«ФемКвартира». Як феміністки у Львові створили посестринство з волонтерок

від | Тра 24, 2022 | Війна в Україні, Дівчина говорить, Підмога

24 лютого, ранок. Як завжди, перше, про що думаю, прокинувшись, — треба погодувати кицьку. Поки сонна відриваю корінчик пакетика з вологим кормом, помічаю кілька повідомлень від брата. Питає, чи все у нас добре.

У животі стає морозно, відкриваю новинний сайт. Перші кілька секунд намагаюся усвідомити, що це не сон і не кіно… Кицька нявчить і треться об ноги, не розуміючи, чому затримують сніданок, якщо вже і пакетик відкритий.

Вагаюсь, чи варто будити партнерку, і зрештою вирішую, що краще хай виспиться. Встигне ще натривожитися.

Далі все, як у всіх: дзвінки близьким, збір тривожного рюкзака (бо я була з тих людей, хто вірив, що повномасштабної найближчим часом не станеться), заклеювання вікон скотчем.

На загрозу моє тіло відповіло абсолютною мобілізацією ресурсів, бажанням діяти, пошуком способів допомогти. Так того дня почувалися багато людей.

Тож, коли ввечері 24-го «Феміністична Майстерня» ініціювала зібрання активісток, щоб обговорити ситуацію, всі дуже швидко й одностайно погодилися починати діяти. За дві години ми придумали кілька напрямів роботи та розділили їх між собою (роздавання їжі та гігієнічних засобів, пошук житла, хостинг біженок тощо).

«Феміністична майстерня» ніколи не була сервісною організацією. Основна місія ФМ — створення простору для формування феміністської спільноти у Львові. Тобто ФМ — організація, спрямована не на ситуативне покращення становища конкретної жінки, а на системні більш глибокі зміни соціальних норм. Принаймні так було до 24 лютого. До того четверга ми ніколи не надавали прихисток, психологічні консультації, не займалися гуманітарною допомогою. Тож більшості активісток та волонтерок доводилося здобувати деякі навички на ходу.

Я, наприклад, ненавиджу говорити телефоном, але протягом останніх двох місяців телефонувати та відповідати на дзвінки треба було нескінченно багато. А ще я терпіти не можу бюрократичну тяганину, завжди уникала її за можливості. Однак тепер я знаю, який ФОП має бути у психотерапевток та як платяться податки з орендованого юридичною особою житла.

Не впевнена, що ці знання знадобляться мені після війни, однак, певно, ми всі, як народ після перемоги, будемо мати купу різних нових знань і навичок, про які раніше навіть не думали. Цілком уявляю, що прожила б життя, не знаючи, як тягти на собі тіло в умовах бойових дій; що робити у випадку ядерного удару; як діяти після зґвалтування та в який спосіб перетворити протизаплідні на екстрену контрацепцію. Хотілося б жити у світі, де жодна людина не має таких знань, але сталося жити у світі, де рашка по сусідству, а міжнародні інституції, попри всі уроки 20-го століття, так і не випрацювали достатньо швидкі та дієві інструменти для забезпечення миру. Але менше з тим.

Одним із моїх напрямів діяльності після вторгнення став наш прихисток для активісток у Львові «ФемКвартира». Я відповідаю за комунікацію з мешканками — від отримання заявок до організації співжиття. Це ще один пласт моїх абсолютно нових навичок.

«ФемКвартира» — це не просто прихисток для активісток, а також супровід, координація активізму та волонтерства. Ідея полягає в тому, щоб закривати не тільки базові потреби жінок, а також допомагати знаходити, де використати свої навички та досвід тим, хто має бажання і сили продовжувати активну діяльність на користь спільноти й України загалом.

Ми створили прихисток саме для активісток, бо буквально за декілька тижнів від 24 лютого Львів перетворився на столицю волонтерства.

Часто навіть люди, які щойно виїхали з міст, де ведуться активні бойові дії, приїздили і починали волонтерити з вокзалу. Буквально. Наприклад, активістка харківської організації «Білкіс», а тепер і «Феммайстерні», Іванка від перших днів переміщення до Львова волонтерила на вокзалі, допомагаючи з дітьми жінкам, які приїздили.

Зараз Іванка опікується аж двома напрямами на базі «Феммайстерні»: няня для біженок (це догляд за дітьми, прогулянки та ігри), а також підтримка бабусь (надання базових необхідних продуктів і допомоги в господарстві літнім жінкам).

Ось що Іванка розповідає про своє життя у «ФемКвартирі»:

«Хоча я добре соціально адаптована, насправді є людиною-інтровертом. До війни любила проводити час наодинці, поповнюючи батарейку ресурсу. Потреба у самоті — одна з базових для мене.

Перші дні війни я провела в Харкові у підвалах і квартирах друзів, потім евакуювалася до Львова. Березень — це місяць переїздів, я кочувала з вписки на вписку і була постійно оточена купою людей. Ще дивно те, як я себе шеймила за бажання залишитися на самоті, нібито гріх скаржитися, бо ж є люди в гірших умовах. Думала, що треба просто зібратися та адаптуватися. Але крім зібраності й сили ще є фрустрація, безсилля і психологічні дискомфорти, особливо коли почуття безпеки, спокою і так полетіло через війну, а ще є незакриті потреби, неприємні руммейти, порушення особистих кордонів, мимовільні стани “накрило”, коли хочеться просто полежати на підлозі й поплакати, і щоб ніхто не питав, що сталося. А я не могла ніде побути сама, крім вулиці.

Тоді я і подумати не могла, що вже за кілька днів у мене буде своя кімната. Хоча у “ФемКвартирі” майже два тижні, мені іноді досі в це не віриться. Мати свій маленький острівець затишку і спокою, де тебе ніхто не турбує, — той ще скарб.

Я привнесла трохи побутових деталей: повісила на стіну полотно з Буддою і гірлянду, а ще перед сном палю пахощі, вирізаю колажі під Joy Division, ранками бігаю.

Моя якість життя покращується після відчуття свого куточка, хай і тимчасового. З’явилися сили, ідеї, енергія, бажання просто далі жити своє життя і бути активною, доки я тут.

А ще в шелтері я мешкаю з прекрасними сусідками, ми всі чистюльки й у нас немає побутових розбіжностей, любимо пригощати одна одну, а під час повітряної тривоги робимо гніздо з ковдр і подушок і всі разом сидимо в коридорі».

Наразі у «ФемКвартирі» мешкають чотири жінки різного віку. За два тижні має приєднатися ще одна сусідка. Загалом «ФемКвартира» розрахована на п’ять місць.

Однак ми маємо ще кілька запитів, тож наразі почали шукати приміщення під наступний прихисток. Можливо, цього разу це буде звичайний шелтер для жінок, не тільки для активісток та волонтерок. Аналізуємо потреби спільноти, від них і будемо відштовхуватися.

Хай там що, для мене персонально «ФемКвартира» стала величезним місцем ресурсу. Мені подобається спостерігати, як стихійно, майже випадково, утворюється нова спільнота, як абсолютно незнайомі вчора жінки проявляють доброту одна до одної.

Такі маленькі акти солідарності впевнюють мене в тому, що і після перемоги ми зможемо стати ще більш відкритим, чутливим та прогресивним суспільством, ніж були до 2014 року.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!