Самотність у мережі. Як фейсбук став місцем ізоляції

від | Лют 2, 2022 | LMillustrated, Дівчина говорить

— Привіт, як справи! — надсилаю повідомлення у фейсбуці своїй старій знайомій, з якою ми давно були не в контакті, але нещодавно наче почали знову спілкуватися. 
— Привіт! Все добре, у тебе як?
— Теж все добре.
— А про мене чому згадала? — одразу запитує знайома. 
— Дивне запитання, — відповідаю я. — Побачила тебе онлайн і вирішила запитати…

Утім, запитання геть не дивне. Першою думкою, коли тобі пишуть у різних месенджерах ті, з ким давно не спілкувався, дійсно є: «Чому вони мені пишуть? Може, щось від мене треба? А якщо щось треба, то чому?» Підсвідомо одразу напружуєшся, чекаєш прохання і шукаєш шляхи виходу навіть тоді, коли вони поки не потрібні. 

Соціальні мережі, які були вигадані для того, щоб об’єднувати людей, зараз перетворилися на місця самотності та сидіння у власній бульбашці. І, якщо хтось хоче проштрикнути цю бульбашку, виникають підозри та сумніви. Я вже давно живу за кордоном і, підтримуючи стосунки зі своїм українським колом у соцмережах, намагаюся створити собі ту «домашню» бульбашку, якої не вистачає у новому місці проживання. Тому «смикаю» українських знайомих у різних месенджерах із запитаннями чи просто вітаюся і майже одразу відчуваю напряг із того боку. Ні, я добре розумію цих людей. Навіщо вкладати зусилля в стосунки з людиною, котру бачиш раз на кілька років. Та для мене за кордоном це єдиний спосіб спілкування з українськими знайомими, які потроху втрачаються назавжди. 

Ось наприклад, щоразу, коли я пишу просто так, аби дізнатися, як справи в товариша, котрий працює лікарем, я наче відчуваю його нервове здригання. Адже йому часто пишуть власне не просто так, а з приводу: просять дати пораду, запитують про діагноз тощо. І я його теж прекрасно розумію. Коли я працювала журналістом, часто у компаніях мене просили розповісти якісь новини. І це якось не дуже о’кей, навіть беручи до уваги, що у світі все побудовано на послугах одне одному. Купіть уже газету, чи що? І саме тому зараз я часто намагаюсь берегти нерви товариша і запитую про те, як він поживає, якнайрідше. 

«У мене 5 тисяч друзів на фейсбуці, я більше не можу додавати нових», — читаю у знайомої журналістки. Та ж сама журналістка робить допис і вітає з днем народження мого племінника на його фейковій сторінці з несправжньою датою народження. Хлопець якимось чином випадково опинився у неї в друзях, але очевидно, що особисто вона з ним не знайома. Та найбільше зачіпають повідомлення з днем народження на сторінках тих, кого з нами уже давно немає.

У 2004 році, коли фейсбук був заснований, його місія полягала в тому, щоб «дати людям силу будувати спільноту та зближувати світ. Люди використовують фейсбук, щоб залишатися на зв’язку з друзями та родиною, а також ділитися тим, що для них важливо». І це і справді те, що ми робили, коли соціальні мережі тільки увірвались у наше життя. 

Ми намагалися створити свою спільноту: знайти тих, із ким давно не мали контакту, поспілкуватися з родичами чи однокласниками, які живуть далеко. Ми писали, поновлювали свій статус розумними роздумами, пересилали особливі та особисті повідомлення, обмінювалися телефонними номерами (адже тоді соцмережі ще не давали можливості дзвінків чи голосових повідомлень). А вже зараз, коли усі знайшлися і усім можна зателефонувати, то виявилось, що цього ми робити вже не хочемо. 

Сьогодні фейсбуком користуються все пасивніше, що змушує користувачів відчувати себе відірваними одне від одного. І це додає нам самотності. Самотності в мережі. Станом на початок 2022 року, користувачі фейсбуку вважали лише 28% своїх друзів у цій соцмережі справжніми, а 39% тих самих користувачів сказали, що вони пов’язані з людьми, яких ніколи не зустрічали особисто. На додачу, пасивне використання фейсбуку — читання та перегляд дописів інших користувачів без відповіді чи взаємодії — тепер стало нормою. І саме це змушує нас почуватися все більш ізольованими одне від одного. Коли ми використовуємо соціальні мережі пасивно, то не можемо не відчувати себе відірваними від людей, з якими ми «дружимо». Чому ж ми такі самотні, попри широкі можливості зв’язку? 

Психологиня із Університету Дюка Дженна Кларк та її колеги у статті, яку вони опублікували в журналі Current Directions in Psychological Science, вважають, що те, чи робить вас самотнім використання соціальних мереж, залежить від того, як ви саме ними користуєтесь. Якщо ви пасивний користувач, який не коментує чи не ставить реакції на публікації в мережі або ж якщо ви рідко телефонуєте знайомим чи майже не зустрічаєтеся з друзями офлайн, то, найімовірніше, прогортуючи стрічку новин, ви будете почуватися самотніми та відрізаними від кола спілкування. 

Якщо ви не збираєтеся активно використовувати соціальні мережі, тобто не будете часто поновлювати свою стрічку текстами чи фото і не плануєте надсилати повідомлення онлайн-друзям, тоді експерти радять використовувати соцмережі рідше, а не просто щодня безцільно прокручувати стрічку новин та порівнювати своє життя з картинками у стрічках ваших «друзів» у мережі. 

Варто також пам’ятати, що те, що ви бачите — не обов’язково існує насправді, і «щаслива мама двох янголяток» поза очі пише хейтерські коменти і бажає зла тим, кому свідомо чи підсвідомо заздрить. 

Чомусь ніхто не завантажує фото в сльозах чи за миттям посуду, правда ж? Але ці картинки також існують у реальному житті. І вони мають повне право на існування. Як і самотність, коли вона дозволяє насолодитися власною компанією і не створює дискомфорту. 

Негативно впливають соціальні мережі й на наше психічне здоров’я та самооцінку. Вчені Університету Південного Уельсу дослідили, що саме користувачки соціальних мереж багато порівнюють себе з нереалістично відфільтрованими фото у мережі і намагаються їм відповідати. Час, проведений у соцмережах, уельські вчені пов’язують зі зниженням настрою, незадоволеністю своїм тілом та можливим розладом харчової поведінки. Жінки, які проводять у соцмережах більше 30 хвилин на день, займаються спортом, лише щоби бути худими, та хвилюються, що про їхню зовнішність подумають інші. 

Під час COVID-19 популярності набув так званий «думскролинг», тобто безкінечне прокручування додатків із новинами, соцмереж та читання поганих новин. Це такий підсвідомий трюк нашого розуму — давати ілюзію, що, перебуваючи в курсі останніх новин, ми можемо контролювати ситуацію. Втім, споживання негативних новин призводить лише до ще більшого страху та тривоги, коментує доктор Карла Марі Менлі для Healthline. Вона ж радить побільше прислухатися до себе та своїх емоцій. 

«Сповільніться і прислухайтеся. Ваше тіло і розум дадуть вам знати, коли ви ввібрали достатньо новин чи коли споживаєте новини не того ґатунку, — каже Менлі. — Якщо відчуваєте збудження, тривогу чи стрес, то знайте, що так ваше тіло повідомляє вам, що час припинити те, що ви робите».

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!