюємо у соцмережах — фейсбуці, інстаграмі й телеграмі. Поширюємо поради для українців, такі собі лікнепи — як поводитися у стані гострої стресової реакції, як допомагати іншим, що можна зробити для себе й людей поруч тощо. Наш сайт був російськомовним, тож його закрили й українізувалися. Люди активно поширюють інформацію, тож маємо ще більше читачів.

Стандарти та напрями роботи
У роботі ми опираємося на науково-доказові методи, працюємо в напрямі КПТ-психотерапії та EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing — з англ. — Десенсибілізація та опрацювання рухом очей — спеціальна травмотерапія, яка використовує терапевтичні підходи разом із рухами очей чи іншими формами двосторонньої стимуляції, щоб прискорити механізм обробки травматичної інформації мозком — прим. ред.). Це напрями з міцною доказовою базою, які активно використовують у роботі з ПТСР. У нас є фахівці, які працюють із дітьми в методі ABA-терапії (Applied Behavioral Analysis, тобто прикладний аналіз поведінки або поведінкова інженерія — один із провідних методів для корекції дефіциту розвитку, пов’язаного з аутизмом — прим. ред.). Наші фахівці — члени ГО «Українська асоціація нейропсихології», а я — віцепрезидентка цієї організації. У нашому колективі є доктор психологічних наук, доктор PhD та аспіранти.

Фокус роботи організації
Ми проводимо індивідуальні та групові консультації. Нашими клієнтами стають люди з проблемами невротичного спектра, тривожно-депресивними розладами чи розладами особистості. Ми працюємо з розладами дефіциту уваги та гіперактивності в дітей. Є також люди, яким не потрібна терапія, а точково розв’язати особисту проблему чи в стосунках. Зараз часто стаються рецидиви в людей, схильних до тривожності. Ми живемо в невизначеності — не знаємо, скільки війна триватиме і як завершиться. До мене повернулися клієнти, які завершили терапію, але під час стресу розгубилися і знову тривожаться. Виходить, що речі, які ми вивчали та робили в мирному житті, тепер не спрацьовують. Треба навчатися заново тому, що ми раніше вміли. Тепер ми використовуємо чорно-біле мислення. Раніше навчалися бачити різні відтінки, але тепер є лише чорне й біле. Ми допомагаємо людям, які перебувають у стані гострого стресу. Вони схильні до підвищеної тривожності та відчуття невизначеності. Часто це ті, які покинули звичне життя, виїхали та хочуть повернутися, чи ті, хто втратив домівки. Упродовж перших двох місяців я вела терапевтичні групи з клієнтами, які виїхали за кордон. Вони не розуміли, що робити та скільки триватиме війна.

Труднощі в роботі
Серед щоденних викликів — відключення електроенергії та постійні сирени. Клієнт/клієнтка або ж я іноді не маємо зв’язку, і тоді робота зривається, зсувається графік. Однак ми винахідливі — часто консультую з автівки, де є живлення і світло.

Маємо потребу у фінансах для організації: активно шукаємо гранти та можливості залучення безповоротної фінансової допомоги. Ми не можемо працювати безоплатно на постійній основі, тож шукаємо способи, щоб люди, в яких немає на це коштів, отримували фахову допомогу.

У роботі траплялися ситуації, які випробовували мою стійкість. Я маю досить високий рівень резильєнтності (психологічної пружності, стресостійкості — прим. ред.), тож даю собі раду з випробуваннями. Однак якось під час сесії повз мій будинок пролетіла ракета, я не змогла стриматися й охнула, а клієнт запитав: «Що сталося?», я швидко вигадала: «Та нічого, пташка пролетіла».

Я не могла сказати, що то ракета, бо в людини з’явиться паніка і тривога. Є інший клієнт, який живе в прифронтовій зоні з постійними вибухами й небезпекою для життя. У нього важка депресія, яку ми пропрацьовували ще до великої війни, а зараз стан погіршився. Під час розмови я почула звуки обстрілів, а клієнт сидить — нуль емоцій, ніяк не реагує. Я запитала, що відбувається, він відповів, що стріляють, і то так байдуже й відчужено. Я запропонувала піти в сховище чи переміститися у внутрішню кімнату, а він знехотя сказав, що все гаразд. Я ж розумію, що це зовсім не гаразд. У нас спрацьовують адаптивні механізми психіки, тому щоденні обстріли, сирени та вибухи сприймаються тепер як буденність.

Цінність у безоплатній роботі
Я надаю безоплатні кризові консультації телефоном, спілкуємося 20–30 хвилин. Декотрі фахівці нашого центру також надають безоплатні кризові консультації. Це дещо інше, ніж довгострокова терапія, — така собі швидка психологічна допомога.

