Сила бодипозитиву: Товста — не образливе слово

від | Січ 17, 2022 | Фемкульт, Жіноча бібліотека, Читати

Час читання: ( Кількість слів: )

Скільки себе пам’ятаю, мама сиділа на дієтах. Часто дієта називалася «Вода з лимоном замість усіх приймань їжі». Вона то набирала вагу, то знову екстремально худла. Тільки зараз розумію, наскільки це шкідлива для здоров’я поведінка, але тоді я бачила в мамі ідеал сили волі та приклад для наслідування. З підліткового віку я голодувала по кілька днів на тиждень разом із нею. Це був наш «жіночий секретик» — момент солідарності. 

Голодування діє як засіб для схуднення тільки перші кілька днів, а далі вже треба креативити. Тож мої голодування «для здоров’я» дуже швидко переросли в булімію. Не буду перераховувати все, що приймала, щоб не давати нікому ідей. Скажу лише, що моїм дном були водичка з оцтом натщесердце й одне приймання їжі на день. Не знаю, які богині вберегли мене від виразки шлунку, але мені вдалося видряпатися з розладів харчової поведінки здоровою людиною, так щастить не всім.

Противники бодипозитиву часто маскують свою фетфобію за піклуванням про здоров’я, але якщо дивитися глибше, ми побачимо, що фетфобія шкодить здоров’ю значно більше, ніж зайва вага.

«За результатами одного з досліджень, 54% лікарів переконані, що Національна служба охорони здоров’я повинна мати право відмовляти в лікуванні пацієнтам, якщо вони не схуднуть», — цей факт наводить Меґан Джейн Кребб у своїй книжці «Сила бодипозитиву: Як покласти край дієтам і жити у злагоді зі своїм тілом», яка нещодавно вийшла у видавництві Vivat. — Інше опитування лікарів у США показало, що понад половина опитаних вважала, що огрядні пацієнти були «незграбними, непривабливими, неприємними та непоступливими», а третина навіть описувала їх як «слабохарактерних, тупих і лінивих». Знаєте, що насправді шкодить здоров’ю людей? Дискомфорт, який заважає їм піти до лікаря, коли виникає медична проблема». 

Авторка книжки Меґан Джейн Кребб — відома модель плюс-сайз, популярна блогерка, яка пережила анорексію і зараз має 1.3 млн підписниць/ків в інстаграмі. Книжка Меґан звільняє від марних сподівань («Ось схудну ― і спізнаю щастя!») і почуття провини за небездоганну зовнішність. Це відверта історія, що змушує співчувати всім, хто досі вірить міфам дієтної культури та жертвує собою заради стереотипів краси. 

Книжка концентрується здебільшого на проблемах фетфобії і дотичних до теми питаннях. Противники бодипозитиву часто поширюють інформацію, що бодипозитив був рухом для людей із інвалідністю, шрамами та «зовнішніми вадами», які неможливо виправити. А потім рух захопили «жирухи», і тепер Тесс Голлідей на обкладинці Cosmopolitan «пропагує ожиріння». 

Насправді бодипозитив починався з руху Fat Acceptance, що був покликаний боротися з дискримінацією товстих темношкірих жінок в Америці. Бодипозитив завжди був про товстих людей і, певно, буде завжди. 

З цитати про лікарок/ів, які радше б дозволили товстій людині померти, ніж відкинули свою фетфобію, ми бачимо, як особисті упередження можуть впливати на якість надання послуг. Історії, коли пацієнт(к)ам, які жалілися на самопочуття, лікарі/ки радили схуднути замість ретельного обстеження, є, мабуть, у кожної товстої жінки. Одну з таких я спостерігала власними очима.

Одного вечора у мами почав боліти живіт. Біль посилювався попри знеболювальні і досяг такого рівня, що вона фактично кричала. Дві лікарки швидкої, що приїхала на виклик, оглядали мамин живіт і проводили опитування. 

Це був один із тих моментів, коли мама знову набрала вагу. І хоча вона не була товстіша за жодну з тих лікарок, їхні питання так чи інакше зводилися до ваги. Маму запитували, що вона їла, що їсть зазвичай і чи займається спортом. 

Я була підліткою, і слово «фетфобія» ще ніколи не виникало в моєму інфополі, але навіть мені їхній огляд здався дещо упередженим. Зрештою, мама таки наполягла, щоб її відвезли до лікарні. І вже там виявили запалений апендикс. Ще трошки зволікань — і оперувати її було б запізно.

Упередження в галузі медичних послуг стосується не тільки товстих жінок. Худих людей можуть рідше перевіряти на «захворювання жирних». Наприклад, діабет. Хоча геть не у всіх людей із надмірною вагою є цей діагноз.

У книжці Меґан Джейн Кребб наводить приклад абсурдності такого підходу: «Існує модель, за якою люди з жовтими зубами частіше страждають від раку легень, ніж ті, у кого зуби біліші. Якщо ми використаємо таке ж обґрунтування, яке застосовуємо до ожиріння, то це означатиме, що жовті зуби спричиняють рак. Ми знаємо, що це неправда і що є третій чинник, який спричиняє обидві проблеми: куріння. Фізична характеристика жовтих зубів та захворювання на рак легень протиставляються, але перше не спричиняє другого».

Окрім того, часто педіатор(к)и вважають, що людині з анорексією достатньо сказати «та просто поїж, ти і так гарна», замість скерування до психолога/ині чи психіатра/ки.

Авторка тексту блогерка Ксеня Термасіна.

Упереджене ставлення працівниць/ків медичної сфери напряму впливає на якість лікування. І це стосується всіх: худих, товстих; чоловіків, жінок. І якраз тут поширення бодипозитиву могло би покращити здоров’я різних людей, а не навпаки. Бо якщо я знаю, що лікар/ка буде шеймити мене або давати поради поза своєю компетенцією, то відкладатиму похід до останнього.

Але ж це щонайменше неестетично

Ще один поширений аргумент проти бодипозитиву — це апеляції до естетики. Люди, які виступають проти руху, стверджують, що товсті жінки — негарні. Навіть якщо не брати до уваги, що жодна з них не зобов’язана змінювати свою зовнішність або спосіб життя, аби здаватися рандомним людям привабливою, ми знаємо, що ідеали краси постійно змінюються. 

Уявлення про те, що є привабливим навіть у рамках однієї культури в одному проміжку часу неоднакові. Краса — це поняття суб’єктивне, але водночас воно формується під впливом нашого інформаційного поля.

Меґан пише: «Образи, які зринають у свідомості, коли ми думаємо про прекрасне, — це не витвори нашої уяви, а уособлення сотень тіл із медіа, які щодня потрапляють нам на очі. (…) Якби інопланетяни вселилися на Землю й зачинилися в маленькій кімнатці з телевізором і стосом журналів, щоб дізнатися якомога більше про людство, перш ніж вкорінитися в нашу спільноту, то що б вони подумали? Мабуть, що всі людські жінки мають мінімальний зріст — 177 см, оптимальну вагу — 50 кг, округлі груди, непідвладні силі тяжіння, бездоганні обличчя; від народження позбавлені волосся скрізь нижче носа; до того ж, імовірно, що всі ми вмираємо після 35-ти». 

Найстрашніша проблема полягає в тому, що навіть ідеальні жінки з телевізора і журналів, які мають уособлювати собою красу і слугувати рольовою моделлю для всіх нас, простих смертних, очевидно, недостатньо гарні.

Авторка нагадує історію, опубліковану в Refinery, де колишній ретушер Victoria’s Secret розповів, що всі моделі під час зйомок у купальниках одягали під бікіні бюстгальтери з пушапом, які потім забирали під час редагування.

Меґан Джейн Кребб

Ретуш ми бачимо і на кіношних постерах, і на сторінках журналів, і навіть у музичних кліпах. Якщо найгарніші в рамках системи краси, що існує, жінки все одно потребують фотошопу, то чи не означає це, що сучасні уявлення про красу занадто нереалістичні?

«975 жінок, які взяли участь в опитуванні журналу Glamour, визнали, що принаймні раз на день ловлять себе на думці «Я ненавиджу своє тіло», і пересічно цей показник сягає 13 негативних думок про тіло щодня».

Хіба жінки не мають цікавіших справ, окрім як переживати про те, чи достатньо вони схожі на ту голлівудську акторку? 

Наомі Вульф писала: «Дієти — це найсильніше політичне заспокійливе в жіночій історії». І схоже, вона мала рацію. Тільки уявіть, чого могли б досягти жінки, якби спрямували сили, старання, гроші та інші ресурси на щось цікаве для них, а не на індустрію краси.

Товста не образливе слово

У книжці слово fat перекладено як «жирний». І хоча я розумію такий вибір, це дослівний переклад, мені він здається недоречним для українських реалій. На мою думку, доречніше реклеймити і використовувати для позначення статури слово «товстий». 

До того ж реклеймінгу (реклеймінг — це спосіб зробити образливе слово нейтральним, – прим. DIVOCHE.MEDIA) слова «товста» (чи «жирна», якщо йти за перекладом) в Меґан Джейн Кребб присвячено цілий розділ. І мені він здається одним із найважливіших. 

«Мерилін Ван, авторка Fat! So? Because You Don’t Have to Apologize For Your Size, писала в цій книжці, що «повернення слова «жирна» — це чудодійні ліки, які ви шукали, магічний трюк, який змусить зникнути всі тривоги стосовно ваги». Вас не зможуть образити словом, у якому ви більше не бачите загрози. Люди хоч увесь день можуть стрибати від люті, називаючи вас жирною китихою, але якщо ви відповісте лише: «Ну й що з того?», то, ймовірніше за все, луснете їхню бульбашку. Стигматизовані групи впродовж історії повертали собі слова, за допомогою яких пригноблювачі обмежували їхню силу. Наприклад, слово «квір», яке в англійській мові раніше означало «дивний, своєрідний, ексцентричний», почали використовувати як зневажливий виступ у бік представників ЛГБТКІА+ задовго до того, як його повернули й воно набуло позитивного значення. То чому ж не повернути й слово «жирний»? (…) Увесь той негатив, з яким суспільство навчило нас асоціювати слово «жирний», не має до нього жодного стосунку. Жирний — це жирний, і не більше». 

То що ж робити далі?

Почати ставитися до свого тіла як до союзника, а не ворога. Воно приносить задоволення у ваше життя, допомагає бігати, подорожувати, плавати в морі, займатися сексом. Воно сповіщає вас, якщо в організмі щось йде не так, аби ви могли вчасно відреагувати і були здоровими. Ваше тіло піклується про вас, а не намагається нашкодити. Можливо, вам час почати робити те саме.

Меґан Джейн Кребб дає готові вправи і навіть цілі алгоритми для покращення відносин із власним тілом та розкриває причинно-наслідкові зв’язки існування фетфобії через історичні довідки та власний досвід.

«Настав час створити безпечний онлайн-простір, куди ви зможете зайти й відчути себе вшанованими! Будьте безжальними і приготуйтеся натискати на кнопку «Не стежити». Почніть із друзів у фейсбуці, які намагаються продавати вам «Гербалайф», вони мають піти. Потім відпишіться від моделей фітспо, які додають дописи із цитатами: «А яке твоє виправдання?», вам не потрібне виправдання, щоб приймати себе такими, якими ви є. Далі від тих знаменитостей, яких ви відстежували, надихаючись ними для бодицілей. Вам більше це не потрібно, ви самі є бодицілями.

Після цього перевірте, які зі сторінок про стиль життя, за якими ви стежите, публікують світлини заходу сонця й мисочок з ягодами асаї, додають у свої дописи лише худорляві, білі, молоді та здорові тіла? Бо в цьому й проблема. Коли покінчите з ними, спокійно видаляйте з друзів тих, із ким не спілкувалися роками, але хто продовжує писати про свої успіхи в схудненні й говорити, що якщо вони це змогли, то й кожен зможе!

Позбудьтеся усього, що для вас є джерелом негативного порівняння. Якщо ніщо з наведеного вище ніколи не змушувало вас сумніватися в собі та власному тілі, тоді їм не обов’язково зникати, це лише те, від чого очистилася особисто я. Але будьте відвертими, як на вас впливає все те, що ви щодня бачите в мережі. Пам’ятайте, що мати безпечний простір для психічного добробуту важливіше, ніж бути ввічливими з майже незнайомцями, лишаючи їх у друзях».

У розділі «Позбудься зайвої ваги назавжди (лише 29.99 фунтів на місяць)!» авторка розписує історію появи сучасного стандарту красивої жінки. Читаючи, розумієш, наскільки всі стандарти штучні та тимчасові. А коли бачиш звіти про прибуток б’юті-індустрії, усвідомлюєш, що це не турбота про жінок, а чийсь цинічний бізнес-план, — бажання докладатися до цієї системи власними грошима й увагою вмирає моментально.

«Наприклад, у 2013 році американці витратили 60 мільйонів доларів на продукти для схуднення, і, за прогнозами дослідників цього ринку, до 2027 року світова індустрія схуднення та контролю ваги вартуватиме понад 300 мільярдів доларів у всьому світі». 

У книжці є історія появи Weight Watchers — компанії, яка пропонує послуги зі зниження та підтримки ваги, а також комплексну програму дієт. За 2013-й і 2014-й споживачі витратили п’ять мільярдів доларів на продукти й послуги цього бренда.

Сучасні стандарти краси не створені для добробуту жінок, лише для гарної картинки, що продає. І як будь-яка мода, вони зміняться, направду вже змінюються. Тож чи є сенс переінакшувати своє тіло і спосіб життя під таке тимчасове явище?

Речі створюються для людей, а не навпаки. Якщо сукня мені не пасує, я шукаю іншу, а не намагаюся схуднути чи набрати вагу, щоб підлаштуватися під неї. Тож замість змінювати себе під токсичні ідеали, краще створити світ, де краса не є уніфікованим маркетологами костюмом.

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!