«Сподіваюся, що війна не відбере в мене право на свободу від страшної людини». Що треба знати про розлучення під час війни

від | 01.06.2022 | Війна в Україні, Статті

Час читання: ( Кількість слів: )

Романтичні історії про одруження на блокпостах вселяють віру в те, що є серед воєнного мороку щось світле, щось від казки. Але справжня війна не тільки з’єднує закохані серця, а й змушує прощатися тих, хто досі був парою.

Чому люди розлучаються під час війни? Як захистити себе юридично та психологічно? Як переживають досвід розірвання стосунків у цей непростий час реальні жінки? Читайте коментарі експерток та особисті історії дівчат, які розлучаються.

Дар’я Тарасенко, адвокатка
Насамперед треба розуміти, що ми вкладаємо у поняття «розлучення». Бо зазвичай ті, хто говорить про це, мають на увазі не лише безпосередньо розірвання шлюбу, а і поділ майна, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів. Усі ці питання можна вирішувати як одночасно, так і кожне окремо — це залежить від конкретної ситуації та завдання. Якщо потрібно максимально швидко розірвати шлюб, раджу робити спершу тільки це, а вже потім — вирішувати інші питання. Сьогодні ми говоритимемо саме про розірвання шлюбу, тобто припинення шлюбних відносин.

Якщо пара не має неповнолітніх дітей та обоє згодні розірвати шлюб, то розлучитись можна в органах ДРАЦС. В усіх інших випадках необхідно буде звертатися до суду.

За моїми спостереженнями, найбільша проблема — неможливість домовитися з чоловіком через надмірну емоційність питання, що шкодить обом. Тому найкращий варіант у такій ситуації — запропонувати зустрітись адвокатам дружини та чоловіка й домовитись без зайвих емоцій. Це зекономить і час, і нерви.
Часто найважче для жінки — ухвалити рішення про розлучення. Іноді я розумію, що до мене приходять не за юридичною послугою, а щоб я допомогла наважитись. Але я намагаюсь лише розповісти про процедуру розлучення, а не схиляти до будь-якого рішення. Бо щиро впевнена, що таке рішення має ухвалити сама жінка, а не її адвокат.

Розлучення під час війни: чи є законодавчі зміни?
Жодних особливих змін законодавства щодо розірвання шлюбу під час війни не було.

Але є два моменти, які впливають на процедуру:

Перший — це можливість звернутись для розірвання шлюбу до будь-якого органу ДРАЦС (за мирних часів необхідно звертатись до органу за місцем проживання подружжя або одного з них).

Другий момент пов’язаний із роботою судів. Якщо суд, до якого необхідно подати позов, не працює, необхідно дізнатись, як Верховним судом змінена територіальна підсудність. Наприклад, позови, які підлягали розгляду Харківським районним судом Харківської області, тепер мають розглядатися Полтавським районним судом Полтавської області. І це, звичайно, створює значні незручності для сторін.

Що може стати перепоною до розлучення в умовах воєнного часу?
Значна проблема є в тих, хто встиг подати до суду позов до 24 лютого, якщо тепер ці суди не працюють. Справи з них до інших судів не передаються, вони просто в режимі очікування. І до іншого суду подати новий позов неможливо — це заборонено процесуальним законодавством. Тому в таких людей питання розлучення заморожене на невизначений термін.

Друга проблема — з повідомленням учасників справи про відкриття провадження та виклик до суду, оскільки дуже багато людей переїхало до більш безпечних місць. І фактично розгляд таких справ, де немає підтвердження належного повідомлення учасників, просто відкладається.

Тому під час війни як ніколи важливо домовлятися із чоловіком/дружиною та розлучатись за взаємною згодою: це значно швидше.

Як розлучають людей, які перебувають у зонах бойових дій або виїхали з тимчасово окупованих територій?
Якщо ми говоримо про розлучення через органи ДРАЦС, то зробити це у зонах бойових дій, де органи не працюють, просто неможливо. Ті, хто виїхали з цих територій, можуть звернутися до будь-якого органу ДРАЦС для розірвання шлюбу.

