Ця книжка про саме той незручний момент, коли виявляється, що дорослі — це ми. І йдеться не завжди про вік, адже усвідомити це можна й, наприклад, в умовах екстремальних подій: як-от миттєво подорослішали чимало жінок, чоловіків і навіть дітей 24 лютого 2022 року.
Отже, тобі 18, 25 чи 30+. Уже не дитина, однак досі немає й відчуття дорослості, як її уявляють: мовляв, у тебе на все мав би бути чіткий план і ти мала би бути готова до будь-якого розгортання подій. Однак ідеальне розплановане життя буває тільки в серіалах і популярних історіях про дорослих-дівчат-які-все-знають. У реальності ж ми постійно сумніваємося. Чи вірити гінекологині, котра виписала довгий список медикаментів? Як шукати свою першу роботу? Чи варто спробувати навчання за кордоном? Де знайти сили для життя в мінливому та дуже нестійкому світі?
Хоч Ірина Славінська й каже, що не обіцяє готових відповідей на всі запитання, книжка «Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли» містить роздуми, поради та інсайти.
Публікуємо уривок.
Уже доросла?
З тобою все норм
У книжці «Після війни» Тоні Джадт пише про особливу ситуацію, що склалася у світі після 1945 року: публічними інтелектуалами, політиками, тими-хто-ухвалює-рішення стала молодь. Ці люди були молоді, а за довоєнними стандартами їх вважали аж надто молодими. Так відбулося тому, що старі еліти або загинули на війні, або скомпрометували себе. Так 20+ вийшли на авансцену й швидко подорослішали, узявши на себе відповідальність. У сучасній Україні та в усьому світі ситуація схожа. Я не раз чула від зарубіжних колег слова здивування великою кількістю помітних та успішних молодих людей на лідерських посадах в Україні. Що ж, моя робота на чолі «Радіо Культура» почалася також за європейськими мірками доволі рано — у тридцять один рік, і цим я дуже здивувала своїх французьких друзів,… зате взагалі не здивувала українських.
На мою думку, це чудова закономірність, бо у всіх нас тепер є шанси познайомитися з голосами лідерів і лідерок будь-якого віку. Ця реальність дозволяє швидше досягати помітних результатів у навчанні чи роботі, бо тебе дуже рано можуть сприймати всерйоз, якщо ти сама цього захочеш. Саме тому щороку ми бачимо стільки нових переліків талановитих і успішних двадцятилітніх, тридцятилітніх,… навіть підлітків. Погугли списки «30 under 30», «20 under 20» — там є фантастичні молоді жінки й чоловіки.
Водночас я відчуваю сильний тиск, який усе це несе із собою. Скажімо, після двадцяти восьми років у мене почався непростий період вікової кризи, я дуже переживала з лейтмотивом «Мені майже тридцять, а я ще нічого не досягла, я вже все пропустила». Такий інформаційний фон створює умови для постійної тривоги й порівняння себе з іншими. Але ж не всі можуть бути Ґретою Тунберґ і Марком Цукерберґом. Так само не всі, на щастя, поділяють однакове визначення поняття «успіх». І це чудово, тому що успіх насправді означає забагато різного. Для когось він сфокусований навколо видимого й суто матеріального виміру: гроші, речі, майно. Для когось успіх означає владу та вплив. Для когось — внутрішні зміни та життя в злагоді із собою. Для когось успіхом є доброчесність і вірність власним принципам. Між цими точками є ще сотні відтінків і облич успіху, і тільки ти знатимеш, яке з них важливе саме для тебе. Припускаю, що чимало тривог викликає думка про те, як оптимально поєднати зовнішнє і внутрішнє.
Можливо, зараз ти відчуваєш, що тебе розриває від тривоги, від тиску, від нерозуміння. І це нормально.
Хвилинка відвертості
До речі, коли мені було двадцять п’ять років, я дуже переймалася тим, куди далі рухатися…, аж якось на ютубі побачила відео «Чому 30 — це не нові 20» Меґ Джей. І воно підштовхнуло мене до серйозних роздумів і змін у житті.… Ні, цей ролик не дав готових відповідей, та і я не з тих, хто пізнає життєву мудрість у форматі коротких відеолекцій. Але переглянуте справді посприяло прогресу, стало ніби чарівним поштовхом.
Що саме змінилося? Наприклад, я замислилася про роль і значення справжніх друзів у житті, загалом стала відповідальніше ставитися до дружби. Також стала уважніше підходити до вибору робочих партнерів і навіть одноразових підробітків. Саме відтоді виникло моє коротке життєве кредо: ніколи не працювати з м*даками та з тими, хто мене ображає. Повага — це головне.
Реальність навколо постійно подає суперечливі сигнали. Хтось бачить у тобі занадто юну дівчину чи молоду жінку, а тому не сприймає серйозно: мовляв, спочатку треба дорости та заслужити повагу й довіру. Хтось, навпаки, вимагає від тебе якомога швидше подорослішати. Хтось чекає від покоління вісімнадцятирічних дівчат пасивності й неготовності до дій. Хтось очікує бурхливої діяльності, бо вважає, що світ належить молодим, і це час, коли треба вернути гори. Хтось бідкається: мовляв, тільки гульки в тебе на умі. А інші, навпаки, переймаються, що молодь перестала ходити на офлайн-побачення.
