На сьомому році навчання за кордоном, останньому році магістратури, першому році роботи за контрактом, коли, здавалось, життя лише починається, – я завагітніла. Побачивши позитивний тест, довго не могла повірити. Тим паче, у Бельгії, де я живу, завагітніти в 23 – це те саме, що завагітніти в 15 в Україні. Коли про радісні новини повідомили молодшій сестрі чоловіка, якій на той момент було 25, вона лише здивовано запитала: «Ви вирішили залишити дитину? То вас вітати чи ні?»
Чоловік одразу сказав, що на обстеження до лікарів і на пологи буде ходити разом зі мною. Його батько був присутній при народженні усіх своїх п‘яти дітей. Тож Едріену було б соромно пропустити таку подію. Та й чоловікові навіть не спадало на думку, що в Україні може бути інакше.
Поборовши свій сором, я погодилась, але не заспокоїлась. Перша помилка, яку я зробила, – побігла на українсько- та російськомовні форуми читати, чи це нормально? Тобто він же, чоловік моїх мрій, побачить мене ось таку: виснажену, втомлену і злу. Ще й у купі крові. Це якщо пощастить. Подруги мене вже попередили про те, що під час потуг можна не втриматись і вичавити ще й щось інше, крім дитини.
Так от, якщо сайт woman.ru – це не збіговисько вселенського зла, то що тоді? Начиталася, що якщо чоловік побачить тебе під час пологів, то це буде для нього такою травмою, що він перестане бачити у тобі жінку. Трясця, крім того, що я вже набрала 30 кг і виношую та вирощую дитину під своїм серцем, то він ще й не захоче бути зi мною потім? О‘кей. Знаходжу ще один аргумент. Виявляється, народжувати – це лише жіноча справа. «Великий психолог» Сатья Дас (завдяки сайту тепер знаю, хто це) взагалі каже, що чоловіку не цікаво з дитиною до трьох років. Тому й займатися малюком має лише жінка: від народження і до самого садочка. Думаю, от круто, тобто робили дитину двоє, а відповідальність лише на тобі. А лікар Комаровський (якого, до слова, дуже поважають мої батьки) на своєму сайті пише, що вагітній жінці взагалі при чоловікові не варто скиглити і треба «дуже, дуже постаратися, щоб її вагітність не викликала у чоловіка почуття власної неповноцінності».
Друга помилка, яку я зробила, – запитала у своєму інстаграмі, чи був чоловік на пологах і чи взяли б його. І знову 29% було проти. Кажу собі: таке бува, але ж вони полізли у повідомлення. Просочились своїми «чоловік почне зраджувати», «ти будеш йому бридкою» і моє улюблене «якби я побачив свою жінку такою, то у мене більше не було б бажання». Ніби спокійно жила, але ж треба було розкуйовдити це бджолине гніздо.
На щастя, поряд зі мною були приклади жінок, які народжували разом із чоловіками. 69-річна мама чоловіка, яка героїчно пройшла через п’ять пологів з його татом. Коли вона народжувала свою першу дитину у 1978 році в Бельгії, мій свекор тримав її за руку. Коли моя мама народжувала у 1997 році в Україні – тато не те, що не міг бути присутнім, він побачив мене вперше через вікно пологового.
Коли ми з чоловіком готувалися до пологів у Брюсселі, ми навідалися до лікарні, щоб оглянути палати, медсестри нас навіть не запитали, чи чоловік буде зі мною, вони одразу почали вчити його технікам і масажам, щоб полегшити мій біль під час потуг. До речі, в Бельгії немає пологових будинків, але у більшості лікарень є для цього спеціально відведений поверх (maternité). На народження дитини ви з партнером приїжджаєте самі, коли відчуваєте, що все почалось. Якби чоловіка не було поряд, то я б, швидше за все, взяла машину і поїхала б до лікарні сама. В мене є така знайома у Фландрії. Одного дня в неї на девятому місяці вагітності розболівся живіт, вона сіла на велосипед, приїхала до лікарні і через дві години народила дитину.
Отож, мені діватися було нікуди – чоловік твердо вирішив іти і не менше за мене чекав на день Х. Коли він настав, я зрозуміла, що без Едріена я туди не піду. Хай робить, що хоче, але я без нього ні ногою. Такою вдячною, що він не дослухався до мене раніше, я ще не була. Поки я там лежала і корчилась від болю у джакузі, він приносив мені фанту. До того, як почались активні перейми, ми все ще реготали над жартами Майкла Скотта. А коли медсестра підвищила на мене голос під час огляду, він сказав їй стулити пельку чи щось на кшталт того, таких слів французькою я й досі не знаю.
Я однозначно «за» партнерські пологи. Коли ти там, у тій кімнаті, напівпритомна, а тобі ще й хтось каже, що якщо не поставимо дроти на голову дитини, то вона помре – важливо, щоб тебе тримали за руку. Важливо, щоб тобі пояснили, що все не страшно, дитина не помре, це звичайна процедура. Важливо мати поряд із собою друга, який за тебе горою. Важливо підтримати один одного, незважаючи нi на що. Наприклад, пiд час самих переймів чоловік сказав, мовляв, усе, стомився і більше так не може. Добре, що в мене ще були сили з ним сваритись. Наступні пів години він вислуховував, що взагалі-то народжую я, якщо він того не помітив. Впевнена, якби не дроти, які стирчали з усіх боків, я б ображено пішла за снікерсом, при тому грюкнувши дверима. І дарма що в мене на той момент уже відійшли води.
У Бельгії партнерські пологи – це норма. Тоді як в Україні консерватизм ще досі перемагає. Навіть попри те, що 26 досліджень показують, що партнерські пологи – це суцільна вигода для жінки: від комфорту емоційного до фізичного. Понад 15 тисяч жінок із 17 різних країн це підтверджують. Тож наступного разу, коли хтось скаже свій аргумент щодо того, що чоловіка не варто брати на пологи, я насамперед запитаю, чого хоче майбутня мама. Адже, врешті-решт, найважливіше, як почуватиметься під час пологів жінка. І якщо вона захоче бути там одна – це також нормально, адже це її вибір.
