«Ти така смішна, тобі треба у стендап». Історії українських комікес

від | Гру 20, 2021 | Дівчина говорить, Її історія

Стендап посідає чільне місце у попкультурі, а за останні роки став ще більш масовим та затребуваним. Щороку в стендап приходить все більше жінок попри те, що цей напрям стереотипно досі вважають суто чоловічим. Ми поговорили з українськими комікесами, щоб підтвердити або зруйнувати деякі упередження про стендап в Україні. Ірина Гіль, Дар’я Білоцерковець, Свєта Немонежина розповіли нам про свої кар’єрні шляхи, професійні труднощі, хейт та стереотипи. 

ІРИНА ГІЛЬ

Я виступаю з лютого 2020 року. Друзі та знайомі мені завжди казали: «Ти така смішна, тобі треба у стендап, я куплю квиток», а я взяла і записала тих людей олівчиком у зошит. Тепер вони змушені ходити на виступи. 

Побачила в знайомого анонс відкритого мікрофону, зібралась із духом, два дні тренувалась перед дзеркалом із щіткою для волосся в руках. Прийшла й ледве не задихнулась від хвилювання. Але люди сміялись, я увійшла в п’ятірку найкращих із 40 людей, які виступали. Для першого разу без досвіду непогано. 

Перші 15 виступів забувала видихати, ледве не вилітав ґудзик із джинсів. Стендап – інтимна штука: ти буквально виносиш назовні те, що вважаєш смішним. 

ПРО КРИТИКУ ТА ДИСКРИМІНАЦІЮ

Коміків критикувати легко, це ж не прокурорів, наприклад, чи депутатів, бо ті можуть і здачі дати. Критика різна: буває фідбек, а буває хейт. А буває хейт, який переходить у фізичні погрози та насильство. У нас, звичайно, квазісвобода слова в цьому плані: немає жодної статті за «образу почуттів вірян» та «гомопропаганду», але все одно є фінансовані окремими особами угрупування поза законом, які вважають, що можуть встановлювати етичні стандарти в країні. 

До мене не раз підходили після виступів (чомусь лише чоловіки) і починали давати оцінку виступам. Зазвичай закінчувалось це на тому, що я запитувала, як давно самі «експерти» виступають у стендапі, на що вони переважно ображаються і не відповідають. Шкода, мені дійсно цікаво, як давно вони виступають у стендапі. 

У нас ще ніби патріархат за вікном, а стендап – не Асканія-Нова толерантності та прийняття. До мене не ставились погано, лише інколи дивувались після перших вдалих виступів, мовляв, «прикинь, дєвочка смєшная». Тут є третя сторона: публіка, яка в кінці дня вирішує, хто з вас Д’Артаньян, хоча має свої упередження. На кому більше сміялись – та і молодець. 

Як жінка, що прийшла в «чоловічу царину», морально готувала себе слухати якусь «чорнуху» про і так дискриміновані верстви населення, але київська та й українська загалом комедійна спільнота все ж має трохи етичних стандартів, тому чорнуха хоч і є, але небагато. Я почуваюся комфортно. Я користуюсь інтернетом, немає такого сексистського жарту, який я не чула. Шахти-армії? Народжувати? Кухня? Сама винна? Реагую я так само, як українці реагують на підвищення тарифів на ЖКП: уже давно не сміюсь.

Якщо ми говоримо про виступи, то у жінок і чоловіків однакові можливості: реєструєшся на відкритий мікрофон – і вперед. Якщо ми говоримо уже про стендап як кар’єрний шлях, із достатнім фінансовим забезпеченням та проданими залами на сольних концертах, там буде своє відро гендерних проблем. Але навіть за таких умов в Україні є успішні стендап-комікеси. 

ПРО ЖАРТИ ТА НАТХНЕННЯ

Ідеї я беру з попереднього досвіду, повсякденних подій, коміки між собою «розганяють» жарти, це допомагає, адже в кожного своя призма ідей та панчлайнів (жарт, який завершує роздуми коміка, – прим. DIVOCHE.MEDIA), часто це народжує жарти, яким 100% гарантований успіх. Так, наприклад, був написаний мій легендарний жарт про магнітики з відпусток, і ви маєте почути його наживо.

Я не випробовую жарти на друзях, це публіка вже з упередженим ставленням. Так само, як в IT ідею продуктів не тестують на продакт-менеджерах. Якщо випробовувати жарти на друзях, то вони швидко закінчаться й не будуть приходити на виступи, бо вже все чули. А я люблю, коли друзі приходять. 

