Чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію та як це можна змінити?

від | 13.12.2021 | Статті, Фемінізм

Час читання: ( Кількість слів: )

Стамбульська конвенція — «золотий стандарт» у попередженні та протидії насильству. Україна брала участь у розробці Стамбульської конвенції і підписала її 11 листопада 2011 року. Але досі не ратифікувала, тобто не зобов’язалась її виконувати. 

Передусім через брак політичної волі й тиск Всеукраїнської ради церков. У Молдові православна церква також є досить впливовою, а у парламенті деякі партії активно виступали проти ратифікації цього документа. Та все ж 14 жовтня 2021 року Молдова ратифікувала конвенцію.

Розповідаємо, що можуть зробити наші урядовці та кожен із нас, щоби пришвидшити процес ратифікації Стамбульської конвенції.

Мовчання і відповідальність

«Вихід завжди є, терпіти побиття — не нормально», — каже Анастасія Лугова, яка разом із сином потерпіла від насильства.

У ніч проти 1 серпня 2020 року вона разом із семирічним сином поверталася купейним вагоном із Запоріжжя до Києва. О третій ночі Анастасія прокинулася від того, що невідомий бив її по голові. Він зайшов у їхнє купе, одягнений у самі труси. Заблокував двері й став бити жінку, тримаючи її за горло. Від крику Анастасії прокинувся її син. Хлопчик почав кричати й просив не бити маму. Тоді нападник мало не вдарив його, але Анастасії вдалося затримати удар, пообіцявши, що зробить все що завгодно, аби він не бив сина. Далі нападник зняв труси і почав домагатись її. Жінці ледве вдалось вирватись із рук нападника та втекти із сином в інший вагон, а потім отримати допомогу.

Чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію та як це можна змінити?

Анастасія Лугова

Це один із найгучніших в Україні випадків гендерно зумовленого насильства. Але не єдиний. Це поширене явище у нашій країні. Часто ці історії залишаються в тіні. Але мовчання не захищає потерпілих. Воно захищає кривдників і ґвалтівників. Через замовчування їх не карають, а толерують. Як наслідок — страждає ще більше людей. 

За даними соціологічного дослідження, яке у 2021 році провів Український інститут майбутнього спільно з «Нью Імідж Груп», в Україні від домашнього насильства страждають два мільйони людей. 

Цю ситуацію погіршила пандемія. Під час карантинних обмежень в Україні мало місце не лише зростання масштабів та інтенсивності домашнього насильства, але й ускладнення в роботі судових та правоохоронних органів, медичних установ і спеціалізованих служб підтримки постраждалих. Дані про різке збільшення звернень щодо домашнього насильства фіксували як на гарячій лінії громадської організації «Ла Страда-Україна», так і правоохоронні та судові органи. 

Згідно з дослідженням ООН Жінки, у дівчат і жінок під час пандемії ковіду виникають труднощі з тим, щоб повідомити про насильство правоохоронним органам чи відповідним службам довіри. Тому що вони цілодобово проживають зі своїми кривдниками й не мають фізичної можливості зателефонувати.

Є недоліки на рівні національного права, які не дозволяють якісно попереджати й протидіяти домашньому та гендерно зумовленому насильству. Згідно з даними центру «ЮрФем», українське законодавство у цьому питанні не повністю узгоджене із міжнародними стандартами. У наших законах немає визначення поняття «гендерне насильство». 

Чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію та як це можна змінити?

Оксана Покальчук

За словами директорки міжнародної правозахисної організації Amnesty International в Україні Оксани Покальчук, Стамбульська конвенція змусить Україну вдосконалити законодавство відповідно до міжнародних стандартів. Вона дасть комплексний підхід до цього питання. Після її ратифікації виконання положень контролюватимуть на міжнародному рівні. А це збільшить відповідальність посадовців за свої зобов’язання.

Чому Україна досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію та як це можна змінити?

«Марш жінок» у 2021 році. Фото Катерина Ейхман

«У разі нератифікації Стамбульської конвенції Україна не підпадає під контроль з боку Групи експертів з дій проти насильства стосовно жінок і домашнього насильства (ГРЕВІО, англ. — GREVIO), а також під контроль генерального секретаря Ради Європи стосовно законодавчих та інших заходів, які впроваджують у дію положення цієї конвенції. А тому законотворчий процес в Україні у питанні протидії домашньому насильству та насильству щодо жінок не матиме дієвого механізму контролю з боку міжнародної інституції, тож має всі шанси зупинитися», — пояснює Оксана Покальчук.

Експертка наводить приклад відповідальності за домашнє насильство. Нині воно підпадає в Україні як під адміністративне, так і під кримінальне законодавства. Проте кривдника, на якого не накладено щонайменше два адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Стамбульська конвенція має виправити цей недолік. Тому що вимагає від країн розслідувати усі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини. 

