«Порожні обійми». Уривок з книги про перинатальну втрату

від | 12.10.2022 | Фемкульт, Жіноча бібліотека, Читати

Час читання: ( Кількість слів: )

«Порожні обійми» – вичерпний, стислий і заспокійливий посібник, до якого найперше мають звернутися батьки, які нещодавно втратили дитину. Унікальний і обнадійливий, він стосується всіх, кого торкнулася дитяча смерть або викидень. Зі співчуттям і чуйністю авторка, яка сама пройшла кілька разів через цей болючий досвід, пропонує практичні поради та підтримку для прийняття рішень у момент втрати і допомагає пережити наступні місяці та роки. Вона також дає поради родині та друзям, як найкраще підтримати батьків і чого не варто робити.

Шерокі Айлз – мати двох живих дітей, перенесла викидень, мертвонародження і позаматкову вагітність. Вона є міжнародною консультанткою, тренеркою і авторкою з питань втрати вагітності. Її активна діяльність впродовж понад тридцяти років допомогла змінити політику і ставлення тих, хто піклується про сім’ї. Шерокі живе поблизу Міннеаполіса з сім’єю, є авторкою/співавторкою і видавчинею понад сімнадцяти книг і буклетів на цю тему.

Книга виходить у видавництві СМАКІ, публікуємо уривок.

Новина про смерть дитини

Переживаючи втрату дитини, цілком природно бути розгубленим, шокованим та відчувати цілу гаму емоцій від зневіри та гніву до розпачу.

Коли б це не сталося: нещодавно, або якийсь час тому, ви, ймовірніше, були спустошені та приголомшені. Смерть дитини — це завжди почуття глибокого розчарування та втрати. Ваші плани спостерігати за тим, як росте і змінюється дитина, розбиті вщент. Ваші мрії, надії та майбутні плани на цю дитину більше не справдяться.

Це жахлива трагедія! Скільки б не тривала ваша вагітність — кілька днів або кілька місяців; народився ваш малюк мертвим, помер одразу після народження чи прожив якийсь час — він уже став особливим у вашому житті. Вам потрібен час, щоб осмислити, яке значення мала для вас дитина і як ви почуваєтеся зараз.

Дуже скоро перед вам постане, а, можливо, уже зараз стоїть необхідність приймати рішення. Дозвольте собі обрати найкраще для себе, навіть якщо ваш партнер, мати або хтось інший думає інакше. Для вас це можливість привітати вашу дитину й побути деякий час разом, перш ніж доведеться попрощатися. Люди навколо можуть підштовхувати вас швидше відпустити й рухатися далі. Але таке уникання складних почуттів не звільнить вас магічним чином від болю. Подібна поведінка зазвичай призводить до необдуманих рішень і нарікань. Дайте собі час уважно розглянути всі варіанти, послухайте історії інших батьків, і потім оберіть те, що підходить саме вам. Ваш спосіб впоратися із втратою відрізнятиметься від того, як це робить хтось інший. Ви переживатимете горе, і надзвичайно важливо, як саме ви інтегруєте цю дитину й цю втрату у своє життя.

Коли нам із Девідом повідомили, що в нас народиться мертва дитина, ми відмовлялись у це вірити та почувалися дуже розгубленими. Ми не втрачали надії на те, що це була помилка. Усього чотири дні тому ми чули сильне серцебиття. Усе це виглядало таким нереальним і несправедливим. Ми вже пережили одну втрату, яка на той час теж здавалася нереальною — ми були впевнені, що подібне не могло статися з нами двічі. Ми почувалися абсолютно невладними над ситуацією, яку до цього вважали цілком нам підконтрольною. Відчуття такої вразливості та безпорадності надзвичайно болюче та руйнівне.

Ми так добре підготувалися цього разу й були абсолютно впевнені, що все буде добре. Ми все робили правильно й дуже сильно любили свою дитину. Раптом нас вразила думка, що вони напевно мають рацію — наша дитина померла й нам доведеться змиритися з тим, що життя продовжуватиметься вже без неї, однак я не могла в це повірити аж до самого моменту її народження. Я пережила пологи так, як, напевно, і будь-яка інша мати. Щойно все почалося, я намагалася зосередитися на процесі, а не на результаті. Усе це було занадто важко.

