#Чистотворчість: Перерва на арт-терапію

Я на сто відсотків творча людина. Проект “Хай Росте” ми починали разом із Василисою. Від початку у ньому я відповідала за творчість, а вона за все, що про цифри, таблиці, прибуток, витрати.

На жаль, не думаю про те, як більше продати, як краще просунути. Літаю в цьому плані в хмарах. Мені цікавіша творчість заради творчості, ніж придумати бізнес, який буде і про творчість, і про гроші.

Спочатку ми придумали ідею, концепцію проекту. Коли у нас вже був готовий продукт,  я зайнялася його просуванням. Працюю над фото, спілкуюсь у соціальних мережах. Ми наймали людину для продажів через соцмережі, це величезний шматок часу, якого у мене немає. Та все одно заходила в директ і дивилася, як там спілкувалися, іноді сама відповідала.

Складно делегувати, ніхто не може думати так, як ти. Мені здається, навіть спілкування з клієнтами – це теж творчість.

У мене індивідуальний підхід, тому не бачу масштабування. Мені подобається камерність, нішевий продукт. Це на 100% про творчість. Горщик зроблений одними руками, рослина посаджена іншими. Ми підбираємо вазони за індивідуальним запитом і потребами. Мені б не хотілося конвеєра – робити горщики не ручної роботи, а на виробництві. Це було б дешевше, їх можна зробити більше. Але зникає душевність.

Коли була в декреті з першою дитиною, дочкою Євою, я не працювала, нічим не займалася. Навіть не фотографувала, тому що продала фотоапарат і ще не купила новий. І цей момент “ще не купила” тривав два або три роки.

Я занурилася в материнство. Побачила в інстаграмі чиїсь акварельні роботи і стало цікаво, як це взагалі. Я з дитинства займалася танцями, акторською майстерністю, вокалом, музикою, але малюванням – ніколи.

Живопис мені сподобався, здавалося, що у мене виходить. Мене це розслабляє, надихає. У мене навіть були ідеї робити футболки зі своїми ілюстраціями.

Спочатку була акварель. Потім пішла на курси, де ми писали маслом. Пробувала малювати акрилом, це взагалі дуже простий і піддатливий матеріал. Він без запахів, без розчинників і швидко сохне. Я малюю усіма матеріалами, але рідко.

За професією я кінознавець, зараз хочу займатися режисурою. Розумію, що для цього повинен бути життєвий досвід, і все, що зараз роблю, мені знадобиться як режисерові. Коли дивлюся кіно, в останню чергу думаю про сюжет. Дивлюся, як знято, які ракурси, яке світло, чому підібрані такі типажі, костюми та реквізит.

Це у мене всередині і зараз тісно пов’язане і з фотографією, і з блогами, з Instagram. Аккаунт, який у мене спочатку з’явився знічев’я, коли була в декреті. До цього я сміялася над тими, хто не може з’їсти яєчню до того, як сфотографує.

Коли почала заглиблюватися, побачила, що це величезний майданчик для творчості. До цього не знала, що там не тільки мої друзі викладають їжу, а є художники, які створюють в мережі арт-об’єкти.

Це те, що мені цікаво. Побудувати композицію, погратися з кольором, світлом, тінню. Був період, коли била себе в груди, що для інстаграму треба знімати тільки на телефон.

Але зараз для “Хай росте” знімаю на камеру. Хочеться, щоби була красива презентація бренда, якісна та професійна. Для особистого профілю знімаю і на телефон, і на камеру.

Я не вважаю себе блогером, якби показала все особисте життя, мені здається, було б більше підписників. Якщо б я їх манила якимись подробицями. Але в моєму акаунті рідко з’являється чоловік. Жені це чуже, він мало займається особистим профілем, хоча йому це і потрібно, як публічній людині.

Зараз я б хотіла знімати відеопроекти – якісні та конкурентоспроможні, як повноцінні телевізійні програми. Не хочеться робити черговий блог про те, як минув мій день. У мене є кілька ідей, але я ніяк не можу почати їхню реалізацію. Мені не вистачає або часу, або грошей, тому що знову ж таки як-небудь я вже не хочу робити.

