Українсько-ізраїльська місія FRIDA Ukraine об’єднала медичних волонтерів і волонтерок, які прагнуть допомагати цивільному населенню. У вільний від основної роботи час лікарі та лікарки їздять на прифронтові території, надають екстрену та планову медичну допомогу, зокрема й тим, хто належить до незахищених категорій — дітям, людям з інвалідністю та літнім людям. Забезпечують ліками, надають психологічну підтримку та турбуються про самотніх. Для лікарів і лікарок FRIDA стала довірливою спільнотою, де можна знайти підтримку, можливості для професійного розвитку й потужний стимул працювати ще більше.
Як лікарки-волонтерки FRIDA Ukraine допомагають українцям та українкам, розповідають DIVOCHE.MEDIA учасниці проєкту — керівниця організації Владислава Романюк, координаторка виїзних медичних місій Крістіна Авраменко та одна з капітанок виїздів Ірина Власенко.
Об’єднатись і допомогти тим, хто потребує
Місія FRIDA Ukraine з’явилася після вторгнення росії в Україну завдяки ідеї ізраїльтян Марка Невяжського і Романа Гольдмана. Гастроентерологиня Владислава Романюк, а водночас керівниця відділу інфекційного контролю та проєктна менеджерка лікувально-реабілітаційного центру для військових універсальної клініки «Оберіг», долучилася до організації однією з перших. А невдовзі стала лідеркою волонтерського руху та керівницею FRIDA Ukraine. Лікарка пригадує: коли рух з’явився, ніхто й не уявляв, що за три роки його підтримає понад 1500 волонтерів і волонтерок.
«Мета FRIDA Ukraine — надати кваліфіковану комплексну медичну допомогу там, де немає медичної інфраструктури та медиків і де її найбільше потребують, — на прифронтових територіях. Ми прагнемо розвивати повноцінну та якісну медицину», — зауважує керівниця організації.
Владислава розповідає, що на початку вторгнення разом з родиною перебувала на відпочинку за кордоном, а чоловік був у рідному Маріуполі. Повернувшись на батьківщину, перші два місяці Владислава з сином залишалися у Львові. Звідти лікарка надсилала препарати з тироксином у різні частини України людям, які потребували щоденної гормональної терапії. А також надавала безоплатні консультації як терапевтка і гастроентерологиня. Навесні, повернувшись до Києва, Владислава відгукнулася на заклик одного з ініціаторів волонтерського руху FRIDA. Каже, людей у столиці тоді було не так багато, до приватних клінік зверталися зрідка, тому в неї було вдосталь часу, а ще й сильне бажання допомагати іншим. Спершу вона була у FRIDA медичною волонтеркою. Коли лікарів і лікарок в організації ставало все більше й виникла потреба координувати усіх, стала кураторкою і керівницею.
У першу місію вирушили на деокуповану Чернігівщину. У команді були Владислава — терапевтка й гастроентерологиня, лікар-хірург і фельдшер швидкої допомоги. За три дні виїзду до них зверталися жінки, які не були в гінеколога десятки років, ніколи не робили досліджень молочної залози чи УЗД.
Коли Владислава побачила, як скрутно там із медициною і що люди потребують підтримки й заспокоєння, не змогла залишатись осторонь: «Ми могли просто сказати: “Йдіть на УЗД молочної залози”. Але де ж той лікар? Де те УЗД? Ми з колегами розуміли, що так не піде. Я зателефонувала з проханням допомогти: другові кардіологу, лікарю УЗД, гінекологам, — за місяць у FRIDA було близько 30–50 людей. А ще за три місяці — 300 лікарів і лікарок!»
FRIDA як тепла спільнота й простір для професійного зростання
Сімейна лікарка та проєктна менеджерка медичної освітньої платформи Progress Крістіна Авраменко працює координаторкою виїзних медичних місій FRIDA. Вона домовляється про приїзд лікарів-волонтерів зі старостою або з військово-цивільною адміністрацією громади, дбає, щоби якомога більше людей дізналося про приїзд лікарів, а також узгоджує дії водіїв, фармацевтів, бухгалтера тощо. А ще вона збирає інформацію про результати місій, щоб поділитися нею з партнерами організації та грантодавцями.
