Після того як я прийшла з мітингу перед посольством росії у перший день війни, зрозуміла, що маю допомагати Україні, чим зможу. Ми стояли під дощем, співали гімн і якийсь покидьок виїхав із посольства та показав нам середній палець. Я відчувала, як ненависть прокрадається в мої руки, ноги та волосся, тож від першого дня ми з чоловіком вирішили брати до себе біженців на проживання. Тоді ще нічого не було зрозуміло, але я намагалася реєструватись на всіх волонтерських платформах, що створювались. Зрештою я зареєструвалася на Mapahelp, який збирає та надає інформацію про організації, бізнес і людей за межами України, які готові надавати безоплатну допомогу біженцям з України.
–
Я лежала у ванній, минав 28-й день війни. З одного боку, було соромно, що маю змогу насолодитись піною і теплою водою, з іншого — я вже давно вигоріла через волонтерство і мені конче треба було зробити щось для себе. Я відклала телефон, намагалась почитати книжку, коли він зателефонував. Зазвичай я не знімаю слухавки після десятої вечора, та цього разу щось мене покликало.
Починаю, як зазвичай, говорити французькою та чую сльози. Слухавку кидають. Я одразу набираю знову, говорю вже українською. На тому кінці тендітний голос молодої жінки, вона, як і я, перебуває в Бельгії. Вона знайшла мене через додаток Mapahelp і просить притулку в нас, їй немає куди піти. Чую за голосом, що щось не так. Майже не може такого бути, що жінка телефонує після десятої вечора і в неї на цей момент немає притулку. Волонтери, зазвичай, одразу намагаються допомогти у центрі для біженців, щоб ніхто не залишався там на ніч. Це небезпечно.
Продовжую лежати у ванній, знаю: якщо вийду — на мене застрибне однорічна дівчинка, і я вже не зможу допомогти цій жінці. Запитую, де вона територіально. Виявляється, у Фландрії, місті Остмалe (Oostmalle) за 60 кілометрів від Брюсселю. Ставлю цю жінку на гучний зв’язок і паралельно пишу знайомій у Фландрії, чи не могла б вона забрати українку з вокзалу. Дякуючи всьому на світі, знайома-бельгійка йде назустріч і каже, що дівчина в неї може залишитись щонайменше на тиждень.
Вже тут я розумію, що пазл не складається. Центр для біженців розташований у Брюсселі. Тож до Остмале треба було доїхати. Поки я текстом домовляюсь зі знайомою, жінка починає плакати знову. Кажу їй: «Ірино, скажіть, будь ласка, що не так. Ми можемо вам допомогти. Я обіцяю».
Вона продовжує плакати і мовчати. Тоді я питаю, чи треба їй психологічна допомога у зв’язку з війною. Вона каже, що втекла сюди з Харкова, їй 18, старенькі батьки залишились на заході України. Не хотіли покидати Батьківщину. Я згадую себе у 18 і розумію, що переді мною — дитина. Їй страшно і самотньо, і я не знаю, як їй допомогти. Нарешті вона просить в мене про щось. Вона благає, щоб інші дівчата не потрапляли до цього чоловіка.
До мене слабо починає доходити, що з Ірою сталося щось погане вже й тут, у Бельгії. Мій голос змінюється, я питаю абсолютно серйозно, що він зробив. Десь у мені закипає лють, здається, ще трохи, і від стресу я почну плакати сама.
Іра розповідає, що знайшла оголошення про надання безоплатного житла на сайті Mapahelp. Річ у тім, що там були лише ім’я людини та адреса. Не було опису, що це одинокий чоловік, віком 50 років, який хоче обміняти своє безоплатне житло та їжу на секс-послуги від біженки. Натомість там було написано, що є житло для однієї молодої жінки. Чоловік просив подаватись на житло за емейлом та з фото. Мене ледь не знудило у ту ванну, де я лежала. У першу ж ніч після приїзду Ірини чоловік намагався закритись із нею у кімнаті й почав пестити її ноги. Вона вдарила його і втекла зі своїм маленьким нерозібраним тривожним ранцем. За годину знайшла моє оголошення, побачила, що в мене жіноче ім’я і вирішила зателефонувати.
Мабуть, на якийсь час після її історії в мене відібрало мову, бо Іра почала запитувати, чи в цьому винна вона і чи не виженуть її з Бельгії через те, що вона його вдарила. В мене текли сльози, я знала, що ми підемо в поліцію писати заяву та просити, щоб чоловіка прибрали з додатку Mapahelp. Я написала знайомій, яка мала забирати Іру, заскочити до місцевого дільничного і все це зафіксувати. Це вже потім від інших волонтерів ми дізнаємось, що то був не поодинокий випадок як в Бельгії, так і в Європі загалом.