Творчість для мене – натхнення, дуже цікаво, коли ти щось придумуєш і втілюєш. Якщо брати, припустимо, режисуру, то це дуже глобально. Ти щось придумав, і люди знімають, монтують, щоби втілити твою ідею. Це мистецтво завжди мене вражало, бо дуже круто потім побачити результат.

Не круто, коли він зовсім не такий, як був у твоїй голові. У 18 років я зняла свій перший кліп і після цього нічого більше не знімала. Тому що все вийшло не так, як було в моїй голові, і я вирішила, що я не можу зараз. Я про те, що краще ідеально, але ніколи, ніж як-небудь. Але, слава богу, у мене є діти. Якби я на три роки засіла в пошуки себе, це було б погано. Я просто не думала про ці екзистенціальні проблеми, але вони у мене все одно спливають.

Діти у мене дуже творчі. Молодший Даня вже тягнеться до того, чим займається старша сестра Єва, тому він розвивається швидше, ніж його однолітки. Єва дуже любить малювати. Танцювати і співати – це за замовчуванням: діти хапають гітари, барабани, танцюють, співають.

Я просто заохочую дітей до всього, що вони пробують. Мені подобається, коли дітям багато дозволяють. У нашій першій квартирі були всі стіни білі. Коли Єва підросла, вони всі були помальовані. Я дозволяла – перефарбуємо, якщо що. Спочатку виділили одну якусь частину, потім пішло-поїхало. Спочатку це були маркери, які легко змиваються, потім – будь-які.

Я на сто відсотків творча людина. У мене змалку було таке середовище – мама музикант, тато художник. З дитинства батьки навчили помічати деталі, щось створювати.

Адже творчість – це коли ти щось створюєш з нічого: красу, потворність, що завгодно. Тато на полотні, мама в музиці. Я обрала слово, відео, фотографію, журналістику.

Журналістика для мене – акт творчості, створення. Ось, наприклад, репортаж. Подія не існує, поки про неї хтось не розповість. І там уже від того, як ти його створиш – словами, відео, картинкою, текстом – буде залежати сприйняття людей.

Ти постійно ретранслюєш. Мені подобається блогінг, тому що в ньому взагалі немає рамок. Можна робити що завгодно, на що у тебе вистачить сміливості.

Ми все бачимо ніби як однаково, але транслюємо, пропускаємо через себе інакше. Саме це відрізняє блогера від звичайних людей – вміння пропустити через себе інформацію і подати її.

Це і є процес творчості. Тому що інформація як така нікому не цікава. Цікаво те, що пропущено крізь певну особистість.

Я завжди була ланкою, що створює – сценаристом, репортером, журналістом. Відповідала за продукт, а не за його просування або розкручування.

У власному проекті я відповідаю за все. Зараз для мене це складно, тому що менше про це знаю. Хочу зрозуміти це для себе.
Будь-що можна продати. І, як правило, так і відбувається. Це повсюдне явище. Ти не розумієш, як “це” сталося, але ти про “це” знаєш, усі “це” лайкають, усі “це” люблять, і ніхто вже не пам’ятає чому.

У цій хмарі нескінченної інформації, яка на тебе рухається з усіх боків, поливаючи тебе градом, дощем і блискавками, пробитися з чимось своїм дуже складно. Навіть якщо воно прикольне, у 100 разів краще, ніж, припустимо, 10 інших, більш інформативне, симпатичніше, але ти його не вмієш продати, тебе немає. Ти зі своїм симпатичним сидиш, поки хтось несе те, що йому потрібно, тому що він знає стратегії, таргетинг, куди вкласти гроші.

Намагаюся жонглювати цим, щоб контент був класний, інформативний, корисний. Головна людська претензія до всіх блогерів у тому, що вони не несуть жодного сенсу.

Я хочу донести, що подорожі змінюють життя і лікують краще за таблетки і психотерапевтів. Тому я не пробувала арт-терапію, подорожі – мої ліки.

Серйозно, всі наші проблеми – від нервів. Усі наші проблеми – в голові. Від нашої зашореності, затурканості, заляканості, накручування себе починаються хвороби й у всьому тілі, й у мізках.

