Тарологиня на «бандермобілі» — як я допомагаю людям і тваринам Києва на маленькому «смарті»

від | Бер 16, 2022 | LMillustrated, Дівчина говорить

Час читання: ( Кількість слів: )

Як і інші, я не очікувала війни. Чоловік засидівся до ранку за роботою і, щойно агресор виступив зі зверненням про «спецоперацію», розбудив мене. Я прокинулася під звуки вибухів і спочатку подумала, що вже на наших вулицях ворожі танки. Перший день минув дуже панічно — все падало з рук, не могла ні тривожну валізку зібрати, ні у сховище спуститися.

З другого дня стало легше. Я продовжила робити те, чим займаюся щодня: астрологією та Таро. В мене є невеличкий магічний ковен, ми списалися з жінками з нього і почали робити розклади на Таро — визначили карти, що найчастіше випадають, дали їм загальні характеристики в умовах воєнного часу.

Щодня робила розклади про війну. І загальні, і на міста, й особисті. Безоплатно, я взагалі грошей ні в кого за цей час для себе не беру. Ставили багато запитань, я не відповідала лише на ті, що стосувалися життя («Чи безпечно вдома?», «Чи евакуюватися?»). До мене зверталися і звертаються люди, які ніколи раніше не вірили в Таро, тому що їх підтримують мої консультації.

Сидіти на одному місці було важко. Я обожнюю керувати автівкою, навіть працювала колись таксисткою. Зараз не маю власної машини, але подруга люб’язно надала ключі від свого крихітного «смартика».

Шукала, де можу бути у пригоді. Спочатку розвозила пляшки та корки для «бандерівських смузі». Один український митець, який робить із корків неймовірні скульптури, віддав усі матеріали для виготовлення «коктейлів». Я не плакала весь цей час, а тоді ледь не заплакала. Після цього я вже розвозила готові «смузі». За три дні «коктейлів» стало більш ніж удосталь, а я «перекваліфікувалася» на допомогу тим, хто в тіні, коли більшість надає допомогу армії, — літні люди, діти та тварини.

У перший тиждень у Києві транспорт майже не працював, а з лівого на правий берег не можна було доїхати навіть на метро. Я отримувала прості «кур’єрські» запити — доставити мамі чи бабусі готову їжу, теплі речі, ліки, продукти.

У хвилю паніки та евакуації відкрили мости, але черга могла стояти дві-три години. Я вивозила на вокзал по одній людині, зосередилася на підлітках та літніх людях.

Часто пропонували гроші, особливо в перші дні евакуації. Телефонували і вимагали терміново розвезти їхні сім’ї, попри чергу чи комендантську годину. Називали різні суми, рекорд — 100 тисяч гривень та прохання вивезти маму поза її бажанням і після початку комендантської години.

Моє правило — розвозити безоплатно. Не вважаю правильним заробляти на війні, не вважаю правильним посунути в черзі когось, у кого немає грошей, також не вважаю, що моє життя та життя людини, за яку я в машині беру відповідальність, оцінюється грошима.

Відмовила і декільком іноземцям, що пропонували мені до 5 тисяч доларів за перевезення їх від Києва до кордонів України з Польщею або Угорщиною. Крім того, що це небезпечно для мене, за цей час я можу допомогти десяткам людей та тварин у своєму рідному місті.

Коли паніка трохи вщухла, звільнився час, щоби вирішувати інші проблеми киян. Я дотична до волонтерів, які опікуються тваринами, тож це стало наступним моїм пунктом.

У знайомому притулку сказали, що у них усе є, але надали адреси тих, що потребують допомоги. За допомогою фейсбуку за три хвилини зібрала необхідну суму. Разом із чоловіком забрали величезні пакунки зі складу та розвезли собачкам, які не можуть ходити, притулкам для котів, собакам у Ботанічному саду, дворовим котам, притулкам, що прихистили тварин, яких кинули хазяї.

Гроші продовжують надходити — майже щодня їжджу по притулках, перевозячи їм усе необхідне. Щось використовую також на бензин, на щастя, повного бака «смарта» вистачає на тиждень.

Часом працюю «кототаксі». Тварин, яких кинули під час евакуації, визволяють волонтери, а я допомагаю доправити їх із замкненої пастки до притулків або на перетримку. Тут є невеликий лайфхак: коли ТрО на КПП заглядає до машини і чує волання кота, пропускає на міст без черги.

Вже перевезла кілька десятків людей та тварин, допомогла ліками десятку літніх людей і нагодувала за допомогою добродіїв понад сотню тварин. «Смартик» подруги ми гордо називаємо «бандермобілем».

Багато хто каже, що я роблю велику справу, насправді я роблю те, що вмію і можу. Друзі допомагають: навіть є черга на розвезення кормів зі мною. Коли не сидиш вдома, а щось робиш, ще й бачиш по місту окопи та КПП, заспокоюєшся і дужче віриш у перемогу.

На жаль, є люди, які користуються моєю допомогою: хтось замовляє ліки для себе, маючи можливість сплатити, але після отримання кидає мене в бан. Хтось вимагає, щоб я сама замовляла корм їхнім тваринам (це не притулки, а звичайні люди, яким я можу допомогти з доставкою, але не з комунікацією чи пошуком потрібного корму). Хтось просто шукає в мені психолога, щоб я заспокоїла, — але це не моя робота. Хтось тисне на почуття провини, мовляв, не вивезеш маму з Бучі, будеш прокидатися у кривавих кошмарах усе життя.

Розумію шок і паніку людей, але вимушена бути з ними жорсткою, іноді хамити, банити, ігнорувати. Якщо візьму близько до серця у мирний час, постраждаю лише я. Якщо зараз — постраждають усі ті, кому я могла б допомогти. Ті, хто потребують реальної допомоги, тримають мене на плаву.

Війна оголює особистість. Я багато чого зрозуміла про друзів і недругів, про сміливих і боягузів. Я краще зрозуміла і себе. Зрозуміла, що люблю свою країну та своє місто і готова навіть померти за нього. Зрозуміла, що смілива та відважна. Що, може, не надто розумна, але з вправними руками: вмію пекти хліб та водити машину. Жалкую тільки, що не отримала права на вантажівку. Хотіла б допомагати більш масово, розвозити гуманітарку та продукти. Після перемоги обов’язково складу на категорію С.

Таро й астрологію не полишила. Щодня роблю розклади, прогнози, розповідаю, що це значить для нас, для противника, як кожен може допомогти, як бути сильними. Крім цього, пишу про зброю, яка нас захищає, борюся з фейками, планую зробити бот, де кожен панікер отримує дозу адекватної заспокійливої інформації. Знімаю сторіз про те, як їжджу по Києву. Кажуть, заспокоює не гірше за Арестовича.

Для мене важливо допомагати всім, чим можу та об’єднувати людей, які допомагають іншим. Адже наша хата — не скраю. Ми не вважаємо себе маленькими людьми, що б нам не співала ворожа пропаганда. Тепер я точно знаю, що ми можемо все, варто просто не боятися. Або боятися, але продовжувати робити. Саме тому я впевнена, що ми переможемо. Астрологія і Таро зі мною, до речі, згодні.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!