«Зникнення аптекарки» — дебютний роман, який став бестселером

//
2003 переглядів

«Зникнення аптекарки» — дебютний роман Сари Пеннер, який став бестселером New York Times і потрапив у списки найочікуваніших новинок за версією провідних видань, зокрема CNN та журналу HELLO!. Цієї осені книжка виходить українською в Artbooks.

Таємна спільнота жінок. Призабута історія. У повітрі ще відчувається отруйний подих помсти. Непримітна аптекарська крамниця, захована у глибинах Лондону XVIII століття. Тут обслуговують незвичайну клієнтуру та ще й за некласичними умовами: правило № 1 — ніколи не можна використовувати отруту на шкоду іншій жінці; правило № 2 — імена вбивці та її жертви мають бути записані в аптечній реєстровій книжці.

Авторка Сара Пеннер майстерно занурює читачів у водночас моторошний і вабливий роман про жінок, які виборювали своє виживання у світі, створеному чоловіками та для чоловіків. Відплата за вчинену кривду була єдиним шляхом на волю з-під гніту, та, коли настане час розплати, ніхто не боронитиме жіноцтво так палко і відважно, як інші жінки. Історія, варта екранізації, — яку, власне, вже готує телекомпанія Fox.

У зав’язці роману історикиня приєднується до експедиції на берегах Темзи, де вона знаходить маленький блакитний флакон, який веде її до 200-річної таємниці. Сара Пеннер розповідає, що у 2019 році так на березі вона сама знайшла кілька черепків кераміки та шматок глиняної люльки, які привезла додому в Сент-Пітерсберг у штаті Флорида. З них, напевно, і почався її роман, а поштовхом до писання, чи то запис на курс творчого письма, стало відвідування лекції Елізабет Гілберт під час її книжкового туру «Велика магія».

Публікуємо уривок.

Сара Пеннер «Зникнення аптекарки», переклад: Альона Крупка, дизайн: Олександра Бочкор, Artbooks, 2022

Я насупилася, підсунула до себе розгорнуту реєстрову книгу. Їй-богу, як таке може бути? Хіба імена й дати в журналі важливіші за підписи на пляшечках? Якщо чесно, я була протилежної думки. У книзі записані імена всіх, хто придбав у Нелли смертоносну отруту. Як на мене, ці сторінки треба спалити, а не реставрувати.

— А навіщо наводити чорнило на вибляклих записах? — поцікавилась я.

Нелла погортала журнал і знайшла записи за 1763 рік. Провела рукою по нижньому лівому кутку — вочевидь, на сторінку колись потрапила вода, бо деякі записи розпливлися настільки, що їх просто було неможливо прочитати. Нелла підсунула до мене перо й чорнильницю. Я взяла письмове приладдя й заходилася ретельно наводити вихлясті лінії й кружальця літер — а тоді з-під пера знову поставали імена відвідувачок і продані їм засоби, як-от щавель, бальзамін, крокіс.

— Для більшості жінок оцей мій реєстр — єдина письмова згадка їхніх імен. Одна-єдина помітка, що зберігає пам’ять про них. Я дала матері обіцянку закарбовувати на папері докази, що ці жінки колись жили на землі — інакше їхні імена підуть у забуття. Світ жорстокий, безжальний до жінки. Світ не дозволяє жінці залишити слід в історії.

Я закінчила з першим рядком і перейшла до другого.

— А в цій реєстровій книзі зберігається їхній слід — спогад про їхнє існування, про їхні імена та вчинки.

Завдання виявилося куди складнішим, ніж мені спершу гадалося. Наводити вже написане — це геть не те саме, що самостійно писати. Тут доводилося слід у слід повторювати чужий почерк, незручно вигинати руку, повільно-преповільно вимальовувати стежечки чорнила. Я геть не пишалася результатами, проте Нелла наче була задоволена, тож мені трохи відлягло від серця: я вільніше вмостилася, розслабилася, перестала до побіління пучок стискати перо — і справа одразу налагодилася.

Нелла розгорнула книгу на іншій сторінці. Тут були свіжіші записи, лишень кількамісячної давності. На розворот, мабуть, ляпнуло щось клейке — сторінки злиплися, а потім, коли Нелла відкривала журнал, роздерлися, від чого зіпсувалося кілька записів. Я спробувала прочитати перший рядочок:

7 грудня, рік 1790. Містер Бешем, чемерник чорний, 12 г, на ім’я його сестри, міс Еллі Бешем.

Я зойкнула, вказуючи пальцем на слово «сестри».

— Я добре пам’ятаю той випадок, — заговорила Нелла, поки я наводила зіпсуті літери. — Брат міс Бешем був людиною вельми жадібною. Міс Бешем знайшла записку, в якій було сказано, що він, її брат, планує вбити їхнього батька, щоб успадкувати великі фамільні статки.

— І міс Бешем убила брата, щоб врятувати життя батечка?

— Вірно. Бачиш, Елізо, скупому душа дешевша гроша. Не дарма ж кажуть, що жадібність — всякому горю початок. Міс Бешем розуміла, що так чи так у родині скоро хтось помре. І на її долю випало вирішувати: хто саме, коли і яким чином.

Я навела ім’я міс Еллі Бешем, прописуючи рівненькі лінії й кругленькі завитки. Перо легко й невимушено ковзало по папері — немовби знало, наскільки важливим є цей запис, наскільки важливо закарбувати ім’я міс Бешем та її непересічний вчинок.

Потім мені в око знову впало це саме ім’я. Минуло кілька днів, і 11 грудня міс Бешем знову завітала до Неллиної крамнички.

— Цього разу я продала міс Бешем корінь зозулиних черевичків, призначений уже для її матері, — пояснила Нелла. — Уяви собі, бідолашна жінка щойно втратила сина — молодого хлопця в розквіті сил. Корінь зозулиних черевичків має лікувальні властивості, його застосовують при безсонні й неврозах.

— Сердешна. Сподіваюся, корінь їй допоміг.