Люблю таких стендаперок, як Сара Міллікан, Мішель Вульф, Тейлор Томлінсон, Кетрін Раян, Ганна Гедсбі, Дульсе Слоан. Як же без Ванди Сайкс, Сари Сільверман, Тіг Нотаро, я про крутих стендаперок можу говорити годинами, й вони не будуть закінчуватись. З українських люблю Настю Дєрскую, Катю Федоркову, Анну Кочегуру і ще десяток крутих представниць.

ПРО ВИСТУПИ

Улітку, коли був час, виступала щодня, інколи двічі за вечір у різних клубах. Це нормальна практика для коміків. Більша ротація аудиторії, швидше перевіряєш матеріал. У травні я виступила 37 разів на відкритих і закритих мікрофонах та вечірках. Мало не вмерла. Зараз розподіляю ресурс раціональніше. Благо, запрошень виступити вистачає.

Як кажуть коміки, є два види реакції: сміх та оплески. Сміх, принаймні для мене, означає, що я змогла написати вдалий панчлайн. Оплески — що озвучила думку, з якою погоджуються, це інколи і не жарт, а частина сетапу (початок жарту чи передумова до нього – прим. DIVOCHE.MEDIA). Обидві реакції важливі. Інколи думаєш: «Ну геніально ж», а в залі тиша. Тоді йдеш переписувати. Стендап вчить смиренності краще за будь-яку релігію. 

 

Оскільки я за мірками стендапу ще «зелена», то імпровізую з обережністю. Коли виходить вдало, здається, що вхопила бога за бороду. Ще 50-100 виступів – і я буду як риба з мікрофоном, от побачите. Тоді почну весілля вести й корпоративи.

Не люблю лінивий стендап, який в тисячний раз тиражує стереотипи про білявок, тещ, представників інших національностей та рас. Розумію комерційну прибутковість таких жартів, але очі все одно закочую. 

Улюблені жарти – з подвійними значеннями. Де за панчлайном зрозуміло, яка неймовірна інтелектуальна робота проведена авторкою/автором.

ПРО МЕТУ ТА МАЙБУТНЄ

Хотілося б дожити до вечора, коли я в блискучій сукні до підлоги виходжу на сцену, а всі мені аплодують. А потім дають якусь нагороду, квартиру в Києві і квіти несуть, як Ротару. 

Український стендап різної форми й розвивається! Дайте йому шанс, не піддавайтесь на підступні алгоритми, які вам підсовують одних і тих самих п’ятьох іншомовних коміків. Закликаю вас підписатися на українських стендаперів та стендаперок в інстаграмі та приходити на їхні виступи у вашому місті.

ДАР’Я БІЛОЦЕРКОВЕЦЬ

Я професійна акторка. Ще в школі почала грати у КВК і продовжувала до 2013 року. КВК припинив своє існування, а бажання виступати нікуди не ділося. Тоді ми з командою відкрили перший стендап-клуб у Запоріжжі, надихнувшись The Stand Up у Києві. Я могла місяць-два виступати і потім зникнути на рік, тому не можу сказати, що я в стендапі з 2014 року.

Професійно почала займатися стендапом у 2020 році, коли переїхала до Києва й почала регулярно відвідувати відкриті мікрофони та виступати на вечірках. 

ПРО КРИТИКУ ТА ДИСКРИМІНАЦІЮ

Потрібно постійно писати, виступати, переписувати й знову виступати. Якщо ти над собою працюєш – обов’язково досягнеш успіху. 

Люди, які хейтять стендап, – це люди, які теж хочуть виступати, але дуже бояться. Звертати на них увагу або втрачати свою впевненість через них немає сенсу. 

У царині я відчуваю себе вільно та комфортно. Не було випадків, коли б до мене хтось підійшов і почав розказувати, що моє місце не в стендапі, а «на кухні». А жарти зі сцени, то справа коміків. Не переймаюсь за внутрішні конфлікти людей, до яких я байдужа.

Є специфічні жанри «Прожарка», «Роаст» – там сексистські жарти та дискримінація квітнуть буйним цвітом. 

ПРО ЖАРТИ ТА НАТХНЕННЯ

Я люблю альтернативну комедію та комедію спостереження. Надихаюся всім, що відбувається навколо: люди, тварини, події. Все це йде в скарбничку моїх жартів.

