Попсимволи з’являються тоді, коли їх потребують. Вони не формують соціально-культурні феномени, але надають їм впізнаваного обличчя.
Мертва підлітка, загорнена в целофан, ідеальна дитина з благонадійної родини з плеканого сильного середнього класу, мала забагато таємниць. Мертва Лора Палмер з’явилася на екрані на восьмій хвилині пілотної серії «Твін Піксу» Девіда Лінча — і почалося. Її тіло не зазнало руйнації, її гривка волога від брудної озерної води, але все ще красиво укладена «хвилькою» за модою кінця 80-х. Лора Палмер насправді легко, не покидаючи свого пластикового гнізда, влетіла у сферу символічного. Уже в самому «Твін Піксі» показаний горбочок землі, що ним помітили місце смерті Лори, — підозріло схожий на олтар. Мерч із надписом «Хто убив Лору Палмер?» був настільки популярним, що з’явилася ще й футболка, де спереду був слоган серіалу, а на спині відповідь на поставлене запитання: «Я б убив Девіда Лінча».
Лора змусила людей зніяковіти одразу щодо деяких важливих елементів західної культури «ситих часів». Концепція сучасної культури, яку можна виписати тезою «аморальне задоволення без морального уроку неприпустиме», зародилося на тому олтарі в Твін Піксі в мить, коли померла Лора Палмер. І в цьому сенсі мертва дівчинка ця — на диво живуча істота: вибуховий успіх першого сезону «Справжнього детектива» чи незбагненний успіх роману «Маленьке життя» Ганьї Янаґігари напряму пов’язані з посмертною роботою Лори. Ба більше: нині в кожному фільмі кожен збоченець, злодій, наркоман і більшість алкоголіків виявляться зґвалтованою дитиною і/чи дитиною, що пережила родинне насильство, кожен слідчий у минулому був жертвою злочину. І так, це знову прошурхотіла целофаном Лора.
Що там із Лорою трапилося?
Живою Лора на екрані не мала б бути. І справа не лише в обмеженому бюджеті кіно: економили на акторці. Лора Палмер мертва — мертвішими не бувають, вона не людина, а «картинка»: мав бути труп у пакеті та фото в короні, це все. Послання читалося однозначно. Склалося ж інакше: акторка Шеріл Лі вразила на пробах — записували сцену з домашнім відео Лори, автори серіалу вирішили додати сцени, де дівчина ще жива (чи вже жива). Хоча Лінч не раз казав, що потужного впливу на культуру Лора завдала, бувши саме мертвою. І цей ефект він не прогнозував.
Якщо вірити книжці «Таємний щоденник Лори Палмер» Дженніфер Лінч, то Лора народилася 22 липня 1971 року. (Мене минулого літа заскочила думка, що Лорі Палмер виповнилося 50. Тепер і ви з цим поживіть). 24 лютого 1989 року Лора загинула.
Ранком місцевий лісоруб знаходить на березі річки неподалік Твін Піксу, штат Вашингтон, труп дівчини: її ідентифікують як місцеву старшокласницю — королеву школи Лору Палмер. Починається розслідування, основним джерелом якого стає приватний щоденник Лори (точніше, два зшитки — щоденник вона розділила і віддала на зберігання). Дівчина, виявляється, вела подвійне життя. Зустрічалася з популярним юнаком-футболістом і зраджувала йому з драг-дилером. Була взірцем для дівчат і працювала порнофетишмоделлю. Лора займалася проституцією, щоб роздобути гроші на наркотики. Лише під кайфом Лора могла «врятуватися» від Боба: з 12 років її ґвалтує татків друг Боб, який її на наркоту і підсадив. Боб свого тіла не має, він — демонічна сутність, колись давно Боб зґвалтував і захопив тіло Ліланда — батька Лори. Вбивцю Лори викрито і покарано (щось типу того).
Історія Лори має два фінали: з кіно «Вогонь, іди за мною» і з серіалу «Твін Пікс». Мешканці Твін Піксу знаходять мертве тіло Лори. Цієї миті Агент Купер втішає Лору в Червоній кімнаті. Лора бачить янгола і починає ридати — вона може бути врятованою. Звучить пісня, що зветься «Голос любові».
