«Зникнення аптекарки» — дебютний роман, який став бестселером

від | 30.09.2022 | Фемкульт, Жіноча бібліотека, Читати

Час читання: ( Кількість слів: )

«Зникнення аптекарки» — дебютний роман Сари Пеннер, який став бестселером New York Times і потрапив у списки найочікуваніших новинок за версією провідних видань, зокрема CNN та журналу HELLO!. Цієї осені книжка виходить українською в Artbooks.

Таємна спільнота жінок. Призабута історія. У повітрі ще відчувається отруйний подих помсти. Непримітна аптекарська крамниця, захована у глибинах Лондону XVIII століття. Тут обслуговують незвичайну клієнтуру та ще й за некласичними умовами: правило № 1 — ніколи не можна використовувати отруту на шкоду іншій жінці; правило № 2 — імена вбивці та її жертви мають бути записані в аптечній реєстровій книжці.

Авторка Сара Пеннер майстерно занурює читачів у водночас моторошний і вабливий роман про жінок, які виборювали своє виживання у світі, створеному чоловіками та для чоловіків. Відплата за вчинену кривду була єдиним шляхом на волю з-під гніту, та, коли настане час розплати, ніхто не боронитиме жіноцтво так палко і відважно, як інші жінки. Історія, варта екранізації, — яку, власне, вже готує телекомпанія Fox.

У зав’язці роману історикиня приєднується до експедиції на берегах Темзи, де вона знаходить маленький блакитний флакон, який веде її до 200-річної таємниці. Сара Пеннер розповідає, що у 2019 році так на березі вона сама знайшла кілька черепків кераміки та шматок глиняної люльки, які привезла додому в Сент-Пітерсберг у штаті Флорида. З них, напевно, і почався її роман, а поштовхом до писання, чи то запис на курс творчого письма, стало відвідування лекції Елізабет Гілберт під час її книжкового туру «Велика магія».

Публікуємо уривок.

Сара Пеннер «Зникнення аптекарки», переклад: Альона Крупка, дизайн: Олександра Бочкор, Artbooks, 2022

Я насупилася, підсунула до себе розгорнуту реєстрову книгу. Їй-богу, як таке може бути? Хіба імена й дати в журналі важливіші за підписи на пляшечках? Якщо чесно, я була протилежної думки. У книзі записані імена всіх, хто придбав у Нелли смертоносну отруту. Як на мене, ці сторінки треба спалити, а не реставрувати.

— А навіщо наводити чорнило на вибляклих записах? — поцікавилась я.

Нелла погортала журнал і знайшла записи за 1763 рік. Провела рукою по нижньому лівому кутку — вочевидь, на сторінку колись потрапила вода, бо деякі записи розпливлися настільки, що їх просто було неможливо прочитати. Нелла підсунула до мене перо й чорнильницю. Я взяла письмове приладдя й заходилася ретельно наводити вихлясті лінії й кружальця літер — а тоді з-під пера знову поставали імена відвідувачок і продані їм засоби, як-от щавель, бальзамін, крокіс.

— Для більшості жінок оцей мій реєстр — єдина письмова згадка їхніх імен. Одна-єдина помітка, що зберігає пам’ять про них. Я дала матері обіцянку закарбовувати на папері докази, що ці жінки колись жили на землі — інакше їхні імена підуть у забуття. Світ жорстокий, безжальний до жінки. Світ не дозволяє жінці залишити слід в історії.

Я закінчила з першим рядком і перейшла до другого.

— А в цій реєстровій книзі зберігається їхній слід — спогад про їхнє існування, про їхні імена та вчинки.

Завдання виявилося куди складнішим, ніж мені спершу гадалося. Наводити вже написане — це геть не те саме, що самостійно писати. Тут доводилося слід у слід повторювати чужий почерк, незручно вигинати руку, повільно-преповільно вимальовувати стежечки чорнила. Я геть не пишалася результатами, проте Нелла наче була задоволена, тож мені трохи відлягло від серця: я вільніше вмостилася, розслабилася, перестала до побіління пучок стискати перо — і справа одразу налагодилася.

Нелла розгорнула книгу на іншій сторінці. Тут були свіжіші записи, лишень кількамісячної давності. На розворот, мабуть, ляпнуло щось клейке — сторінки злиплися, а потім, коли Нелла відкривала журнал, роздерлися, від чого зіпсувалося кілька записів. Я спробувала прочитати перший рядочок:

7 грудня, рік 1790. Містер Бешем, чемерник чорний, 12 г, на ім’я його сестри, міс Еллі Бешем.

Я зойкнула, вказуючи пальцем на слово «сестри».

— Я добре пам’ятаю той випадок, — заговорила Нелла, поки я наводила зіпсуті літери. — Брат міс Бешем був людиною вельми жадібною. Міс Бешем знайшла записку, в якій було сказано, що він, її брат, планує вбити їхнього батька, щоб успадкувати великі фамільні статки.

— І міс Бешем убила брата, щоб врятувати життя батечка?

— Вірно. Бачиш, Елізо, скупому душа дешевша гроша. Не дарма ж кажуть, що жадібність — всякому горю початок. Міс Бешем розуміла, що так чи так у родині скоро хтось помре. І на її долю випало вирішувати: хто саме, коли і яким чином.

Я навела ім’я міс Еллі Бешем, прописуючи рівненькі лінії й кругленькі завитки. Перо легко й невимушено ковзало по папері — немовби знало, наскільки важливим є цей запис, наскільки важливо закарбувати ім’я міс Бешем та її непересічний вчинок.

Потім мені в око знову впало це саме ім’я. Минуло кілька днів, і 11 грудня міс Бешем знову завітала до Неллиної крамнички.

— Цього разу я продала міс Бешем корінь зозулиних черевичків, призначений уже для її матері, — пояснила Нелла. — Уяви собі, бідолашна жінка щойно втратила сина — молодого хлопця в розквіті сил. Корінь зозулиних черевичків має лікувальні властивості, його застосовують при безсонні й неврозах.

— Сердешна. Сподіваюся, корінь їй допоміг.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить