Виставка у галереї The Art of This Century, Нью-Йорк, 1946 рік. Позаду всіх один молодик зневажливо і пошепки розповідає іншому, що картини на виставці — це просто примітивізм, на який здатна лише ця домогосподарка.
Ми достеменно не знаємо, що відповів інший і чи взагалі підтримав розмову. Лише пізніше назагал він розповість, що «виставка справила на нього враження». І через декілька років стане відомим завдяки техніці, яку споглядав там. А ще через декілька років його вважатимуть засновником і «відкривачем» цієї техніки.
Два молодики — це художник Джексон Поллок і критик Клемент Грінберг. Техніка, про яку йшлося, — дріпінг або скрапування. Одна з технік абстракціонізму.
А домогосподаркою, про яку зневажливо відгукувався Грінберг, була Джанет Собель, українка, чиї мистецькі твори мали беззаперечний вплив на сучасне мистецтво.
Леховська-Собель
Російська імперія «славилася» своїми національно-релігійними утисками євреїв. Так, у Дніпрі 1908 року загинув Барух Леховський. Його дружина Фанні Кінчук, аби врятуватися від переслідувань, разом зі своїми дітьми втекла до США. Серед дітей була 15-річна Дженні. У Сполучених Штатах сім’я оселилася на острові Елліс, що у Верхній Затоці Нью-Йорка. Там Дженні змінила ім’я на Джанет.
За рік Джанет вийшла заміж за Макса Собеля, українського єврея, який був гравером та ювеліром. У них народилося п’ятеро дітей, Джанет впала у сімейну буденну рутину. Допоки…
Допоки через 19 років її старший син Сол не вирішив зайнятися малюванням. Ми знаємо багато історій, коли діти обирали мистецтво, а батьки всіляко їх від цього відраджували. Але із Солом було не так. Джанет настільки підтримувала сина, що і сама стала художницею.
Є дві версії, як Джанет пристала до мистецтва. Про це писав мистецтвознавець Гейл Левін.
За першою версією, Джанет почала малювати на картинках сина, які той приносив зі своєї художньої школи. За іншою версією, Сол виграв стипендію Ліги студентів мистецтва, але бажав від неї відмовитися.
Це дуже не сподобалося його матері, і, коли вона переконувала сина скористатися стипендією, він лише вигукнув: «Якщо ти так цікавишся мистецтвом, то чому б тобі не малювати?!»
«А дійсно, чому?!» — певно, подумала Джанет Собель і почала малювати.
А що було із Солом? За ним не затвердилося звання художника, про його мистецький шлях (навіть у художній школі) збереглося лише те, що пов’язано з Джанет. Хоча Сол не проявив себе як художник, однак він також є зіркою у цій історії. Коли Сол зрозумів, що його мама дещо талановитіша у мистецтві, аніж він, то не став ображатися чи доводити протилежне. Він перебрав на себе всі менеджерські питання й став займатися промоцією мистецтва Джанет у світовій спільноті.
Так Сол прославився як зірка-менеджер. Він писав листи до Марка Шагала, Сідні Дженіса, Віллема де Кунінга, Марка Ротка, Макса Ернста, Джона Дьюї та інших, у яких вихваляв Джанет та її твори. А чому б ні? Зрештою, вона таки не залишилася непоміченою.
Наїв
Коли Джанет почала малювати, їй було 45 років. Вона ніколи не відвідувала мистецьких курсів чи художніх шкіл. Саме тому була вільна від будь-яких формальностей щодо технік, матеріалів чи напрямів, яких вчили у навчальних закладах. Перші спроби художниці, як не дивно, належали до напряму примітивізму чи наївного мистецтва. Цим напрямом характеризують митців, які створювали твори, але не мали відповідної художньої освіти.
Перші її картини були фігуральними, у них прочитується звернення художниці до того світу, який вона залишила у підлітковому віці. Вона використовує на полотнах українські народні візерунки, костюми, змальовує традиційні єврейські родини.