Також конвенція рекомендує запровадити юридичну відповідальність за домагання і сталкінг, які нині теж не регулюються українським законодавством, і постраждалі не можуть добитися справедливості. 

«Відчинимо правду про насильство». Фото Катерина Ейхман

Оксана Покальчук зазначає, що ратифікація конвенції має стимулювати програми з розвитку мережі притулків для постраждалих, яких на сьогодні недостатньо. В Україні передбачено наявність щонайменше одного притулку в кожному обласному центрі й у великих містах обласного підпорядкування (200 тисяч населення) із розрахунку одне місце на 30-35 тисяч населення. А рекомендований Радою Європи стандарт доступності притулків — одне родинне місце (одна жінка і двоє дітей) на 10 тисяч населення. 

«Нині не працює єдиний, повний і чіткий моніторинг випадків гендерно зумовленого і домашнього насильства, тож немає і повної статистики, зібраної за єдиним механізмом. Це також має бути виправлено», — додає експертка.

«Марш жінок» у 2021 році. Фото Катерина Ейхман

Громадянське суспільство виходить на акції з вимогами ратифікувати Стамбульську конвенцію, як-от «Марш жінок» і «Відчинимо правду про насильство». Під час останньої біля Офісу президента встановили символічні двері як знак того, що проблема часто є невидимою, але потерпілі від насильства потребують допомоги від держави.

Уже вдруге українці підписують петицію на підтримку ратифікації цього документа. Правозахисні організації і медіа поширюють інформацію про це. Зокрема з’явився сайт Стамбульської конвенції в Україні, на якому зібрали основну інформацію про документ. 

«Відчинимо правду про насильство». Фото Катерина Ейхман

25 листопада ЄС, Британія, Норвегія, Швейцарія та низка міжнародних організацій у спільній заяві закликали Україну ратифікувати Стамбульську конвенцію. Згодом до цієї заяви приєдналися й інші посольства, місії і представництва. На думку Оксани Покальчук, такі заяви від інших демократичних країн впливають на позицію влади, яка підтримує прозахідний вектор розвитку України, й вимагають реакції з боку Офісу президента, яка зрештою і пролунала 30 листопада. 

Гальмування ратифікації в Україні

Оксана Покальчук виділяє кілька причин того, чому українські урядовці так затягують із ратифікацією Стамбульської конвенції. Насамперед це відвертий опір Ради церков, яка тисне на депутатів-мажоритарників із погрозами про втрату частини електорату через підтримку цього документа. 

По-друге, є процес демонізації слова «гендер», що призводить до штучного конфлікту між різними групами. Ще одна вагома причина — брак досвіду ефективно спілкуватись із суспільством на важливі та складні теми. А ще — страх влади втратити прихильність категорій населення, які мають інші погляди або яким бракує правдивої інформації. Також не вистачає правильних кроків щодо реагування на дезінформацію і маніпуляцію, яку поширюють противники конвенції. 

«Марш жінок» у 2020 році. Фото Катерина Ейхман

«Такі зволікання гальмують вдосконалення законодавчої бази і роботи державних інституцій, які поки що не можуть забезпечити належного захисту постраждалим від насильства. Питання ратифікації Стамбульської конвенції Україною перейшло із площини, де вона і має бути — системного розв’язання різноманітних питань щодо протидії домашньому насильству, — в площину політичних торгів. Замість реального, простого і очевидного розв’язання питання протидії домашнього насильства бачимо створення з конвенції і використання певними політичними силами образу «страшилки». Ця «страшилка» створена для маніпуляції страхами людей. Їм все одно на реальних постраждалих, на їхні долі, це просто політичні ігри і торги за певні блага», — каже Оксана Покальчук.

Досвід Молдови

Парламент Молдови 14 жовтня 2021 року проголосував в остаточному читанні за ратифікацію Стамбульської конвенції. Рішення підтримали 54 депутати від партії «Дія і солідарність» (PAS). 

Депутати від Блоку комуністів і соціалістів перед голосуванням залишили зал на знак протесту, а представники партії «Шор» проголосували проти. Депутат-соціаліст Григорій Новак на початку засідання запропонував виключити питання про ратифікацію конвенції з порядку денного, проте більшість депутатів не підтримали цю пропозицію. Як бачимо, у молдовському політикумі також були рішуче налаштовані проти ратифікації. Як і в Україні, у Молдові значний тиск чинила православна церква.

Нині на чолі Молдови тандем двох жінок: президентка Мая Санду й прем’єр-міністерка Наталія Гаврилиця. Партія «Дія та справедливість» Маї Санду перемогла 11 липня 2021 року на дострокових виборах. Її вважають прозахідною. Вона отримала монобільшість і право самостійно формувати уряд.

Мая Санду

Молдовська юристка та експертка з прав людини Дойна Іоана Стрейстян розповідає, що ключовою тут є політична воля. Також відіграв роль той факт, що керівництво провладної партії походить із громадянського суспільства з досвідом у галузі міжнародного гуманітарного права та прав людини. 

«Вони відкинули «гру» з церквою, щоб забезпечити свою перемогу на виборах, і обрали найкращий час для ратифікації — після перемоги на парламентських виборах і за декілька років до місцевих виборів. А тим часом ЗМІ та громадські інституції працюють, щоб правильно інформувати громадську думку про Стамбульську конвенцію», — говорить експертка.

Оскільки політична воля була ключовою у ратифікації конвенції, то й вплинуло те, хто займав головні політичні позиції. Дойна Іоана Стрейстян зауважує: те, що є жінки на ключових посадах, має значення. Молдова — друга після Естонії європейська країна, де дві ключові посади — президентка й прем’єр-міністерка — посідають жінки. А Конституційний суд у Молдові теж очолює жінка — Домініка Маноле.

За словами молдовської експертки, питання поняття гендеру, на відміну від України, не було в центрі дебатів. Тож провладна партія не вдалася в деталі суперечок з опозицією, оскільки у них було достатньо більшості, щоб проголосувати за ратифікацію. Вона розповідає, що в Міністерстві юстиції Молдови є цілий пакет законів, які після ратифікації нині представлять уряду, а потім і парламенту для впровадження кількох ключових положень конвенції, як-от безкоштовна правова допомога постраждалим від сексуального насильства та фінансування центрів реабілітації.

«Насамперед у Молдові ми бачили широку підтримку Стамбульської конвенції з боку президентки і провладної партії, що дало потужний поштовх для ратифікації. Президентка і провладна партія не побоялись тиску з боку релігійних організацій і показали власні цінності. Тому однозначно ми б хотіли очікувати подібної підтримки з боку Офісу президента та монобільшості», — зазначає Оксана Покальчук.

Реактивна й проактивна позиція в Україні

Після того як на Анастасію Лугову напав чоловік у поїзді, вона ще довго захищала свої права й те, щоб винних справедливо покарали. Жінка ділиться, через те, що в Україні немає статті, яка б встановлювала відповідальність за сексуальні домагання, нападника судили як за хуліганство. Якщо ж ухвалять конвенцію, то вже буде стаття за сексуальні домагання — і тоді це буде окреме покарання. 

«Для мене саме це важливо. Тому що в Україні досить багато таких випадків, і нападник потім сидить як за звичайне хуліганство. Що розбити вікно або пограбувати машину, а що зґвалтувати жінку? Якщо це перейде в політичну площину, держава поставиться до цього більш відповідально. Тоді буде більший термін покарання», — говорить вона.

Анастасія створила соціальний проєкт «Не мовчи», щоб розповідати більше про права потерпілих від насильства. Вона активно включена у просування ратифікації Стамбульської конвенції. І записала відео, в якому закликає підписувати петицію з вимогою ратифікувати конвенцію. 

Ще у червні 2020 року президент Володимир Зеленський у відповідь на петицію із закликом ратифікувати конвенцію пообіцяв, що подасть законопроєкт про ратифікацію конвенції до Верховної Ради. Але досі так і не виконав обіцянки. Після акції «Відчинимо правду про насильство» в Офісі президента повідомили, що завершують підготовку до подання на розгляд парламенту проєкту закону про ратифікацію Стамбульської конвенції. А сам президент запевнив, що буде готовий внести на розгляд парламенту цей законопроєкт.

«Це дуже важливе і довгоочікуване послання з боку президента, що дає надію на активізацію процесу ратифікації Стамбульської конвенції. Однак проаналізуймо, в яких умовах цей меседж пролунав — тільки під довготривалим тиском громадянського суспільства, які вчергове вийшли на акцію. Це свідчить про, радше, реактивну позицію, а не проактивну. Щобільше, ми чітко розуміємо, що законопроєкт про ратифікацію був підготовлений урядом уже понад рік тому, і його досі не внесли на розгляд парламенту, це говорить про відверте затягування процесу. Хочеться вірити, що остання заява президента стане реальним поштовхом у процесі ратифікації конвенції і закликом до депутатів та депутаток підтримати документ у Раді», — міркує Оксана Покальчук.

Міжнародні правозахисні організації, європейські країни, медіа й українське громадянське суспільство чинять позитивний тиск на владу щодо ратифікації Стамбульської конвенції. Не вистачає лише політичної волі й швидкого реагування. Що повільніше воно тягнеться, то довше мовчання потерпілих, більше безкарних кривдників і зламаних життів постраждалих від насильства.

Що можете зробити в просуванні ратифікації «Стамбулки» ви?

  • Підписати петицію за ратифікацію Стамбульської конвенції.
  • Поширити інформацію про конвенцію серед близьких і запропонувати їм підписати петицію.
  • Вийти на акцію із закликом ратифікувати цей документ.
  • Написати у своїх соцмережах про це.

 

 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить

Читайте також