Видавництво ArtHuss готує до друку «Велику важливу книжку про мистецтво». Авторка Даніелле Криза пропонує альтернативу світу мистецтва, де домінують чоловіки і зосереджується на роботах десятків сучасних художниць разом із творчими підказками, які надихнуть на творчість.
У мистецькому каноні набагато більше чоловічих імен, метою «Великої важливої книжки про мистецтво» є виправити це та проінформувати читачів про талановитих художниць сучасності та минулого, розкрити їх світогляд та проєкти, які надихнуть читачів на творчість.
Кожен розділ розпочинається з завдань, які звертається до внутрішнього художника, спонукаючи читача прокладати власний творчий шлях. Інтерв’ю, зображення та історії сучасних художниць, які перебувають на вершині своєї кар’єри, дають додаткове натхнення, а історичні довідки пов’язують їх із роботами жінок-новаторів минулого.
Питання присутності жінок у мистецтві надзвичайно актуальне, зумовлене історичними процесами. У 1989 році група анонімних художниць-активісток створила сцену протесту «Чи повинні жінки бути оголеними, щоб потрапити в музей?». Статистичні дані вказують, що «менш як 5% художників у розділах сучасного мистецтва — жінки, але 85% оголених зображень — жінки». Авторка книги Даніель Криза робить свій внесок, щоб змінити цей факт, але не через суперечки, чи протести. Її підхід дослідницький, цілісний, впевнений. «Велика важлива книжка про мистецтво» — це есе та інтерв’ю про 45 рішучих, сміливих, професійних художниць.
Публікуємо уривок з розіду «Розказуйте візуальну історію як Естер Перл Вотсон, Сеонна Гонґ і Філліс Бремсон»
ПРОЄКТ
Кожна художниця так чи інакше є оповідачкою. Химерні, смішні, мрійливі або розпачливі — ці оповіді охоплюють усю палітру. Тож з чого почати?
КРОК ПЕРШИЙ: ЗБЕРІТЬ ІСТОРІЇ (Де збирати? О, яка ж я рада, що ви запитали)
1. Покладіть невеликий блокнот біля ліжка й, щойно ви прокинетесь, одразу зафіксуйте свій сон у найчарівніших подробицях. Те ж саме з жахіттями (на цей випадок подбайте, щоб ви мали достатньо чорної фарби).
2. Якщо сни вас не часто навідують, порийтеся у своєму особистому банку пам’яті. Яку історію розповідав ваш навіжений дядечко під час кожнісінького сімейного застілля — знову і знову? Знаєте, таку історію, що з кожним разом стає довшою? Запишіть її, вдайтеся до найбільших подробиць і не бійтесь усе перебільшувати. Обов’язково опишіть кольори, персонажів і місця так добре, наскільки пам’ятаєте. Не соромтеся користуватися свободою творчості — вочевидь, такі речі є в родині!
3. У вашій родині немає ексцентричних оповідачів? Не біда. Пригадайте свій найчіткіший спогад із минулого. Де ви були, хто був з вами, яка то була пора року, чим пахло? Знову ж таки, запишіть усе це в блокнот, щоб воно було десь зафіксовано і ви могли за потреби перечитати.
Із серії «У нашій природі». Акрил, зразки фарби, 10,1 х 19 см.
КРОК ДРУГИЙ: ПОЧНІТЬ ТВОРИТИ
Розкажіть цю історію за допомогою фарб, олівців, колажу, фотографій, скульптури — будь-чого, що вам до вподоби. Можете додати текст або обійтися без нього. Придумайте назву, яка б розкривала історію, або ж просто скористайтеся популярним словосполученням «Без назви». Головне тут – просто візуально поділитися розповіддю, яку ви записали у блокноті. Майте на увазі, коли ваша робота буде завершена, може виявитись, що ви єдина людина, яка знає чи розуміє її наратив. І це прекрасно — ви створили загадку, яку глядачам кортітиме розгадати.