Агент Купер повертається в минуле, знаходить Лору, коли та блукає лісом у ніч своєї загибелі. Настає ранок, лісоруб іде берегом, але трупа Лори на ньому нема. Через багато років Купер зустріне жінку, дуже схожу на Лору, яка свого життя до Червоної кімнати не пам’ятає і просто марить все життя втекти з Твін Піксу. Коли ця сумирна жіночка за 40 чує, як її окликають: «Лора», то починає голосно кричати.
Історія Лори має два фінали: один — зі сльозами фінального очищення, інший — із криком нескінченного жаху. Кажуть, що один із фіналів є хепіендом, кажуть, що саме другий. За другим фіналом фанати припускають (і до фінального епізоду третього сезону серіалу такого бути не могло): всю цю історію для нас заплітає саме Лора Палмер. «Твін Пікс» та і Твін Пікс є химерною фантазією, якою рятується дівчина, зґвалтована батьком… Ну ясно ж! Саме Лора мала б стати в цій історії розповідачкою, саме та, яка мертва ще до початку історії (зрештою тільки жертви злочину і мають надійні алібі в цьому житті, погодьтеся).
У Лори є культурні та історичні прототипи — їх роками уважно відшукують. Так, наче мертва дівчинка має надати докази свого існування.
Дівчину Лору Хант убили, в розслідуванні злочину головним стає її щоденник і фото на пікніку — це роман Віри Каспарі «Лора» й славетна його екранізація 1944-го: одне з джерел походження Лори Палмер. Ще одна білява королева, Мерилін Монро з її таємничою смертю, агресивною сексуальністю і довгою історією, зокрема родинних зґвалтувань: Монро теж править за прототип Лори. Ще предтечею Лори називають Гейзел Дрю — юнку, вбиту на початку 20-го століття, убивцю не знайшли, але викрили її чисельних секс-партнерів і кожного підозрювали; історію Гейзел знав Марк Фрост, він її згадував в інтерв’ю.
14-річну Марсі Конрад убив її коханець, тіло знайшли на березі річки. Цю дівчину теж асоціюють із Лорою Палмер. За історією Марсі зняв своє легендарне вже кіно Тім Гантер «На березі річки»: пілотний випуск «Твін Піксу» нашпигований цитатами з цього кіно, Лінч не цитує нічого випадково.
Лора Палмер потребує попередниць, аби її історія не була такою екстремально жахливою. Пошуки прототипів фанатами серіалу — по суті та ж робота, яку здійснив Лінч, коли в фіналі третього сезону врятував Лору і зробив її джерелом фантазії про Твін Пікс. Так історія Лори стає менш страшною, адже більш типовою. Коли агент Купер викриває Боба, духом котрого одержимий Ліланд, шериф Трумен дуже недовірливо ставиться до цієї історії з демоном. І тоді агент Купер його осмикує: «Гаррі, тобі було б легше повірити, що чоловік зґвалтував і вбив власну доньку?» Здається, відповідь на це запитання ми вже знаємо.
Драма обдарованої дитини: Лора Палмер і педагогіка помсти
«Хороша дівчинка, яка стала поганою дівчиною» — так описують Лору в серіалі. Манірний мелодраматичний режим «Твін Піксу» взагалі не приховує, коли маніпулює з глядачем. Перегляньте принагідно пілотну серію серіалу: чи ви помічали, скільки в ній людей ридають на камеру? Та майже всі.
Помічник шерифа ридає, коли намагається сфотографувати тіло Лори для звіту, довго і театрально плачуть батьки Лори, плаче директор школи й однокласники. Порожня парта в класі, заходить поліцейський, діти переглядаються, за вікном через моріжок біжить дівчинка та кричить — і починається колективне ридання. Це ж бо драма. Ви цього не зрозуміли? Тоді більше драми!
«Драма обдарованої дитини: пошук справжнього Я» психотерапевтки Аліс Міллер — тонюсінька брошурка, одна з фундаментальних педагогічних розвідок початку 1980-х. У теорії Міллер була шалена кількість адептів. Книжку Міллер видала 1979 року, для роботи над нею вона взаємодіяла з дітьми покоління Лори. Основне послання Міллер? Не можна уникнути міжгенераційної трансляції психологічного (і не лише) насильства. Здорову дитину можуть виховати лише батьки, які самі виросли в здоровій атмосфері. Кожна доросла зберігає в душі драми свого дитинства, і єдиний глядач того всього — діти.
