Співбатьківство. Мир замість війни після розлучення 

від | Гру 9, 2021 | Дівчина говорить, LMillustrated

Час читання: ( Кількість слів: )

Слова «щасливе» і «розлучення» разом у реченні викликають в уяві когнітивний дисонанс. Припинення шлюбу – швидше синонім поразки, невдачі, фейлу, сорому, публічного осуду і всього, що є зі знаком «мінус». 

Відсутність культури будувати відносини неодмінно перетворюється на відсутність культури їх завершувати.  

Весілля – це радість, бажана каблучка, мрії «про діточок» і райдужні пости в інстаграмі. Розлучення в кращому разі – холодна війна часів відлиги, в більш поширеному – запекла боротьба за гроші, майно, часто з піковою баталією «за дітей». 

Сценаріїв щодо дітей зазвичай два. В першому – батьки роздирають їх на шматки, налаштовують одне проти одного, відчужують, маніпулюють.

Другий сценарій – батько зникає з життя дитини, як Хрещена в казці про Попелюшку, і з’являється епізодично в день народження із подарунком «не за віком». А всі обов’язки, завдання, безсонні ночі і платіжки лягають на плечі матері. 

Зважаючи на те, що жінка статистично заробляє на чверть менше за чоловіка, робить у п’ять разів більше хатньої роботи і погоджується на нижчеоплачувану і менш стабільну зайнятість, щоб мати змогу забирати дитину з садочка/школи, водити на гуртки та сидіти вдома «з соплями». І якщо зняти біле пальто, по-чесному я можу зрозуміти тих, хто не залишає навіть аб’юзивні відносини через страх тягнути це все самій. Лише офіційно в Україні мільйон матерів-одиначок із доходом нижче середнього, і це взагалі не найкращий сценарій для жінок. 

Gender equality and equal partnership співчутливо змахують «до побачення», залишаючи перон шлюбу.  

Але, камон, кажуть мені десятирічні подруги доньки, має ж бути якесь нормальне рішення. Здається, ті малі знають більше за нас. Зважаючи, що 60% українців розлучається, маємо вже згадати, хто тут дорослий. 

Дослідження демонструють нам, що дітям насправді потрібні не батьки, які живуть під одним дахом, а щасливі батьки. Feel the difference. 

А ще – що діти, яких виховують батько і мати, навіть якщо ті не проживають разом і не мають романтичних стосунків, зростають більш щасливими, здоровими та емоційно врівноваженими. Такі відносини називаються в західній практиці co-parenting. Українською краще на мій слух — співбатьківство. 

Сенс підходу в тому, що обоє батьки беруть участь у процесі виховання дитини й однаково «включені» в усе, що відбувається з сином або донькою. Важливо зазначити, що таке розділення обов’язків не має обов’язково бути 50 на 50. У когось більше фінансових ресурсів, у когось – часових, хтось має кращий хист до навчання, а хтось – більший соціальний капітал. 

Неможливо все дати порівну, ба більше – саме в такому сценарії продовжуються класичні «традиційноціннісні» відносини, в яких всі «на ролях», хтось щось комусь винен, є постійне очікування і напруга. 

Сценаріїв реалізації такого підходу є декілька – діти можуть жити тиждень із одним батьком, тиждень – з іншим, можуть мінятися через довший час, у європейських країнах є практика проживання в одному будинку, чергуючи з дітьми «позмінно». Варіантів безліч, було б, як кажуть, бажання. 

Я маю досвід розлучення і спільного виховання дітей. Шукаючи найбільш екологічні варіанти для побудови нової родини, бо, як не крути, родиною ви ще залишаєтесь. Сценарії більшості довкола, де хтось із батьків «поганий»,  хтось – «класний», де діти стають об’єктом маніпулювання, де один із батьків не дає бачитися з іншим, взагалі не надихали.

Тож ми з чоловіком, попри непростий процес розлучення, вирішили залишити свої образи та зосередитися на головному – фізичному та ментальному здоров’ї наших дітей, побудові для них та з ними нових стосунків та формуванню безпечної і підтримувальної для сина і доньки середи.

Зараз наше життя виглядає так: діти живуть п’ять днів на тиждень із батьком, зі мною – у вихідні. І ми також бачимося один-два рази на тиждень ввечері у будні. 

За два роки ми всі виробили певні правила того, що між нами відбувається:

Чесність із експартнером. Для того щоб бути свідомими батьками, треба сильно цього хотіти і розуміти навіщо. Це найкращий тренажер людської свідомості і спосіб проробити подружні образи і складнощі.

Бути чесними з дітьми. Діти все відчувають, усвідомлюють і розуміють раніше за нас. Не думайте, що їхній вік – завада для чесної розмови. Будь-який вік дитини підходить для відкритості і довіри. Ба більше, маючи такий сценарій у дитинстві, їм буде набагато легше орієнтуватися на свої бажання, говорити і бути чесними самим. А це ж просто алілуя. 

Облаштувати життя для себе і дітей. Для дітей головне не спільне житло, окрема кімната і власний стіл із комп’ютером. Якщо в цій власній кімнаті за наявності батьків дитина має забиватися під той стіл від «батьківських розбірок» кожного дня, то це не є ок. Безпека і передбачуваність  – найголовніше для дитини. Поясніть, будь ласка, сину або доньці, як він/вона буде тепер жити, яким буде новий графік, нове життя. Це дуже важливо.

Очікувано виявилося, що діти страждають не від розлучення, а від неусвідомлених вчинків батьків, від злості, ревнощів і намагання перетягнути їх на свою територію. 

 

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!