У квітні вийшов друком журнал «Білкіс» про гендерно зумовлене насильство щодо лесбійок (йдеться про цисгендерних та трансгендерних жінок, а також небінарних та інтерсекс-людей, що ідентифікують себе як лесбійки, бісексуалки та квір). Це другий випуск, в якому ГО «Білкіс» продовжує традицію говорити про квірність та фемінізм в естетиці журналів нульових.
«Чому гінекологія — це насильство для лесбійок?» — одна зі статей, яка увійшла до випуску. Текст написаний та проілюстрований Ніною Купендою. У ньому авторка описує непроговорену тему гінекології для лесбійок, переважно через призму свого досвіду. У гомосексуальних жінок є особливі проблеми в медицині, які залишаються бліками у дослідженнях.
«Я лесбійка, тому, звісно ж, хотіла взяти участь у цьому випуску, нарешті присвяченому моїй групі. Я не була певна, що гінекологія підходить до теми випуску, адже ми, лесбійки, часто не можемо виявити навіть лесбіфобію щодо себе, бо цей світ вчить нас мовчати про наші проблеми і знецінювати свій досвід», — зазначає авторка тексту Ніна Купенда.
Електронну версію другого випуску журналу «Білкіс» можна переглянути на сайті.
Мені наснився жах у стилі «Вбити Білла». Я зустрічалася з гінекологинею й довіряла їй свої огляди. Виявилося, що вона зробила мене вагітною, і я дізналася про це тоді, коли вже не могла зробити аборт. Її підкупив мій ворог — великий марвелівський злодій. Тоді почався мій шлях помсти: спершу я прикінчила жінку, якій довіряла. Немовля віддала братові, бо він любить дітей. А паскуду скинула зі скелі.
Я лесбійка, і мене жахають секс із чоловіками, вагітність і похід до гінекологині. Перше є чудовим, другого в мене ніколи не було, третє (сподіваюся) ніколи зі мною не станеться, а от із четвертим я мушу мати справу. Перший спогад про гінекологію — це медогляд на першому курсі університету. Дівчина, яка мала секс із цисчоловіком, казала, що цей огляд «капець який болючий», і радила іншим брехати. Я спершу раділа, що, як лесбійка, не мушу проходити через це.
Багато років я казала, що не маю сексу, але було відчуття, ніби цим роблю собі гірше. Моя колишня партнерка наполягла, щоб я пройшла гінекологічний внутрішній огляд із дзеркалом (ГВО). Вона ж просто казала лікарці, що має сексуальне життя, і проходила огляд без необхідності робити камінг-аут. Я повірила їй і на прийомі не уточнювала, яким саме сексом займаюся. У кабінеті я переконувала себе, що все добре, що так роблять усі дорослі жінки… роздягнутися, розсунути ноги і… ЖАХЛИВИЙ біль.
«Вам не має бути боляче, інструмент маленький», — сказала гінекологиня, крутячи в руках пластикового монстра. Мій біль знецінили ще й тим, що в заключенні було написано: «Під час огляду больових симптомів не виявлено». У мене на очі навернулися сльози — я ж буквально кричала в тому кріслі! Я йшла до метро, плакала й відчувала біль між ніг…
Через кілька років я повернулася до тієї клініки, де проходила свій перший травматичний ГВО. Пішла до іншої лікарки, сказала, що я лесбійка, і відмовилася від трансвагінального УЗД. У базі на комп’ютері вона побачила, що ГВО в мене вже був, і огидно гигикнула: «О, то ви вже не дівчинка». Тоді я вперше подумала, що на першому огляді мене зґвалтували…
Коли ти лесбійка і стикаєшся з бінарним питанням «живете сексуальним життям чи ні?», наче ти або «жінка», бо саме секс із чоловіком вважається ініціацією, або невинна «дівчинка», ніби секс робить тебе винною, — для тебе обидві відповіді неправильні. Ти ніби трикутник, що має підійти до пазів прямокутника, але твої краї зачіпають його стінки.
Я ходила до лікарок із позначкою «ЛГБТК-френдлі», але «френдлі» означало лише посмішку, а не досвід чи знання. Методички для лесбійок просто не існує, окрім «not freak out if your patient is gay». У ЛГБТК-дослідженнях у медицині жінкам відводять дуже маленьку комірку — одну на всіх: бі- та лесбійок досліджують разом, хоча їхнє сексуальне життя відрізняється. Багато рекомендацій щодо «жіночого здоров’я» є некоректними для лесбійок. Гетероцентричне уявлення, ніби секс — це лише пенетрація, зводить усі правила безпеки саме до цього процесу. Отже, лесбійський секс поза ризиками? Ні. Дослідження доводять, що ми можемо підхопити різні інфекції. Тож серветки в руки, панянки!
Зрозуміло, що при симптомах ми маємо негайно звертатися до лікарки. Але чи потрібні щорічні профілактичні огляди, зокрема з ГВО? Американська колегія акушерів-гінекологів у своїх новіших рекомендаціях зазначає, що для безсимптомних звернень немає достатніх доказів користі рутинного внутрішнього огляду, тож радить обмежуватися консультацією, а сам огляд проводити лише за наявності симптомів або показань і за згодою пацієнтки/ів.
