Висока чутливість і як із нею жити

від | 09.04.2021 | LMillustrated, Дівчина говорить, Ментальне здоров'я

Час читання: ( Кількість слів: )

З дитинства я почувалася дивною. Я навіть не могла зрозуміти чому, просто знала, що не така, «як треба» і що такою «бути не можна». З цим запитом я прийшла до психолога – що зі мною не так? Декілька місяців пішло на спогади з дитинства.

Я була слабенькою фізично, швидко втомлювалася. Нестача сну була для мене катастрофою, я могла навіть захворіти. Не любила, коли до батьків приїжджали гості. Ховалась і не виходила до них годинами. Вимушене спілкування виснажувало мене.

Батьки звикли до такої моєї риси, але інші родичі – ні. Наприклад, коли я приїжджала в село до бабусі, вона ображалася, що я зачиняю двері в кімнату: «Приїхала до мене, щоб від мене ж зачинятися?» А мені просто необхідно було побути пів годинки на самоті.

Я не могла довго гратися з дітьми, хоча прагнула спілкування. Зате читати і фантазувати на самоті могла годинами. Важко переключалася з однієї діяльності на іншу і змалечку любила складати плани. Якщо щось ішло не за планом, я могла впасти в істерику.

Пам’ятаю, як мама попросила мене сходити по хліб, а я їй відповіла, що у мене це не заплановано, що зараз у мене за планом робити уроки. Насправді, мені і зараз важко змінювати плани, це вимагає величезного внутрішнього ресурсу. Але для мого оточення це дуже неприємна і незручна риса характеру.

Я погано переносила голод. Щотри години у мене болів живіт і починало паморочитися в голові. Водночас я була дуже худа і ті, хто мене оточував, часто коментували «Куди воно тобі лізе?» або «Скільки можна їсти?».

У підлітковому віці, коли так хотілося прийняття однолітками, я страшенно цього соромилась. Бо, по-перше, взагалі їсти було не круто, та й де ти ту їжу візьмеш, коли тусиш із компанією на районі. По-друге, коли я пропускала свій час, у мене починали тремтіти руки, а на лобі виступав піт. Один знайомий пожартував, що я, мабуть, «наркоша»: «Ручки-то он як трусяться». Я ненавиділа себе за це, але змінити не могла.

Окрім цього, я була страшенно чутливою до запахів і смаків, тому їла далеко не всі продукти. Мама казала, що я могла би працювати «носом» у парфумерній компанії, бо відчувала запах неприйнятних для мене продуктів ще на порозі квартири.

У школі я прекрасно вчилась, але, коли треба було виступити десь перед аудиторією, губилась і не могла вимовити й слова. І ще я була «балувана» і «нетерпляча», бо погано переносила біль.
Думаю, що батькам було зі мною дуже важко. І тому я постійно чула «Такою бути не можна!», «Лєна, потерпи!». І я терпіла і намагалася докласти всіх зусиль, щоби стати іншою, такою, «як треба».

Про високу чутливість я дізналася випадково. Молодша донька має дуже суху чутливу шкіру. Вона до сказу мене доводить тим, що у неї увесь час щось чухається, заважає, кусається. На всьому одязі я зрізаю бірки, одяг купую лише з натуральних тканин і без грубих швів. Щодня двічі мажу її спеціальним атопічним засобом, періодично змінюючи марку лосьйону, щоби шкіра не звикала.

Якось я вирішила пошукати в інтернеті інформацію про чутливу шкіру, а раптом щось новеньке знайду, і випадково натрапила на статтю про високу чутливість. Я читала ще і ще. І несподівано мій пазл зійшовся – те, через що я страждаю все своє життя, виявляється є високою чутливістю.

Моя перша психологиня говорила мені про високу чутливість, що є люди-рибки, а є люди-пташки. Мені тоді ця ідея не дуже зайшла, а вона якось до ладу і не роз’яснила. Про це говорила і психологиня, яка працювала з молодшою дитиною, але також все ніби повз вуха пройшло. Коли сама почала цікавитися темою, згадала, що психологи вже мені про це казали.

Висока чутливість – це особливість центральної нервової системи, яка є більш вразливою до різних стимулів: як зовнішніх, так і внутрішніх. Іншими словами, для того щоб отримати однаковий відгук нервової системи, високочутливим людям потрібно значно менш інтенсивно стимулювати нервову систему, ніж людям із нормальною чутливістю. Тому подразники, які є прийнятними для звичайних людей, зазвичай є нестерпними для високочутливих.

Подразники – це і світло, і шум, і біль, і запах, і смак, і дотик, і візуальна інформація, і емоції, і думки.
Уявіть, що всі відчуття викручені на максимум, ніби звук у телевізорі. Приблизно так високочутливі люди почуваються щодня.

Першою термін «висока чутливість» ввела в обіг американська психологиня і дослідниця Елейн Ейрон. У 1996 році вона випустила книжку «Надчутлива натура», де описала характерні особливості високочутливих людей. Але до Ейрон це явище фіксували й інші психологи. Наприклад, американський дослідник психології розвитку Джером Каган проводив дослідження, щоб визначити, чи є темперамент вродженою рисою (1988 рік).

В експерименті (Jerome Kagan, Norbert Herschkovitz “A young mind in a growing brain”) брали участь 400 чотиримісячних дітей, яким показували нові іграшки. Весь цей час матері стояли поруч, дивились на дітей і усміхались. 80% поводилися спокійно, лише 20% починали плакати і розмахувати руками. Він назвав цих дітей «високореактивними» через сильну реакцію на подразники.