Але вже згодом Джанет приходить до чистих абстракцій. Вона почала експериментувати. Як писав Келлі Гров’є, американський історик та мистецтвознавець, «Собель почала гратися як із тим, що може розповісти картина, так і з тим, як про це може розповісти вона».
Джерело: Wikiart
Джанет Собель ще до Поллока розстеляла полотно на підлозі й так творила. Для тоненьких ліній вона використовувала скляні піпетки, наливала туди фарби й розбризкувала на картині. А ще інколи за допомогою порохотяга переміщувала фарбу на полотні.
Звісно, рано чи пізно її експерименти мали дати результат. Так і склалося. Картина «Молочний шлях» (1945 року) є однією з тих, до чого прийшла мисткиня завдяки своїм пошукам та практиці.
Джерело: Wikiart
За словами Сола Собеля, Джанет працювала «вільно та швидко», вона «виливала фарбу, нахиляла полотно, видувала мокрий лак, а якщо ви мали нещастя опинитися надто близько, вона використовувала ваш рукав як мазок».
У 1944 році відбулася перша персональна виставка Джанет Собель у галереї Puma на 57-й вулиці. Художниця ставала все видимішою у мистецькому світі Нью-Йорка. А ще цього ж року вже згаданий нами колекціонер Сідні Дженіс, до якого писав син Джанет Сол, запропонував Собель участь у виставці «Абстрактний та сюрреалістичний живопис в Америці». Виставка мандрувала всією країною. Сам Сідні Дженіс 1946 року написав у The Brooklyn Daily Eagle, що «Джанет Собель, мабуть, із часом стане відомою як одна з найважливіших художниць-сюрреалісток у країні».
Та, безумовно, найкращим доказом мистецького таланту Джанет Собель було те, що її запримітила Пеґґі Ґуґґенгайм, одна з найвідоміших колекціонерок мистецтва, артдилерка та меценатка. Навіть саме знайомство з Пеґґі в цей час означало багато для художників та художниць. Джанет Собель вона ж внесла до виставки «Жінки» у галереї The Art of This Century 1945 року. А наступного року в цій галереї відкрилася персональна виставка мисткині. Мистецьке життя Собель вирувало, за два роки — вже дві персональні виставки. Та ще й у Пеґґі Ґуґґенгайм!
Саме на одній із тих виставок і побував Джексон Поллок із Клементом Гінбергом. Але Гінберг був не єдиним, хто дивився на мисткиню крізь клеймо домогосподарки. Зважмо, що це 1940-ві роки. Жінки мають докласти набагато більше зусиль, щоб утвердитися у світі мистецтва, науки, політики. Про більшість цих жінок починають говорити тільки зараз. Наприклад, тоді ніхто б не наважився сказати, що Лі Краснер не менш талановита за свого чоловіка… Джексона Поллока.
Джерело: Wikiart
На жінок дивилися по-іншому. Бо навряд чи в огляді творів мистецтва якогось художника стаття б розпочиналася зі слів «повний, рожевощокий, круглолиций та в одежі з…». Але так розпочиналася стаття 1944 року, де оглядали твори Джанет Собель: «Повна, рожевощока, круглолиця та в одежі з акуратним бавовняним принтом, вона виглядає так само, як будь-яка домогосподарка з Брукліну. Ви уявляєте її над плитою в теплий літній день, як вона роздратовано виганяє своїх онуків із кухні, а потім дає їм той полуденний шматочок пирога».
Тому, можливо, ми знаємо частково відповідь на запитання, як протягом десятиліть ніхто майже не згадує про Собель, але всі знають, хто такий Поллок.