Те саме було зі мною. Я тільки-но приїхала з Таїланду і вже заряджена. Але місяць тому, до поїздки, я була в процесі балансування: як просувати блог, як писати. Мені це дається, але вимагає дуже багато часу.

Цілодобово щось роблю і, мені здається, що ніхто не розуміє взагалі, що я і хто я. Ніби і я сама до кінця не розумію, що і як працює, тому що немає команди маркетологів, піарників. І в цьому створенні та просуванні ти сидиш затюканий. І в підсумку набридло взагалі все. Почало дратувати все. Я поїхала на місяць і відбувається трансформація.

Подорожі лікують. Ти розслабляєшся, міняєш фокус, мозок починає швидше працювати. Я кажу про пригоди, коли ти мчиш, тобі потрібно щось вирішувати, ти намагаєшся знайти цікаві місця, стикаєшся з якимись незручностями, перешкодами.

Бачиш якусь божевільну природу, яка тебе просочує. Усвідомлюючи її масштаби, ти розумієш: “Господи, та я все можу!” Трапляються сакральні речі і перезавантаження. Повертаєшся і вже хочеш щось робити. Ти розумієш, що реально все можливо.

Буває, що втомлююся в подорожах. Тому що саме в цей період треба зібрати якомога більше матеріалів. Увесь час записуєш – я розповім, що потрібно піти до цієї кав’ярні, поговорю з кухарем, дізнаюся, в чому фішка.

Напевно, я колись дійду до того, щоб їздити на вікенди, взагалі нічого не фотографувати, нічого не робити для блогу, не знімати сторіз. Не знаю, чи зможу, але, напевно, варто робити цифровий детокс.

Зараз я в пошуку основного фокуса, тому що мені хочеться все. Але саме через бажання обійняти неосяжне мене і розхитало тоді. Хочу сконцентруватися на блозі metyolkina.com, тому що він несе більше користі. В інстаграмі стрічка швидко змінюється, а на сайті зручний пошук і доступ до інформації. Наприклад, людина збирається поїхати до Таїланду або на Шрі-Ланку, до Америки, у неї будуть всі мої напрацювання перед очима. Окремо YouTube розкручувати не буду, але відео буде допоміжним моментом у всіх матеріалах.

У мені 50% творчості і 50% раціональності. Поєдную кілька професій, і мені пощастило, що у всіх починаннях може бути присутня творчість. Я за ресурсну частину музики і привношу її в психологічну практику.

Знаю, як музичною інтонацією, а також певними складними механізмами, терапевтично впливати на підсвідомість людей. Ключові моменти привношу і в свою творчість, але не в ту музику, яка звучить на радіо. Я звичайна людина, відчуваю безліч внутрішніх потрясінь, трагедій, травм, депресій. І потрібно кудись це зганяти. Пощастило, що можу сама себе “лікувати”.

Лікую за допомогою музики, застосовуючи знання з психології. Це такі взаємодопоміжні моменти, які зв’язалися воєдино ще давним-давно в моєму житті. Раніше думала, що неможливо сісти на два стільці, але мені це вдалося.

Десь більше півроку працюю з методом вокальної терапії, музичної творчості. Люди, які до мене приходять, не обтяжені думкою про те, що я психолог, психіатр або психотерапевт. Вони йдуть до мене на арт та часом можуть отримати більший результат, тому що немає шаблонного поняття – “піду до психолога”. Хоча, звичайно ж, нині багато хто це практикує. Це чудово. Ми ходимо на масаж, щоби розслабити тіло, але треба розвантажувати і мозок.

Зараз у моєму житті більше терапії та роботи з кризовими періодами людей. Я працюю в онкологічному відділенні, працюю з дітьми, з сім’ями. Я дуже довго йшла до цього моменту, емоційно зміцніла і займаюся цим професійно, сертифіковано. Мені для цього потрібно проходити власну терапію, тому що я можу віддзеркалювати все, що відбувається, і приносити це додому. Це дуже емоційно складно, але також відкриває якісь двері в таїнства, про які раніше мені було невідомо.