Якщо ж ми говоримо про розірвання шлюбу через суд, тут ситуація інша. Якщо до суду, який має розглядати спір, дістатися неможливо, то можна надіслати позов до суду поштою (якщо, звісно, працює відділення Укрпошти у цьому регіоні), або ж через електронний суд (інтернет, простіше кажучи), або скористатись послугами адвоката. Щодо участі в судовому засіданні — можна брати участь онлайн, можна просити суд розглянути справу без участі позивача, можна доручити представництво інтересів адвокатові.

Способи розірвання шлюбу
Найшвидший спосіб — через органи ДРАЦС. Це займає трохи більше місяця, але такий спосіб підходить лише тим парам, які не мають неповнолітніх дітей і обидва згодні на розлучення. Заяву про розлучення необхідно подати до органу ДРАЦС (під час війни — до будь-якого). Заяву може подати лише один із подружжя, якщо є нотаріально посвідчена заява другого. Шлюб буде розірвано через місяць після подання заяви: за відповідним документом необхідно буде з’явитись особисто. Також заяву про розлучення можна подати через ЦНАП.

Якщо подружжя має дітей і тому не може розлучитися в перший спосіб, найшвидший варіант — через суд у порядку окремого провадження. Це займе два-три місяці. Заяву про розірвання шлюбу в порядку окремого провадження мають подати до суду обоє з подружжя. До заяви обов’язково додається нотаріально посвідчений договір про те, з ким проживатиме дитина, яку участь у вихованні дитини братиме другий із батьків та які аліменти платитиме. Через місяць після подання заяви суд має винести рішення про розірвання шлюбу (але на практиці це може зайняти і більше часу). Через місяць після ухвали рішення суду набирає законної сили.

Третій спосіб — розірвання шлюбу в порядку позовного провадження. Якщо немає бажання чи можливості оформити договір, про який ішлося в попередньому пункті, доведеться розлучатися в порядку позовного провадження. Аналогічно, якщо із другим із подружжя не вийшло домовитись про розлучення. У цьому варіанті заяву про розірвання шлюбу до суду подає лише один із подружжя. Залежно від завантаженості судді та бажання чи небажання відповідача розлучатись, спір у суді може зайняти від двох місяців (плюс місяць на набрання законної сили) до року/півтора.

  • Для тих, хто бажає прискорити цей процес, маю такі поради:
    у самій позовній заяві просити розглядати справу у спрощеному провадженні;
  • просити розглядати справу без участі позивача;
  • одразу після відкриття провадження відповідачу подати до суду відзив, яким визнати позов та просити розглядати справу за відсутності відповідача.

Поради жінкам
Головна порада — не розраховувати на інтернет чи «сусідку, яка колись вчилась у юридичному виші», а звернутись до адвоката. Якщо йдеться про розірвання шлюбу за взаємною згодою — можливо, потреби в спеціалісті немає. Коли ж є реальний спір, допомога адвоката значно підвищить шанси на успіх.

Під впливом кінематографа більшість людей мають викривлене уявлення про те, що насправді відбувається в суді. Наприклад, нещодавно один із чоловіків, якого я консультувала, дуже здивувався, що факт зради його дружини ніяк не вплине на поділ майна подружжя.

Але щоб не виглядати адвокатом, який переоцінює свою роль, наведу декілька рекомендацій.

Візьміть аркуш і напишіть головні обставини, які мають бути встановлені в суді:

  • для розірвання шлюбу — факт укладення шлюбу та наявність неповнолітньої дитини;
  • для визначення місця проживання дитини з одним із батьків — доведення того, що проживання саме з позивачем буде в найкращих інтересах дитини;
  • для стягнення аліментів — стан здоров’я та матеріальне становище дитини і платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дітей, наявність у праві власності майна значної вартості, витрати платника аліментів, зокрема на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платник аліментів не може довести джерело походження коштів (але без цього можна обійтись, якщо будете просити суд призначити аліменти у загальноприйнятому розмірі — ¼ всіх доходів на 1 дитину чи ⅓ всіх доходів на двох дітей);
  • для поділу майна подружжя — наявність такого майна, момент набуття його у власність та обставини, що свідчать про необхідність ділити майно інакше, ніж навпіл, якщо такі є.

Біля кожної обставини напишіть докази, якими будете це доводити.

Докази, які не стосуються зазначених обставин, не варто подавати до суду, — це лише затягне процес.
Подбайте про те, щоб усі докази були подані разом із позовом. Аналогічно визначте, про що ви хочете говорити в суді, а що є зайвим. Це така програма-мінімум для самозахисту.

Аліна Качан, психологиня, гештальт-психотерапевтка у навчанні
Зараз війна і ми не можемо жити так, як звикли раніше. Багато тривоги. Не вистачає ресурсу приділяти увагу своїй коханій людині. Усе це спричиняє зміни у стосунках аж до бажання їх розірвати.
Під час війни ми втрачаємо свої внутрішні опори — домівки, роботу, звичні речі. У кожного з нас залишається тільки внутрішня опора, яка тримає. Я сама пережила це у 2014 році: почалась війна, я переїхала з Донецька, втративши все. І також розлучилася з чоловіком. Я починала тоді нове життя. Почала працювати над собою і зараз допомагаю людям із такими самими проблемами.

Наразі у більшості моїх клієнток запити щодо стосунків: багато жінок виїхали за кордон, а чоловіки лишились в Україні. Вони не розлучились наразі, але вже вирішують розірвати стосунки. Бо вже, наприклад, кілька років тому зрозуміли, що не хочуть бути разом як сім’я. Оце нове життя з чистого аркуша допомагає ухвалити рішення тим, кого тримали лише діти, а глибоких почуттів не було. Для таких людей війна розставила все на місця, допомогла зробити висновки і поставити крапку в стосунках.

Є й такі, що теж виїхали, але навіть на великій дистанції підтримують свої стосунки. Якщо є глибокі почуття, то цей стрес теж впливає на взаємини, але люди вміють говорити, виходити на контакт, бути відкритими. Якщо у парі щось не ладнається — має бути відверта розмова.

Чому жінки бояться розлучення
Розлучення з чоловіком для більшості жінок — це вкрай болюча ситуація. Багато хто боїться зробити цей крок: не можуть зважитися на розлучення, навіть якщо життя у парі стає нестерпним. Є кілька основних страхів, пов’язаних із цим.

Часто виховання дітей цілком лягає на жінку, вона боїться не впоратися або відчути провину перед дитиною. Тому терплять до останнього, «аби у дітей був рідний батько». Також може бути осуд від рідних і близьких. Трапляється навіть таке, що хтось стає на бік чоловіка та припиняє спілкування. Багато хто не може протистояти цьому фактору.

Ще один важливий чинник — страх залишитися без фінансової підтримки чоловіка. Особливо, якщо жінка була безробітна — це той момент, що стримуватиме від кардинальних рішень.

Самотність після розірвання стосунків із чоловіком — це теж дуже сильний психологічний дискомфорт. Дуже багато жінок бояться із заміжньої перейти до статусу самотньої. Дехто шукає якісь більш «вагомі» підстави: якщо у стосунках не відбувається чогось дуже страшного, треба терпіти та не «викаблучуватися».

Під час війни до цього додається страх лишитися самій/із дитиною у невизначеній чи небезпечній ситуації.
На жаль, якщо жінка вже довго думає чи навіть планує розірвання стосунків, часто розлучення — це єдина можливість зберегти своє психологічне або навіть фізичне здоров’я.

Як собі допомогти
Щоб собі допомогти, потрібно зрозуміти: не існує правильних чи неправильних відчуттів. Кожна емоція виконує якусь функцію. Блокуючи котрусь із них (так звані «негативні»), ми позбавляємо свій організм можливості регулювати це самостійно. Страх, печаль, сум, заздрість, провина — усе це нам необхідне. Я раджу навчитися визнавати та проживати кожну емоцію, пов’язану з розлученням. Заблоковані переживання та біль прагнутимуть вийти назовні і фоново працюватимуть проти нас.