Є люди, які потребують допомоги й не мають можливості її оплачувати. Вони висловлюють вдячність. Дехто перебуває в стресовому стані й геть не розуміє, що робити.

Про внутрішній баланс психолога
Упродовж березня-квітня я працювала нон-стоп. Завдяки адреналіну майже не відчувала втоми. Маю таку схильність нервової системи. Звісно, кожен ресурс рано чи пізно вичерпується, і так сталося зі мною за два місяці. Тоді я зупинилася, взяла два вихідні, які повністю проспала. Після того намагалася вибудувати графік, прислухаючись до свого організму. Якщо відчувала, що не можу брати ще одного клієнта, скеровувала його на колег. Це й була моя профілактика вигоряння, бо з таким навантаженням вигоріти запросто! Зараз я намагаюся щотижня мати два вихідні, щоби встигнути впоратися з хатніми справами, виїхати за місто й попрацювати біля землі чи зустрітися з друзями. Маю собаку та двох кішок, які поповнюють мій внутрішній ресурс. А ще я намагаюся робити фізичні вправи щодня й обов’язково рекомендую їх пацієнтам. Це може бути будь-що — прогулянка в парку, вулицею чи ранкова розминка. Коли в мене бували нескінченні потоки клієнтів і я ледве справлялася, брала невеличкі паузи на пів годинки, рухалася, присідала і знову відчувала себе продуктивною.

Про супервізію
Супервізія — це невіддільна частина психотерапевтичної практики. Вона є обов’язковою для кожного психотерапевта, який хоче бути ефективним. У мене є супервізор, а з початком війни іноземні колеги пропонували нашому центру нові можливості: безоплатні супервізії та групи підтримки. На таких зустрічах ми підтримуємо одне одного та обмінюємося досвідом. Дуже важливо відчувати, що я не одна. А потрапити у своє коло людей — взагалі щастя!

Про ефективність співпраці з пацієнтами
Ефективність буває різною та залежить від емоційного стану, який зазнає впливу низки зовнішніх чинників. Моя продуктивність підвищується зі зростанням стресу, а це допомагає в роботі та рятує людей. Але втома однаково знижує продуктивність. За 10-бальною шкалою я б оцінила ефективність моєї роботи зараз у шість-сім балів. Я відчуваю сили в собі, щоб допомагати людям. Я люблю досягати видимих результатів через процес. Завжди працюю з ноткою зацікавленості, емпатією і дивлюся оком дослідниці.

В суспільстві є упередження про те, що психологами стають люди, які мають власні проблеми. Я стала терапевткою, бо мені дуже цікава людина як суб’єкт. Адже всі ми дуже різні. Під час війни наші емоційні реакції та поведінка — навіть така проста й добре досліджена реакція організму, як панічна атака, набувають нових виявів. Спостерігати за людьми цікаво й лячно водночас.

Олена, кризова психологиня на гарячій лінії психологічної підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ) в Україні (анонімно, оскільки фахівці в організації працюють на засадах анонімності)

Ми надаємо комплексну допомогу: не лише кризову, а й пролонговану. Наші психологи надають від трьох до 12 онлайн-консультацій — залежно від складності запиту. У роботі офлайн можна брати до уваги не тільки слова, тон голосу й сенс сказаного, а й мову тіла, міміку. Через телефон складніше, тому доводиться залучати додаткові знання.

За першою освітою я — юристка. Під час роботи за фахом помічала, як люди раз по раз опиняються в складній ситуації й роблять одні й ті самі помилки. Якось зрозуміла, що мені цікавіше не разово допомагати, а розв’язувати проблеми комплексно. Тоді вирішила навчатись на психолога в Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка, а паралельно — в Українському католицькому університеті на психодинамічну консультантку. Професійну діяльність розпочала після університету — приватно приймала пацієнтів, а в 2019 році розпочала роботу в МОМ у проєкті реінтеграції ветеранів\ок та членів їхніх сімей. Ми допомагали ветеранам та членам їхніх родин ресоціалізуватися. Річ у тім, що під час активних бойових дій люди набувають нових навичок і досвід, а їхні рідні так само вчаться жити без батька чи чоловіка у родині. Коли сім’я знову возз’єднується, усім членам складно налагоджувати взаємодію. Ми допомагали інтегрувати їхні нові знання й досвід у життя на спеціальних ретритах. До ескалації в нас був чудовий і ефективний ретрит в Ужгороді, в якому взяли участь 11 сімей ветеранів та ветеранок із дітьми.

Після ескалації я почала працювати психологинею гарячої лінії. Зараз живу та працюю дистанційно з Варшави. Також тут співпрацювала зі спеціалізованою сімейною клінікою, допомагали українцям інтегруватися на місці.