Це відгукується у моїй музиці, але не на тій, що радіоформату. Поки все складаю в стіл. Знаю, що радувати подібна творчість буде тільки мою маму, потенційного хлопця, і, може, змушу слухати подружку.

Не контролюю цей процес, все виписується самостійно. Спеціально не сиджу і не мучу свій мозок. Зрозуміла, що не можу писати поп-пісні. Не можу заздалегідь дати собі обіцянку, що напишу хіт. Я не знаю взагалі, як це робити, і, чесно кажучи, не факт, що мені це потрібно.

Мої заняття арт-терапією набагато ширші, наприклад, є проект «Слідами шаманів». Організувала його для своїх клієнтів, щоб робити тривалу терапію. Це дещо схоже на новомодні ретрити, але це не зовсім про це. Це більше про опрацювання себе в диких місцях із пізнанням через культуру та обряди.

Поки що подорожей у мене було всього дві з групою, але я планую масштабуватися. Коли ми виїжджали з дівчатами до Мексики, потрібно було зібрати не більше 20 різних речей у рюкзак. Це вже цікаво.

Під час подорожей ми проходимо різні обряди, ритуали, внутрішні ініціації, про які не завжди можна, припустимо, написати в фейсбуці. Звичайно ж, це все без насильницьких шляхів. І, якщо у людини немає бажання, може відмовитися.

В Україні у нас є “Арт-мандри” – виїжджаємо влітку до Одеси, а взимку – в Карпати. Вранці і ввечері викладаю дихальні практики. Ми розслабляємося разом, говоримо. У нас є вокальна терапія, танцювальна, ми малюємо разом із художницею. Створюємо всі умови, щоб дівчата розкрилися, звільнилися, розслабилися.

Мені подобається пробувати різне – я грала в театрі й кіно. А ще було шалене бажання навчитися грати на джембе – етнічному африканському барабані. Для мене це про свободу, про жіночу сексуальність, яку я тільки зараз у собі намагаюся відкривати, але такими нелегкими способами. Тобто, я з собою спілкуюся методом такої музичної терапії. Уже рік, як опанувала цей інструмент або він опановує мною. Водночас пішла вчитися грати на гітарі – виділила для цього час і кайфую.

Кондитерська справа на 90% – арт. Це технологічне виробництво, у якому враховуються різні процеси, але все одно будь-який рецепт кожен кондитер виконає по-своєму. Можу готувати я і ще мільйон людей, і врешті-решт у всіх вийде по-різному. Тому що це все-таки творча професія.

Зазвичай спочатку продумую смак, а не вид. Думаю про те, які смаки поєднуються, шукаю паралелі. Кондитерську майстерність можна порівняти з парфумерією, де працюють різні поєднання запахів. Тут же ми працюємо над смаками. Неможливо наліпити фруктовий салат і зробити з цього шедевр. Потрібно тонко розуміти, наскільки добре поєднуються смаки.

Потім народжується вид тістечка або торта, настає час кольору, текстури, фактури або блискіток, які зараз популярні.

Це художня професія. Зараз такі торти, що коли бачиш, можна одразу і не зрозуміти, що це торт і його можна з’їсти. Для багатьох людей, які підписуються на кондитерів в Instagram, первинна картинка. Вони їдять очима.

Більше орієнтуюся на мусові тістечка. Ще мені дуже подобаються напрями весільних тортів та їстівної флористики, коли з вафельного паперу роблять квіти, які можна з’їсти.

Зараз планую відкривати кондитерську в Києві. Тому мій головний фокус на вітрині. Це свого роду інсталяція. Треба не просто розставити тістечка на трьох рівнях, а зробити справжню виставку.

Відкриття кондитерської – це про бізнес. Вважаю, що просто творчість для себе – робити картини у стіл, торти лише для родичів – не цікаво і не надихає. Мені подобається, коли твою творчість можуть спробувати інші, можеш поділитися своїми вміннями, ще й жити за рахунок цього і розвиватися далі.

Насправді творчості в нашому житті дуже багато, і з творчим підходом до життя усе дається краще і легше, і цікавіше.

Я люблю вишивати, правда, вже дуже давно цього не робила. Люблю fashion, цікавлюся стилем. Подобається вибирати образи для зйомок, цікавлюся історією моди.

Будь-яка творчість на всіх фронтах перетинається – малювання з тортами, торти з fashion. Якщо з’являються якісь тенденції, то вони поширюються на всі види мистецтва.

Моя кар’єра почалася з роботи в кондитерській школі, де курси вели французькі шефи. Мені дуже пощастило працювати з метрами кондитерської майстерності, які і сформували моє мислення. Вважаю, що в будь-якій професії, якщо хочеш розвиватися, потрібно шукати будь-які способи бути ближчим до тих, хто майстер у професії.

Це безцінний досвід. Ніхто, жодний університет чи технікум не дасть таку базу. Французи дуже щедрі в плані інформації, мене це підкупляє.

Мене в школі всі називали француженкою. Не могла зрозуміти чому, але потім зробила висновки, що просто через те, що я ходила в береті. Нічого мене з Францією не пов’язувало. Потім уже, коли стала захоплюватися кондитерською справою, познайомилася з шефами, коли більше дізналася про французів, особливо чоловіків, з’явилося бажання туди поїхати.

Коли вперше побувала в Парижі, все зрозуміла. Завжди кажу, що, якщо людина була в Парижі і каже, що їй там не подобається, нам взагалі не по дорозі, ми ніколи не зможемо один одного зрозуміти. Тому що я не розумію, як місто, яке просто оспівує людину як творця, може не сподобатися. Париж просто неймовірний, він дуже красивий. Кожен раз, коли там буваю, просто дивуюся.

Бренд безумовно почався з творчості. Спочатку були тільки ідея та одна пошита спідниця, яка розійшлася поміж подружками. Потихеньку почала придумувати колекцію, а коли переїхала до Києва, з’явилася бізнес-складова. Творчості стало трохи менше, коли її не вистачає, я, як сьогодні, малюю. Зараз це трапляється рідко, тому що у мене маленька дитина.

Хотілося додати більше арту до життя, сьогодні я задумалася, може, дійсно, піти на якісь курси і відпочивати душею.

Звичайно ж, я відмальовую моделі, але це абсолютно інший процес. Я малюю образ, який потім втілюємо з кравчинею, переводимо в лекала, робимо пробний екземпляр. Якщо все добре, то вже відшиваємо партію.

Такий бізнес неможливий без творчості в будь-якому випадку. Зараз у ньому 50% арту, 50% бізнесу. У мене є партнерка, яка відповідає за частину бізнесу, а я більше творча людина.

Ринок диктує свої умови, раніше я більше творила. Коли розумієш, що клієнти не сприймають, а річ може цікавити тільки одну-дві людини, від ідеї доводиться відмовлятися. Часом можу пошити щось тільки для себе, а не на продаж. Зараз у нас активне розширення бренда – ми хочемо стати українським якісним мас-маркетом.

Рік тому я б сказала, що мій гардероб на 100% складається з речей Ksenia Gospodinova, але зараз це не так. Ми більше орієнтуємося на покупця, а іноді мої бажання відрізняються. У моєму гардеробі зараз мікс, я люблю свої вироби і ніколи від них не відмовлюся. Пальто Ksenia Gospodinova ношу вже третій рік. Це бестселер – у нас відмінний верхній одяг. Але, наприклад, ми не шиємо спідниці, і, якщо мені хочеться, можу придбати іншого бренда.

У мене є пристрасть до танців. Це з розряду арт-терапії, зараз шукаю для себе новий цікавий напрям. Якщо говорити про те, що надихає і несе мене за течією, то це малювання. Мене дуже надихають стильні люди, їхні образи. Якщо у мене є 15 хвилин релаксу, завжди уявляю нові цікаві образи, як скласти красиво look. Можливо, я б спробувала fashion-ілюстрацію. Мені цікава стилізація, історія моди. Це досі мене заводить.

Акт творчості – це й продумування зйомок майбутніх колекцій. На рік я відійшла від цього процесу, тому що була весь час із малям. Але зараз вже думаю над зйомкою нової колекції.

Дякуємо за допомогу в проведенні майстер-класу Art Kraski.