Через російське вторгнення й окупацію рідної Херсонщини Крістіна з чоловіком переїхали у Бровари на Київщині. На новому місці жінка продовжила навчання на інтернатурі й прагнула бути корисною.
«Тоді я значно навантажила себе роботою і навчанням. Дуже хотіла бути дотичною до перемоги й допомагати громадянам. Мені важливо було реалізувати своє бажання допомагати через мою професію», — говорить Крістіна.
Що робити, підказав одногрупник, який їздив у прифронтові регіони з місією FRIDA. Це було у листопаді 2022 року, коли відбувалася деокупація Херсона. Коли Крістіна дізналась, що є можливість повернутися майже додому й мигцем побачити рідний край, викликалася поїхати у будь-якій ролі, готова робити все, що завгодно. Так, першою місією для неї стала поїздка на деокуповану Херсонщину. Наступним був Бахмут.
Крістіна жартома каже, що стала залежною від допомоги людям. Лікарка зголошувалася на кожну місію, а завдяки універсальності медичної спеціалізації сімейної лікарки, її брали.
«Сімейні лікарі були на вагу золота, тому що могли закрити багато потреб пацієнтів. Не треба окремо брати на виїзд гастроентеролога чи невролога — сімейний лікар може базово допомогти в багатьох медичних напрямах. FRIDA дала мені нове життя й подарувала можливість влитися в медичне середовище Києва й області. На місіях я познайомилася з безліччю лікарів і лікарок. Врешті я можу бути потрібною», — ділиться Крістіна.
Лікарка захоплюється тим, як працює спільнота, — на місії виїздять професори та студенти, завідувачі відділень і молоді лікарі. Всі об’єднані спільною метою — допомогти цивільному населенню. Усі емпатійні й чуйні, а головне — рівні, незалежно від посади чи наукового ступеня. При громадській організації діє медична академія FRIDA Academy, що проводить спеціалізовані сертифіковані програми для студентів і студенток, а також для лікарів і лікарок, які прагнуть покращити свої академічні знання.
Підтримати людей по-людськи й фахово
Дерматологиня Ірина Власенко у FRIDA Ukraine вже понад два роки. Крім медичного волонтерства, як капітанка вона очолює команду, що виїздить у різні регіони. Ірина домовляється з громадою, з’ясовує потреби людей на місцях, стежить, щоб на локації все було гаразд, допомагає лікарям і лікаркам під час місій. А ще вона дбає про моральний стан команди, а для цього використовує різноманітні способи підтримки й жести турботи: цукерки з передбаченням, плейліст у дорогу чи ігри, щоб не нудьгувати.
На думку дерматологині, волонтерство — це не спринт, а марафон, тому варто розраховувати власні сили на тривалу роботу. Хоч воно й надихає, однак потребує багато ресурсу й турботи про себе. В Ірини теж є власна передісторія та мотивація бути медичною волонтеркою. Перші три місяці російського вторгнення разом із чоловіком вони залишалися в окупованому Мелітополі. Вибравшись з окупації до Києва, лікарка будь-що прагнула бути корисною, попри те, що втратила попереднє життя. Ірина активно працювала, але відчувала, що цього замало. Долучившись до FRIDA, перший виїзд здійснила у складі місії на Херсонщину.
«Я одразу закохалась в цю діяльність, зрозуміла, що ми робимо щось важливе. Крім того, що люди на окупованих чи небезпечних територіях не мають медичної допомоги, вони ще й відчувають себе покинутими. На жаль, російська пропаганда й відсутність зв’язку працюють. Буквально два дні без новин і з російськими гаслами й прапорами — і здається, що про тебе забули, що ти нікому не потрібна. Коли я приїжджаю на деокуповані чи прифронтові регіони — обіймаюся з бабусями й дідусями, розмовляю з ними. Щоб вони відчули, що не самі», — ділиться Ірина.
Пацієнток лікарка називає пестливими словами, вислуховує їхні турботи й життєві історії, а також намагається для кожного й кожної знайти важливі слова підтримки. В одному з останніх виїздів на Сумщину Ірина спілкувалася з жінкою, яка прийшла до волонтерів і волонтерок не як до медиків, а як до людей, які можуть вислухати. Ірина розповідає: разом вони поговорили, поплакали, пообіймалися, а опісля жінка зізналася, що плакала вперше за останні півтора року.