Як ми працюємо: стандарти й протоколи
Наша лінія працює без вихідних з 10:00 до 20:00. Нещодавно, коли по всій Україні та у Києві були влучання у критичну інфраструктуру, ми працювали до 22-ї години. У нас є власні алгоритми та протоколи роботи з клієнтами. Ми безпосередньо стикаємось із людським болем, піддаємося його впливу й можемо бути травмовані вторинно. Тому в нас є різні гайдлайни, спеціальні заходи, які допомагають залишатися в балансі. Ми безперервно навчаємось, як працювати із суїцидальними думками, ПТСР, травмою, стресом. Наприклад, проходили тренінг «Самодопомога Плюс: Груповий курс управління стресом для дорослих» від ВООЗ. Опираємося на стандарти і протоколи ООН.

Ми стабілізуємо людей, надаємо першу психологічну допомогу. Стрес спричиняє прискорене серцебиття, тунельне мислення, забите дихання, панічні стани. Людина в травмі націлена винятково на виживання, а когнітивні функції мозку не працюють. Тож людям важко робити раніше звичну дію, як-от зварити яйце. Ми розширюємо горизонти мислення людей, щоб вони перестали виживати й почали жити.

Хто наші клієнти
Люди звертаються до нас із різними проблемами. Часто це самотні люди, які хочуть, щоби хтось побув поруч під час складних емоцій, сигналу повітряної тривоги або обстрілів. Допомагаючи, ми зменшуємо навантаження на державну систему наданням психологічних послуг — якщо лікарі не можуть, то можемо ми. Я дуже пишаюся нашою лінією, роботою колег і радію бути частиною цієї команди.

Люди в стані гострого стресу зазвичай бояться говорити про свої почуття з рідними, щоб не травмувати їх. Травматизація відбувається тоді, коли проблему замовчують і стигматизують. До мене якось звернулася літня жінка, яка виходила пішки з Маріуполя, здолала важкий шлях до волонтерів і була в тяжкому стані. Їй допомогли виїхати в більш безпечне місце, підтримували рідні, але вона не могла радіти, спілкуватися й жити колись звичним життям. Вона відчувала себе затиснутою всередині. Так працює мигдалина в мозку, яка відповідає за базові реакції: бий, біжи, завмри. Я пояснила їй, що це нормальна реакція організму на ненормальні обставини, допомогла розслабитися і зменшити психологічний дискомфорт.

У роботі з людьми з суїцидальними думками ми користуємося міжнародними розробками, опитувальниками. Обов’язково створюємо спеціальний «план безпеки», з яким визначаємо, що робити, коли існує небезпека суїциду — що стримує людину від суїциду, з ким можна поговорити, куди зателефонувати. Якщо є потреба, рекомендуємо звертатися до психіатрів за місцем проживання. Людина завжди може звертатися до нас.

Іноді телефонують діти — коли вимикають світло, а вдома нікого немає. Дитині страшно, вона хоче, щоби поруч побув дорослий, допоки повернеться мама й тато або з’явиться світло. Діти дуже чутливі та вразливі, і ми радо їм допомагаємо.

Складні випадки у практиці
Пригадую свій перший складний випадок. Телефонувала літня жінка з Миколаєва, яка мешкала на п’ятому чи шостому поверсі. Вона залишилася сама, ліфт не працював, вона не могла спуститися в укриття. Раніше діти вмовляли її виїхати, жінка відмовилася, сподівалася, що впорається сама, але не змогла. У неї був такий стурбований і переляканий голос, аж мені на якусь хвилину забило подих. Завдяки стабілізаційним методикам я опанувала власні емоції. Я відкрила алгоритми роботи, а далі ми разом знайшли безпечний куток у її квартирі з двома опорними стінами. Пацієнтка взяла склянку води, сіла під стіною, пила воду, й ми разом лічили ковтки, робили дихальні вправи. Я нагадувала, що я поруч і буду так довго, як буде потрібно. За голосом зрозуміла, що вона заспокоюється. Ми записали кроки, які допоможуть евакуюватися. Розмова тривала майже 40 хвилин, і за цей час ми зробили так багато! Це був мій перший складний випадок, яким я тепер пишаюсь. Я зрозуміла, якими корисними ми можемо бути.

Якось зателефонувала жінка із суїцидальними думками. Раніше я не стикалася з такими людьми, попередила про це колег, пройшла ґрунтовне навчання. Крок за кроком ми пройшли протокол. Я вірю, що найбільша цінність — це людське життя. Завдяки навчанню, супервізіям і підтримці колег мені вдалося допомогти людині стабілізуватися. Ми склали план безпеки, план контрольних дзвінків — це коли людина обіцяє зателефонувати наступного дня і протриматися до того часу. Той випадок я винесла на обговорення на супервізії й отримала велику підтримку від колег! Це виклики, з якими я впоралася, і це мене підтримує.