Якщо зал сміється, то я розумію, що жарт смішний. Схема проста. Люди можуть просто посміхатися, але у будь-якому разі ти відчуваєш позитивний відгук від залу. 

Стендап – місце, де ти розказуєш, як ти бачиш цей світ, і це не завжди смішно. Буває й сумно, дивно. Хочу навчитись писати так, щоб люди і сміялись, і плакали, і винесли для себе якісь думки в життя. 

 

Мої улюблені українські стендаперки – це Наташа Гаріпова, Саша Шабаліна, Катерина Федоркова, Марина Войцеховська, Свєта Немонежина, Іра Гіль. 

ПРО ВИСТУПИ

Мені потрібне легке хвилювання перед виступом, тоді виступаю жвавіше, ніж коли я спокійна. Немає взаємозв’язку з залом. Перевіряла вже. Маю на увазі легке хвилювання, а не коли ноги підкошує. 

Обожнюю імпровізувати. Дуже часто йду не за планом свого виступу. Виходить дуже живо та непередбачувано. За це я люблю відкриті мікрофони – це тренажерний зал для мозку та нервової системи. Буває, що жарт, який я недоробила, дописується під час виступу. 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

Публикация от Дарья БелоцеркОвец / Актриса (@belotserkovets_dasha)

Пишу, виступаю і так по колу. Іншої схеми нема. Відкритих мікрофонів у Києві багато, треба лише встигнути зареєструватися. Мій улюблений стендап-клуб – Comedy Room в DOSKA BAR.

ПРО МЕТУ ТА МАЙБУТНЄ

Майбутнє українського стендапу – світле та прекрасне. У царині є велика кількість крутих комікес та коміків. Моя особиста мета – стати світовою зіркою. Даша Білоцерковець – актриса, комікеса, співачка. Для початку достатньо. 

СВЄТА НЕМОНЕЖИНА

Я займаюся стендапом з 2015 року, тоді я грала у КВК, і редактор ліги, засновник «Мамахохотала» Рома Грищук сказав, що це дуже схоже на стендап. Мовляв, спробуй себе ще там. На той час усе тільки починалось, і ніхто взагалі не знав, що таке стендап. Тоді я знайшла відкритий мікрофон у Харкові. 

Мій перший монолог був про абсурдні реформи, які я запровадила б, якби була президентом – це взагалі не було схоже на стендап. У перший рік виступала лише декілька разів, бо не було де. Коли переїхала в Київ, стала виступати ледь не в 5-10 разів більше, ніж у Харкові.

Коли я починала, мені було 19 років, і все було настільки незрозуміло, що мозок особливо не бачив приводів для страху. Імовірніше, було дивно, чому людям цікаво слухати твої думки.

ПРО КРИТИКУ ТА ДИСКРИМІНАЦІЮ

Уперше критику в коментарях під роликом із «Розсміши коміка» сприйняла досить гостро. Мене просто здивувало, що жарти, те, що я пишу, щоб викликати радість, викликали хейт та обурення. Абсурд же? Потім зрозуміла, що для коментатора це момент самореалізації, як для мене стендап, це його зірковий час. І якщо я допомагаю людині самореалізуватися, то, будь ласка, скільки завгодно. 

Хейтерські коментарі можуть бути про що завгодно: волосся, одяг, фігуру, голос, слово «баклажан» і ніколи про зміст матеріалу, людина ніби не слухала, а шукала, на що обуритись. Зараз мене щиро смішать такі коментарі.

Стендап не вважається чоловічою цариною, просто у стендапі більше чоловіків. Для цього існує низка причин, це пов’язано і з культурним кодом, вихованням і цінностями, які навіюють дівчаткам і хлопчикам, і з тим, що стендап загалом доволі жорстке середовище. 

Коли я починала в Харкові, до мене всі дуже гарно ставилися. Дівчат тоді було дуже мало у стендапі, тож у середовищі коміків я себе відчувала наче улюблена дитина в сім’ї. 

Якщо і було стереотипне ставлення, то з боку глядачів. Вони ніби багато не чекали від дівчини, але це йшло тільки на користь – спрацьовував ефект неочікуваності, коли я починала розказувати свої жарти. 

Сексизм – це ніби окремий вид невігластва. Зазвичай люди, яких називають сексистами, не відрізняються широтою поглядів і гнучкістю розуму. Мислення стереотипами – це просто брак освіти, і не можна злитися на людину, якщо з якихось причин вона стала жертвою свого оточення, інфополя, недоосвіти. 

Насправді стендап – прогресивний жанр, і зазвичай успіх мають коміки з прогресивними поглядами. Тут немає редакторів, журі, експертів чи критеріїв відбору, є ти і глядач, якщо смішно, він буде сміятися. І ком’юніті підтримає, якщо ти цікавий і смішний комік.

Сексистські жарти на сцені, якщо і звучать, то це іронія. Не все, що звучить зі сцени, слід сприймати в прямому значенні. Часом це навпаки гіпербола і привернення уваги до такого виду невігластва як сексизм. Це спосіб викликати реакцію. Я ще не бачила жодного коміка, який цілком серйозно говорив, що хтось гірший чи кращий через гендер. Звісно, можу говорити тільки про своє стендап-середовище в Києві. 

ПРО ЖАРТИ ТА НАТХНЕННЯ

Я пишу жарти зі школи, а коли такий тривалий час цим займаєшся, це стає світоглядом. На всі події в житті дивишся через призму парадоксальності. Думаєш жартами, іноді вони навіть сняться або самостійно виринають у думках, головне – зафіксувати у примітки. 

Я ні на кого не орієнтуюсь. У всіх коміків, яких дивлюсь, є щось круте, що чіпляє, надихає, захоплює, смішить, думаю: «Вау, цьому скілу я в тебе повчилась би». Хтось круто працює з аудиторією глядачів, хтось дуже круто поєднує монолог в одну історію. 

Мої улюблені інструменти – абсурд і гіперболізація. Не люблю, коли коміки вдаються до самоприниження, щоб викликати сміх, є самоіронія – це круто. Це жанр, в якому треба виходити на сцену «голим», якщо ти занадто серйозно до себе ставишся, то не зможеш висміяти недоліки перед повним глядацьким залом. 

Моя комедія часто будується на образному поєднанні слів, які ще разом не стояли в одному реченні. Я надихаюсь читанням книжок, лекціями на ютубі, фестивальним кіно, в мене є полотно на стіні, куди я виписую слова, які мені подобаються, і потім вони спливають у пам’яті та займають місця у монологах. 

Ще чула, що стендаперів надихає робота з психологом. Тому я спеціально пішла до спеціаліста, щоб освіжити в пам’яті травми дитинства і про них пожартувати. Поки тільки плачу на сесіях, але скоро чекайте сольник за мотивами дитячих ран.

Більшість блоків із монологів увесь час перебувають у роботі й змінюються в процесі виступів. Щось додається, щось прибирається. Текст стендапу – це жива матерія, підготовлена імпровізація. У різних залах матеріал звучить по-різному, реакція на жарти може відрізнятися. Взагалі найнудніше – розповідати вже щось доопрацьоване і статичне. 

 

Коли терміново хочеться розказати ідею, а до відкритого мікрофона ще зрадницьких 24 години, то можна випробовувати жарти на друзях. Але це не завжди ефективно, бо на стендапі своя атмосфера. Щось, що не розсмішить у бесіді віч-на-віч, у залі може викликати бурхливу реакцію. 

ПРО ВИСТУПИ

Я намагаюся виступати якомога частіше, в Києві є така можливість, хоч кожен день по декілька разів. Коли ти тримаєшся у тонусі, то добре відчуваєш, що саме розсмішить зал. 

Я виступаю на відкритих мікрофонах, на перевірках матеріалу чи на платних вечірках. На тиждень це десь чотири-сім разів, залежно від зайнятості на інших проєктах. Мої найбільші дві любові – це «Ліга сміху» і Stand Up. 

Звісно, дуже круто, коли задля втілення твоєї ідеї працює велика команда, коли є крута техніка, професійна зйомка. Я б і надалі хотіла реалізовувати так свої ідеї і мати камерні виступи – я все це люблю. 

ПРО МЕТУ ТА МАЙБУТНЄ

Моя мета розтягнута у часі, це швидше надзавдання. У мене є своє відчуття майстерності, я хотіла б задовольнити власний перфекціонізм і писати так, щоб мені самій все подобалось і викликало реакцію глядача. Хочу, щоб люди сміялись до сліз, відчували світлу радість, плакали, кричали, а потім виходили з глядацької зали й ще обмірковували теми, які я запропонувала у своєму стендапі.

Мені подобається, як стендап розвивається і що з ним відбувається – екологічне, здорове зростання цього молодого жанру. Думаю, він буде популярнішим, у галузі з’являться більші гроші, стендап обросте медійністю і будуть відомі на всю країну зірки. 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!