Згодом глядач стає учасником вистави. Травмовані дорослі народжують дітей і мстяться тим за свої травми. А дитина не формує справжнє Я, але рятується в серії псевдо-Я. Треба вміти оплакати себе в дитинстві і відпустити: це крок до очищення від драм і до здорового батьківства… До речі, в уцілілої Лори в «Твін Піксі» дітей таки нема, недоочистилася.
І ні, я не надто спрощую і не утрирую роботу Міллер: саме таким було її послання, котре добре почули. Лора Палмер виросла у відповідній культурній парадигмі. Її історія — ілюстрація до шалено популярної концепції Міллер. Вона — зґвалтована донька зґвалтованого батька. Вона — королева і повія, дві сутності уживаються так само, як Боб і Ліланд. Вона успадковує драму і передає її далі навіть після своєї смерті (однокласникам і близьким подругам, які ридають). Вона самотужки відтворює умови, в яких їй спричиняють зло.
Міллер посилається на одну популярну в часи «Драми обдарованої дитини» пісню. Мене ніхто не чує, я такий непомітний, що одного дня батьки переїхали, поки я був у школі, а мене забули: «Тато! Тато? Чи ти мене чуєш?» Відома пісня з бродвейської постановки мюзиклу «Чикаго» в 1975 році. І зветься вона «Містер целофан». Той самий, який огортає мертве голе тіло — уже не закатованої жінки, але символу.
Між першим і другим сезоном «Твін Піксу» Дженіфер Лінч (донька режисера, тоді їй було 22) на прохання батька пише книжку «Таємний щоденник Лори Палмер»: від 12-річччя Лори до дня напередодні вбивства. Книжка — абсолютно кітчева й експлуатаційна — в ній багато сексу і насильства поруч із наївними міркуваннями про перший поцілунок і першу менструацію. Лінч наполягав, щоб цю книжку писала саме його донька, адже вона зможе глибоко проникнути в думки Лори. Доросла Дженіфер згадує, що робота над книжкою була для неї чистісінькими тортурами.
Нумо поговорімо про тата: Лора Палмер і уявлення інцесту
Лора приймає кокаїн, дух Боба проникає в кімнату через вікно і ґвалтує її, Лора питає: «Хто ти?», і тут бачить, що Боб заволодів тілом її батька. Вона розказує про це на прийомі у психіатра; своєю чергою психіатр Лори був сексуально одержимий юнкою і навіть підозрювався у її вбивстві.
У «Щоденнику» Лора пише, що перший сон про Боба їй наснився ще в десятирічному віці. В 12 вона почала раптом ці сни згадувати, не розуміючи, реальні чи уявні події вона пригадує. Нарешті Лора доходить висновку: «Я переконана, що це дійсно сталося!» Далі йдуть два записи про зґвалтування — і не зрозуміло, чи стосуються вони тих «снів», що раптом повернулися спогадами, чи про події в реальному часі. Лора починає приймати наркотики. Лора все частіше міркує про «дорослі радості», за які Боб відправить її до пекла.
Лінча часто звинувачують в мізогінії, бо він із насолодою й іронією досліджує ситуації насильства над жінками. Лора Палмер йому в поміч: вона послідовно еротизує структури влади, які пригнічують її особистість.
Не так давно вийшла книжка Кортні Столлінгс «Привид Лори» — збірка глибинних інтерв’ю з різними жінками про «Твін Пікс». Столлінгс була здивована: вона очікувала роздратування тим, як через Лору об’єктивується жінка, її ж респондентки почали говорити про сексуальне насильство, що вони його пережили, і що про нього змогли говорити тільки тоді, коли дізналися про життя Лори. Лора мотивувала їх свідчити. Лора серед багатьох фанаток «Твін Піксу» — символ спротиву і непокори юних жінок. Коли авторка збагнула, про що тепер її книжка, то поставила вимогу: на обкладинці буде не іконічне зображення мертвої дівчини, а Лора з домашнього відео на пікніку — усміхнена і жива.Лорі зараз 50 років.
Діти, яких ґвалтували, говорять про це вперше в середньому в 48 років. У серіалі про зґвалтування ми знаємо з щоденників Лори. Ліланд/Боб зізнаються у вбивстві, але не в зґвалтуванні. Це єдиний аспект історії Лори, котрий без залишку належить саме Лорі.
