Небезпечний притулок: Ризики для українок у Європі

від | Тра 6, 2022 | Війна в Україні, Дівчина говорить

Після того як я прийшла з мітингу перед посольством росії у перший день війни, зрозуміла, що маю допомагати Україні, чим зможу. Ми стояли під дощем, співали гімн і якийсь покидьок виїхав із посольства та показав нам середній палець. Я відчувала, як ненависть прокрадається в мої руки, ноги та волосся, тож від першого дня ми з чоловіком вирішили брати до себе біженців на проживання. Тоді ще нічого не було зрозуміло, але я намагалася реєструватись на всіх волонтерських платформах, що створювались. Зрештою я зареєструвалася на Mapahelp, який збирає та надає інформацію про організації, бізнес і людей за межами України, які готові надавати безоплатну допомогу біженцям з України.


Я лежала у ванній, минав 28-й день війни. З одного боку, було соромно, що маю змогу насолодитись піною і теплою водою, з іншого — я вже давно вигоріла через волонтерство і мені конче треба було зробити щось для себе. Я відклала телефон, намагалась почитати книжку, коли він зателефонував. Зазвичай я не знімаю слухавки після десятої вечора, та цього разу щось мене покликало.

Починаю, як зазвичай, говорити французькою та чую сльози. Слухавку кидають. Я одразу набираю знову, говорю вже українською. На тому кінці тендітний голос молодої жінки, вона, як і я, перебуває в Бельгії. Вона знайшла мене через додаток Mapahelp і просить притулку в нас, їй немає куди піти. Чую за голосом, що щось не так. Майже не може такого бути, що жінка телефонує після десятої вечора і в неї на цей момент немає притулку. Волонтери, зазвичай, одразу намагаються допомогти у центрі для біженців, щоб ніхто не залишався там на ніч. Це небезпечно.

Продовжую лежати у ванній, знаю: якщо вийду — на мене застрибне однорічна дівчинка, і я вже не зможу допомогти цій жінці. Запитую, де вона територіально. Виявляється, у Фландрії, місті Остмалe (Oostmalle) за 60 кілометрів від Брюсселю. Ставлю цю жінку на гучний зв’язок і паралельно пишу знайомій у Фландрії, чи не могла б вона забрати українку з вокзалу. Дякуючи всьому на світі, знайома-бельгійка йде назустріч і каже, що дівчина в неї може залишитись щонайменше на тиждень.

Вже тут я розумію, що пазл не складається. Центр для біженців розташований у Брюсселі. Тож до Остмале треба було доїхати. Поки я текстом домовляюсь зі знайомою, жінка починає плакати знову. Кажу їй: «Ірино, скажіть, будь ласка, що не так. Ми можемо вам допомогти. Я обіцяю».

Вона продовжує плакати і мовчати. Тоді я питаю, чи треба їй психологічна допомога у зв’язку з війною. Вона каже, що втекла сюди з Харкова, їй 18, старенькі батьки залишились на заході України. Не хотіли покидати Батьківщину. Я згадую себе у 18 і розумію, що переді мною — дитина. Їй страшно і самотньо, і я не знаю, як їй допомогти. Нарешті вона просить в мене про щось. Вона благає, щоб інші дівчата не потрапляли до цього чоловіка.

До мене слабо починає доходити, що з Ірою сталося щось погане вже й тут, у Бельгії. Мій голос змінюється, я питаю абсолютно серйозно, що він зробив. Десь у мені закипає лють, здається, ще трохи, і від стресу я почну плакати сама.

Іра розповідає, що знайшла оголошення про надання безоплатного житла на сайті Mapahelp. Річ у тім, що там були лише ім’я людини та адреса. Не було опису, що це одинокий чоловік, віком 50 років, який хоче обміняти своє безоплатне житло та їжу на секс-послуги від біженки. Натомість там було написано, що є житло для однієї молодої жінки. Чоловік просив подаватись на житло за емейлом та з фото. Мене ледь не знудило у ту ванну, де я лежала. У першу ж ніч після приїзду Ірини чоловік намагався закритись із нею у кімнаті й почав пестити її ноги. Вона вдарила його і втекла зі своїм маленьким нерозібраним тривожним ранцем. За годину знайшла моє оголошення, побачила, що в мене жіноче ім’я і вирішила зателефонувати.

Мабуть, на якийсь час після її історії в мене відібрало мову, бо Іра почала запитувати, чи в цьому винна вона і чи не виженуть її з Бельгії через те, що вона його вдарила. В мене текли сльози, я знала, що ми підемо в поліцію писати заяву та просити, щоб чоловіка прибрали з додатку Mapahelp. Я написала знайомій, яка мала забирати Іру, заскочити до місцевого дільничного і все це зафіксувати. Це вже потім від інших волонтерів ми дізнаємось, що то був не поодинокий випадок як в Бельгії, так і в Європі загалом.

Не знаю, як вчинила б інша волонтерка на моєму місці. Чи одразу викликала б поліцію туди і не стала би розбиратись сама, та мені справа здалась делікатною, а дівчина дуже наляканою.

Коли вже Іра і моя знайома написали, що вони вдома, я вмилась від сліз і вийшла з ванни. Лежачи у ліжку, згадала, що йшла мити голову. Волосся так і залишилось сухим

У випадку з Ірою ми знайшли законний спосіб покарати чоловіка. Його виключили зі списку тих, хто може надавати житло, і місцева влада вживає щодо нього заходи. Проте нам усім треба бути обережними та повідомляти про такі оголошення від самого початку. На такому сайті, як Mapahelp, подати заявку може будь-хто.

Знайома-волонтерка з Литви теж натрапила на схожу ситуацію. Там чоловіка, який чіплявся до українки, не лише прибрали з карти іншого пошукового сервісу, а й зобов’язали виплачувати моральний збиток та компенсувати сесії з психологом для постраждалої.

Ще у березні Німецьке видання Tagesspiegel пише про зростання кількості повідомлень щодо загрозливих пропозицій житла українським жінкам, які вимушено залишили країну. У Великій Британії теж б’ють на сполох, за даними BBC, часто прихисток біженкам пропонують чоловіки, яких вже звинувачували у насильстві. Тоді як британські благодійні організації намагаються об’єднати кандидатів із потенційними господарями, багато біженок використовують неформальні групи у Facebook. Одне з джерел повідомило журналістам, що 30% від усіх зареєстрованих потенційних спонсорів — самотні чоловіки старше за 40 років, більшість із них пропонують притулок одиноким жінкам у віці від 20 до 30 років.

В одній із груп, створених для допомоги українкам, журналісти знайшли одного потенційного спонсора, який, схоже, живе в однокімнатній квартирі та пропонує прихисток молодим жінкам. Виявилося, що він має численні судимості. Поліцейські записи свідчать про те, що він нібито носив арбалет і погрожував колишній партнерці. Подібні ситуації потребують посиленої уваги від усіх, хто може їм зарадити.

Коли ми обмірковували подібні ситуації з іншими волонтерами, дійшли висновку, що захистити себе від подібної ситуації можливо. Деякі чоловіки дійсно можуть хотіти скористатись тим, що дівчата, які приїжджають, не знають тутешніх законів і будуть боятися повернутись додому.

Найперше, що завжди важливо зробити, щойно ви знайдете житло, — це надати інформацію своїм родичам і друзям про те, де і з ким ви зупинитесь. Намагайтесь знайти місце до того, як ви приїдете до країни призначення. В ідеалі — виписати маршрут, адреси та інформацію про гарячі лінії допомоги у блокнот. Жінкам ми радимо подорожувати групою, хоча б удвох.

Варто знайти найбезпечніші види транспорту та поцікавитися завчасно, де у місті офіційні центри розміщення біженців. Моя знайома-волонтерка з Норвегії сказала, що вони спеціально виділили місце в університеті для українок, а моя колега-волонтерка з Об’єднання українських жінок у Бельгії домовилась з місцевим абатством про безпечне житло.

Жодному волонтеру не спаде на думку просити ваше фото чи будь-яку особисту інформацію, як, наприклад, ваш сімейний стан. Намагайтеся перевіряти анкету хосту до того, як подавати заявку. Наприклад, моя подруга у Варшаві проживає з сімома котами, і якщо, наприклад, ви подорожуєте з собакою, то вам таке місце точно не підійде.

Якщо ви подорожуєте сама, будь ласка, перевіряйте чоловічі анкети ще ретельніше і не заселяйтеся до одиноких чоловіків. А якщо їдете з кимось у транспортному засобі, сфотографуйте номери машини, куди ви сідаєте й одразу надішліть родичам і знайомим.

Нікому в жодному разі не віддавайте свої документи та телефони. Єдиний номер невідкладної допомоги у всьому ЄС та Молдові — 112. Також перегляньте телеграм-боти: «Мартинка» та «Безпека жінок на кордоні». Там розмовляють українською та зможуть допомогти з пошуком лікарів, юристів, психологів і волонтерів. Якщо ваша дитина загубилась на території ЄС або ви втратили з нею контакт, коли вона мала піти до волонтера, ви можете зателефонувати за єдиним номером — 116 000.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!