Каган тестував свою експериментальну групу також у два, чотири, сім та 11 років і щоразу доходив висновку, що високореактивні діти відрізняються від інших більш гострою реакцією на стимули. Правда, в старшому віці вони вже не плакали, а лякалися і замикалися в собі.

  • Висока чутливість зустрічається не лише у людей, але й у більшості видів тварин, риб і навіть комах.
  • У кожному виді приблизно 20% високочутливих особин.
  • Висока чутливість однаково часто зустрічається як у жінок, так і у чоловіків.
  • Серед високочутливих людей 70% інтровертів. Інші 30% становлять високочутливі екстраверти.
  • Висока чутливість є спадковою рисою. Тому у високочутливих батьків, як правило, високочутливі діти.
  • Висока чутливість – це не хвороба і не діагноз, це особливість нервової системи, яка не потребує корекції.
  • У високочутливих людей знижена кількість нейромедіаторів, тому вони схильні до депресії.
  • У високочутливих людей збільшена кількість дзеркальних нейронів, які допомагають розпізнавати емоції інших людей. ВЧЛ їх не просто розпізнають, а відчувають, іноді навіть плутають зі своїми власними емоціями. Саме через це високочутливим людям так важко дається соціальна активність.
  • Високочутливі люди дуже тонко реагують на рівень цукру в крові. Тому надзвичайно важко переносять голод.
  • Висока чутливість – це не те, що ми можемо обирати чи змінити силою волі. Це як колір очей – просто риса, з якою ми народжуємося.

Коли я дізналася про високу чутливість, це перевернуло моє життя. Точніше, поставило його з голови на ноги. Все життя я намагалася дотягнутися до стандартів суспільства, створеного людьми з нормальною чутливістю для людей із нормальною чутливістю. Іноді це майже вдавалося, але мені, як Алісі в Задзеркаллі, доводилося бігти, лише щоб залишатися на місці. Я вперше в житті змогла видихнути і прийняти саму себе такою, яка я є.

Я перестала шеймити себе за свої відчуття. Я зрозуміла, що не балувана, не нетерпляча, не капризна, не симулянтка, а просто відчуваю забагато всього.

Я нарешті навчилася правильно піклуватися про себе і враховувати свої особливі потреби. Так, мені треба їсти щотри години, я втомлююся швидше за інших, не можу тусити до опівночі, а наступного дня йти на роботу. Мені потрібен час на самоті, більше сну, менше часу біля екранів.

Я усвідомлено дозую спілкування з людьми. Бо тепер розумію природу цього дивного відчуття перенасичення (overwhelming) від перебування в компанії людей. Вибачте, друзі, які довго не можуть зі мною зустрітися. Я вас дуже люблю, просто для мене це іноді складно.

Я не соромлюсь попросити в лікаря знеболити процедуру, якщо це можливо. І завжди попереджаю про свою чутливість перед призначенням медикаментів, бо і ліки на високочутливих людей діють значно сильніше, ніж на інших.

Я ціную переваги, які дає мені висока чутливість. Я помічаю те, що інші не бачать, у мене чудовий аналітичний розум, мені легко вчитися, я ціную красу, смачно готую і створюю комфорт для близьких людей.

Я стала менш вимогливою до своїх дітей. Бо, як виявилося, вони також високочутливі. Не стимулюю їх до спілкування і публічних виступів, не перевантажую заняттями, обираю їм зручний одяг, не примушую їсти те, що вони не хочуть, стишую звук у телевізорі. Розказую їм про високу чутливість, бо хочу, щоб вони почувалися особливими, а не дивними.

Якось менша донька запитала мене: «Мамо, ну чому я така?» Ми були на морі, і після кожного купання нам треба було одразу бігти в душ, бо їй дуже щипало все тіло. Іноді вона навіть не могла провести у воді достатньо часу – 5-10 хвилин і починалися неприємні відчуття. Я мила її і думала, як відповісти. «Просто ти особлива. Знаєш, є Залізна людина, Халк і Спайдермен. І в кожного з них своя суперсила. А в тебе своя – надчутливість. Ти можеш відчувати те, що інші люди не можуть!»

Таких людей у світі 20%. Це кожна п’ята людина! І кожен із цих людей почувається «неправильним», намагається підлаштуватися під вимоги нашого світу, можливо, переживає депресію, можливо, не може прийняти себе. Тому я хочу, щоб якомога більше людей дізналися про високу чутливість і зрозуміли, що з ними все ок.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Читайте також

Харчові травми війни: як будувати відносини з їжею і не нашкодити собі

Харчові травми війни: як будувати відносини з їжею і не нашкодити собі

«Дуже сильно весь цей час хотілося хліба, — згадує моя приятелька Катерина, яка із сином у перший же день війни опинилась в окупації на Чернігівщині. — Ми потроху вже почали готувати їжу на вогнищі, хоча над нами постійно...

Дніпро. Навіщо ми говоримо про війну? Розмова з рідним містом

Дніпро. Навіщо ми говоримо про війну? Розмова з рідним містом

А зранку випав сніг. Крижані сльози неба падали на зруйновану багатоповерхівку, на зруйновані життя, омиваючи їх, вкривали саваном загиблих, припорошували білим форму ДСНС, поліцейських і медпрацівників. До Дніпра я...

«Суспільство звикло бачити лисих чоловіків — вони є у культурі чи кінематографі, а от жінок…»: Три історії жінок з алопецією 

«Суспільство звикло бачити лисих чоловіків — вони є у культурі чи кінематографі, а от жінок…»: Три історії жінок з алопецією 

Вони називають себе «алопетянками», експериментують із зовнішністю, кидають виклик конвенційній красі та мріють, щоб за...