Десь тоді, коли загинула Лора, почали діяти комітети, завданням яких було відрізнити свідчення про родинне зґвалтування від фантазій про інцест. Роботи у комітетів було достатньо (відсилаю до книжки «Міф про пригнічену пам’ять: хибні спогади і свідчення про сексуальне насильство» Елізабет Лофтус і Кетрін Кетчем). Численні свідчення про зґвалтування дітей у родинах зняли табу з теми, соціальні норми відкритості почали мінятися. І, як годиться, спільноти захитало від того. Те, що потім назвуть «хибними спогадами про інцест» сягнуло жахливих масштабів: дорослі не вигадували зґвалтування, вони їх переживали як відновлений спогад. І свідчили про них.
У популярній культурі ці процеси закріпилися: травмована жінка в кіно і літературі отримує більше уваги, ніж така, яка не зазнала протягом життя сексуального насильства (та і спробуйте таку жінку знайти).
Коли популярність Лори Палмер сягнула піка, а Лофтус і Кетчем проводили експерименти з хибними спогадами про інцест, вийшли «Ріфтери» Пітера Воттса. Світ майбутнього, деякі люди модифікують свої тіла і пірнають на дно океану, звідки людство тягне корисні копалини. Світ не антиутопічний, а радше скептичний. І от травмовану жінку Пітер Воттс робить основою цього світу. Героїня погоджується на модифікацію тіла й екстремально небезпечну роботу на підводній станції, щоби сховатися від спогадів про системне зґвалтування в дитинстві. Її роботодавці ті спогади штучно підсилюють, щоби жіночці старанніше працювалося на дні. Роман виданий 1999 року. А от та сама тенденція, але через десяток років. Хітовий серіал 2013 року Джейн Кемпіон «Вершина озера»: компетентна успішна жінка-детектив розслідує зґвалтування 12-річної дівчинки. Наприкінці вона згадає, а ми дізнаємося, що й детективка була жертвою такого ж злочину.
Лора в цих процесах символічного мала б стати сакральною жертвою — суто в ритуалах очищення і запобігання. Її не випадково часто порівнюють з юнками Салему, котрих спалили як відьом, щоб очистити від скверни громаду і згрупувати спільноту. Так насправді б і було, якби Лора залишалася в «Твін Піксі» трупом у целофані. Але ж вона ожила: індивідуальне вбивство, сексуальний злочин розширилися у таких спосіб до афекту моральної паніки.
В культуру прийшло те, що (поки що тільки) кінознавці звуть «шоу мертвої дівчинки»: кіно починається з голого трупа, розслідування розкриває всі приватно-інтимні подробиці життя жертви, за злочином приходить кара, але не зовсім, розслідувач згадує, що й сам є жертвою. Бідна мертва дівчинка.
Врятуйте наших дітей: Лора Палмер і символічна політика
«Твін Пікс» — міфологічний текст. Лора в цьому — Біла Богиня. Лінч придумав світ, що допоможе пояснити зло, яке не можна зрозуміти. Зло в цей світ приносять ззовні — духи і демони. Така-от політика символічного: люди хороші, демони погані, дівчатка мертві.
2009 року Литву накрило скандалом. Батько п’ятирічної Дейманти Кадіс заявляє (зі слів доньки), що дитину зґвалтували — його колишня дружина та її сестра приводили в дім чоловіків, котрі ґвалтували чотирирічну дівчинку. Ці чоловіки були політиком, суддею і сином правника. Батько закликав до правосуддя. З дівчинкою провели психологічну експертизу, дійшли висновку, що дитина не бреше. Історія була страшенно заплутаною — з кількома зустрічними позовами щодо брехні. Батько Дейманти вбив суддю, потім свою родичку, згодом знайшли його тіло, а причетні до справи продовжували помирати — той політик і син правника. Почався «відстріл педофілів».
Від кожної публічної особи вимагали коментар щодо цієї справи, включно з президенткою, вимагаючи, щоб вона втрутилася в розслідування. На кожному тб-каналі були якісь інфошокстудії про педофілів. Люди виходили на акції протестів проти поліції та судів, що зволікають з антипедофільськими діями, ходили з плюшевими іграшками в руках, виказуючи підтримку Дейманті. На хвилі обурення була сформована партія «Шлях відваги», яка вимагала від уряду очистити країну від педофілів. На виборах 2012-го семеро з цієї партії увійшли до сейму. Де поділася і де нині є Дейманта невідомо. Припускають, що вона давно мертва.
І ні при чому тут Лора Палмер, скажіть.