Що це взагалі таке? Голова обертом, правда? Проте нічого дивного, і я зараз розкажу чому. Річ у тім, що людство зовсім нещодавно замислилося про існування молоді — жінок і чоловіків на шляху між дитинством і дорослим життям. У недалекому минулому спеціального «молодіжного» стилю, моди чи дозвілля не існувало: донька носила мамині чоботи, синові перешивали дідусеве пальто. Суто для прикладу уяви собі людей, народжених менше ніж сотню років тому, скажімо в 1930-х. Це мої бабуся з дідусем, що належали до покоління, яке доволі рано набуло дорослих обов’язків. Хтось у дванадцять-тринадцять ішов працювати на завод, де тоді давали продовольчі картки. Хтось у чотирнадцять вступав у ремісниче училище, під час навчання привозив рідним їжу та інші потрібні речі з міста в село, а в сімнадцять улаштовувався на роботу. Хтось приписував собі роки й у «17» ішов на фронт добровольцем.
Не кажучи вже про покоління, які пережили Голодомори 1920-х, 1930-х і 1940-х. У тих умовах узагалі не передбачалося, що в молодих людей можуть бути якийсь особливий погляд чи свої потреби. Усе було доволі просто: про дітей дбали дорослі, доки діти не ставали достатньо дорослими для роботи та піклування про інших дітей.
Про молодь як особливу генерацію вперше замислилися аж після Другої світової війни, тобто всього зо сім десятків років тому. Зі шкільних уроків історії ти точно пам’ятаєш про Гітлера, Сталіна, пакт Молотова — Ріббентропа, окупацію України нацистами й комуністами, Голокост.… Але та страшна війна лишила по собі не тільки величезну кількість жертв — вона спричинила у світі масштабні соціальні зрушення.
Наприклад, людство вперше заговорило про права людини, як-от про природне й безумовне право на життя, а також про те, що диктаторам або арміям не можна просто так узяти й убити частину (цивільного) населення (окупованої) країни. Також запровадили звичні для сучасності речі: пенсію, соціальні виплати, допомогу людям з інвалідністю, зокрема солдатам, які повернулися з війни. Після важких воєнних років ситуація поліпшилася: люди стали краще харчуватися, на новий рівень вийшла медицина. Усе це означало, що повоєнні люди мали більше шансів не померти в злиднях: з’явилася підтримка і для старших, і для молодших. Склалися умови для зростання народжуваності.
Отже, по війні народилося багато дітей. Причин чимало, включно з підвищенням рівня медичного обслуговування, але в житейському сенсі все дуже просто: люди повернулися з війни, з окупації, з евакуації… та відчули, що життя стало достатньо безпечним для продовження роду.
Ти могла чути про бебі-бумерів — покоління, народжене після війни, під час так званого бебі-буму — сплеску народжуваності — з 1946 до 1964 року.
У світі ніколи раніше не жило стільки дітей, а згодом — стільки молодих людей! Важливою є хронологічна точка: 1964 рік — це рік вісімнадцятиріччя перших бебі-бумерів. Діти виросли, тож молоді — дорослі — жінки й чоловіки стали численнішими, ніж раніше. Їхні смаки й бажання стали помітнішими, тому почали впливати на ринок, виробництво й рекламу. У продаж надійшли речі, створені спеціально для молодіжної аудиторії, і промисловості це було фінансово вигідно, тому що в усьому світі з’явилися мільйони молодих людей, які хотіли виділятися. Їм уже не подобалося бути схожими на дітей, але так само їм не подобалися стиль і одяг дорослих із покоління батьків. Підлітки й молодь прагнули на повний голос заявити про себе та свою ідентичність і вперше мали змогу це зробити.
Так десь на межі 1950-х і 1960-х років європейський світ відчув появу тих, на кого раніше не зважали як на суб’єктів, — молоді. Тільки подумай, це сталося всього на-всього шістдесят років тому. До речі, спробуй порахувати, чи твої бабусі з дідусями не з покоління бебібумерів?
Не дивно, що світ «дорослих дорослих» не все розуміє про «молодих дорослих», тому губиться в здогадках, які ми. До того ж постійно зростає середня тривалість життя у світі, оновлюється класифікація віку, зміщуються кордони початку дорослого життя та зрілості. Сьогодні Всесвітня організація охорони здоров’я визначає, що молодий вік триває з 25 до 44 років, потім починається середній вік, який триває до 59 років, а від 60 настає похилий вік. Хоча я ще пам’ятаю, коли молодим вважали вік до 35 років. Тобто все дуже швидко змінюється — щонайменше, нам усім дозволяють якомога довше залишатися молодими.
Про те, що світ сучасних підлітків, молоді, молодих дорослих людей стрімко змінюється і що люди ці зміни не завжди встигають осягнути, говорить і статистика. Наприклад, улітку 2021 року група «Рейтинг» опублікувала цікавезне дослідження під назвою «Покоління Незалежності: цінності та мотивації».
Наприклад, опитаних попросили описати сучасну молодь. І що ми бачимо? Майже половина (56%) вважає сучасну молодь малоосвіченою, а 38%, навпаки, вважають молодих людей високоосвіченими. Половина каже, що молодь працьовита, а 45% — що лінива. Також 45% думають, що молодь відповідальна, зате 50% стверджують, що безвідповідальна. Відчуваєш суперечність?
Цікаво, а що самі молоді люди 16—30 років, які взяли участь в опитуванні, сказали про себе та свої мрії? Погортати слайди з дослідженням можна за наведеним вище QR-кодом, але спеціально для тебе я обрала дані, які вразили мене особисто.
Молоді жінки у віці 16–30 років найбільш толерантні. Тобто вони не ставляться вороже до людей із різних спільнот, чи то національних, чи то релігійних, чи то ЛГБТ+ тощо.
Молоді жінки найбільш відкриті до змін і новизни. Готові ризикувати та шукати нові джерела прибутку.
Молоді жінки 16–30 років найбільш мотивовані на кар’єру, хочуть жити краще. До речі, у цій книжці ми обов’язково поговоримо про кар’єру, навчання та про те, навіщо потрібен диплом.
Покоління хлопців і дівчат віком 16–30 років — єдине, кому цікавіша кар’єра. Старші українці та українки не дозволяють собі такого прагнення, ніби бояться самореалізуватися в роботі.
Молоді жінки й чоловіки не хочуть скорочувати своїх витрат, натомість прагнуть мати змогу більше заробляти — будувати кар’єру, розпочинати власну справу як підприємці тощо.
Головні цінності молодих жінок і чоловіків — доброта, самостійність, гедонізм (тобто насолода життям), досягнення, безпека.
Це покоління — твоє покоління — виросте й перетвориться на динамічних і дорослих, зрілих жінок і чоловіків. Можливо, саме ти є однією з тих, хто долучиться до впровадження змін в Україні.
До речі, головним здобутком Незалежності українці та українки вважають саме становлення рівноправності жінок і чоловіків (згідно з опитуванням фонду «Демократичні ініціативи»).
Молодь від 16 років мотивована на успіх (57%), задоволена життям (79%), є оптимістичною (тобто думає, що за десять років жити стане краще) та радіє за себе.
Молодь пишається Україною більше, ніж старші респонденти.
Дуже помітною для всіх опитаних є проблема ейджизму, тобто дискримінації за віком. Старших людей в Україні дискримінують, вони не мають нових можливостей самореалізації, є біднішими, тому й дещо менш відкриті до нового. Є проблеми й у ставленні до молодших. Думаю, якщо створити гідні, справедливі умови для людей різного віку, усе зміниться.
Молодих людей 16–24 років найбільше цікавлять подорожі, спорт, музика, саморозвиток і технології.
Не всі українки та українці однаково мобільні. 16% протягом п’яти років не покидали свого населеного пункту, 70% упродовж п’яти років жодного разу не їздили до країн ЄС.
Натомість з-поміж респондентів покоління 16–24 років усього 7% не покидали свого населеного пункту протягом п’яти років, а понад половину опитаних не відвідували країн ЄС.
Так само, на жаль, нас усіх єднає байдуже ставлення до здоров’я. Майже 50% українців звертаються до лікарів лише в тому разі, якщо виникли проблеми, замість регулярних щорічних медоглядів. Така негативна практика є однією з причин порівняно низької тривалості життя в Україні: чимало хвороб діагностують зненацька або занадто пізно.
Але твоє покоління жінок має всі шанси виправити цю ситуацію. Понад половину твоїх ровесниць регулярно відвідують лікаря. Головна задача — зберегти цю звичку й після навчання, коли з твого життя зникнуть обов’язкові медичні огляди, запроваджені в університеті чи школі. Але про здоров’я ми точно поговоримо трохи згодом, в одному з наступних розділів.
Навіщо тобі читати про всі ці числа й відсотки? А для того, щоб ти могла переконатися: усе ОК. Зі світом усе нормально, з тобою все гаразд, просто це процес дорослішання та змін, тому багато всього відбувається одночасно. Змінюєшся ти, і не завжди світ устигає за тобою. Тривогу та бентегу відчувають усі, тому що ніхто не знає, яким буде майбутнє. Згадай «Енеїду» Котляревського, яку ти читала в школі (або, можливо, гортала ще й «Енеїду» Вергілія). Парубок моторний Еней покинув спалену Трою та мандрує морями й горами, потрапляючи в найрізноманітніші пригоди. Може здатися, що він і сам не знає, куди пливе. Щось таке всі ми час від часу відчуваємо. Але згадай ще раз цю чудову історію. Еней мандрує, проте не просто так рухається з точки Троя в точку Невідомість. Він знає, що має заснувати Рим і нову країну.
Так само й тебе драйвить плин у майбутнє. Зараз може здаватися, наче відбувається казна-що,… але попереду — твоя власна незалежність. Твій шлях додому, до себе справжньої.