Розуміти свої емоції та вміти їх описувати — це вже перший крок до покращення психологічного стану. Можна спробувати виписати на папір або намалювати: так ми відділяємо себе від відчуттів і можемо ними керувати. Тоді негатив уже не здатен нас руйнувати.

Загалом же, якщо є така можливість, слід звернутися по допомогу до спеціаліста. Бо дуже часто людина не в змозі самостійно впоратися з подією такої сили, особливо під час такого кризового часу, як війна.

Особистий досвід

Євгенія
Я живу в місті Нікополь Дніпропетровської області. Понад десять років працюю у школі, викладаю іноземні мови. Зараз — у декретній відпустці.

З чоловіком ми познайомилися у 2018 році в інтернеті, як багато хто зараз. Він жив у Лисичанську Луганської області, а я тоді мешкала і працювала у Харкові. Стосунки були дуже стрімкі: познайомились ми у серпні, а в жовтні одружились. На жаль, тоді я перебувала в ейфорії подружнього життя і не зважала на «дзвіночки», що сигналізували мені про необхідність озирнутися і тікати чимдуж.

Я стала жертвою жорстокого аб’юзингу. Було все: нечувані ревнощі до всього, що мене оточувало, контроль, побиття, знущання. Про власні кордони я мала забути одразу. Бо так мені й казали: «Ти дружина, і в тебе не може бути твого, є тільки наше. Наш телефон, а не твій, я можу брати його завжди і дивитись, читати, слухати». Я не вірила, що це відбувається зі мною, не вірила, що мене знищують як особистість. Зі сторони здається, що легко можна втекти, але насправді маніпуляції були дуже професійні: я не контролювала ситуацію. Ускладнилось це тим, що за декілька місяців після одруження я втратила батьків: була депресія, переляк, розпач, розгубленість.

Після однієї зі сварок я знайшла в собі сили поставити ультиматум, що жити з ним не хочу. Тоді чоловіка як підмінили: щодня величезні букети квітів, жодного поганого слова, жодного крику. Так тривало близько пів року. Я завагітніла. Саме це стало початком нових звірств. Тепер він був певен, що я нікуди не подінусь: без батьків, без грошей. Були знову побиття, виклики поліції. Але виявилося, що за законом я не маю права на розлучення через вагітність. Ба більше, я не маю права розлучитися навіть після пологів, поки дитині не виповниться рік.

Я народила чудового хлопчика, моє щастя, моє сонечко, саме це відкрило мені очі. Я — сильна дівчина, все життя купалась в любові моїх батьків, начитана, цікава! Я не маю права дозволити комусь загрожувати мені та моїй дитині. Чергова сварка з побиттям, коли в мене на руках було тижневе немовля, поставило остаточну крапку. Я вночі втікала з дому з дитиною до моєї старенької бабусі.

Я хотіла, щоб чоловік забрався геть. Він це зробив, але ще близько пів року я страждала від уже психологічного насильства. Перед від’їздом він розбив техніку вдома, вкрав і знищив багато моїх речей, які були придбані до нього, знищив мій одяг, фотокартки моїх батьків, налив кислоту в мої шампуні та маски для волосся, багато чого ще. Я знову писала заяви до поліції, але мені відмовляли, бо він проживає в іншому місті. Були нечувані погрози: викрасти дитину і вивезти на непідконтрольну Україні територію. Також він обіцяв телефонувати й писати моїм друзям і керівництву моєї школи, казати всім, що я повія, сепаратистка.

Я дивом трималась, продовжувала жити заради сина. Я чекала, коли виповниться рік дитині задля заяви про розлучення. У грудні 2021-го заява про розірвання шлюбу була передана в суд і мені сказали чекати. Дуже довго не призначалася дата суду. Я щотижня телефонувала адвокатці, але чула у відповідь, що треба ще чекати, бо чоловік зареєстрований в іншій області.

А в лютому почалася війна, і адвокатка мені зателефонувала зі словами, що суд закриється та розлучення буде відкладено на невизначений термін. Хтось вважає, що я не смію в такі дні думати про розлучення, мають бути інші цілі. Кожен має право на свою думку. Але я вважаю, що війна не має перешкоджати моїм конституційним правам бути вільною від деспота та маніяка. Ми майже півтора року не бачились, не ведемо подружнього життя, не маємо спільного господарства, не маємо навіть дружніх стосунків.

