Анна Тарапата – професійна тренерка з тхеквондо. Після початку війни на Донбасі у 2014 році вона переїхала до Черкас, де жила і працювала останні вісім років. Своє тридцятип`ятиріччя Анна зустріла на Кіпрі не з власного бажання, а через повномасштабне вторгнення рф. Війна її знову змусила переїхати та почати все спочатку.
Історія Анни Тарапати стала частиною документального фільму «Далі», який створили українське медіа СЛУХ і відеопродакшн KNIFE!. «Далі» — це історії українок, які рятувалися від воєнних дій і залишили батьківщину у пошуках захисту в країнах Європи.
Про роботу
З 1999 року я зв’язала своє життя зі спортом і почала займатися тхеквондо. Після переїзду до Черкас, я очолила Федерацію тхеквондо Черкаської області. У мене були грандіозні плани. Я робила все для того, щоб діти змогли повноцінно займатися цим видом спорту. У березні ми мали відкрити спортивний зал лише під центр тхеквондо площею 800 кв м. У квітні мав був відбутися перший турнір Черкаської області на Всеукраїнському рівні. Але цього всього не сталося.
Про передчуття війни
Я розуміла, що буде війна, але не думала, що це почнеться в один день. У Донецьку я на власні очі бачила перестрілки за вікнами, чула автоматні черги. Розуміла, що люди, які збиралися на відпочинок, були розстріляні біля МЕТРО неподалік донецького аеропорту. Я не усвідомлювала, що це реальне життя. Але не могла уявити, що хтось може зазіхнути на цілісність цілої держави в один ранок. Проте я була готова. Разом з чоловіком, який є командиром батальйону патрульної поліції, ми не раз обговорювали можливі події. За останні тижні перед вторгненням я бачила, що вони також до чогось готуються.
24 лютого 2022 року
Я прокинулася вранці від вибухів та одразу розбудила доньку, і попросила її збиратися. Донька запитала мене чи ми поїдемо, я відповіла, що поки не знаю і чекала звістки від чоловіка. Я розуміла, що панікувати немає сенсу. Ввечері чоловік сказав нам їхати, хоча я цього не планувала. Найважчим моментом подорожі було отримати дорогою до Львова повідомлення від чоловіка. Він написав «Я би хотів тебе ще раз побачити». Ми не знали як буде далі.
Про виїзд за кордон
Чимало хто писав мені з осудом «Як? Ти поїхала?«. Але я зовсім не планувала цієї поїздки, проте вдячна за те, що я саме тут. При цьому я не обрала якусь іншу країну, як мені рекомендували знайомі, які шукають кращого майбутнього для своїх дітей. Як мати, я це розумію. Хтось обирає Швейцарію, бо там безплатна освіта й у дітей буде майбутнє, хороші зарплати. Хтось обирає Велику Британію, адже там багато переваг, ще й чудова англійська. Нас кликали в Ірландію і пропонували безплатне харчування, житло, виплати.
Я не хочу їхати заради чужих грошей. У мене є руки та ноги, моя квартира ціла, мій чоловік живий. Є багато людей, які втратили все: сім`ї, житло, у яких погіршився стан здоров`я. Їм необхідна допомога, тому нехай вони скористаються цими перевагами. Я приїхала працювати. Ніякого статусу переселенки я не брала і брати не збираюся.
Про шлюб онлайн
Ми хотіли це зробити. Вирішили, що не варто чекати, коли закінчиться війна, адже це й так було в наших планах. Ми це просто обговорили, а ввечері я вже отримала від чоловіка фото заяви на ім’я керівника. Воєнний стан дає можливість працівникам державних служб укласти шлюб онлайн без відвідування РАГСу та підготовки пакетів документів. Вже до вечора нас розписали.
Про те, як жити далі
На Кіпрі я відновила модель своєї роботи, яку вела в Україні. У мене є тренування вранці і ввечері. Крім цього, я намагаюся налаштовувати дистанційну роботу, адже у мене в Україні залишилися діти та дорослі з якими я займалася.
Працювати потрібно. Не можна весь час сидіти склавши руки, читати новини та плакати у подушку. Звісно, комплекс біженця присутній: я не можу відпочити не думаючи про те, що зараз відбувається вдома в Україні. Немає дня, що не починається з перечитування новин.
Кожен може знайти в житті сферу діяльності для себе. Більшість переселенців з Донецька, які переїхали до різних українських міст знайшли себе за лічені місяці. Коли людина в стресі, вона інакше поводить себе, починає більше працювати, знайомиться швидше з новими людьми. Коли я їхала, то знала, що моя комунікабельність дозволить мені знайти підхід до будь-якої людини. Я можу робити все, якщо це не спорт — без різниці. Мені не страшно шукати нову роботу. Якщо мені потрібні кошти, я візьмусь за будь-що.
Про майбутнє в Україні
Коли закінчиться війна, я хочу повернутися в Україну та завершити все те, що почала: відкрити свій зал, перезапустити Федерацію тхеквондо в Черкаській області, створити нові робочі місця для людей, хто так само опинився в Черкасах і хоче стати тренером. А ще я хочу аби діти переселенці могли тренуватися безкоштовно.
Наша нація відрізняється цією глибокою любов’ю до місця, де ми народилися, до нашої землі, до України. За останні п’ять років в Україні вже зріс рівень життя, демократії, але ми любимо країну ще до цього всього, до економічного стрибка, до визнання у всьому світі. Інші країни можливо нас переросли і їх люблять за щось, за певні якості. А ми любимо Україну такою, якою вона є.
Прем`єра фільму відбулася 14 вересня на YouTube-каналі СЛУХ. Впродовж двох тижнів після прем`єри фільму «Далі», на YouTube-каналі СЛУХ вийдуть вісім окремих розширених історій героїв (частина з них не увійшла до повнометражного фільму).