Коли на твою сцену виходить інший
Каміль Палья, американська феміністка та критикиня, в одному своєму есе з книжки «Блискучі образи: подорож мистецтвом з Єгипту до “Зоряних воєн”» (2012 року) написала, що «протягом літа 1947 року стався великий прорив: він (Поллок — прим. divoche.media) винайшов свій підпис — стиль “дріп”, який би трансформував сучасне мистецтво». Також вона додала, що це був живопис «вільний від форм і формальностей, такий живопис, який може винайти лише американець, справжній американець».
Джексон Поллок набував популярності. У 1949 році у Time вийшла стаття із заголовком «Джек-крапельниця», а 1956-го — стаття у Life з назвою «Чи він не найкращий живий художник у Сполучених Штатах?». Поллоком цікавилися всі, до нього приїжджали знімальні групи й фільмували процес роботи у його майстерні. Він досі є важливою постаттю у світовому мистецтві, і до його образу повертаються чи то у критичних есеях, чи у художніх фільмах, чи то на лекціях в університетах. І не дивно, оскільки техніка, що дозволяла інтенсивно, самоствердно та емоційно виходити за межі форми, не могла б не закріпитися у мистецтві, яке протягом першої половини 20-го століття намагалося поривати з формою у багатьох нових течіях та напрямах.
Джерело: Wikiart
Але ми вже знаємо, що не Поллок винайшов дріпінг. У роки, коли передові видання возвеличували художника й риторично запитували, чи він не найкращий митець у США, Джанет Собель була ще жива. То куди вона зникла?
Насправді «історія зникнення» Джанет Собель із мистецької сцени також досить цікава й дещо сумна. Насамперед через фарби у Джанет розпочалася алергія, тому їй довелося відмовитися від них, замінивши олівцями та тушшю. Але від олівців у техніці «дріпінг» не буде такого ефекту.
По-друге, Пеґґі Ґуґґенгайм у цей час переїхала до Європи, тому вже не було можливості експонувати твори в її галереї.
А по-третє, і це найголовніше, 1946 року чоловік Джанет Макс Собель у зв’язку зі своєю роботою перевіз сім’ю до міста Плейнфілд, що у штаті Нью-Джерсі.
Джанет опинилася далеко від мистецького життя, в яке тільки-но увійшла. Вона не вміла кермувати, тому залишилася відірваною від цього світу. Джанет померла 1968 року, але, по суті, останні 20 років жила у забутті, поки мистецька сцена наповнювалася новими зірками, які, безсумнівно, черпали у неї натхнення та технічні навички. І лише через багато років ім’я мисткині родом із Дніпра знову вирине задля встановлення справедливості.
У 2012 році у The New York Times вийшов некролог, присвячений Джанет Собель під назвою «Більше не ігноровані: Джанет Собель, мистецтво якої мало вплив на Джексона Поллока». У ньому цитують Сандру Залман, доцентку кафедри сучасного мистецтва Г’юстонського університету, яка каже, що Джанет Собель «заслуговує на те, щоби її згадували. І те, що вона навіть змогла грати в цій сфері з чоловіками, було великим досягненням».
Джерело: Wikiart
Спадщина Джанет Собель нараховує понад 1000 творів, багато з них належать родині художниці. Водночас чимало нині експонуються на виставках. Ось, наприклад, декілька з них.
Мистецькі роботи Джанет Собель були представлені на виставці «Жінки в абстракції» в Центрі Жоржа Помпіду в Парижі, на виставці «Абстрактний експресіонізм» у Королівській академії в Лондоні. А ще, дуже важливо, на виставці, яку організував Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку, були представлені роботи Джанет Собель, а також Казимира Малевича, Соні Делоне та Луїзи Невельсон. Усі вони українського походження.
Замість підсумку
Мистецтво приховує від нас ще дуже багато і дуже багатьох. Імена, особливо жіночі, тільки виринають десь із тіней, в яких їх тримали довгий час. Як писав Келлі Гров’є: «У сучасного мистецтва є проблема. І звуть її Джанет Собель» (можете підставити сюди будь-яку вашу улюблену мисткиню).
Віра Карпінська