Цінність безоплатної роботи
У суспільстві досі є упередження щодо роботи психологів та турботи про психічне здоров’я, а ще стигма щодо роботи з психологом. Тож деякі люди не наважуються звернутися по допомогу. Якось зателефонувала жінка з Києва, яка у 2013 році стала внутрішньо переміщеною особою з Донецької області в Харків, а після ескалації потрапила в столицю. Вона працює, винаймає квартиру і була дуже вдячна за те, що ми можемо її вислухати й пояснити, що з нею відбувається. Вона не могла поділитися переживаннями з рідними за кордоном, бо ті хвилювалися б за неї. Їй було важко поділитися переживаннями з сином, бо в нього свої проблеми.

Важливо, що ми не оцінюємо й не засуджуємо. Наша робота — підтримати та надати людині можливість видихнути хоча б під час нашої розмови.

Також ми з колегою проводимо онлайн-тренінги для контактного центру урядової контактної гарячої лінії міста Києва — про першу психологічну допомогу, управління стресом, професійне вигоряння і втому від співчуття. Стрес, з яким не вдалося впоратися, може перерости у професійне вигоряння та обернутися на втому від співчуття. Вона властива тільки працівникам служб реагування — людям, які в професійному житті щодня стикаються з людським болем. Особисті та групові супервізії, індивідуальна робота з психотерапевтом, навчання, самодопомога та пошук балансу між роботою і відпочинком дарують мені впевненість у собі та своїх знаннях. А ще я фізично відновлююся після тяжкого дня — швидко й багато ходжу надворі, щоби позбутися залишкового адреналіну та напруги. Дотримуюся гігієни сну — жодних новин і гаджетів, лише темна прохолодна кімната. Триразове харчування, гігієна сну, фізична активність та соціальні зв’язки — дуже прості й водночас складні речі, за якими нам усім потрібно пильнувати. Раджу бенефіціарам балакати з продавцями, практикувати короткі розмови з малознайомими людьми — шукати маленькі інтеракції. Та обов’язково щодня шукати маленьку радість у житті! У людей все частіше трапляється синдром відкладеного життя. Ті, хто виїхав у безпечне місце, звинувачують себе, коли радіють. Та ми маємо шукати радість. Для щоденної стабілізації можна застосовувати техніки з дихання та заземлення, наприклад, усвідомлене пиття. Щоранку багато років поспіль я п’ю каву усвідомлено, рахую ковтки, відчуваю смак — це допомагає вийти з автопілота й помічати кожен день.

Про ефективність різних способів психологічної допомоги
Я вважаю, що найкраще працюють офлайн-консультації — індивідуальні та групові. Групова терапія в питаннях, стигматизованих суспільством, найбільш ефективна. Зараз, коли вкрай мало відносно безпечних місць в Україні, дуже дієвою є онлайн-підтримка, гарячі лінії, телеграм-канали. Це — суперможливість зберегти психічне здоров’я, вийти з депресивного стану чи попередити перехід травми в ПТСР.

Робота під час війни для психологів — це виклик. Важливо працювати етично, відстежувати свій стан для того, щоб мати можливість підтримати людей, які звертаються по допомогу.

Мені б хотілося, щоби психологічна допомога для українців після війни була такою ж доступною, як зараз. Ми переймаємо ізраїльський досвід, навчаємося працювати з гострими стресовими й травматичними станами, а ще безоплатно підвищуємо кваліфікацію.

Наостанок хочу попросити всіх, хто нас читає: турбуйтеся про себе, робіть усе можливе, щоби підтримати себе, далі підтримуйте ту людину, яка вас підтримує, і вже потім робіть усе можливе, щоби підтримати своїх близьких і тих, хто цього потребує.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

STEM-кохання: Як любовні романи роблять жінок у науці помітними

STEM-кохання: Як любовні романи роблять жінок у науці помітними

Смачно, але соромно — чимало людей соромляться зізнатися, що читають любовні романи. Про цей жанр існує багато стереотипів — мовляв, примітивні історії, написані за шаблонами, які не мають нічого спільного з реальністю....

Мене також зґвалтували на вечірці, підсипавши речовину в напій

Мене також зґвалтували на вечірці, підсипавши речовину в напій

У мережі набула розголосу історія про групу хлопців з Івано-Франківська, що влаштовують вечірки, обпоюють дівчат, а потім знімають їх непритомними та публікують ці фото й відео у своїх соціальних мережах. Після публікації у...

«Зараз ніхто не займається собою. Всі займаються тільки війною». Як працює «Жіночий ветеранський рух»

«Зараз ніхто не займається собою. Всі займаються тільки війною». Як працює «Жіночий ветеранський рух»

На «Шостому українському жіночому конгресі» міністр оборони України Олексій Резніков сказав, що в українському війську...