«Волонтерство у FRIDA — це моя індульгенція за те, що я живу у відносно безпечному місці, п’ю смачну каву, сплю під своєю ковдрою і ходжу на роботу, яка мені приносить задоволення й гроші. Я не можу просто жити своє життя так, наче нічого не відбувається, бо війна триває. Розбита хата однієї родини — це вже велике горе», — говорить Ірина.
Завдяки волонтерській діяльності жінка менше хвилюється за чоловіка, який став до лав захисників. Каже, що спільнота волонтерів і волонтерок не раз рятувала її в емоційно скрутні часи. Крім менеджерської ролі капітанки, лікарка також є однією з координаторок проєкту, направленого на онкоскринінг і ранню діагностику раку в людей, до яких приїжджає з місією FRIDA.
Важливо, що благодійна організація дбає не лише про базову медичну допомогу, а й надає психологічну підтримку. У FRIDA працює команда фахівців та фахівчинь, які надають психологічний супровід. Для однієї людини організація може забезпечити від восьми до 12 безоплатних зустрічей.
Надавати медичну допомогу в деокупованих і прифронтових регіонах
Головна мета FRIDA — забезпечити високоякісною медициною українців й українок, які постраждали внаслідок бойових дій. Керівниця Владислава Романюк розповідає, як восени 2022-го в організації вирішили виїздити на поміч людям у сірій зоні на Харківщині. Через військову адміністрацію домовились про приїзд лікарів. Тоді готувалися ґрунтовно: відповідно до протоколів безпеки озброювались бронежилетами, касками, використовували броньовані машини. Команда місії складалася з кількох людей, а перед виїздом проводили спеціальний інструктаж. Попередньо лікарі й лікарки займалися на полігонах, а перед кожним виїздом у регіон, де ведуться бойові дії, обов’язково проходили п’ятигодинне навчання з тактичної медицини.
Тепер медичні місії здійснюють переважно у прифронтові регіони, на які вдається отримати фінансування: у Сумську, Харківську, Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області.
«Останні місяці не їздимо в Донецьку область, тому що це вкрай небезпечно. А раніше вона була однією з цільових областей, десь біля серденька. Ми виїжджали на Донеччину дуже багато, об’їздили майже всі села. Мені здається, що у Слов’янську, Лимані чи Краматорську я знаю чи не кожен будинок», — зазначає Влада.
Лікарка пригадує, що коли вони з командою приїздили у Сіверськ і Часів Яр, то були єдиними лікарями, яких місцеві люди бачили за час повномасштабного вторгнення. Люди жили у підвалах, а переміщення вулицями було можливе лише у броньованому транспорті й всього кілька годин на добу. Медичну бригаду супроводжувала РЕБ-система, якою через обмежену кількість людей у команді Владислава керувала самостійно.
Під час останньої поїздки у Бахмут, де вже точилися міські бої, коли бригада місії уже збиралася від’їжджати, під’їхали військові з проханням врятувати чоловіка з трьома пораненими кінцівками. Хоч команда FRIDA — не бойові медики, все одно вирушили до стабпункту (першого прифронтового медичного пункту, до якого евакуюють поранених із передової, — прим. DIVOCHE.MEDIA), щоб допомогти людині. Передали пораненого військовим медикам і поїхали, не знаючи, чи він вижив. За тиждень чоловік потрапив у госпіталь МВС, де працювала ЛОР-лікарка, яка тоді теж була у складі місії. За словами Влади, це неймовірне піднесення — дізнатися, що людина жива завдяки їхній допомозі, а ще й коли це батько трьох дітей. Лікарка каже, що це лише одна з сотень історій. Проте були випадки, коли людину не вдавалося врятувати.
Якось на запитання іноземного репортера, чому Владислава з іншими лікарями їдуть у небезпечні регіони, лікарка знайшла чітку відповідь. По-перше, щоб закрити свою потребу допомагати як свідома громадянка, адже якби не мала сина-дошкільняти, то пішла б у військо. По-друге, виїзди у небезпечні регіони дають можливість врятувати людину чи подарувати крихту світла. Лікарка особисто займалася десятками евакуацій, допомагала людям поселитися у безпечному регіоні й організовувати подальше життя. Влада зізналася, що часом вона й інші лікарі вдавалися до неправомірних речей — загострювали проблеми дітей, відправляли на дообстеження, щоб батьки евакуювалися у безпечне місце й родина вціліла.
