«Науку створюють не чоловіки чи жінки — науку створюють люди»: українські науковиці про гендерні стереотипи, жіночу взаємопідтримку та роботу під час повномасштабної війни

від | 30.09.2022 | Її історія

Час читання: ( Кількість слів: )

Спільно з INSCIENCE розповідаємо про те, як створюють свій шлях жінки в науці, жіночу взаємопідтримку та роботу під час повномасштабної війни.

«Ми самі маємо бути тими змінами, які хочемо бачити як у професійній, так і в суспільній сферах життя»

Нейробіологиня Віра Єфремова захопилася наукою ще зі школи. Майбутню дослідницю цікавило багато речей — від літератури до історії. Та зрештою наука перемогла — з десятого класу Віра почала додатково займатися біологією, хімією, фізикою. Потім — перша наукова робота в Малій академії наук, вступ до університету імені Тараса Шевченка на біологічний факультет — спочатку на бакалаврат, а згодом і на магістратуру.

Нейробіологиня Віра Єфремова, жінки в науці

Віра Єфремова

«Під час навчання на магістратурі однією з рольових моделей була моя наукова керівниця. Вона — приклад наставниці та викладачки, яка не просто пояснює матеріал, а вчить думати нестандартно, критично оцінювати отриману інформацію та ставити багато запитань. Зараз я розумію, що правильно поставлене запитання — це величезна частина успіху наукового проєкту.

Протягом останніх років я й сама стала науковою керівницею — намагаюся бути саме такою наставницею, яку сама хотіла б мати. Зрештою, ми самі маємо бути тими змінами, які хочемо бачити як у професійній, так і в суспільній сферах життя».

Та на науковому шляху Вірі доводилося стикатися і з проявами сексизму: від сумнівних жартів про те, що справжніми науковцями можуть бути тільки чоловіки, а жінки в науці ні до чого, до запитань, чому вона просто не вийде заміж.

«У молодшому віці я часто просто мовчала — була шокована, що такі жарти та запитання дозволяють собі викладачі вищих навчальних закладів, і не знала, як саме варто відповідати на подібні закиди. З часом я припинила мовчати: коли чую подібні речі, завжди запитую, чи сказали б вони таке чоловікові. Тоді абсурдність та недоречність таких запитань стає досить очевидною».

Наразі Віра займається вивченням туберального склерозу — хвороби, яку спричиняють генетичні зміни ДНК. Більшість пацієнтів/ок, хворих на туберальний склероз, мають епілепсію, й у 80% із них вона є фармрезистентною — тобто не лікується жодними відомими препаратами. Часто єдиним рішенням є операційне втручання — видалення ділянки мозку, що викликає епілепсію.

Дослідження нейробіологині полягає в тому, щоби краще зрозуміти механізм розвитку туберального склерозу, а в довготривалій перспективі, можливо, запропонувати інші шляхи терапії цього захворювання.

Крім безпосередньо наукових проєктів, Віра активно залучена до популяризації науки серед дівчат-підлітків та власним прикладом намагається руйнувати стереотипи. «Бо науку створюють не чоловіки чи жінки — науку створюють люди», — ділиться дослідниця.

З вересня минулого року нейробіологиня живе та працює в Університеті Каліфорнії (Берклі), тому новини про російське повномасштабне вторгнення науковиця дізналася з телевізора.

«Ми всі, мабуть, знали, що це невідворотно станеться, але скільки себе ментально не готуй, мозок відмовляється вірити, коли ти бачиш це в реальності. Це був момент, що паралізує, за яким виникли думки та плани про те, як саме я можу допомогти.

У моїй лабораторії я — єдина українка, але через війну познайомилась ще з двома нейробіологинями з України, які працюють у Берклі. З однією ми на одному поверсі працюємо — до повномасштабної війни я навіть не знала, що тут є українка, бо вона займається зовсім іншою темою й науково ми ніяк не перетинались».

Зараз у співпраці з іншими науковицями та науковцями Віра намагається створити в університеті стипендію для підтримки українських вчених. Також нейробіологиня долучається до різноманітних акцій та ініціатив на підтримку України: «Нещодавно ми спільно ще з двома українками в університеті Берклі — Юлією Давій Березовською та Дарією Бакшинською Паньків — заснували Український Клуб у Берклі, мета якого — об’єднати українців з університету та тих, хто хотів би більше дізнатися про Україну й підтримати нашу країну». 

Окрім цього, дівчата створили благодійну організацію ReImagine Ukraine Foundation. Її діяльність спрямована насамперед на підвищення обізнаності про Україну та здобутки українців й українок, а також на виведення українських голосів і досвіду на передній план у різних галузях — від науки до мистецтва. 

«Колеги більше звертають увагу на те, які ідеї ти маєш та що робиш, ніж на стать»

Ембріологиня Оля Малюта вже понад вісім років працює в репродуктивній медицині. Науковиця завжди каже «так» різним можливостям у житті: спочатку — навчанню на кафедрі молекулярної біології, потім — роботі в інституті та клініці, а згодом і пропозиції опанувати професію ембріологині.

Ембріологиня Оля Малюта, жінки в науці

Оля Малюта

«Науковою керівницею моїх дипломних наукових робіт в Інституті молекулярної біології й генетики НАН України була Дарія Мірошниченко, яка й навчила мене працювати руками в лабораторії. Та це спілкування й підтримка не закінчились і переросли в дружбу. Пишаюсь, що Дарія є авторкою крутих статей, зокрема і в Nature — про механізми генетичної рекомбінації в ракових клітинах. Це — своєрідна революція в знаннях про рак; ми жартуємо, що вона відкрила «секс у ракових клітинах».

Рольовою моделлю Олі була й Анна Дубровська, з якою вони разом працювали в одному відділі, — Анна завжди підтримувала молодих колег і порадами, і реактивами. Першою наставницею Олі в ембріології також була жінка  — Олена Новікова. Хоч ембріологині вже й не працюють разом, але завжди обговорюють технічні питання чи цікаві випадки в роботі.

«Колеги більше звертають увагу на те, які ідеї ти маєш та що робиш, ніж на стать. А от у школі, наприклад, відверто казали, що «ти, напевно, не будеш такою розумною, як брат, і олімпіаду з біології не виграєш», — розповідає ембріологиня.

Власне, тому Оля Малюта й розуміє цінність підтримки саме школярок та бере участь у різних науково-популярних проєктах, зокрема була наставницею в менторській програмі «Дівчата STEM». З однією учасницею, яка зараз здобуває біологічну освіту, ембріологиня досі підтримує контакт.

«Цікавий момент був колись у лабораторії в Польщі: колега не повірив, коли я розказала, як потрібно виправити несправність одного сучасного апарату. Через тиждень він перепросив, бо в компанії з обслуговування апарату сказали зробити те саме. Досі не знаю, чи це було гендерне упередження, що дівчата не розбираються в техніці, чи упередження, що українські вчені не розбираються в сучасному обладнанні».

У клініках фертильного здоров’я 50–60% пацієнтів/ок до повномасштабного вторгнення становили іноземці/ки, які приїжджали до України для медичного туризму, — тому зараз попит на послуги ембріологів/инь впав. Тож Оля Малюта на певний час поїхала працювати на Мальту — країну з абсолютно іншим законодавством щодо репродуктивної медицини.

Так, на Мальті, наприклад, дозволено запліднення тільки п’яти яйцеклітин. Тому, отримавши 20 яйцеклітин, 15 — потрібно заморозити. У такий спосіб не створюється більше ембріонів, ніж потрібно для лікування. Проте такий підхід у світі давно визнаний нераціональним, тут діють релігійні обмеження.

«На Мальті всі підтримують Україну й засуджують дії кремля та меншою мірою самих росіян. Водночас вони не усвідомлюють повністю всієї важкості ситуації, інколи навіть думають, що війна вже закінчилась. Дивуються, коли ти засмучена, коли розповідаєш, що були ракетні удари по твоєму рідному місту.

Для мальтійців війна далеко. Наше завдання — донести розуміння, що вона далеко лише тому, що українці та українки борються. Я пояснюю про колективну відповідальність росіян за цю війну, підтримую культуру кенселінгу й пишу листи до європейської організації із закликами виключати росіян із професійної спільноти. Звісно, розповідаю про сенси, за які бореться Україна, і, хоч у мене дуже мирна спеціалізація, усе ж розповідаю про важливість зброї для України.

Країна мальтійських лицарів захоплюється сміливістю українських військових і навіть каже, що мальтійцям би забракло духу так боротись».

Жінки в науці: проєкт «Науковиці»

Про історії інших українських науковиць — від біологинь до астрофізикинь — та їхню роботу під час повномасштабної російсько-української війни читайте на сайті НАУКОВИЦІ.

Проєкт НАУКОВИЦІ реалізується громадською організацією INSCIENCE, яка популяризує науку, у рамках програми «ЄС за гендерну рівність: разом проти гендерних стереотипів та гендерно зумовленого насильства», що фінансується Європейським Союзом та реалізується спільно структурою «ООН Жінки» та ЮНФПА.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить

Читайте також