Не знаю, як вчинила б інша волонтерка на моєму місці. Чи одразу викликала б поліцію туди і не стала би розбиратись сама, та мені справа здалась делікатною, а дівчина дуже наляканою.
Коли вже Іра і моя знайома написали, що вони вдома, я вмилась від сліз і вийшла з ванни. Лежачи у ліжку, згадала, що йшла мити голову. Волосся так і залишилось сухим
У випадку з Ірою ми знайшли законний спосіб покарати чоловіка. Його виключили зі списку тих, хто може надавати житло, і місцева влада вживає щодо нього заходи. Проте нам усім треба бути обережними та повідомляти про такі оголошення від самого початку. На такому сайті, як Mapahelp, подати заявку може будь-хто.
Знайома-волонтерка з Литви теж натрапила на схожу ситуацію. Там чоловіка, який чіплявся до українки, не лише прибрали з карти іншого пошукового сервісу, а й зобов’язали виплачувати моральний збиток та компенсувати сесії з психологом для постраждалої.
Ще у березні Німецьке видання Tagesspiegel пише про зростання кількості повідомлень щодо загрозливих пропозицій житла українським жінкам, які вимушено залишили країну. У Великій Британії теж б’ють на сполох, за даними BBC, часто прихисток біженкам пропонують чоловіки, яких вже звинувачували у насильстві. Тоді як британські благодійні організації намагаються об’єднати кандидатів із потенційними господарями, багато біженок використовують неформальні групи у Facebook. Одне з джерел повідомило журналістам, що 30% від усіх зареєстрованих потенційних спонсорів — самотні чоловіки старше за 40 років, більшість із них пропонують притулок одиноким жінкам у віці від 20 до 30 років.
В одній із груп, створених для допомоги українкам, журналісти знайшли одного потенційного спонсора, який, схоже, живе в однокімнатній квартирі та пропонує прихисток молодим жінкам. Виявилося, що він має численні судимості. Поліцейські записи свідчать про те, що він нібито носив арбалет і погрожував колишній партнерці. Подібні ситуації потребують посиленої уваги від усіх, хто може їм зарадити.
Коли ми обмірковували подібні ситуації з іншими волонтерами, дійшли висновку, що захистити себе від подібної ситуації можливо. Деякі чоловіки дійсно можуть хотіти скористатись тим, що дівчата, які приїжджають, не знають тутешніх законів і будуть боятися повернутись додому.
Найперше, що завжди важливо зробити, щойно ви знайдете житло, — це надати інформацію своїм родичам і друзям про те, де і з ким ви зупинитесь. Намагайтесь знайти місце до того, як ви приїдете до країни призначення. В ідеалі — виписати маршрут, адреси та інформацію про гарячі лінії допомоги у блокнот. Жінкам ми радимо подорожувати групою, хоча б удвох.
Варто знайти найбезпечніші види транспорту та поцікавитися завчасно, де у місті офіційні центри розміщення біженців. Моя знайома-волонтерка з Норвегії сказала, що вони спеціально виділили місце в університеті для українок, а моя колега-волонтерка з Об’єднання українських жінок у Бельгії домовилась з місцевим абатством про безпечне житло.
Жодному волонтеру не спаде на думку просити ваше фото чи будь-яку особисту інформацію, як, наприклад, ваш сімейний стан. Намагайтеся перевіряти анкету хосту до того, як подавати заявку. Наприклад, моя подруга у Варшаві проживає з сімома котами, і якщо, наприклад, ви подорожуєте з собакою, то вам таке місце точно не підійде.
Якщо ви подорожуєте сама, будь ласка, перевіряйте чоловічі анкети ще ретельніше і не заселяйтеся до одиноких чоловіків. А якщо їдете з кимось у транспортному засобі, сфотографуйте номери машини, куди ви сідаєте й одразу надішліть родичам і знайомим.
Нікому в жодному разі не віддавайте свої документи та телефони. Єдиний номер невідкладної допомоги у всьому ЄС та Молдові — 112. Також перегляньте телеграм-боти: «Мартинка» та «Безпека жінок на кордоні». Там розмовляють українською та зможуть допомогти з пошуком лікарів, юристів, психологів і волонтерів. Якщо ваша дитина загубилась на території ЄС або ви втратили з нею контакт, коли вона мала піти до волонтера, ви можете зателефонувати за єдиним номером — 116 000.
