Фізика − це (значною мірою) Вона

від | Лют 14, 2022 | Дівчина говорить, LMillustrated

Мені 27 років, і я фізикиня, а це мій шлях у професії, яка чомусь досі вважається «нежіночою». 

Усе почалось із сортування і підрахунку цукерок у новорічних подарунках. Скільки себе пам’ятаю, мені завжди подобались математика і логіка. 

Після звичайної школи вчилась у фізмат-гімназії, потім на фізичному факультеті в КНУ ім.Шевченка на кафедрі експериментальної фізики. Там займалась низькотемпературною спектроскопією ДНК та її частин. 

Під час другого року магістратури отримувала подвійний диплом в університеті Страсбурга у Франції. Там вперше працювала з конфокальним мікроскопом і вивчала проникнення ВІЛ-частинок в ядро клітин. Наразі я уже понад три роки працюю аспіранткою (PhD candidate) в університеті Фрайбурга в Німеччині. Сфера моїх інтересів і досліджень — оптика, мікроскопія, оптичні пінцети, які використовую, щоб досліджувати біологічний процес фагоцитоз (поглинання клітиною частинки, вірусу, бактерії і які зміни в її мембрані відбуваються, коли і чому). Кожен із цих кроків: Вінниця — Київ — Страсбург — Фрайбург, був для мене величезним і важливим стрибком. 

Починаючи зі школи і аж до сьогодні, всюди дівчат було від 10 до 25%, і що далі, то їх менше. Кількість професорок із фізики в кожному з університетів, де я працювала чи вчилась, можна перерахувати на пальцях, а часто — на пальцях однієї руки.

Я не змушую кожну жінку хотіти піти в цю галузь, але навіть за умови декретів і материнства очікувала б природного розподілу між чоловіками та жінками у фізиці десь 60 на 40. Але знаю з власного досвіду, що завдяки довголітній історії та певним соціальним факторам дівчатам важче, і тому їх менше. 

Ще не так давно жінки не могли вчитись в університетах, до того їх навіть не віддавали у школи або віддавали на декілька років, щоб навчити писати і читати. Моя прабабуся закінчила аж вісім класів на початку 20-го століття, і це було «вау» на той час.

Якщо за понад 500 років до мене майже ні в кого не вийшло, то чому має вийти в мене?

Мені подобалося все пояснювати, раціоналізувати, придумувати моделі й розв’язувати ребуси чи математичні задачі. Я була однією з найкращих у класі, але бачила, що майже всі вчителі фізики — чоловіки, майже всі закони фізики названі на честь чоловіків і на стінах шкіл та університетів висять портрети переважно чоловіків. 

Розуміла, що змінюємо історію, але все одно було лячно — якщо за понад 500 років до мене майже ні в кого не вийшло, то чому має вийти в мене?

Часто бачила здивованих викладачів, які не могли повірити, що дівчина так добре підготувалася до іспиту, контрольної роботи чи фізичного практикуму. 

Коли в мене не виходило, частіше за хлопців чула «Не фізикою єдиною» замість «Спробуй ще, не опускай руки». Часто мені доводилось бачити, як хлопці, приходячи на олімпіаду, зверхньо дивились на мене, а потім, коли всі розуміли, що я в першій трійці, їхні обличчя виражали щире здивування чи роздратування.

Фізикиня — це було (і є) щось на кшталт єдинорога, яка просто такою  народилася, а не працювала і виборювала своє місце під сонцем нарівні з усіма.

Я чула сексистські жарти від людей, які повинні були мене заохочувати та надихати, а не казати, що фізика — не для слабаків, а ті, кому такі жарти неприємні, можуть перейти на філологічний.

У кращому разі відчувала себе бажаною гостею у світі чоловіків, а в гіршому — істотою з іншої планети, про яку всі думають: «Коли ж вона вже спіткнеться, втомиться, не зможе, розчиниться».