На початку квітня я дізналася, що суд знову працює, в моєму місті не йдуть воєнні дії та судові справи розглядають. Я пішла до канцелярії суду на прийом, бо моя адвокатка покинула країну і вже не може мені допомогти. Виявилося, що розгляд справи призначено аж на кінець травня. Майже пів року чекати на перше засідання — це страшний сон. Секретар судді також порадила мені не сподіватись ні на що. Місце реєстрації чоловіка — Лисичанськ, там зараз пекло, немає змоги відправити йому повідомлення про судове засідання. До речі, він живий. Не знаю, куди він евакуювався, але телефонував мені п’яний, після чого був заблокований.

Отож, секретар судді та моя адвокатка у вайбері написали мені однакові речі: під час війни суд відкладатиметься, поки не буде доказу про те, що чоловіка повідомили. На питання, чи вважається смс достатнім повідомленням, мені відповіли: ні, не вважається.

Фахівці кажуть, що розлучення є одним із найсильніших потрясінь для людини, а для мене це відчувається як визволення від страшної людини, як велике свято… Я дуже важко збирала крихти своєї психіки, я не мала права розслабитися ні на хвилину. Я — мама. Я маю бути сильною та спокійною. Моє серце кожного дня молиться за тих чоловіків, які захищають нашу країну, але не за того чоловіка, що п’яний погрожує мені.

Я дуже сподіваюся, що війна, котра відбирає наш спокій і наші життя, не відбере в мене право на свободу від страшної людини. І колись я таки отримаю розлучення. Я мрію скоріше повернутися до своєї роботи у школі, до улюбленої справи. Мрію, що мій син, якому майже півтора року, буде щасливою людиною. Мрію, що його оточуватимуть добро, ласка, лагідність і величезна любов.

Оксана (ім’я змінене)
Війна дуже загострює почуття. Абсолютно все відчувається набагато яскравіше. Маленькі радості, які б у звичайний день викликали лише усмішку, наразі дарують відчуття шаленого щастя. А душевні порожнечі, які здавалися простими побутовими кризами, стають чорними дірами.

Ми з чоловіком прожили майже 10 років. Звичайно, були у відносинах злети і падіння, але загалом все було «рівно». Аж занадто. Щоденні турботи не давали можливості розібратися у собі.
Проте 24 лютого перевернуло все з ніг на голову. Ми разом вступили до лав ТрО, і я, зізнаюсь чесно, була дуже здивована цим його рішенням. Відчуття патріотизму в ньому ніколи особливо не було. На відміну від мене.

Коли минув перший шок і прийшло розуміння, що це реальна війна, ми перестали бути чоловіком і жінкою. Ми стали «побратимами». З часом я зрозуміла, що ставлюся до нього так само, як і до інших хлопців із батальйону. Ба більше, інколи я від чужих людей отримувала більше підтримки, розуміння, поваги та відчуття значущості. В душі стало порожньо. І після довгих роздумів до мене дійшло, що ця порожнеча в мені давно. Я просто її не помічала за щоденною рутиною. Розуміння того, що кожен день може бути останнім, штовхає на рішучі дії.

Я вирішила вилізти з мушлі, розправити крила чи як там ще кажуть у таких випадках… Розповіла йому про все, що відчуваю, попросила взяти тайм-аут. Ми роз’їхалися. І я не жалкую. Я зрозуміла, що без нього мені краще, ніж із ним. Стало вільніше дихати. Тепер я належу лише собі: роблю, що хочу, роблю все, що він мені не дозволяв. Мене ніхто не засуджує і не вчить, як треба жити. Тепер я ітиму до своєї мети, а не допомагатиму йому досягати його цілей. Я хочу насолоджуватися життям, а не просто проживати його. І я буду це робити.

Війна допомогла мені зрозуміти багато істин. Тепер я точно знаю, що життя одне, і його не варто марнувати.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить