Війна і місячні. Чому важливо зараз говорити про менструальну стигму?

від | 28.09.2022 | Дівчина говорить, LMillustrated

Час читання: ( Кількість слів: )

Після евакуації з Харкова так сталося, що ми з чоловіком і моїм шкільним товаришем поселилися разом. Мій чоловік нормально ставиться до місячних. А от його знайомий за 35 років ніколи не мав ані жінки, ані подруги, то для нього ця тема з місячними була справжньою катастрофою. «Це бруд! Що ви оце зі своїми прокладками носитеся?!» — казав він.

Одного разу була повітряна тривога, ми сиділи «на калідорі» і читали матеріал, як у Дніпрі в метро, яке працювало як сховище, закупили воду, а люди на це стали казати, що краще б закупили серветки, пелюшки та прокладки. Між іншим, з харківським метро була та сама історія. І от знайомий каже, мовляв, задовбали ви зі своїми місячними і прокладками: «Пєрєживьотє, нє так уж ето і страшно!» А я йому на це кажу: «Ти взагалі уявляєш, що таке тиждень просидіти у сховищі, коли з тебе тече кров?!» Він такий: «Не уявляю і уявляти не хочу!» — розповідає моя хороша приятелька.

Отакої! І знову брутальна маскулінність, подряпавшись краєчком об тему менструації, здіймає виття до небес про те, що місячні мало того, що брудні, некрасиві, огидні, нестерпні, так ще й чомусь претендують на присутність у публічному просторі й таке-сяке визнання: «Агов, ваші оті “щомісячні бабські справи” геть не на часі, в країні війна!» Та хочеться запитати у відповідь: «Ви це серйозно?» Тоді в мене свіжа новина для тих, кому місячні й досі «брудні й гидкі»: війна може скасувати плани на життя або й саме життя, але війна не скасовує місячні.

Так, це правда, місячні стають дуже брудними в умовах бомбосховища і відсутності доступу до води чи засобів гігієни. Так, вони огидні, коли твій поперек аж розриває від болю, але знеболювальні залишилися в далекому і давно забутому мирному житті, де аптеки працювали цілодобово, а твоє рідне місто ще не лежало, покорчене в руїнах. Місячні страх, які некрасиві, коли все, що тобі вдалось врятувати із розбитої й вигорілої хати, — це нажаханий кіт і спортивні рейтузи, в яких ти вискочила на двір за мить до того, як завалилася стріха.

Менструальну кровотечу не спинити силою волі чи тупанням ногами, місячні настають незалежно від того, чи жінка пересиджує обстріл у бомбосховищі, чи «на калідорі», сидить вона у бліндажі чи стоїть у черзі на кордоні, чи вона в полоні, чи у фільтраційному таборі, чи мотлошить ворога зі снайперської гвинтівки, чи волонтерить, розвозячи їжу по звільнених містах і селах, або й просто сидить п’є каву вдома, дивлячись у вікно під виття сирени повітряної тривоги. Місячні є, і закривати на них очі так само безглуздо, як готуватися до пікніка з шашликами, коли двері твого дому аж здригаються від гупання грубих армійських чобіт.

Ще одна моя подруга, яка в березні встигла виїхати з Херсонщини і вивезти стареньких батьків, зізнається, що почуттям біженства її накрило тієї миті, коли усвідомила: тепер вона бідна, має на всьому економити і вдовольнятися тими прокладками, які дадуть у волонтерському центрі, а не вона сама собі піде і спокійненько вибере у крамниці — хоч і найдорожчі. Інша приятелька у розмові повторює дослівно те саме: почуття біженства зароджується у мить, коли розумієш, що засоби гігієни стали для тебе розкішшю.

«…І ти звертаєшся до волонтерського центру, я пам’ятаю, як мені соромно було просити про допомогу, про ті базові речі, які в мирному житті я могла вийти і купити в магазині навпроти. А тут тобі доводиться просити в чоловіка-волонтера, і, коли ти йому кажеш, що тобі потрібні прокладки, тампони, він тобі так у відповідь зневажливо: “А як вони виглядають, а що означають оці крапельки?…” І цієї миті, коли тобі доводиться переступати через себе і просити про допомогу, от тоді прийшло усвідомлення: гаплик, я не можу себе забезпечити, я не можу собі купити потрібні речі, я маю просити про допомогу, значить, я біженка. Оце усвідомлення прийшло до мене через потребу в гігієнічних товарах».

Я дуже добре пам’ятаю березневий Київ в облозі, коли місто напихало склади запасами харчів, медикаментів, дитячим харчуванням, але чомусь ніде навіть через кому не згадувалися тампони або прокладки. Чи були вони на тих складах? Хтось додумався запасати і їх? Чи знов не на часі? Не перша необхідність? У ті дні лишалося тільки із сумом спостерігати, як порожніють полиці з прокладками в тих двох крамничках, що працювали у мене біля будинку і дослухатися до порад продавчинь «брати, що є», бо чи буде щось інше і коли — ніхто не знав. Жахала сама думка, що за два, за три місяці чи за пів року домашні запаси прокладок закінчаться, вони ж не гумові, і знову доведеться згадати рукодільні вправи зразка 90-х, коли ти шматуєш старі подерті покривала на рівненькі прямокутники — менструальні ганчірки, які потім підкладаєш у білизну замість акуратненьких надійних прокладок. Так, на Київ падали бомби, сирена повітряної тривоги не знала перепочинку, на обрії вже чітко вимальовувалися абриси ядерного удару, та саме від порожніх полиць із прокладками на мене, без жодних перебільшень, віяло апокаліпсисом та кінцем цивілізації. Понад те я розуміла: для багатьох моїх посестер у тимчасовій окупації цей апокаліпсис вже незворотно настав…

Менструальна бідність, відсутність вільного доступу до засобів гігієни і навіть до води, повсюдний стид і присоромлення, принизливі фразочки на кшталт «ваші місячні не на часі» (скажіть це жінкам-військовим!) з категорії жахастиків про життя на якихось периферіях стали буденністю та реальністю всіх українських жінок. Звіти міжнародних організацій про те, що «кожна п’ята українська дівчина змушена користуватися туалетним папером під час менструації» масштабувалися на всю країну і більше не виглядають «чимось далеким і не про нас». Тепер вони викликають щемкий біль, бо «тепер це і про мене теж»!

Місячні важливі, бо є маркером жіночого здоров’я, а розмови про «не на часі, бо війна» маркують здоров’я всього суспільства. Війна в Україні — це більше не стереотипна картинка із замурзаного підручника історії, коли «чоловіки в окопах, жінки в тилу колихають дітей». Жінки воюють, жінки волонтерять, жінки доглядають дітей і піклуються про батьків, збирають гроші на військові дрони, плетуть сітки, готують обіди, «не витягують», але тримаються. Знецінення місячних знецінює і жінок, і кожну-кожнісіньку справу, яку вони роблять, намагаючись наблизити перемогу на фронті або в тилу. Місячні на часі. Жінки на часі. Завжди.

Читайте нас в Telegram-каналі, у Facebook та Instagram

Ми залишаємося незалежним та чесним жіночим виданням вже 7 років. На відміну від багатьох жіночих сайтів ми прагнемо відверто говорити про жінок та надати платформу для різноманітних голосів, які розповідають про справжнє життя, реальні проблеми жінок, їхні потреби, страхи, надії, про їхній досвід, успіх та досягнення. Кожна з нас заслуговує бути почутою. Кожна з нас може бути прикладом та натхненням для інших. Кожен, великий чи невеликий, внесок неймовірно цінний — він має важливе значення для захисту нашої редакторської незалежності та існування цього проєкту. Підтримайте DIVOCHE.MEDIA — від 50 гривень. Дякуємо!

Новини

Дівчина говорить

Читайте також