Анна Лангова, авторка програми фінансового коучингу «Волшебный Пендель», замислилася, чому питання стосунків із грошима для багатьох дуже інтимне й болісне. Секс, релігію, переконання, стосунки ми легко обговорюємо. А фінанси — ні.
Разом ми вирішили змінити цей усталений стереотип і починаємо рубрику «Дівчата і гроші». Перша героїня — Юлія Бевзенко, авторка проєктів «Секретный і коробочки KievBox.
Юлю, розкажи, як складалися твої стосунки з грошима з дитинства?
З грошима завжди були проблеми. Мама й бабуся важко працювали, але грошей усе одно не було. З дитинства нав’язували принцип, що гроші дістаються важко, працювати треба багато. Як це — тиждень сидіти без роботи, звільнитися в нікуди? Коли я працювала за зарплату в різних компаніях, свою зарплату я витрачала за перший тиждень. Не пам’ятаю, як жила ще три. Завжди були якісь борги. Розуміла, що всі так живуть, але мені так не хотілося. Завжди все було дуже сумно. Я цього не усвідомлювала, але за останні півтора року зрозуміла, що тоді був жах.
Як ти заробила перші гроші?
Я була акторкою в дитячому музичному театрі «Солнечный лучик» і отримала 3 злотих як гонорар у Польщі на гастролях, це був 1999 рік. Потім була Снігуронькою на міському святі в новорічну ніч у рідному Ізмаїлі й заробила гривень 40.
Зараз ти почала планувати свої витрати?
Так, я намагаюся. Вперше це почало виходити з подорожами. Я стала планувати надходження й витрати. Планую гроші, які виділяю на благодійність. Класно, коли ти керуєш фінансами, а не вони тобою.
Чи є фінансова подушка безпеки?
Поки що в мене є картка, куди я переказую гроші на подорожі й не торкаюся їх. Хочу мати такий запас, щоб дозволити собі, скажімо, місяць-два не працювати.
Як ти вважаєш, на чому варто економити, а на чому — ні?
Останні пів року я дуже усвідомлено підходжу до цього питання. Вважаю зовсім не соромним сказати в ресторані: «Порадьте дешевшу страву». Зник цей бідняцький сором сказати: «Це дорого» — і бажання показати, що гроші є. Буду економити на дорогих речах: черговому пальті, чергових туфлях, черговій сукні. Не буду — на подорожах і на собі. Але тут важливо не переходити в консюмеризм. Намагаюся тішити себе не річчю, а якимись моментами, враженнями, доглядом за собою.
Я зараз узагалі нічого не купую. Це перша зима, коли в мене немає в голові думки, що потрібне ще одне пальто. У мене досить компактний гардероб, який не росте. Ви не побачите в мене 10 пар однакових туфель. Я екскурсоводка й багато ходжу. Мені потрібне якісне взуття. Але коли з’явилися гроші, я стала дозволяти собі говорити: «6000 грн за чоботи — це дуже дорого. Я за ці гроші об’їду Швецію і Данію за тиждень у чудових черевиках із Чернігова за 450 грн».
А як ти плануєш свої проєкти? Є фінансовий план, бюджет?
Із цим проблема. Є в голові запланований дохід і заплановані витрати. І все. Гроші надходять на картки. Є зарплата менеджеру, дизайнеру, витрати на друк — решта дохід. Останнім часом я стала нараховувати собі зарплату. Інакше сприймаєш усі гроші в проєкті як свої. Або навпаки, нічого не сприймаєш і собі не даєш.
Після того як відвідала бізнес-табір, розділила дві картки: екскурсії та коробочка. Розумні люди порадили. Зараз з’явився третій проєкт «Київські сувеніри». У планах є людина, яка займатиметься бухгалтерією. Це сторона, яка мене лякає, і мені дуже не хочеться її бачити. Я вже купу нових проєктів відкрила, а от гроші… Доходи-витрати — питання, з яким хочу розібратися у 2016 році.
Ти багато читаєш, а фінансові книжки є у твоєму списку?
Поки не читала взагалі нічого. Я тільки почала до цього приходити. У мене був такий інсайт: я зрозуміла, що для того, щоб поїхати в подорож, мені треба відкладати гроші. Пішла в банк і завела валютні картки. Сама із себе сміялася, але потім гроші почали магічним чином з’являтися на цих картках.
Гривневу картку з вересня я стала залишати вдома. Я відчувала фізичний біль, ухваливши це рішення. Ніби не вона мені підпорядковується, а я їй. Я, виявляється, не знала, скільки витрачаю за день. Адже на картці не видно. Тепер беру готівку, знаю, скільки мені потрібно. Іноді думаю: як пізно я до цього прийшла. Потім розумію: добре, що хоча б зараз.
Я за перший крок: не купуй абонемент на йогу на рік, а піди на пробне заняття, на друге — якщо піде, тоді й купиш.
Чи доводилося обирати між грошима та улюбленою справою?
Так, і я обрала улюблену справу. Я звільнилася у квітні 2014 року. Була революція, і я розуміла, що йду з 1500 грн, тільки щоб заплатити за квартиру, і жодного запасу. І зробила вибір на користь екскурсій.
Страшно було?
Ні, це був уже третій маячок, що потрібно займатися екскурсіями. Перші два я не хотіла бачити. Думала: не зараз, я ще одну книжку прочитаю, дізнаюся більше — і тоді. І раптом зрозуміла, що завтра може не бути. Зрозуміла, що хочу займатися тільки улюбленою справою.
Я за те, що треба зробити перший крок. Хочеш займатися екскурсіями — почитай про парк Шевченка й запроси друзів на прогулянку. Не думай: а якщо не вийде? Якщо запитають, а я не знаю? Так збіглося, що в цей час я отримала диплом екскурсовода. Але він не дає ні клієнтів, ні грошей. Я не боялася йти в нікуди, тому що з грошима завжди було погано. До моменту, коли почала займатися своїми проєктами.
Який був стартовий капітал? Як усе починалося?
Стартового капіталу не було. Просто почала проводити екскурсії. У мене була вартість екскурсії. Я одразу почала заробляти. Коробочки KievBox заробили за передзамовленням на перші 70 штук. Люди переказали гроші, які й пішли на квитки, упаковку, логістику.
Як ти визначаєш ціну на послуги?
У мене було дуже просто: спочатку я поставила ту ціну, яка була в екскурсійних бюро за групу. Потім зрозуміла, скільки хочу заробляти, скільки має коштувати моя година. Коли розрахувала, скільки має коштувати екскурсія, не злякалася. Я просто призначила ту ціну, яка була мені комфортною.
Перший час групові екскурсії коштували 60–80 гривень з людини. Сьогодні група від 10 осіб — 300 гривень з людини. В індивідуальних екскурсіях я залишаюся дешевшою, ніж бюро. Треба просто прийняти у своїй голові, що ти цього варта. Люди легше розлучаються з великими грошима, ніж із маленькими. Це парадокс.
А якщо тобі кажуть, що це надто дорого?
Я можу на пальцях однієї руки порахувати такі випадки. Тоді я кажу: «Окей, так, вибачте». Якщо кажуть: «Дорого, можете зробити знижку?» — можу обговорювати. Таке буває.
Чи бувають у тебе бартерні відносини, чи працюєш тільки за гроші?
Я готова гуляти Києвом і безкоштовно, але екскурсії проводжу тільки за гроші. Завжди пишу, яка вартість моєї роботи. Якщо ми обговорюємо бартер, то кажу: година моєї роботи коштує стільки, я можу: а, б, в. І людина розуміє, що ціна така, знижка така, і тоді це цінує. Коробочки можу віддавати на розіграші.
Що ти думаєш про конкуренцію?
У кожного своя любов, свій чоловік, свої діти й своє місце під сонцем. Я не вважаю, що якщо хтось займається схожою справою, то він забирає клієнтів. Це позиція жертви. У кожного свої клієнти. Коли є конкуренти — це класно. Є на кого рівнятися, є куди рости.
Іноді буває конкуренція в не пов’язаній зі мною сфері: наприклад, приходиш у кав’ярню, а вони роблять якісь цікаві картки, або прикольний сайт додав відеорозділ. А ти думаєш: «О, можна додати відео про коробочку, щоб люди бачили, як вона виглядає».
Щось повторюю, тільки якщо через повторення народжується свій стиль. Адже якщо хочеш шити сукню, ти ж на якісь сукні вже дивилася. А людям здається: придумаю щось унікальне — тоді звільнюся. У результаті нічого не придумують — унікального немає. Київ один і той самий, Андріївська церква стояла, стоїть і стоятиме. Тисячі екскурсоводів будуть про неї розповідати.