З досвіду Владислави, під час місії в багатотисячний Ізюм, що на Харківщині, охочих потрапити на консультацію до лікарів було вдвічі більше, ніж команда могла проконсультувати. Лікарка каже, людей було так багато, що ледь не доходило до сутичок і бійок. Попри те, що за звичних обставин вони могли прийняти за два дні від 80 до 120 людей, вдалося проконсультувати понад 300 людей. Це було велике досягнення команди.
Медична волонтерка Ірина Власенко розповіла, що на Сумщині виявила у пацієнта онкоутворення на шкірі — чоловіку 70, мешкає сам, діти живуть далеко. Лікарка наполягла, що варто лікуватись, зателефонувала його дітям, переконала, щоб вони організували перевезення чоловіка до Києва для проведення операції. Інші турботи, як-от пошук клініки й лікарів, взяла на себе. Дідусю зробили операцію й повернули додому.
«Так, багато чого ми не можемо зробити, але ми значно покращуємо якість життя людей. Коли приїжджаємо зі стоматологом, лікар працює до пізньої ночі — лікують, пломбують, видаляють зуби. У Херсоні була жінка, в якої не було що лікувати. Ми допомогли, покликали у Київ, протезували обидві щелепи. По суті, повернули людині якість життя, бо відсутність зубів — це не косметичний дефект, а неможливість їсти й перетравлювати їжу», — говорить Ірина.
Медичне волонтерство як опора й натхненна діяльність
Попри велику кількість менеджерської роботи в організації, керівниця Владислава раз на місяць неодмінно виїздить разом з однією з команд як медична волонтерка. За її словами, місії дуже підживлюють енергією й дають стимул працювати ще більше. Там вона знайомиться з новими учасниками й учасницями спільноти та підтримує їх. Крім того, керівниця FRIDA Ukraine щомісяця проводить лекції, де розповідає усім зацікавленим про діяльність та цінності організації.
Владислава переконана, що робота й волонтерство у FRIDA дає величезний досвід у комунікаціях та менеджменті у медичній сфері: «Коли ти маєш повести за собою велику кількість людей, то твої слова мають бути влучні й правдиві. У нас є спільнота, в якій ми можемо зробити лікарський консиліум у сховищі в Бахмуті й вирішити складну ситуацію. Це робота не для годиться, коли лікар сидить у кабінеті й підписує якісь документи, — це надважлива діяльність, яка має велику цінність. Я дуже щаслива, що волонтери й волонтерки поділяють наші цінності й прагнуть розвивати медичну сферу в Україні».
Координаторка виїзних місій Крістіна Авраменко радіє можливості займатись різними видами діяльності — лікувати та менеджерити. На її думку, різні справи допомагають перемикатися й не вигорати у роботі: «Якби я була з пацієнтами 24/7, то знудилась би, дратувалась і швидко вигоріла. Так само, якби займалась лише менеджерською роботою, мені стало б нецікаво і я б забула, як взагалі лікувати людей. А так я можу балансувати».
Крістіна каже, що у FRIDA вона не втрачає емпатію та вчиться допомагати кожному, незалежно від можливостей людини.
«Лікар чи лікарка у Києві часто лікують типові клінічні випадки, тоді людина може здати додаткові аналізи, пройти дообстеження. У регіонах, куди ми їздимо з місіями, мусимо допомогти тут і зараз, бо контрольного огляду не буде, а людина не може зробити ще щось — у цьому великий виклик для лікарів. Водночас це грандіозна можливість професійно вирости, розвинути власні лікарські навички, адже на виїздах можна побачити безліч занедбаних клінічних випадків, про які не прочитаєш у підручниках», — ділиться вона.
За словами Крістіни, декілька тижнів тому спільними зусиллями багатьох лікарів і лікарок вдалося організувати транспортування пацієнта з Миколаєва в київський Інститут травматології та ортопедії. Упродовж тижня вона вела комунікацію з десятками людей, знайшли кошти й необхідних лікарів, зокрема анестезіолога, фельдшера, готових забрати пацієнта, але його стан погіршувався. А коли таки вдалося перевезти хлопця, усі залучені до цього лікарі були незмірно щасливі, що змогли допомогти.