Усі художниці в цьому розділі є досвідченими візуальними оповідачками, тому, звичайно, я запитала їх чому, коли і як вони вигадують свої барвисті байки. Деякі виділені тут фрагменти прості, а інші — рясно наповнені конкретними деталями. Вирішіть, якою оповідачкою ви хочете бути, зберіть історії та беріться до роботи.
Естер Перл Вотсон
1973 р.н.
Німеччина й США
Естер Перл Вотсон народилася в Німеччині й виросла у США. Бувши найстаршою з п’яти дітей, вона почала розповідати історії, відтоді як навчилась говорити. Тепер розповіді Естер висять у галереях, але її уявні світи з’явилися задовго до цього, а ролі у них виконували персонажі, створені з тих матеріалів, що їй лише випадало знайти — кукурудзяне лушпиння, якісь поліетиленові пакети та ключова для неї річ — паперові ляльки. З цього утворився «Всесвіт Еріка Перріса» — скорочено ВЕП, що ще й сходиться з ініціалами художниці. Вона залучила в цю історію своїх братів і сестер, допомагаючи Еріку Перрісу, паперовій ляльці, панувати у світі, населеному паперовими моделями, бандами й рок-гуртами.
Хоча Ерік і його міньйони не з’являлися у мистецьких роботах Естер, її теперішня творча практика відбувається під великим впливом дитинства:
«Коли я була маленька, тато побудував п’ять великих летючих тарілок, кожна розміром з автівку і поставив їх на нашому величезному подвір’ї в Техасі. Він вважав, що це — транспорт майбутнього. А коли я натрапила на книжку Дуґласа Каррена «Перед приземленням», то почала їх сприймати як мистецтво. Фотографії Каррена документували всі форми й розміри металевих кораблів, а також їхніх інженерів, як от мій тато».
Її сім’я кілька разів переїжджала, переважно в межах Техасу, через це збереглося дуже мало фотографій тих саморобних НЛО. Не мавши жодного візуального свідчення, вона малювала ці історії з того, що сама називає «браковані спогади» — поєднання речей, які можна пригадати, з вигаданими деталями. Естер і досі використовує просторіччя «пам’ятні малюнки», з яким вона працює від 2003 року.
Перш ніж опинилися на полотні, її історії були журнальними ілюстраціями. У 1995 році Естер закінчила навчання на кафедрі ілюстрації Каліфорнійського коледжу дизайну ArtCenter, а потім одразу переїхала з Лос-Анджелеса у Нью-Йорк, щоб знайти роботу. І знайшла її! У Нью-Йорку вона працювала десять років, одружилася із художником та ілюстратором Марком Тоддом, народила дочку Лілі, а тоді переїхала назад у Каліфорнію. Разом із Марком вони викладають в ArtCenter і продовжують власну мистецьку практику. (P.S. Слідкуйте за Лілі Тодд, яка тепер уже доросла і також відбувається як чудова художниця).
ПРАВОРУЧ: Ферма Ґ.І. Білла, 2017. Змішана техніка, дерев’яне панно, 45,7 х 60,9 см.
Поміж тим як НЛО і крихітні техаські будиночки з дитинства досі з’являються в роботах Естер, вона продовжує залучати нові історії у свій художній арсенал. Звідки вони беруться? За словами Естер, подорожі є чудовим джерелом для дивакуватих історій. Марк і Естер мали незліченну кількість пригод, вони завжди готові надихатися. Під час однієї з поїздок, що справила на Естер найбільший вплив, вона знайшла чийсь щоденник на вмивальнику у вбиральні бруднющої придорожньої заправки — і так, вона, звичайно ж, перетворила його на твір мистецтва.
З цього покинутого скарбу народилася серія коміксів з назвою «Ніхто не любить Теммі Пірс». Теммі (вигадане ім’я, аби не викривати справжню власницю щоденника) дружила з людьми, що погано на неї впливали.Повертаючись з подорожі, Марк і Естер виголошували поради для Теммі: «Не тримайся хлопця, який робить тобі послугу! Ні до чого доброго це не призведе!» Насправді Естер почала працювати над коміксом аж через десять років після того, як знайшла щоденник, однак «Теммі» весь час була її музою. Як і в інших своїх роботах, художниця не передавала мову Теммі дослівно — Естер дозволила уяві поринути у власні підліткові спогади й змішати їх з новою історією.
Що б це не було — її картини, картини, зіни, ілюстрації, чи комікси, всюди є спільна лінія, що об’єднує всі роботи Естер — розповідь про аутсайдерку, яка дуже старається вписатись у соціум, коли насправді все і так гаразд.
Одна з багатьох речей, за які можна любити Естер Перл Вотсон, – це те, що вона усвідомлює і приймає всі свої переживання, хороші й погані, а тоді перетворює їх на мистецтво. Ось кілька порад від Естер, які можуть стати в пригоді під час створення вашої власної оповідної художньої роботи:
Три творчі поради від Естер Перл Вотсон
Таємниця — це завжди добре. Інакше кажучи, глядачам не треба до кінця розуміти, що відбувається.
Створіть власний візуальний словник. Я малюю багато банок Pepsi, тому що у 1980-х, коли я почала збирати банки з-під пива, вони не перероблялися. Завжди доводилося викидати їх знову у смітник. А ще за нашим домашнім котом Путером постійно волочилася зграя бродячих котів.
Коли творчий порив не приходить, усвідомте, що очікування і невдачі – важливі аспекти творчого процесу. Я завжди думала, що творчість – це постійна діяльність. Але є певний цикл. Ось так воно відбувається у мене: чекаю на влучну ідею, переглядаю концепцію, роблю невдалі ескізи, роблю успішні ескізи, замальовую, слухаю радіо NPR поки малюю, додаю блискіток, а потім лаку.
АННА МЕРІ РОБЕРТСОН МОЗЕС
1860–1961 | США
Анна Мері Робертсон Мозес, відома за прізвиськом Бабуся Мозес, була відомою американською народною художницею. Вона також працювала з «пам’ятними малюнками», але її роботи зображали старі добрі часи американського ідилічного, сільського життя на відміну від смішних, абсурдних і дещо проблемних сцен Естер. Бабуся Мозес, художниця-самоучка, не надавала значення своїй творчості до сімдесяти років. Майже все своє життя вона провела в сільській Америці, що врешті й стало темою її картин.
Коли їй було вже майже 80 років (у 1938 році), колекціонер мистецтва Луї Дж. Келдор натрапив на її роботи в місцевому магазині й скупив їх усі. Через рік деякі з її картин були показані в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку на виставці невідомих художників й художниць. Однак невідомою вона була недовго — на її 100-річчя губернатор Нью-Йорка Нельсон Рокфеллер оголосив 7 вересня 1960 року «Днем Бабусі Мозес». Вона померла у 1961 у віці 101 року.
ЛЕОНОРА КЕРРІНҐТОН
1917-2011 ⎜Велика Британія, Мексика
Леонора Керрінґтон — художниця британського походження. Маючи бунтарську вдачу, вона покинула Англію і провела більшу частину свого дорослого життя в Мексиці. Вона була художницею-сюрреалісткою, новелісткою та засновницею жіночого визвольного руху 1970-х років у Мексиці. Леонору, як і Філліс Бремсон, цікавили сюрреалістичні й сексуальні мотиви. Її роботи демонстрували жіночу сексуальність саме так, як вона її відчувала, а не так, як висвітлювали її чоловіки-сюрреалісти тих часів — це було так по-новому!
Як і в інших художниць з цього розділу, у Леонори була своя візуальна лексика, якою вона послуговувалася в роботі. Наприклад, коні символізували дівчат і/або жінок. Закодовані сенси також з’являються і в назвах робіт. У картині «Коні лорда Свічника» лорд Свічник — це ім’я, яке вона використовувала при згадці свого деспотичного релігійного батька.
Отож, як бачите, наративи століттями наповнювали полотна таємницями, особистими історіями та секретними кодами. Тепер ваша черга.
