Зрадниця, муза, емансипантка: 10 книжок про жіночі досвіди

від | Вер 7, 2022 | Фемкульт, Читати

Книжки про складні життєві ситуації та травми нормалізують окремі болісні досвіди та показують, як із ними впоратися. Завдяки таким історіям стаємо більш спостережливими та чуйними одна до одної. Пропонуємо добірку книжок про жіночі досвіди.

Аріана Ґарвіч «Здохни, коханий», «Компас», 2022

Головна героїня роману переживає тривалу післяпологову депресію. Вона не може звикнути до іншої країни, чужої спільноти і власної дитини, яка так само видається їй чужою і зайвою. Малюка вона зве «немовлям», а ще вважає його голодним вовченям — малим хижаком, який забирає останні сили, коли вона почувається зраненою оленицею.

У романі є багато відвертого, натуралістично-сексуального і химерного. Назва інтригує. Болісний дивний текст читається як справжній психологічний трилер — здається, героїня от-от жорстоко розправиться зі своїм чоловіком, який невміло й безрезультатно намагається врятувати сім’ю, а останніми її словами будуть безжальні: «Здохни, коханий». Чи ні? Адже коханий нічим не може зарадити — вона сама мусить розібратися зі своїми внутрішніми демонами.

Ґабріель Ґарсіа «Про жінок і сіль», «Лабораторія», 2022

На майже 200 сторінках розгортається клаптикова родинна сага — історія семи героїнь: п’яти поколінь жінок із Куби та матері й доньки з Сальвадору. Про що історії цих жінок? Які вони?

Марія Ізабель, Сесілія, Долорес, Кармен і Джанет — кубинки, чиї особисті історії носять відбиток політичних і суспільних змін їхньої сучасності. Ґлорія та Ана — мати та донька, нелегалки з Сальвадору, які шукають кращого життя тепер, як колись шукали кубинки. Джанет, колишня наркозалежна, жителька Маямі й донька емігрантів, раптом усвідомлює гостру потребу з’ясувати свою ідентичність, дізнатися історію роду. Жінка не обирала втікачів батьками, а батьківщиною — країну кривавих злочинів. Вона обрала знання болісної правди.

«Про жінок і сіль» — книжка про пам’ять поколінь, роду і зрештою цілої спільноти. Про те, якою важливою є кожна особиста історія, у якій були насильство, еміграція й замовчування травм. Елементи мозаїки з життя жінок різних поколінь поєднуються і доповнюють одне одного так органічно й легко, як сіль розчиняється у воді.

Чо Намджу «Кім Джійон, 1982 року народження», «Видавництво Анетти Антоненко», 2022

Головна героїня Кім Джійон — типова жінка у консервативній Південній Кореї. Кім дивує чоловіка та доньок незвичною поведінкою — часом поводиться, як її старенька мати чи мертва подруга, копіюючи їхні звички. Що відбувається з Кім? Може, виною є не лише втома від незліченних обов’язків?

Покоління жінок, до яких належить Кім Джійон, виховували за жорсткими настановами: поступатися хлопчикам, сестрам дбати про братів, а чоловікам і синам у сім’ї давати все першим. А ще жінки відповідальні за неправильну поведінку чоловіків. Якось у восьмому класі Кім та однокласницям довелося просити вибачення і відбувати покарання за те, що побачили ексгібіціоніста біля шкільних вікон. Згодом Кім вислуховувала докори батька за те, що спровокувала чіпляння випадкового хлопця на вулиці. Можливо, прикрі ситуації з минулого жінки вплинули на її психічну рівновагу?

Книжка «Кім Джійон, 1982 року народження» з документальною точністю розповідає про жінок у патріархальному суспільстві, нерівність прав чоловіків і жінок та несправедливість, яких досі зазнають мільйони жінок у всьому світі.

Симона де Бовуар «Ошукана жінка», Snowdrop Publishing, 2020

Феміністка Симона де Бовуар, відома світові як авторка соціолого-філософської праці «Друга стать» і партнерка філософа-екзистенціаліста Жана-Поля Сартра, писала добрі художні тексти. Книжка «Ошукана жінка» вміщує три твори — мініромани «Свідомий вік» і «Ошукана жінка» та монолог-сповідь під назвою «Монолог». Опублікована вперше у 1967 році.

У текстах є багато тілесного: жінки намагаються жити у тілах, які вже «в’януть», відчувати себе бажаними й потрібними у суспільстві, де привабливими вважаються лише молоді. Письменниця роздумує про кризу у жінок після 50-ти, природу стосунків чоловіків і жінок та причини зради.

У творі «Свідомий вік» інтелектуалка полемізує з неофіційним чоловіком спершу в назві — у 1945 році вийшов друком роман «Зрілий вік» Сартра, перший з циклу «Шляхи свободи», у якому головний герой Матьє у 34 роки досягає «зрілого віку»: намагається уникнути шлюбу з вагітною коханкою і водночас зустрічатися з молодою студенткою, а Бовуар розповідає про життя жінок «свідомого віку» (50+), які намагаються дати раду своєму шлюбові чи визволитися з-під влади законів «чоловічого» світу. А ще Сартр як екзистенціаліст твердо переконаний у тому, що люди приречені на нерозуміння, а героїні де Бовуар невтомно його шукають та іноді знаходять.

Каролін Жорж «Із синтезу», «Видавництво Анетти Антоненко», 2020

Головна героїня працює моделлю. Вона патологічно сильно боїться смерті, відсутності у світі. А щоби подолати страх смерті, хоче увічнити себе у безсмертному цифровому аватарі під назвою Анук. Жінка мріє відтворити точну копію свого тіла у віртуальній реальності.

Ще чутливою дівчинкою вона задивлялася в екран телевізора й хотіла бути по той бік — втекти туди, де начебто існує нерухомий вічний світ пікселів і безтурботності. Дитяча мрія на межі реальності й вигадки переросла у життєву мету. Невміння витримати тягар емоцій змусило героїню вірити, що стати зображенням — це можливість втекти від найболючіших і незрозумілих почуттів.

«Із синтезу» — химерна книжка, у якій поєднуються футуристичні мотиви про цифрове майбутнє, виняткова естетика, похмурі настрої та боротьба старих і нових цінностей.

Славенка Дракуліч «Ніби мене нема(є)», «Комора», 2020

Боснійка на ім’я С. у березні 1993 року у Стокгольмі народжує хлопчика. Однак замість того, щоби радіти первістку, жінка усім нутром ненавидить «безіменну малу істоту» і хоче віддати її на усиновлення. Тому що ця дитина стала плодом тривалого насильства під час війни у Боснії.

С. пережила стільки знущань від випадкових п’яних солдатів у концентраційному таборі, що їй хочеться викинути пам’ять про той шматок її життя, позбутися його разом із дитиною, яка стала живим свідченням і наслідком тих подій.

Роман «Ніби мене нема(є)» про насильство над беззахисною жінкою, заснований на реальних історіях жінок, які постраждали від зґвалтування під час Боснійської війни (квітень 1992 — грудень 1995). Болюча і щемка історія про травматичний досвід і його наслідки. Книжка логічно продовжує роздуми Славенки Дракуліч про природу воєнних злочинів у художній формі після репортажної книжки «Вони б і мухи не скривдили».

Кейт Елізабет Рассел «Моя темна Ванесса», Vivat, 2020

15-річна школярка Ванесса закохується у 42-річного вчителя англійської літератури Джейкоба Стрейна. 17 років по тому таємний зв’язок і далі тримає у тенетах вже дорослу жінку. Хронологічні зрізи чергуються: перед нами постає то юна, то доросла Ванесса, і все більше деталей заборонених стосунків. У 2017 році, коли набирає обертів рух MeToo, вчителя звинувачує у нападі одна з його учениць. Вона звертається до Ванесси з проханням також свідчити у суді про домагання. Та відмовляється, однак з’являється сумнів: раптом її велике кохання було несправжнім?

Яким був зв’язок між підліткою і зрілим чоловіком? Ким була Ванесса для містера Стрейна — музою дорослого, неповторною і спокусливою «темною Ванессою», чи довірливою, беззахисною жертвою у руках вправного маніпулятора?

«Моя темна Ванесса» — динамічна й емоційна історія про аб’юзивні стосунки, яка легко читається, але залишає осад бруду по собі.

Інґеборґ Бахман «Синхрон», «Книги — XXI», 2019

Збірка «Синхрон» об’єднує п’ять текстів про жінок та їхні дивні світи. Інґеборґ Бахман розповідає про дивакуватих героїнь, історії яких доводять: чоловіки — далеко не єдина жіноча проблема.

Перекладачка Надя заводить дивний роман і подорожує з майже незнайомцем, аж тут усвідомлює: їм немає про що говорити, і навіть знання різних мов не рятує від непорозумінь. 20-річна Беатрікс надміру інфантильна, ні до чого не має охоти і понад усе обожнює спати — стає «промінчиком світла» для одруженого чоловіка. Майже незряча Міранда завжди забуває чи губить свої окуляри, щоб не бачити мерзенного світу. Жінка відштовхує чоловіка, з яким могла б бути щасливою — боїться бути зрадженою і покинутою, тому покидає сама. Поки син працює, про стареньку пані Йордан дбає невістка Франціска. Жінці постійно вчувається собачий гавкіт, у якому криється страх до власного сина. Кореспондентка Елізабет повертається до батьківського дому, щоб відпочити, а зрештою переосмислює свої взаємини з людьми.

Описані історії існують в одному просторі й часі — у синхроні, а імена й події з різних текстів переплітаються між собою так, що люди стають ближчими, ніж здавалося.

Інґмар Берґман «Довірливі розмови», ВСЛ, 2018

Ця невеличка книжка складається з п’яти проникливих бесід — одкровень про життя Анни, дружини священника Генріка й матері трьох дітей. Анна — зрадниця. Вона згрішила, бо вирішила кохати іншого чоловіка. Жінка відчуває усю вагу свого вибору: мов Єва-спокусниця, Анна зводить на манівці молодого священника Тумаса. Та що таке зрада — непрощенний гріх чи вияв волі? Чи потрібно спокутувати їй своє право на щастя і любов? Чи завинила перед Богом жінка, яка вирішила бути щасливою і коханою?

«Довірливі розмови» — глибоко психологічний, концентрований і кінематографічний роман. Він оживає у лаконічних діалогах і яскравих візуальних образах вправного режисера Інґмара Берґмана та створює незабутній ефект присутності у читача.

Вірджинія Вулф «До маяка», «Знання», 2017

Вірджинія Вулф — ікона фемінізму в літературному світі 20-го століття. У частково автобіографічному романі «До маяка» авторка роздумує над природою взаємин у подружжі. У центрі твору — сім’я Ремзі: запальний та начебто глибокодумний містер Ремзі, віддана берегиня домашнього вогнища місис Ремзі та восьмеро дітей, яким вона невтомно дає раду. Прототипом подружжя Ремзі є батьки Вірджинії.

Історія розпочинається, коли місис Ремзі вкотре обіцяє дітям, що вони неодмінно виберуться усією сім’єю до маяка. Та чи дістануться? Місис Ремзі — незамінна опора у тіні свого чоловіка. Її місія — дбати про гармонію у маленькому родинному світі. Геть іншою є товаришка сім’ї Лілі Бриско — амбітна й емансипована художниця, яка хоче творити і бути вільною. Їй не збагнути усього чару подружнього життя та його обов’язків.

Зрештою, жіноче мовчання — це не вияв покори і глибокої поваги до чоловіка, а переживання цілого клубка емоцій! Так, місис Ремзі якось, наливаючи суп під час обіду, несподівано запитує себе подумки: «Але що ж я накоїла зі своїм життям?» Клубок почуттів та думок завихрюється і щось в ідеальному світі ідеальної жінки руйнується.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!