Я так переймалася, що «запускаю своє здоров’я», пропускаючи огляди. Зараз розумію, що цей тиск був психологічним насильством — тиском на жінок та небінарних людей, адже методички не змінювалися від часів срср навіть у недешевих приватних лікарок. Про повагу до згоди й психологічного комфорту пацієнтки тоді взагалі не йшлося. Сучасні рекомендації з trauma-informed care в гінекології наголошують, що огляд має проводитися «разом із пацієнткою»: перед процедурою лікар/ка має пояснити, що і навіщо відбуватиметься, запитати про попередній досвід інтимних оглядів або пережите насильство, запропонувати вибір і право зупинити процедуру в будь-який момент. Сам огляд має бути комфортним і турботливим, без соромлення через волосся чи місячні. До того ж нещодавні дослідження показали, що менструальну кров можна тестувати на ВПЛ замість зішкрібання клітин зі стінок вагіни. Лише в патріархальному світі могли не додуматися досліджувати вагінальні виділення через те, що вони видаються огидними чоловікам.
Також у гетероцентричному патріархальному уявленні в жінки «там унизу» важлива лише вагіна: вона для сексу, вона для пологів. Саме тому всю зону між ніг називають «вагіна», і це ще в кращому разі. Усім людям, а нам, лесбійкам, особливо важливо розрізняти поняття, щоб розуміти, про що власне йдеться і чи саме наша сексуальна практика перебуває в групі ризику. Багато просвітників/ць у темі гінекології використовують евфемізми, щоб обійти цензуру соцмереж, але все одно трапляється, що вагіною називають і саму вульву. З особистого досвіду: я довго не використовувала жодних засобів, бо чула, що «там» мити нічим не треба — воно саме очиститься, використовуйте воду. Виявилося, що «ТАМ» — це вагіна, а не вульва.
До другого ГВО я вже готувалася: знайшла лікарку з профеміністичною сторінкою в інстаграмі. І все одно було боляче. Відчувалося, ніби мене ґвалтують, але цього разу — повільно. Уже потім я дізналася, що існують знеболювальні, які мені жодного разу не запропонували. Гастроскопію можна пройти з наркозом, а у вагіну можна вводити інструмент, що нагадує лицарський обладунок для ніг, без анестезії?! І, до речі, перше вважається серйозною процедурою, на яку пацієнтів вмовляють, а не ламають через коліно.
А чому ГВО є обов’язковим на базових медоглядах, коли для цисчоловіків немає нічого настільки ж травматичного? Ніби рак простати не потрібно відстежувати. Якщо ввести в гуглі «гінекологічний інструмент», зображення будуть схожі на пристрої для катувань, адже деякі з них лишилися майже незмінними з XIX століття. Це не дивно, бо цей напрям медицини «розвивали» саме цисчоловіки, які подекуди проводили досліди на темношкірих жінках без анестезії (пошукайте інформацію про Анарху Весткотт, Люсі та Бетсі — «матерів гінекології»). Саме цисчоловіки вигадали той самий стіл із тримачами для ніг, щоб сидіти, мов на троні, навпроти жінки в агонії. Навіть наші органи назвали на честь чоловіків: фаллопієві труби, залози Скіна, точка Грефенберга (G)*. Піхва, вагіна — буквально «чохол для меча», аксесуар для чоловічого органу. Дякую, що в нашій мові збереглося слово «матка» — від матері, жінки.
Але свою матку я хочу видалити, бо не збираюся народжувати і не розумію, чому маю страждати щомісяця. Я боюся зґвалтування, як і всі жінки, і ще більше боюся завагітніти внаслідок нього. Фанфакт: видалити матку в Україні, якщо ти цисжінка, неможливо. Гінекологиня, яка діагностувала в мене ендометріоз, але недостатній для направлення на операцію, сказала: «Навіть якщо я вам його випишу, хірург може під час операції побачити, що причин для видалення немає, і просто зашити вас».
Без направлення я можу видалити ребра, відкачати жир, зменшити статеві губи, але не можу видалити орган, який завдає мені болю. Бо він «недостатній» на думку чоловіків, які не мають ані такого болю, ані органу, що його спричиняє.
Пишучи цей текст, я кілька разів думала: може, зі мною щось не так? Усі жінки якось це витримують і в них усе добре! Ця стаття стала для мене терапевтичною, бо я знайшла валідацію під час ресерчу. Існують дослідження про гінекологічне насильство — фізичне й психологічне. Є інструкції, що огляд має бути дбайливим, а не з наказовим «РОЗСЛАБТЕСЬ». Усе справді не має бути так жахливо!
Зґвалтування відбувається через агресію та бажання людей самоствердитися. Але як назвати схожий акт, нав’язаний нам, лесбійкам, що здійснюють лікарі/ки? Як і під час зґвалтування, виникають думки на кшталт: «краще потерпіти», а потім — «я сама це не зупинила». Я відчуваю, що навіть для гінекологинь це звична робота, хоча вони такі самі жінки. Ми для них — шматок слизової, на який слід уважно дивитися під мікроскопом, щоб виявити аномалії. Шматок слизової на скельці, який не потребує емпатії та турботи.
- Наразі «точка Джи» не вважається окремим анатомічним органом; у науковій літературі її радше описують як зону підвищеної чутливості, пов’язану з внутрішніми структурами клітора й парауретральними залозами.