Коли народився наш син Бреннан, не було ні плачу, ні прикладання немовляти до грудей. Ця тиша, наче ножем, розрізала моє серце. Біль пронизував мою душу разом із радістю від народження первістка, яка сповнювала мене, не зважаючи ні на що. Я народила дитину, і це було неймовірно… драматично й так само боляче і травматично. На жаль, я ледь пам’ятаю його зараз: ми не провели достатньо часу разом, і не робили фото на пам’ять. Брак знань про свої права і вибір, який у нас був, зробив цей досвід іще болючішим, і він переслідував мене роками.

Саме тому я звертаюсь до вас, щоби звести ваше шкодування до мінімуму. Кожне рішення важливе, так само, як і час, проведений із вашою дитиною. Наповніть його, проживіть цей материнський/батьківський час із дитиною на повну. Проведіть із вашою дитиною стільки часу, скільки можете. Після похорону вам залишаться тільки спогади та фотографії, які стануть відрадою до кінця вашого життя.

Рішення, які необхідно прийняти одразу

Безсумнівно, вам доведеться приймати багато рішень. Залежно від обставин, особистих вподобань, ресурсів та наявної підтримки у вас є певні права та ціла низка варіантів подальших дій. Більшість із них коротко представлена на наступних сторінках для того, щоби допомогти вам уникнути жалкувань у майбутньому, які можуть переслідувати вас вічно, та зберегти якомога більше спогадів. Поставтеся до цих рішень серйозно, робіть їх свідомо. Згодом ці спогади та досвід стануть для вас відрадою. Уважно розгляньте всі варіанти — згодом вони стануть тією основою, на яку спиратиметься ваше зцілення впродовж усього життя.

Розмірковуючи над тим, яке рішення прийняти, не намагайтеся зробити це самотужки. Лікарняні правила не повинні вимагати від вас залишатися на самоті. Можливо, доведеться наполягати, щоби вас не розлучали з партнером/кою й тими, хто вас підтримує в цей час. Не нехтуйте підтримкою. Саме для цього потрібні родина і друзі. Оточіть себе тими, хто допоможе прийняти власне виважене рішення. Порадьтеся з ними. Не намагайтесь робити все самостійно. Збирайте свою групу підтримки з першого ж моменту.

Однак, варто усвідомлювати, що вони також можуть бути в скорботі, погано почуватися і не знати, як поводитися та що робити. Дайте їм почитати цю книжку, особливо розділ «Що можуть зробити сім’я та друзі» в кінці, щоби вони були з вами на одній хвилі. Не зволікайте з цим. Спільне проживання цього досвіду ще більше зблизить вас, і згодом ви зможете ділитися спогадами про нього.

Як мені прийняти всі ці рішення?

Довіряйте і вірте, що ви впораєтесь. Приймайте рішення повільно, по одному за раз. Ви не мусите вирішити все одразу. Розв’язуйте проблеми в тому порядку, у якому вони виникають і не думайте про ті, які поки що не мають значення. Наприклад, рішення про те, чи їхати додому одразу або як сповістити всіх родичів та друзів, можуть зачекати. Ще одне рішення, яке можна відкласти на кілька днів — це питання похорон та церемонії прощання. Навіть якщо знадобиться зв’язатися з похоронним бюро перед випискою з лікарні або перед тим, як ви отримаєте тіло дитини, планування самої служби може почекати (якщо тільки ваша культура чи релігія не вимагає іншого).

Дитину можна забрати додому і планувати похорони навіть після викидня, але залежно від місцевих законів може знадобитися додаткова консультація. Деякі люди чекають дні чи навіть тижні, поки матері не стане краще і вона не зможе активно брати участь у плануванні та в самій церемонії. Не поспішайте приймати тривалі та вагомі рішення впродовж перших кількох годин. Поставте всі справи на паузу та дайте собі стільки часу, скільки потрібно. Це те, що ви можете зробити для своєї дитини.

Пам’ятайте, що ви з партнером можете не погоджуватись у всьому, але ви й не повинні. У випадку розбіжностей намагайтеся враховувати потреби одне одного, проте, не нехтуючи власними. У деяких парах один із партнерів може не хотіти бачити та фотографувати дитину після смерті, у той час, коли інший хотітиме цього. Замість того, щоби погоджуватися не бачити дитини й не робити фото, що в майбутньому стане причиною нарікань та гніву на партнера, розгляньте такий варіант: тому, хто хоче побачити та потримати на руках дитину, слід це зробити, а тому, хто не хоче — не робити (особисто я наполегливо рекомендую зробити це обом батькам, оскільки саме це є найпоширенішим жалем поміж тих, хто пережив втрату дитини). Зроблені фото можна передивлятись у майбутньому, а можна не дивитись, але їх варто зробити (якщо культура та релігія цього не забороняє), оскільки після поховання або кремації у вас уже не буде такої можливості. Наскільки б важко вам не було сперечатись, особливо в такий час, коли є сильне бажання бути на одній хвилі, подібні рішення допоможуть кожному з вас задовольнити власні потреби та стануть опорою в майбутньому.

Вам із партнером знадобиться певний час вдвох для того, щоб усе обговорити. Якщо вам потрібно більше часу наодинці, повідомте інших про це. Не переживайте, що ви можете образити цим лікарняний персонал або друзів чи родичів. Вони бажають кращого для вас та мають зрозуміти ваші потреби.

Наша родина і друзі були для нас надзвичайною підтримкою та втіхою із самого початку. Ми потребували їхньої допомоги та були дуже вдячні, що могли її просити, а вони радо її надати. Ми також провели багато часу вдвох, нам було це необхідно. У нас дуже-дуже багато жалкувань, які переслідували нас довгий час. Насамперед, нам не вистачало порад та подібної книжки, у якій були б розглянуті всі можливі варіанти та довгострокові перспективи. Саме тому я сама її написала.

Далі розгляну варіанти дій та наявні можливості, разом із їхніми недоліками та перевагами. Наприкінці ми ділимося своїми думками та досвідом. Залежно від вашої ситуації вам можуть бути недоступні всі перелічені варіанти. Обирайте те, що найкраще підходить саме для вас.

Нам повідомили, що наша дитина померла чи помре, що далі?

Після звістки про те, що ваша передчасно народжена чи хвора дитина ймовірно помре, ви можете не знати, як реагувати і як попіклуватися про неї в цей крихкий та страшний час. У вас є право бути поруч із вашою дитиною стільки, скільки ви зможете, або навіть тримати її у своїх руках в останні хвилини чи години її життя. Якщо дитина померла раптово, ви так само можете бути поруч із нею. Це ваша остання можливість провести час разом, скористайтеся нею, як би важко вам не було.

Якщо дитина померла в утробі, вам можуть повідомити, що з медичних міркувань краще доносити дитину до моменту природного початку пологів, або максимально до того часу. Якщо це ваш випадок, ймовірніше вам буде складно і важко зрозуміти, чому вам треба це зробити. Вам доведеться мати справу не тільки зі своєю зневірою та горем, а також із тими, хто з абсолютно добрими намірами цікавитиметься та запитуватиме про дату очікуваного народження дитини (якщо тільки ви не залишитеся вдома на весь цей час). Як відповідати на ці питання? Сказати їм, що дитина померла чи помре? Чи удавати, що все чудово? Вам обом хотітиметься радше, щоби це був сон, аніж мати з цим справу. Також може бути важко бачити інших вагітних жінок. Усе це здається нестерпним, однак деякі матері надають перевагу такому варіанту подій, замість найскорішого стимулювання пологів. Багато жінок згадувало, що так принаймні в них була можливість провести з дитиною більше часу та відстрочити неминучу зустріч зі смертю. Що найважливіше, багато хто використовує цей час очікування як можливість провести час із дитиною, поки вона ще всередині та для планування подальших дій: продумати, як оголосити про народження і смерть дитини, варіанти поховання, а також розглянути та спланувати подальші кроки — фотографії на пам’ять, та прощальні години разом після народження, які з часом стануть фундаментом вашого зцілення.

Очікування природних пологів є лише одним із можливих варіантів дій. Розгляньте для себе його плюси та мінуси. Багато лікарів пропонує стимулювати пологи замість очікування. Вони визнають, що важко доношувати дитину, яка вже померла. Запропоновані маніпуляції можуть бути болісними, або для них потрібен час. У будь-якому випадку є багато чинників, які варто враховувати. Поцікавтеся різними точками зору для кожного з можливих варіантів, щоб озброїтися інформацією для прийняття найкращого для вас рішення.

На жаль, у нас із Девідом не було багато часу, щоби підготуватися до смерті Бреннана. Нам треба було поїхати додому ненадовго, щоб усе обдумати, зібрати речі та інформацію. Упродовж тих чотирьох годин з моменту отримання звістки про смерть сина до моменту його народження, ми плакали, розділяли наше горе та говорили про те, як ми назвемо сина, що робити із хрещенням, та кого покликати для підтримки. Деякі люди чекають кілька днів, чи довше, та використовують цей час, читаючи книжки, на кшталт цієї, вивчаючи вебсайти та спілкуючись з іншими про те, як по-особливому можна зустріти свою дитину.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить