Недавно в Киеве состоялся первый женский мотопарад 1-st Ukrainian Ladies Ride. Мы расспросили его участниц – девушек-байкеров – об их увлечении мотоциклами, отношении к нему окружающих и мужчин в частности.
Татьяна Турцевич, Secretary HOG (Harley Owner Group) Kyiv Chapter Ukraine
Увлечение мотоциклами началось около 10 лет назад, когда любимый муж подарил мне маленький юбилейный Harley-Davidson Sporter 883.
Это не была любовь с первого взгляда, скорее – что-то небезопасное и непонятное. Кто бы мог подумать, что по истечении совсем небольшого промежутка времени мотоцикл станет большой частью моей жизни.
Первые уроки вождения были в единственной на то время мотошколе в Минске, где я родилась и прожила более 30 лет. Я была одной из немногих учениц-барышень в то время. И хотя водительский стаж автомобиля у меня был около 10 лет, мотоцикл стал чем-то особенным. В “харлее” определенно есть душа, я это поняла практически сразу. Это твой друг, надежный друг, который всегда будет служить тебе верой и правдой.
Первые тысячи километров связаны с Украиной, куда наша семья переехала около 10 лет назад.
Знакомство с родственными душами произошло именно здесь. В 2010 году в Киеве открылся первый официальный дилер Harley-Davidson Украина, и уже через полгода нами был создан Клуб владельцев Harley-Davidson Kyiv Chapter Ukraine, идейным вдохновителем которого все это время является мой муж Игорь (Иностранец) Турцевич. Клуб собрал под своим флагом и идеями любителей езды на этом легендарном мотоцикле. На протяжении почти семи лет я являюсь секретарем этого Клуба.
За это время я проехала почти 100000 км интереснейших километров с близкими по духу людьми. Это и Новая Зеландия, и США (Роут 66), и ОАЭ, и практически вся Европа.
Сейчас для меня Harley – это общественная нагрузка, которая приносит мне удовольствие.
Больше всего в мотоцикле привлекает характер, сила воли и в то же время незабываемое ощущение легкости, эмоций и адреналин, когда ты один на один с дорогой.
Что касается стиля мотоциклиста, то правда, кожаным вещам отдается предпочтение, ведь это определенный элемент защиты и в то же время – очень красиво. А оставаться при этом женственной – это вообще высший пилотаж.
Мотоцикл – это мужское хобби или образ жизни, с этим никто не спорит. Поэтому и отношение мужчин к этому двоякое: одни не приемлют девушек-райдеров, а другие, наоборот, относятся с вниманием и интересом. Равнодушных почти нет. А сами байкеры – скорее смотрят с уважением, ведь погода не выбирает, когда ехать. А путешествовать приходится и под дождем, и в холод, и в жару. И здесь ты уже не хрупкое создание, а райдер! Назад дороги нет.
Люди, которые сейчас меня окружают, в основном байкеры, а те, кто пока не байкер, рано или поздно им становится. Это движение завораживает.
Harley, конечно, само по себе не дешевое удовольствие. Как и с автомобилями – раз он у тебя уже есть, будь добр относиться к нему с должным вниманием и любовью, и тогда он прослужит долго.
В сезон (а это май-октябрь) езжу достаточно часто. Если вдруг захандрил, устал или просто нет настроения, без всяких сомнений садись на мотоцикл, и уже через полчаса обо всем забудешь. А путешествия – это особый момент. О них можно говорить бесконечно. Каждая дальняя поездка открывает тебя по-новому, по-другому смотришь на мир, перед тобой всегда возникают новые возможности и приходят в голову новые идеи.
Моменты на дорогах, конечно же, есть, и страшно практически каждый раз, когда ты садишься за руль, потому что дома тебя ждут твои родные и близкие. Но, если соблюдать правила и взаимную культуру на дорогах между пешеходами, водителями автомобилей и мотоциклов, то езда превращается в удовольствие.
Между двухколесными братьями всегда существует взаимная поддержка и выручка на дорогах, а потом это переносится в обычную жизнь. Я, наверное, не встречала более крепких взаимоотношений в жизни, чем у мотоциклистов. Почему? Скорее всего, потому что «четыре колеса возят тело, а два – душу».
В мотофестивалях участвую около 10 лет. И в Украине, и за рубежом. Это незабываемые эмоции и возможность встретиться и отдохнуть в кругу единомышленников. Обсудить насущные проблемы, поделиться куражом и эмоциями! Как правило, фестивали проходят от трех до пяти дней. Европейские слеты – возможность заявить, рассказать о себе, а потом пригласить всех в Украину и показать нашу страну.
Женский мотопарад или 1-st Ukrainian Ladies Ride – это любимая тема. Очень радостно, что он все-таки состоялся. Парад женственности и красоты на брутальных мотоциклах. Ведь девушка все равно остается девушкой, но с характером, и еще каким. Около сотни участниц на разных марках мотоциклов проехались по любимому Киеву в то время, когда цветут каштаны и в воздухе пахнет весной.
На будущий год обязательно будем продвигать эту тему, еще больше сближаться, устраивать какие-то конкурсы, создавать мотоциклетную моду и календари, делиться эмоциями, совершенствоваться в навыках вождения.
Если ты еще сомневаешься, но очень хочется попробовать, не нужно бояться! Всегда есть место и люди, которые обязательно тебе в этом помогут. И, я уверена, что мотоцикл обязательно станет частью твоей жизни.
Анастасия Бронникова, президент женского мотоклуба Valkyries Sisterhood International.
В 12-летнем возрасте девочкам обычно дарят куклы, но меня интересовали не только они, и папа это прекрасно понимал. Подарком на мой день рождения стал мопед «Верховина», на котором я и откатала свой первый сезон.
Настоящий мотоцикл появился в 16 лет, и это была «Ява». Именно папа научил меня кататься, именно благодаря ему мотоциклы прочно вошли в мою жизнь и остались в ней навсегда. Сегодня мотоцикл – это не просто средство передвижения, это вся моя жизнь. Он мой настоящий друг.
Семья, мои сестры, близкие люди – почти все мое окружение ездит на мотоциклах.
По поводу отношения байкеров-мужчин к девушкам на мотоциклах не могу ничего сказать. Хочется думать, что относятся они к нам отлично. Но пусть лучше это останется тайной.
Мотоцикл – это не дешевое удовольствие, хотя оно того стоит. Если бы могла не спать, то вообще бы не слезала с него. Езжу много, почти каждый день и с огромным удовольствием. Страх должен присутствовать всегда – если он пропадет, то это дорога в один конец. И да… я тоже иногда боюсь.
По поводу взаимоотношений в байкерской тусовке сразу вспоминается анекдот.
«Отец с сыном гуляют, и сын спрашивает:
– Папа, а почему дяди обнимаются? Сынок, это байкеры, и при встрече они рады друг другу так, как будто не виделись век!
– А почему прощаются?
– А прощаются так, как будто навсегда».
Я думаю в этих строчках вся суть укладывается.
Как и везде, фестивали – это главное место, где можно увидеться с друзьями и познакомиться с другими людьми, которые разделяют твое увлечение. И Первый женский мотопарад – не исключение. Это было эпичное событие, и мы с сестрами уже ждем следующего!
Татьяна Грубенюк, соорганизатор волонтерского фотопроекта «Якби не війна»
Мотоцикли подобалися з дитинства – такий був у дідуся, і я завжди норовила з коляски залізти порулити. Вже коли до Києва переїхала, познайомилася з великою компанією хлопців на байках, і відтоді почала «хворіти» мотоциклами. У 2014 році моя мрія таки здійснилася, як під замовлення. Я знала, який хочу мотоцикл, і коли мені зателефонував друг і сказав, що є в продажу Yamaha R6, я одразу ж приїхала. Й одразу зрозуміла, що вона моя, навіть колір був такий, як я хотіла. Коли ще й дізналася, що двічі її хотіли купити, але угоди зривалися, точно зрозуміла, що «Ерочка» чекала на мене.
Мотоцикл займає моє життя на весь сезон. Щойно тепліє, я одразу сідаю на мотоцикл і катаюся, поки сезон не закінчиться.
Про хлопців, які навчили мене кататися, я можу говорити багато, бо це мої друзі, і для мене найкращі вчителі! Школа One Road School – ось куди я пішла. Саша Мацоцький, Андрій Головня та Ігор Ковалевський були тими, хто ганяв мене по Чайці доти, поки не переконалися, що можна мене відпускати. Я дуже вдячна хлопцям за те, що в багатьох ситуаціях мене рятувала їхня школа, бо вони не просто вчили керувати, а намагалися вгадати різні ситуації і підготувати до них. Ще до покупки мотоцикла я точно знала, що не варто економити на хорошому навчанні й на екіпі.
До речі, екіп я шила ще до покупки мотоцикла, і тоді багато хто сміявся, мовляв, навіщо костюм, якщо немає мотоцикла. А ось Настя з Сашком Fashion Racing мало того, що пошили відмінний мотокомбез, але й підтримали, що незабаром і мотоцикл з’явиться. Так і вийшло.
Спочатку це був адреналін. Знаєте, такий мандраж, коли ще не сів на мотоцикл, а колінки вже тремтять від передчуття. А згодом це стало просто задоволенням вкупі з мобільністю. Бо на мотоциклі встигаєш більше справ зробити.
Я завжди в захисній куртці. Клубні байкери завжди в жилетках. Одяг – це особистий вибір кожного. Нема такого, що якщо ти не в шкіряному, то не байкер.
Звичайно, байкерів я знаю дуже багато, але коло моїх друзів різноманітне. Знайомим і співробітникам подобається моє захоплення. А от родина трохи недолюблює. Не тому, що погано ставляться до байкерів і мотоциклів – у першу чергу, вони хвилюються. Бо розуміють, які в нас дороги та який рух на них – не знаєш, на кого натрапиш!
Чоловіки-байкери до нас ставляться дуже бережно та з повагою. Я не стикалася з якимись упередженнями. Головне – взаємоповага і щирість. Я дуже поважаю всіх, кого знаю, і вони відповідають взаємністю.
Зізнаюся чесно, ось вже четвертий рік мій мотоцикл обслуговує безкоштовно друг Максим і СТО Rock&Roll Garage. Це така дружня підтримка, бо Максим знає, що вже четвертий рік я волонтерю – такий мені від хлопців подарунок.
Їжджу майже щодня. Є виключення – це погана погода або часом відчуття, що сьогодні краще не сідати на мотик. Тоді принципово не викочую, навіть якщо погода суперова. Не знаю, як це відчуття пояснити, та я довіряю інтуїції.
По-справжньому страшно було кілька разів. Коли на поганій дорозі почало руль кидати в різні боки, так званий «розколбас», було дуже страшно. Бо розумієш, що на дорозі не один, купа машин і відбійник. Та знову ж, повернуся до теми про навчання. Якби хлопці не «вбивали» мені в голову, що така ситуація можлива і найголовніше – не чіплятися в руль мертвою хваткою, а максимально його відпустити, то хто знає, що б було. А так відбулася переляком та великими синцями.
Найголовніше – це щоб була взаємоповага між учасниками дорожнього руху. А водії бувають різні.
Тусовка в нас потужна, дружня і хороша. Можу сказати особисто за себе, що мені якось одразу було легко та комфортно зі всіма, з ким я знайомилася. У мене трохи специфічний вид діяльності, я дуже багато часу приділяю волонтерству.
Можу сказати, що байкери – це перші, хто підтримують мене у всіх моїх ідеях, починаннях, акціях тощо. Жодного разу не було такого, щоб хтось із них відмовив чи не приїхав, чи відмахнувся! Хлопці та дівчата з задоволенням проведуть час із дітками-переселенцями, поїдуть на Схід чи у військовий шпиталь. Я маю колосальну підтримку від байкерів – як матеріальну, так і моральну. Бо важливо розуміти, що тебе є кому підтримати та подати руку в будь-якій ситуації.
Особливо нашу згуртованість відчутно, коли інший байкер у біді. Якщо зламалось авто або сталася аварія, чи багато водіїв автівок зупиниться? А коли таке стається з байкером, то не важливо, знають тебе чи ні, зупиняться і нададуть допомогу.
Зараз у нас йде боротьба за справедливе розслідування і справедливе покарання за вбивство байкера. І повірте, нам не важливо, знали ми його особисто чи ні. Ми просто одна родина і за свого станемо горою.
Є в нас така організація MOTOHELP. Дуже крута команда на мотоциклах. На громадських засадах хлопці і дівчата працюють. Надають допомогу двоколісним, що потрапили у ДТП. У них дуже широкий фронт робіт: від виїздів на місце аварії (у будь-яку пору) до допомоги в лікуванні і юридичної допомоги. Про підтримку зі сторони байкерів я можу говорити багато і скажу чесно, вони не дуже люблять, коли я їм дякую чи розказую, скільки і чого вони зробили… Скромняги!
На фестивалі у мене часу немає. Але є друзі, які ставлять перед фактом, що мені треба трохи розвіятися. Так, цьогоріч я змогла відпочити душею на першому жіночому мотопробігу Ukrainian Ladies Ride, а згодом мене витягли на мотофестиваль «Тарасова Гора».
Я вдячна дівчатам з Ladies of Harley – Тані Турцевич, Діані Сидорович та Марьяші Федоровій, які просто поставили перед фактом, що відмови не приймаються. Вони прекрасно знають, що на себе я знаходжу мало часу, а це була чудова нагода побачитись, відпочити та познайомитися з новими друзями. І я вважаю, що такі мотопробіги для дівчат дуже потрібні. Сподіваюся, що це стане щорічною традицією. Бо нас не так вже і мало.
Така ж історія була і з «Тарасовою Горою». Ашот Арушанов просто категорично заявив, що “Тараска” чекає і я мушу відпочити, тож вибору не було!
Для мене кожна зустріч із дорогими людьми – це кайф! Я маю змогу сказати їм, що вони в мене найкращі, подякувати особисто за підтримку і розуміння та обійняти. Що може бути кращим…
