Як би це крамольно не звучало, проте два роки пандемії підготували матерів України до всього. Навіть війна стала новим, але лише черговим переломним моментом.
Українські матері, які були сімейними лікарками, вчительками, вдало спробували себе у підприємництві, волонтерстві, менторстві тощо. І повсякчас залишались опорою для всієї своєї родини. Переживання та проблеми в усіх спільні та різні водночас.
Про потребу підтримки у Всеукраїнській жіночій єврейській організації «Проект Кешер» в Україні зрозуміли досить давно. Ще у 2016 році був започаткований проєкт «Мама для мами».
Майбутня мама, породілля чи мама з дитиною до року може отримати безоплатно консультаційну, психологічну, емоційну та інформаційну онлайн-підтримку від особистої менторки, яка має відповідний досвід. Вона не буде тиснути, підтримає і порекомендує найкращих фахівців у цих питаннях. Часто жінкам бракує саме цього. Тому для допомоги залучені та навчені 15 менторок-волонтерок. У чаті наразі перебуває 350 мам, і постійно додаються нові учасниці.
За словами консультантки проєкту «Мама для мами», доули, інструкторки з підготовки до пологів та перинатальної менторки Діани Рибчик, через війну перед мамами постали й нові труднощі, серед них:
Страх за життя. В Україні багато жінок перебувають на окупованих територіях чи стали вимушено переміщеними. Ті, хто перебувають вдома, мають проблеми через невизначеність у цьому вразливому стані, адже переживають за себе і за своїх дітей.
Вразливий стан через гормональні зміни в організмі. Страх переходить у напруження у тілі. І це впливає на загальний стан. У жінки може тягнути живіт, відчуватися тонус, а це може призвести до передчасних пологів. Загроза не потрапити до пологового будинку вчасно, потенційна відсутність молока, неможливість купити суміш, якщо вона буде потрібна.
Відсутність матеріального забезпечення. Через втрату роботи або самотність немає засобів для забезпечення базових потреб.
І, напевне, основна проблема, з якою стикаються жінки, — стан пологових будинків в Україні та ставлення до них акушерської системи зараз. Як і військові, пожежники та представники інших професій, лікарі на тлі війни працюють в екстремальних умовах. Оперують чи приймають пологи у бомбосховищах. Проте часто лікарі не зважають на особливий стан жінок. Працюючи на максимумі своїх можливостей, можуть не мати сил на співчуття та терплячість, якої потребує вагітна жінка.
Жінки за кордоном стикаються з не меншою кількістю проблем. Незнання медичної системи, нових підходів, мови, менталітету, невизначеність. Це все впливає на стан породіль. Вони не менше потребують підтримки та допомоги. Перебування в безпеці не звільняє від страху.
З огляду на нові проблеми проєкт «Мама для мами» проводить навчальні вебінари та надає підтримку у групах. Діана розповідає, що від вагітних був запит на створення безпечної спільноти, де вони можуть отримувати інформаційну та психологічну підтримку. Адже жінки були налякані, стривожені, переживали за свій стан через невизначеність у майбутньому, хвилювались за своїх дітей. Тож було створено чат підтримки у телеграмі. Протягом перших днів до чату долучились близько 2000 жінок, які потребували підтримки. Допомога надавалася 24/7.
За два тижні від початку війни Діана Рибчик вирішила переїхати до Австрії. Попри перебування за кордоном допомогу в чаті підтримки не припиняла. З часом почали надходити запити від вагітних жінок, вимушених переселенок з України. Вони потребували підтримки у місцевих пологових будинках. Дехто з них не володів мовою та переживав за комунікацію з лікарями. Діана була за психологічну підтримку та перекладачку. Вона супроводжувала пологи у чотирьох жінок протягом 4–5 місяців в Австрії.
«Є випадки, коли жінки, які активно працювали в Україні, виїхавши за кордон, створили спільноти та об’єдналися для допомоги вагітним, — розповідає Діана. — Доули підтримували вагітних жінок та породіль. Адже коло однодумців, безпечне середовище дуже важливі».
Олена Суркова, лікарка JMC Медичного Центру в Менорі (місто Дніпро), надала для проєкту «Мама для мами» рекомендації для майбутніх мам, які допоможуть під час війни:
Евакуація. Дуже бажана, якщо є така можливість, особливо з місць, де йдуть бойові дії. Ідеально — місто, в якому є пологовий будинок або хоч якийсь лікувальний заклад.⠀
Транспорт. Для пересування найкраще скористатися поїздом, бажано швидкісним. Якщо подорожувати автомобілем, бажано уникати автотраси та центральних доріг, а також об’їжджати населені пункти, де можуть відбуватися військові дії.⠀ ⠀
Найкраще подорожувати у супроводі, а не поодинці. Проте подорож із великою групою людей не завжди зручна та безпечна — група завжди пересувається повільніше, помітніша, привертає увагу, часто спрацьовує психологічна негативна реакція у вигляді паніки.⠀
У дорогу не беріть зайвих речей. Людина має бути мобільною, включаючи вагітну жінку, з урахуванням будь-яких ситуацій, які можуть виникнути під час пересування. У кожної вагітної жінки, особливо з кінця другого триместру, має бути зібрана сумка з необхідними речами у разі пологів. Вміст «військової» сумки дещо відрізняється від тієї, що збираємо у мирний час.