Ніби завжди повинна була червоніти і вибачатись за перемоги та успіхи, а за невдачі та провали (яких у науці 90%) я мусила вибачатись ще більше. Ніби повинна весь час всім показувати, що я на своєму місці і не займаю позицію за квотою, відкинувши подалі кандидата з Y-хромосомою, який краще підійшов би на цю посаду.

Ті окремі жінки, які зустрічались і зустрічаються в цій галузі, завжди викликали повагу, бо ми ніби риби, які пливуть проти течії і тримаються так чи інакше разом. Я б хотіла і сама стати такою рибою для якоїсь дівчини, яка вагається чи боїться осуду.

Якщо тобі доручатимуть лише емейли й коробочки, то бажання розв’язувати задачі якимось магічним чином зникає

У Німеччині, де я живу і працюю зараз, кажуть: «Круто, ти займаєшся фізикою, розкажи про своє дослідження, але простими словами, щоб я зрозумів». Це приємно, і я з задоволенням розказую. 

В Україні кажуть: «Фізика? Це ти вчителька?» Або кажуть: «А чому ти обрала фізику? Ти б могла зі своїм ЗНО обрати все що завгодно». 

Є ще категорія людей, які думають, що дівчата вступають на технічні спеціальності, щоби збільшити свої шанси вийти заміж. Це мої улюблені співрозмовники, бо їхня логіка і здоровий глузд лежать у паралельних площинах.

Часом чую і читаю про те, що чоловіки більш інноваційні й креативні. Що вони вміють придумувати винаходи та відповідати на запитання всесвіту, а жінкам краще вдається відповідати на емейли чи винаходити метод ефективного сортування деталей у коробочки. Якщо тобі доручатимуть лише емейли й коробочки, то вміння і бажання розв’язувати задачі якимось магічним чином зникає. 

Дівчат із дитинства вчать бути охайними, обережними та багато чого боятись. Хлопчиків учать бути рішучими, придумувати ідеї та ремонтувати речі. Хіба не очікувано отримувати вивчену безпомічність у дівчат в одних питаннях, а у хлопців — в інших?Нещодавно один мій знайомий запитав мене: «Що я повинен сказати своїй майбутній доньці, щоб вона не побоялась вибрати фізику, якщо захоче?»

Моя порада йому була — просто не заважати їй, підтримувати всі її вибори: фізику, футбол, джинсові шорти, металевий конструктор. І не казати: «Ти ж дівчинка, може обереш щось більш вам властиве».

Але оце «властиве» — це просто інструмент для зручності батьків відповідати на запитання сусідів, а самій дівчинці це «зручне» може натерти криваві мозолі.

Є чоловіки в галузі, які підтримують, розуміють, надихають, але одного-двох неприємних досвідів більш ніж достатньо, щоб почати сумніватись у собі та загалом в адекватності, гостинності всієї науки та зокрема її технічно-природничих спеціальностей.Я не дуже вірю в «жіночі» чи «чоловічі» професії, але вірю в те, що якщо хтось словом, поглядом, зверхнім коментарем тобі буде капати на мозок, ніби ти тут не на своєму місці, то це місце дуже швидко стане порожнім.

 

Я не знаю, чи залишусь у науці, чи піду у викладання або споріднену індустрію, але мені б дуже хотілось, щоб у світі точних наук жінки почувались вдома, у безпеці та з належним рівнем поваги, на яку заслуговує кожен і кожна. Як і на будь-якій іншій роботі. 

Мені б дуже хотілось, щоб жінки ставали більш видимими і цим запускали лавиноподібний ефект надихання одна одної. А ще мені б хотілось щирої підтримки, а не поблажливого, зухвалого ставлення, ніби до експонатів кунст-камери. Дівчина, яка приходить у технічні спеціальності, така ж професійна, як і хлопець, і вони повинні визнавати одне одного як рівних колег і товаришів, а не штучно створювати якусь недоречну міжстатеву конкуренцію, що не існує.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!