Необхідно приготувати:⠀
- документи, бажано все запакувати у пакет
- гігієнічне приладдя для мами, насамперед прокладки великого розміру
- мило, бажано рідке
- медикаменти (болезаспокійливі, антибіотики, дезінфекційні розчини)
- запасний одяг
- дві-три пелюшки, одна з яких тепла
- гігієнічні засоби для дитини, насамперед два-три підгузки
- одяг для дитини
- питна вода (мінімум 1 літр)
- кілька одноразових рукавичок
- нитки (товсті)
- стерильні ножиці у пакеті
Така сумка має бути зібрана заздалегідь і зберігатись біля вхідних дверей оселі.⠀
Вагітним необхідно знати, які лікувальні заклади розташовані поблизу. Ведення вагітних жінок може бути припинено або передано до інших лікувальних закладів, проте приймати пологи можуть у будь-якій лікувальній установі, навіть у військово-польовому госпіталі, будь-який лікар та медсестра, незалежно від їхньої спеціалізації.
В ідеальному світі мама та дитина живуть у гармонії, діляться своїми переживаннями, підтримують одне одного, мама ділиться своєю мудрістю та досвідом. Але, на жаль, в реальності все не завжди так. Особливо, якщо мама через військову агресію опиниться далеко від близьких та рідних. Перебування з дитиною триває в обмеженому просторі. Це може бути викликано вимушеним переїздом та орендою однієї кімнати, нескінченним онлайн-навчанням та неможливістю ходити до школи або іншими причинами.
Як бути в такому випадку і зберегти себе та знайти підхід до дитини — розповідає директорка «Проекту Кешер в Україні» Влада Недак. Протягом багатьох років вона реалізує у рамках організації проєкт «Мами та доньки», заснований на принципі «ЛаДор ВаДор» (з івриту — «від покоління до покоління»), який означає передавання єврейських цінностей від покоління до покоління завдяки тісному сімейному зв’язку.
«Війну ми зустріли у рідному Кривому Розі. Після перших ударів по ЗАЕС було ухвалене швидке рішення — виїжджати на якийсь час. Для нас важливо було залишатись в Україні, отже ми доїхали до кордону, крайньої точки Закарпаття. Рішення ухвалювалось всією родиною, і аргументом дитини було: залишатись усім разом із татом, в Україні, адже тут залишався б і її старший брат. Дитина висловлює свою думку. Ми дослухаємося до неї. Багато говоримо, відповідаємо на її запитання, пояснюємо. І це перший принцип здорових, гармонійних відносин у родині. Коли чоловікові треба було повернутися до міста, так само рішення повертатися всім було ухвалено разом.
Обговорювати події за день та новини разом — другий принцип. Звісно, я не ділюся всіма новинами та зведеннями з фронту. А подаю інформацію у доступній для віку дитини формі. Щоб вона орієнтувалася у географії подій, розуміла, чому саме не можна підіймати незнайомі предмети на вулиці або в передмісті, де ми проживаємо. Ми постійно проговорюємо важливі речі.
Щоб розвивати дружні відносини та залишатись ресурсом для дитини, я б виокремила три ключові моменти про довіру:
- Бути самими собою та відкрити себе дитині в різних проявах. Тому що друг — це та дуже близька, приємна для тебе людина, яка не перебуває десь далеко.
- Залишатися самою собою, бути в різних настроях. Людина сама собою не ідеальна. У дитини не має бути ідеалізованої картинки, що мама може що завгодно. Що мама завжди весела, все встигає, завжди в ресурсі. Але при цьому я завжди пояснюю емоції. Я приділяю увагу тому, яка я на роботі та чим саме я займаюсь, і якщо у неї виникне запитання «Що саме у зв’язку з роботою?» я можу загалом пояснити. Я не хочу, щоб у неї складалося враження, що мама сердиться завжди через роботу. А отже робота — це щось, що завжди несе якийсь негативний момент. Я можу їй пояснити, прокоментувати.
- Особисті межі. Сама завжди їх відстоювала та будувала свої. Із сином ми пройшли досить складний шлях, а з донькою я вже максимально відчуваю досконалість в цьому питанні. Для мене важливо мати можливість відпочити, бути у своєму просторі, попередити та скористатися самотністю і любити самотність теж важливо. Дитина вільна у виборі, і не важливо, чи це про вибір зачіски та одягу, чи про бажання обійматися в цей конкретний момент, чи сидіти з усіма гостями тільки тому, що так заведено. Це все я зараховую до питання особистих кордонів і пояснюю дитині, де і чому вона може відмовитися від чогось, коректно пояснивши свою позицію».
Влада Недак говорить, що важливо чути дитину та робити щось разом та розповідати, як минув день, що сьогодні було на онлайн-заняттях, хто з батьків прийшов послухати, чи взагалі батьки знаходять час на перебування в житті дитини. Дев’ять місяців війни після двох років карантину змінили наші життя повністю. Важливо щонайменше 30 хвилин на день бути в житті дитини, тільки з нею та її планами, інтересами. Це вибудовує міцні зв’язки.
Авторка: Еліна Кац, проєктна менеджерка ВГО «Всеукраїнська жіноча єврейська організація “Проект Кешер”»
